У інтерв'ю РБК-Україна відомий український військовий Станіслав “Осман” Бунятов розповів про найважчі штурми під час повномасштабної війни Росії проти України і поділився найважчими переживаннями втрати побратимів.
Станіслав “Осман” Бунятов – український військовий, командир відділення 24 ОШБ "Айдар" Збройних сил України, автор телеграм-каналу “Говорять Снайпер”. Пройшов найгарячіші бої на фронті.
Він переконаний: кожному українцю треба бути готовим до мобілізації, а цивільні мають робити все щоб зберегти життя воїнів. Або мають стати самим воїнами і зрозуміти, чому потрібно допомагати ЗСУ.
Повну версію розмови дивіться на Youtube-каналі РБК-Україна, нижче – деякі цікаві фрагменти.
ВІДЕО:
В батальйоні "Айдар" всі спілкуються на рівних, немає статутних "затягів". Командир може прийти, поспілкуватися, до нього звертатимуться на "ти". Якщо хтось вагається, або хтось не хоче, не може (брати участь у певних боях – ред.), у нас діє свого роду внутрішній закон, за яким за неготовності до бою можна спокійно піти в СЗЧ (самовільне залишення частини), здати зброю, як належить. Зза ноги і за руки ніхто ловити не буде.
Специфіка нашої роботи – штурми. У нас є своя артилерія, свої дрони. У нас є центр керування, як в бригаді, тільки людей набагато менше. І так легше воювати, а у бійців є постійний зв'язок з командиром роти.
Так, це було круто, насправді. У нашому підрозділі на штурм висувалося 80 людей. Ми не знали, що ми йдемо на штурм саме завтра. У нас ходили лише такі чутки. І всі говорили: "хто перший замочить орка?". Всі хотіли йти. І коли до нас прийшли хлопці з верхніх дач з Вугледара, ми зрозуміли, що штурм все ж буде. З хлопцями, хто служив раніше, пішли одразу на передові позиції. Це були нижні дачі, біля річки між Павлівкою і Вугледаром.
Ми сиділи біля дамби: там розбили морпіхів РФ. Вони висунулися на БМП і пішли двома колонами. Піхотою, без підготовки. Не знаю, що їм розповіли, чому вони так пішли. Наш кулеметник за перший день, і загалом за перший його вогневий контакт, "поклав" з кулемета 16 росіян. Вночі вороги забрали всіх своїх "двохсотих". Не залишили ні одного двохсотого, ні одного пораненого. Це були підготовлені люди. Але їм дали некоректні розвіддані, і вони потрапили під вогонь.
У кожної людини своє відношення до бойових дій, своя психіка. Коли я йшов - для мене це було щось нове, я йшов з азартом. Єдине, що коли ти під адреналіном, то пропускаєш деякі моменти, і потрібно ловити себе на думці, що це не комп'ютерна гра, це реальне життя. І тоді починаєш думати, як не потрапити під кулю або на міну.
Спочатку була Павлівка, ми її забрали батальйоном. Потім нас звідти вибили, росіяни зайшли колонами. Другий бій теж був в Павлівці, але того разу ми змінили тактику: одягнули білі пов'язки на колони і на себе, заїхали збоку і повністю відрізали село Єгорівка, звідки постачали провізію та БК. Ми там тихо закріпились, протягом доби окопувалися. Русня літала (дроном – ред.), а ми були в білих пов`язках. Вони навіть не підозрювали, що це українці.
Ми отримали команду на штурм, виїхав їхній танк прямо перед нашими позиціями і ми його з АТ-4 "розібрали". Приїхав другий танк, але розірвався на наших мінах. Росіяни були в паніці, не розуміли, що відбувається. Нашу посадку почала "рівняти" авіація, були вертольоти. Але ми добре окопалися, "відрізали" їх повністю. Їхні підполковник і майор здалися в полон.
Коли ми беремо їх в полон, всім бійцям цікаво, чому вони сюди прийшли. Найхитріші та найрозумніші відразу вдають із себе дурників, кажуть, що їх мобілізували. Вони адекватно розмовляють і роблять все, щоб ти думав, що він “мобік”. Вони намагаються каятись, але їх бойовий досвід і те, що вони бачили, говорить про інше. У них скляні очі і таке враження, що вони були в полоні вже 10 разів.
Траплявся підполковник морської піхоти. Цілком адекватно розповідав інформацію, але ту, яку йому можна було розповідати на випадок полону. Казав, що зв`язку (з іншими військовими – ред.) давно не має. А свою роботу аргументував тим, що в нього є наказ, він все життя служить, і в будь якому разі повинен його виконувати. Бо у нього вдома сім'я, і він не хоче, щоб вона була родиною “предателя родины”.
Казав, що не воює за якусь ідею. В нього нібито був наказ і він його виконував. Говорив, що намагався зберегти життя свої бійців, які так само були відправлені на цю війну і в яких такий самий наказ, як і в нього.
Вважаю, що потрібно закрити всі кордони і повернути всіх чоловіків назад. Коли люди почнуть розуміти, що або ти донатиш і допомагаєш бійцям, або йдеш на фронт.
Треба розуміти: у тебе є тільки твій дім і можливість його захистити. Або ти на фронті, або працюєш для фронту. Третього варіанту взагалі бути не повинно. Я не кажу, що всіх чоловіків потрібно відправити на фронт. Але варто вчитись, аби в разі мобілізації взяти в руки автомат і показати результат.