Майбутнє ветеранів: як перетворити травму на ресурс для розвитку

Що таке посттравматичне зростання?

Посттравматичне зростання (ПТЗ) - це концепція, яка описує позитивні зміни, що відбуваються в особистості після пережитої травми. Це не заперечення болю, а визнання того, що через страждання можна знайти нові сенси, цілі та сили.​

У США ця концепція активно впроваджується серед ветеранів завдяки організації Boulder Crest Foundation. Вони мають унікальний підхід: курс для ветеранів, розроблений самими ветеранами. Це не лікувальний протокол - це про щось глибше. Про вибір. Про рішення не залишатися в темряві, а перетворити біль у нову точку росту. Про те, як знайти себе в мирному житті, зберігаючи гідність та сенс.

Їхній підхід базується на принципі "рівний - рівному", де ветерани допомагають один одному проходити шлях зцілення та зростання.​

Ми віримо, що сила наших захисників полягає не лише в їхній мужності на полі бою, а й у здатності зцілюватися, розвиватися й ділитися цією силою з іншими. Саме тому одним з важливих проєктів для "Серця Азовсталі" у 2025 році став саме проєкт посттравматичного зростання.

Принцип "рівний - рівному": чому це важливо

Як я вже згадувала, у Boulder Crest Foundation з ветеранами працюють самі ж ветерани та сама програма створена тими, хто пройшов через бойові дії. І це те, що ми називаємо "рівний - рівному". І для посттравматичного зростання цей принцип надзвичайно важливий, адже йдеться про переосмислення свого досвіду, зокрема, через взаємодію з тими, хто пройшов подібний шлях.

Цей принцип означає, що допомога та підтримка надається не психологами "ззовні", які ніколи не тримали в руках зброю і не бачили фронту, а тими, хто сам був на війні, сам пережив втрати, поранення, полон чи інші форми екстремального досвіду. Людьми, які говорять тією ж мовою, які не потребують пояснень "що таке війна" чи "що таке повернення додому". Саме тому така підтримка сприймається не як повчання, а як щира, глибока розмова на рівних. У цьому - сила.

У межах цього підходу ветеран-ментор не виступає як «фахівець», що лікує. Він - товариш по службі, що допомагає іншому пройти шлях, який сам уже подолав. Ментор не дає готових рішень, але створює простір, де інша людина може знайти власні. Вони працюють разом, крок за кроком, через довіру, спільний досвід і взаємну повагу.

Особливість цього підходу полягає у тому, що він не стигматизує. У ветеранів часто є упередження щодо психологів або психотерапії - це сприймається як ознака слабкості. Але розмова з побратимом - це інша справа. Це нормально і природно. Вона дозволяє говорити про складні теми без страху бути не зрозумілим.

У США, де Boulder Crest реалізує свою програму, ветерани самостійно створили структуру, яка базується саме на цьому принципі. Вони відійшли від медичного формату, натомість вибудували систему зцілення через спільноту. Їхній досвід надихає нас, бо він показує: справжнє зцілення приходить не лише ззовні, а зсередини - через довіру, спільність і підтримку.

Посттравматичне зростання - нова українська норма

Минулого року ми з робочою поїздкою відвідали США. Наша мета була ознайомитися з американськими ветеранськими організаціями, їхніми підходами та подивитися, який їхній досвід буде релевантним для України. І те, що роблять Boulder Crest нас вразило і ми вирішили, що це має реалізовуватися й у нас.

Тож разом ми розпочали великий етап роботи, який уже сьогодні змінює українське бачення травми. У рамках спільного проєкту вже цього року ми відправили п’ятьох оборонців Маріуполя до США. Вони пройшли на навчання за програмою ПТЗ та отримали сертифікати тренерів. Але ще важливіше - вони повернулися як носії досвіду, готові ділитися ним з іншими. Вони стануть менторами, амбасадорами, агентами змін. Ми бачимо їх як тих, хто прокладатиме нові дороги в роботі з ветеранами, військовими та навіть цивільними, які пережили війну.

Наша мета - не просто навчити. Ми хочемо створити рух. Ми віримо, що посттравматичне зростання може і має стати новою нормою для українського суспільства. Це не прив’язано до одного міністерства чи однієї структури. Це про всю Україну. Про наше колективне рішення - не зламатися, а стати сильнішими. Ми бачимо, як ця модель працює у США, і впевнені, що вона прекрасно приживеться у нас. Бо українці - це народ, здатний на зцілення і трансформацію. Народ, який не просто виживає, а здатен рости з власного болю.

Ми вже ведемо діалог із Міністерством ветеранів, Міністерством оборони. Наші відносини з ними дуже добрі, і ми сподіваємося на глибоку співпрацю. Але, знову ж, ми не обмежуємо себе рамками офіційних структур. Це має бути рух знизу. Рух рівних до рівних. Ми прагнемо, щоб ті, хто проходять курс, не лише допомагали іншим, а й відкривали для себе нові професійні горизонти. Щоб кожен ветеран, який пройде програму, мав змогу будувати нове життя на базі власного досвіду. Стати не жертвою обставин, а наставником для інших.

Посттравматичне зростання - це просте, але потужне усвідомлення: той, хто пережив пекло, володіє унікальним потенціалом. Не зламатися, не втекти, а повернутися до життя з новою місією - це і є справжня перемога. І кожен ветеран може стати джерелом сили, мотивації й натхнення для інших. Це можливо - ми бачимо це на прикладі багатьох наших героїв, і ми будемо продовжувати розширювати це коло.

Вірю, що посттравматичне зростання стане частиною не лише нашої ветеранської політики, а й культури загалом. Бо ми як нація можемо багато. І навіть із найтемнішого досвіду здатні винести світло.