Новий рік і новий порядок: чи займе Україна своє місце у мінливому світі

"Світу, який ми знали, більше немає", – цими словами у 2020 році розпочиналося одне з найбільш популярних телевізійних ток-шоу в Україні. Ці самі слова звучали майже весь рік як на онлайн-конференціях експертів зі світовими іменами, так і на кухнях обивателів по всьому світу.

Це твердження абсолютно справедливе. Злам "старого порядку" став загальносвітовою подією року, що минає.

Рядова поїздка по справах у Польщу, рішення про яку могло бути прийнято сьогоднішнім вечором, а завтрашнім ранком реалізовано, перетворилася на цілу проблему. Похід у ресторан на день народження друга несподівано став регламентований постановою уряду. Робота скромної взуттєвої точки піддається перевірці на міцність боротьбою за суспільне здоров'я.

І це вкрай поверхневий список найбільш незначних побутових проблем, з якими зіткнулися звичайні громадяни. Раптово оголошена на початку весни пандемія коронавірусу зламала плани і спосіб життя сотень мільйонів людей по всьому світу.

Люди, які сприймали досягнення глобалізованого світу як даність, були змушені згадати, чого варті циркуляри рідного уряду. Але це не найстрашніше.

Люди, твердо вірячи у досягнення науки і техніки, були примушені самою природою згадати про те, що вони раптово смертні. А ось це вже набагато страшніше усвідомлення своєї побутової безпорадності перед державним апаратом.

Невблаганна статистика смертності з діагнозом COVID-19 зумовила крах способу життя у цивілізованих країнах. Очікувана тривалість життя людини у цих самих країнах давно і впевнено перейшла позначку у 80 років. Але виявилося, що природа має заперечення з цього приводу.

З'явилася ще одна серйозна причина, чому настільки бажана багатьма старість європейського пенсіонера, який розрахувався за всіма кредитами свого життя і дозволяє собі побачити музеї Флоренції, може і не наступити.

Будемо чесні, навіть в Україні покоління батьків автора цих рядків – це перше покоління, яке звикло жити порівняно непогано. Цим людям, у більшості своїй, не дісталися жахи двох світових воєн, геноцидів, голоду та епідемій. Жахи, які були повсякденною реальністю для батьків наших батьків.

Це ж покоління сьогодні – найбільш дисципліновані виборці. Саме від їх голосів, багато у чому, залежить доля уряду будь-якої країни, яка переживає зараз локдауни та інші обмеження.

Людство змушене було згадати те, про що у масі своїй, здавалося б, давно забуло. Наприклад, про примусові карантини і нестачу ліжок у лікарнях. Про протоколи медицини катастроф, які передбачають сортування хворих по шансу на виживання. Про діставання дефіциту, здатного врятувати життя. Про похорони у закритих трунах, врешті-решт.

Довелося у черговий раз серйозно злякатися за старих людей, попереживати про здоров'я близьких, про свою роботу, бізнес, можливості прогодувати сім'ю і міцність даху над головою.

Оптимістичні гасла на кшталт "чого нам варто кілька тижнів посидіти вдома заради перемоги над пандемією", які звучали навесні, до кінця 2020-го виродилися в обговорення достатності і обґрунтованості карантину на початку 2021-го року. Більше того, надії на кінець пандемії після вакцинації, що з'явилися у кінці року, супроводжуються черговими побоюваннями мутацій коронавірусу, новими локдаунами і обмеженнями по всьому світу.

Навколопандемічні події стартували в Україні спецоперацією у Нових Санжарах з евакуації українців з Китаю, який отримав перший удар "ковіду". Немає потреби нагадувати про варварство, яке вчиняли протестуючі проти розміщення співвітчизників у своїх регіонах по всій країні.

Потім був весняний локдаун і обмеження, схожі з режимом воєнного часу. Потім – бунт мерів, вихід з локдауна у літо. А потім прийшов коронавірус, і з ним зіткнулися хоча б через одне рукостискання більшість жителів України. Але локдауна весняного зразка вже ніхто не оголошував, вводячи замість нього різнокольорові зони та карантини вихідного дня. Простіше кажучи, з коронавірусом до кінця року боролися закручуванням гайок навмання.

Немає сенсу згадувати і повторювати десятки разів проголошені "пандемічні" тези про відсутність нормальної статистики у країні, неадекватні дії центральних і місцевих органів влади, дорогі тести, безглуздість медичної системи і часто відвертий саботаж норм елементарної гігієни непохитним українським народом.

Злам старого порядку відбувся у високосному 2020-му році, якому забобонний народ приписав всі мислимі і немислимі нещастя. Наступний 2021-й рік ймовірно принесе всьому світу новий порядок з новими правилами. Саме час подумати про те, як буде жити по цим правилам Україна і чи зможуть її громадяни зайняти гідне місце у цьому порядку.

