Роман Крутяк: Вижити на війні – це було щастя, а до втрати зору можна звикнути
Роман Крутяк, позивний "Хмара", ветеран 3-ї штурмової бригади сухопутних військ ЗСУ. Через поранення на фронті повністю втратив зір. У інтерв'ю РБК-Україна він розповів про бої на Київщині і Запоріжжі, історію свого поранення та реабілітації.
Щодня на фронті українські захисники отримують поранення різного ступеня тяжкості. Загальні цифри з міркувань безпеки через війну закриті. Але, за оцінками експертів, реабілітації потребують десятки тисяч військових.
Частина захисників через поранення втратила зір. Хтось з них проходить реабілітацію в Україні або за кордоном. Українців закликають пам'ятати, що ці військові – не жертви, а герої, які зберегли свою гідність, силу духу і бажання жити повноцінним життям. І їхній приклад надихає бути сильнішими.
РБК-Україна поспілкувалося з військовим, який через поранення повністю втратив зір і проходить реабілітацію в Нідерландах.
Про перші бої і захист Київщини
До 2022 року Роман жив у Києві, працював на цивільній роботі. Раніше в університеті закінчував військову кафедру й мав первинне звання офіцера. Йти захищати Україну він вирішив того ж дня, як почався повномасштабний наступ РФ.
"Мені давно імпонував підрозділ "Азов", їх мотивація, хороше відношення командирів до військових. Слідкував за їх роботою ще з 2014 року. Приєднався до хлопців зранку 24 лютого. В день вторгнення у мене вже була військова форма, похідний рюкзак ще з військової кафедри. Все просто взяв із собою і пішов у рекрутинговий центр, де збиралися ветерани "Азову" та інших підрозділів", – каже він.
Роман згадує перші бої, у яких брав участь. 25-26 лютого хлопці вже опинилися на першому виїзді в Київській області. У невеликому секторі проводили спостереження і за потреби мали підсилювати бригади, які стояли в окопах попереду.
"На той час більшість з нас не мали адекватного спорядження. У мене був тільки автомат Калашнікова, чотири "совдеповські" магазини, підсумок, гранати. Далі забезпечення ставало все кращим, але в перші дні доводилося обходитися тим, що є. Приблизно тоді ж я відчув справжню цінність життя. Коли "прильоти" в десяти метрах і розумієш, що можеш загинути в будь-який момент, то пріоритети змінюються блискавично", – додає захисник.
На початку березня росіянам не вдалося прорватися до Києва через Ірпінь, і ворог перекинув сили на село Мощун. Звідки вела коротка траса до Пущі-Водиці, а далі – до Києва.
"У ворога була задача поробитися через це село і вийти на столицю. 7 березня, коли по першій групі орків відпрацювала наша спецура, з самого ранку в супроводі танку ми заїхали невеликими групами в Мощун на зачистку. Було дуже багато вбитих. Кинулося в очі, що це професійні військові. Пізніше з'ясувалося, що в цьому населеному пункті раніше була велика концентрація десантників, ВДВшників. Вся їхня еліта", – розповідає Роман.
Дійшовши до середини села, військові закріпилися в лінійну оборону. За 3-4 дні в Мощуні відбили декілька штурмів ворога, понесли перші втрати, були перші поранення. Підрозділ відвели в резерв.
Командування прийняло рішення зруйнувати пантонні переправи. В кінці березня росіяни почали відступати від Києва. Люди з жахом побачили злочини, які вчиняли росіяни в області, як виглядає "русский мир".
Фото: В селі Мощун під Києвом Роман разом з іншими військовими проводив зачистку після того, як туди заходили окупанти
"Думав, це кінець мого шляху". Поранення і втрата зору
Після звільнення Київщини від окупантів Романа разом з іншими захисниками відправили на Запорізький напрямок. На той час підрозділ, де він служив, переформатували у ССО "Азов Київ". А після запорізької кампанії – у 3-ю окрему штурму бригаду. Там зібрали бійців з "азовських" осередків по Україні: бійців ТРО, сил спеціальних операцій та інших.
На цьому етапі військові вже отримували сучасні зразки озброєння. Їм повноцінно допомагали гранатомети, протитанкові ракетні комплекси.
6 травня в населеному пункті Малинівка були важкі бої. Після них Романа та інших хлопців відправили туди на зачистку: поїхали на виконання задачі чотирма машинами.
"На жаль, нас побачив ворожий безпілотник, і почали "накривати" артилерію. Кілька побратимів отримали поранення. Я почув їхні крики і хотів побігти до них на допомогу. Коли піднявся з землі, то один зі снарядів розірвався прямо біля моєї голови. Отримав сильний удар в голову, очі залило кров'ю. На той момент я вже нічого не бачив. Думав – все, це кінець мого шляху. Але пізніше зрозумів, що я живий і дихаю. Хоча бачити вже не міг", – згадує хлопець.
