Час ренесансу міжнародного права: що має робити світ, щоб покарати Росію

75 років тому нещодавно створена ООН схвалила Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього і Загальну декларацію прав людини. Це був справжній прорив у світі міжнародного права, фундамент системи правової безпеки, що на десятиліття визначав не лише ступінь відповідальності, а й мав на меті запобігти вчиненню злочинів. І це була юридична відповідь на злочини II Світової війни.

Сьогодні світ зіткнувся з реальною кризою міжнародного права. Глобальна правова система, безпекові інструменти та інституції вже не діють ефективно: повномасштабна агресія рф проти України триває, а кількість злочинів і жертв збільшується щодня.

Ба більше збройні конфлікти спалахують у всьому світі і це також голосне нагадування про важливість справедливості та відповідальності, про необхідність реформування ключових організацій безпеки та осучаснення міжнародних норм права. І від того, як ми сьогодні здолаємо глобальні виклики, залежить перспектива миру для наступних поколінь.

***

Юриспруденція перевернута з ніг на голову. Користуючись правом на захист, рф починає повномасштабну збройну агресію проти України. До того ж звинувачує українську сторону у нібито геноциді проти власного народу. І насправді повномасштабне вторгнення в розумінні російського вищого військово-політичного керівництва – це захист від "геноциду" та попередження його. Вся країна цинічно називає агресивну війну "колективною безпекою та спецоперацією", а геноцид, який, власне, сама і організувала та реалізовує, - заходами демілітаризації та денацифікації. За їх логікою, це має виправдати їх дії та звільнити від відповідальності.

Це перший неспровокований акт агресії такого масштабу та насильства в Європі за останні майже 80 років. І в цьому є одна з особливостей війни.

Вже майже два роки триває повномасштабна війна. І весь цей час ми всі були свідками кричущого порушення міжнародного права. Наразі вже не існує жодної статті у Декларації прав людини, яку б не порушила рф. Основоположні принципи, що закріплені у статті 3 – право на життя, свободу і особисту недоторканість не лише проігноровані, а жорстко попрані. У міжнародному гуманітарному та кримінальному праві не залишилось жодного злочину, що його б не вчинила росія: від насильницьких зникнень, катувань та вбивств до невибіркових обстрілів цивільної інфраструктури, використання мирного населення у якості "живого" щита та депортації. За даними Офісу Генерального прокурора, зареєстровано та розслідується понад 119 тисяч воєнних злочинів, вчинених після 24 лютого.

Крім того, під час цієї повномасштабної війни почали з’являтися нові види міжнародних злочинів, які ще ніхто ніколи не розслідував і за які відповідно злочинці не були притягнуті до відповідальності. Я маю на увазі екоцид, обмеження доступу до їжі, води, медикаментів, блокування гуманітарних коридорів, ненадання медичної допомоги, що мало місце, зокрема після підриву рф Каховської дамби. І Україна, до речі, перша, хто розслідує екологічні злочини в контексті міжнародного гуманітарного права. Або кіберзлочини. І тут прикладом може бути нещодавна масштабна кібератака на "Київстар".

Зараз вся територія України є місцем злочину. Україна задіяла більшість доступних правових механізмів, передбачених міжнародним правом для переслідування винних. Воєнні злочини, злочини проти людяності, вчинені рф в Україні, розслідуються Міжнародним кримінальним судом (МКС), українськими правоохоронними органами та в рамках міжнародних спільних слідчих груп. Крім того, щонайменше 18 країн Європи почали власні розслідування за принципом універсальної юрисдикції.

Тому війна є і найбільш задокументованим міжнародним збройним конфліктом, що відбувається, в тому числі і завдяки цифровим технологіям. І це також одна із її особливостей.

Водночас повномасштабна агресія рф виявила численні системні прогалини в структурі міжнародного права. І Україна тестує ці прогалини на своєму сумному та жахливому досвіді, щоб прибрати їх. Не дивлячись на застосування всіх можливих правових інструментів: попередніх рішень Міжнародного суду ООН, ЄСПЧ, визнання рф країною-агресоркою на рівні ООН, ордерів на арешт для Путіна та дитячого омбудсмена рф Львової-Бєлової від МКС, застосування 12 санкційних пакетів, політичної, дипломатичної, фінансової ізоляції росії, арешт активів - це не зупинило рф. Інтенсивність бойових дій не вщухає і, на жаль, сьогодні немає ознак припинення збройного конфлікту. Саме тому наша відповідь на цю агресію, в тому числі юридичної спільноти – заповнення прогалин.

Ось деякі з проблем, з якими ми стикаємося.

По-перше, жодні обмеження та засудження не змінили статус рф в ООН. Країна-агресорка – ядерна держава і постійний член Ради безпеки, що теж є особливістю цієї війни. Але і досі ми навіть не на початку активної реформи "найвпливовішої" організації світу із забезпечення миру та безпеки. Навіть тоді, коли Генеральний секретар сам став свідком масованої ракетної атаки під час візиту до Києва навесні 2022 року. Тоді був зруйнований багатоповерховий житловий будинок у центрі столиці та загинула журналістка. Натомість ООН та Радбез продовжують і надалі слухати представника рф, який постійно бреше, маніпулює, займається пропагандою, блокує рішення через своє право вето. Згадайте лише, скільки разів збирався Радбез ООН на вимогу росії, щоб обговорити нібито застосування Україною бойових комарів, як біологічної зброї. Згадайте, як без сорому рф ініціювала резолюцію про подолання гуманітарної кризи в Україні, незважаючи на те, що саме вона єдина та безпосередня причина цієї катастрофи. Або як ООН відзначала день російської мови, коли південь України вже потерпав від повені, що спричинив підрив Каховської греблі.