Мабуть, ці питання навіть важливіші усіх навколополітичних, навколоправоохоронних і навколосудових скандалів, яких в Україні традиційно дуже багато.

Експерти говорять про те, що зазвичай пандемія такого плану, як зараз, триває близько двох років. Наскільки це звичайна пандемія? Ніхто не знає.

У кінці грудня цивілізовані країни почали масову вакцинацію своїх громадян перевіреними і дозволеними контролюючими органами вакцинами. Коли стартує вакцинація в Україні – невідомо. Відкритим залишається питання, наскільки вона буде масовою. Виходячи із доступних даних і елементарних розрахунків, у майбутньому році вакцину зможуть отримати близько 6 мільйонів українців.

Але, судячи за офіційними повідомленнями влади, переговори зі світовим співтовариством з цього питання тривають. Як тривають пошуки фінансування для закупівлі необхідної кількості доз. Адже, за оцінками вчених, необхідно вакцинувати 30-35 мільйонів українців.

Тим часом у західних країнах вже розроблені системи ковід-паспортів у вигляді електронних додатків, куди може включатися інформація про пройдене тестування і отримане щеплення. Більш того, офіційні особи прямо кажуть, що такий ковід-паспорт може стати перепусткою як для поїздок по країні і за кордон, так і у банальну перукарню. Не виключено, що це одне з нових правил життя, яке може набути чинності у наступному році.

Чи є така система в Україні? Як швидко Україна може її створити? Чи буде українська система користуватися довірою у цивілізованому світі? Чи будуть українці отримувати вакцину, визнану світовим співтовариством? Чи будуть взагалі які-небудь дані для внесення у розділ "отримані щеплення"? А як буде з карантином в Україні, якщо швидко дістати необхідну кількість вакцини не вдасться? Відповіді на ці запитання сьогодні немає

Змінюється загальносвітове поняття приватності. На майданчику Всесвітнього економічного форуму обговорюється необхідність звернути увагу на системи відстеження контактів людини з метою виявлення ланцюжків передачі вірусу, що використовуються у розвинених країнах Азії. Такі системи теж цілком можуть стати частиною життя значного числа людей на різних континентах.

Змінюється світова економіка, зростає сектор онлайн послуг, розвиваються сервіси дистанційного навчання і віддаленої роботи. Зміна технологічного укладу отримала серйозний поштовх. Разом з нею подекуди прийде і безробіття, і невміння низки бізнесів швидко переорієнтуватися, і необхідність отримання нових навичок, щоб прогодуватися. Це не рахуючи "військових втрат" від локдаунів різного ступеня тяжкості.

Як ці тенденції позначаться на Україні? Невідомо. Зрозуміло лише те, що подальші карантини доконають залишки малого і середнього бізнесу, а значить – і робочі місця. Разом з освітою дітей та студентів, тому що ефективність дистанційних занять в Україні, м'яко кажучи, викликає питання.

Ганяти чиновників за корупційними статтями, вирішувати, хто до кого з державних мужів має ходити у кабінет, і чи варто розігнати Конституційний суд, що втратив довіру – це, безумовно, важливі суспільні завдання. Але за їх рішенням потрібно не втратити свою адекватність загальносвітового порядку денного. В іншому випадку з електронним декларуванням ще якось буде, але радості від перебування на узбіччі це не додасть.

Державні рішення у майбутньому році повинні передбачати глибокі структурні зміни в ключових галузях – медицині, освіті, пенсійної, правоохоронної та фіскальної системах.

Ще один ключовий аспект – відновлення довіри до державних інститутів та їх насельників. Ця невирішена за останні десятиліття проблема, в нинішній час може стати фатальною. Чого варті рекомендації МОЗу, якщо їм ніхто не вірить? Чого варті розпорядження Кабміну, якщо немає віри у здатність уряду впоратися з епідемією? Чого варті слова чиновників, якщо вони щоразу розповідають різне?

У нових умовах вимагає першочергової уваги консолідація внутрішньої політики. Класична для України історія, коли суворість закону компенсується його необов'язковістю, не дасть можливості правильно реагувати на виклики часу. Без єдиної, зрозумілої і прозорої внутрішньополітичної структури нічого не вийде. У неї повинні бути впроваджені люди, які володіють авторитетом і необхідними знаннями, і яким делеговані широкі повноваження.

З одного боку, описана вище ситуація – це неприваблива картина. З іншого боку – черговий шанс для України провести необхідні, як повітря, зміни.

Чи скористається країна цим шансом, або ж він опиниться на одній полиці з іншими, вже втраченими грандіозними можливостями – покаже наступний 2021-й рік. Будемо сподіватися, він буде відрізнятися від попереднього не тільки однієї цифрою.