Найбільше ураження від поранення припало на очі: пробило ліве око і ніс, кістку біля другого ока буквально розтрощило. Романа врятували, відвезли в госпіталь у Дніпрі. Там провели першу операцію. Через тиждень з Дніпра його на гелікоптері евакуювали в Київ, де Роман проходив вже наступні операції. Тоді у нього ще була надія, що зір можна відновити.
"Поки я лікувався в Дніпрі, до мене приходили побратими у гості, я їм казав: "Хлопці, ще тиждень-два я тут побуду і приїду до вас назад, ви далеко не тікайте". На жаль, на фронт я вже не повернуся, але хочу бути корисним іншими речами", – каже "Хмара".
В лор-відділенні київського госпіталю Романа знову прооперували. "Поремонтували" ніс: замість кістки справа вставили титану пластину. Під час наступної операції з правого ока дістали осколок.
"Реабілітація – це як квест. Йдеш все далі й можеш щоразу більше"
Після операцій і повторних обстежень, на жаль, вердикт лікарів був однозначним: зір захиснику відновити неможливо. Зараз він проходить реабілітацію в Нідерландах, в центрі медичного інституту для незрячих людей. Там його навчають ходити з тростиною і загалом вчать повертатись до життя вже в нових для нього умовах. Навчають правильно використовувати телефон: на ньому є аудіорежим, який озвучує всі дії, які робить користувач при натисканні кнопок.
На реабілітації хлопець постійно тримає зв'язок з побратимами, особливо з тими, з ким був знайомий з 24 лютого. "На жаль, декілька з них вже загинули, багато поранені. Їх я вже ніколи не забуду", – зізнається співрозмовник.
Зараз хлопець може користуватися телефоном фактично повноцінно. Може зайти в Telegram, WhatsApp чи Signal, набрати текстові повідомлення, записати аудіо, подзвонити. В YouTube вмикає і слухає аудіокниги. Багато може зробити сам і в побуті – чистить зуби, приймає ванну, робить чай, каву, сам їздить в таксі.
"Цікаво вчитись орієнтуватись у просторі. В нас тут є п'ять будівель, де проходять заняття. Я вже знаю в кожній будівлі, куди мені потрібно зайти. Ходжу самостійно з кімнати в столовку, зі столовки – в туалет, і далі в наступну будівлю. Знаю, де кімната очікування, де потрібний кабінет. Тобто це все доволі цікаво. Така реабілітація – це свого роду як квест, челендж: йдеш все далі і можеш кожного разу більше", – розповідає він.
І зізнається: чим далі навчаєшся, тим простіше стає. Приходить розуміння, що в принципі особливих складнощів в цьому й немає. А непросто було тільки на початку.
"Їсти варить моя дівчина. Вона зі мною взагалі пройшла весь шлях: 6 травня я отримав поранення, і 9 травня вона вже була зі мною в госпіталі. Завжди мене підтримує, я їй безмежно вдячний", – каже Роман.
"Коли йшов на на війну, то розумів всі ризики"
В реабілітації важлива психологічна складова, запевняє Роман. Особливо в такій ситуації, яка сталася у нього – повна втрата зору. Але він впевнено каже, що навіть в таких складних обставинах впадати у відчай навіть не думає.
"В таких ситуаціях важливо наперед прийняти факт того, що може статися подібне. Морально це для себе пропрацювати ще до того, як травмуюча подія сталася. Коли я йшов на на війну, то розумів всі ризики, усвідомлював, що може зі мною статися. Ще зранку 24 лютого я себе, умовно кажучи, "поховав", і був готовий до будь-яких сценаріїв. Тому зараз розумію, що втрата зору – це далеко не найстрашніше, що може статися з військовим на війні. Головне, що залишився живий", – ділиться захисник.
Навіть після такого складного поранення моральний дух Романа не "підкосило", запевняє він.
"Розумію, що вижити на війні – це було моє щастя, а до втрати зору можна звикнути. І жити навіть максимально близько до повноцінного життя. Тобто це точно не найгірший сценарій. Жодних психологічних проблем у мене немає. Я сам собі психолог і сам собі мотиватор", – розповідає захисник.
Фото: Роман Крутяк: "Навіть після втрати зору можна жити максимально близько до повноцінного життя"
Підтримати захисника можна, перерахувавши кошти на його реабілітацію: це допоможе йому швидше повернутися до звичного життя – наскільки це можливо.
Посилання на банку:
https://send.monobank.ua/jar/3ZYzi7ZxeP
картка Монобанку:
5375411403835072
карта Приватбанку:
4149499801004381