Для України проблема реформування ООН – вже не тема для дискусій, а необхідність. Ми вже не можемо покладатися на захист ООН, коли мова йде про агресію. Тим більше, не можемо розраховувати на її припинення за допомогою механізмів безпеки ООН.

Перегляду вимагає не лише система глобальної безпеки, а й європейська. Але поки ми всі будемо працювати над дійсно глобальними змінами, рф точно не має бути у Радбезі. Країна, яку Генасамблея ООН визнала агресоркою, однозначно не повинна мати право голосу у Раді безпеки. Це абсурдна і небезпечна практика. Вето в руках рф – глухий кут для ООН. Генасамблея має долати вето і минулого року ми вже розпочинали цю розмову, але вона зійшла нанівець. Це була б адекватна та ефективна відповідь на сучасні виклики.

Впевнена, що реформа повинна стосуватися і організацій, що працюють під егідою ООН, як то Міжнародний Комітету Червоного Хреста, та підзвітні ООН або мають статус спостерігача, як МАГАТЕ та ОБСЄ. Будемо відверті, безпорадність, відсутність стратегічного бачення загроз та їх подолання, невиконання мандату на фоні колосального фінансування, в тому числі і пожертв, це не те, чого очікуєш у часи найбільших потрясінь.

Час паперових організацій минув. Нам потрібні сучасні, а головне - ефективні інституції.

По-друге. Основним злочином цієї війни є злочин агресії. Він є першопричиною виникнення інших міжнародних злочинів. Наразі не існує жодного міжнародного суду чи трибуналу, який міг би судити вище керівництво росії за агресію. Створення спеціального трибуналу усуває цю прогалину.

Протягом цих майже двох років ми бачимо динаміку та еволюцію на цьому непростому шляху. Якщо раніше всі розмови про Трибунал починалися із "якщо він буде", то сьогодні це вже "як він працюватиме".

У нас є коаліція з понад 40 держав, які підтримують цю ініціативу. Ми маємо зробити це. І рішення повинно бути ефективним, а не символічним, а сама інституція – максимально міжнародною. Інакше ми не подолаємо імунітет, а це єдиний спосіб зупинити Путіна.

Вже зараз можна сказати, що МГП ділиться на етапи: до Нюрнберга і після. Основа міжнародного права була закладена після II Світової війни. І виконало свою глобальну роль. Тому сьогодні час для ренесансу міжнародного права, воно точно не має і не буде таким, яким було до повномасштабної російської збройної агресії проти України.

Тому, по-третє, норми міжнародного права мають бути осучаснені і повинні стати адекватною правовою відповіддю реаліям. Повертаючись до злочину агресії, потрібно прибирати юрисдикційні прогалини щодо притягнення до відповідальності за нього. Злочин є у Римському статуті, але жодна з компетентних судових інституцій, не має юрисдикції переслідувати осіб, які найбільш відповідальні за нього.

У міжнародному праві має з’явитися 5 злочин – екоцид. Досвід України доводить, що його необхідно розглядати в рамках права війни, бо вплив збройних конфліктів на навколишнє середовище може призвести до широкомасштабної, серйозної, довгострокової та переважно незворотної шкоди. Не лише в межах території, де триває війна.

Можливо, варто говорити і про внесення норм щодо примусового виконання ордеру на арешт від МКС, щоб уникнути дискусій, маніпуляцій та подвійного тлумачення, що мало місце у ПАР, Вірменії, Угорщині. Ці країни ратифікували Римський статут, а отже, зобов’язані виконувати припис щодо арешту, а не мати право вибору.

Крім того, наразі відсутні міжнародні механізми щодо повернення в Україну депортованих до рф українських дітей. За даними Національного інформаційного бюро, кількість депортованих або примусово переміщених дітей перевищує 19,5 тисяч. І кримінальне переслідування за депортацію українських дітей – не означає автоматично, що діти повернуться додому. І згадуючи знов ООН, то саме вона могла б відіграти провідну роль у поверненні українських дітей додому, використовуючи всі елементи комунікацій та тиску на російську владу. Але, як виявляється, у більшості випадків, депортація є або проблемою для України, або для самих депортованих.

Немає на сьогодні і чітких інструментів відшкодування збитків, завданих рф. Проблема виконання рішень міжнародних органів щодо компенсацій з боку агресора полягає в тому, що багато таких рішень потребують згоди рф на їх виконання, а у нас, звісно, ​​такої згоди немає.

Чому це все так важливо і чому саме Україна має стати лідером глобальних змін?

Мир без правосуддя та відповідальності – лише хибний мир. Якщо зло не буде покаране і злочинці світового рівня зможуть уникнути покарання, а жертви та свідки злочинів не знайдуть справедливості, то звірства повернуться з ще більшою силою. Вже і так втрачено багато часу, коли не було належної реакції на окупацію частини території Молдови, Чечні, Грузії, адекватної правової відповіді на злочини в Сирії, окупацію Криму та частини Донецької та Луганської областей.

Повномасштабна війна – наслідок цього мовчання і сьогодні її результат вже далеко за межами України. Збройні конфлікти спалахують по різних куточках світу. Диктаторські режими не зникають самі по собі. Україна – це тест: чи розправлять вони крила, чи будуть знищені. Щоб подолати виклики та виграти цю війну, запобігти іншим, і врешті розірвати коло безкарності, нам потрібна сильна правова коаліція. Світова єдність. Сильні інституції. Правильні, сміливі та своєчасні рішення. Для майбутнього світу без агресії.