Володимир Головко: Україна має ставити питання про повноцінне відновлення морського експорту

Росія послідовно блокує роботу зернового коридору з України, затягуючи перевірки суден та погрожуючи вийти з угоди. Водночас саме відмова Росії від виконання домовленостей із Туреччиною та ООН відкриває перед Україною можливості для переходу від зернового коридору до повноцінного експорту всього спектру виробленої в Україні продукції, вважає керівник Центру політичного аналізу Володимир Головко. ПОро можливі наслідки виходу Росії із зернової угоди та можливі варіанти її подальшого функціонування – в інтерв'ю РБК-Україна.

– Ми бачимо, що Росія намагається всіляко заважати експорту українського збіжжя в рамках зернової угоди. Як ви оцінюєте роботу зернового коридору? Чи є цей механізм досі ефективним?

– Дійсно, Росія цілеспрямовано саботує зернову угоду, протягом тижнів блокуючи використання одного з трьох портів, передбачених Стамбульськими домовленостями – порту Південний. Росіяни також довгий час не погоджували перевірку суден, нав'язуючи власний перелік замість запропонованого ООН, Туреччиною та Україною. Вочевидь після цього відбувся дзвінок президента Туреччини Реджепа Ердогана Володимиру Путіну, і ситуація дещо поліпшилась. Але все ж обсяги експорту залишаються далекими від тих спроможностей, які Україна має навіть в умовах обмеженого функціонування портів. Зараз вивозиться лише близько чверті від погодженого обсягу.

– Що Україна може зробити в цій ситуації? Чи є в нас якісь механізми впливу на Росію?

– Якщо відштовхуватись від заяв Росії, то зернова ініціатива у поточному вигляді діятиме 60 днів, тобто до 18 липня. До цього часу Україна може діяти в рамках домовленостей із Туреччиною та ООН, використовуючи дипломатичні важелі впливу, апелювати до партнерів. Тобто ситуація залишатиметься приблизно такою ж, якою ми бачимо її зараз.

– В той же час ми бачили заяву Путіна про те, що Росія хоче вийти із зернової угоди. По-перше, як ви оцінюєте, чи можливо це насправді? А по-друге, якщо це станеться, який вплив це матиме на ситуацію?

– Низькі показники, які ми бачимо нині при виконанні зернової угоди, свідчать, що за великим рахунком це вже сталося. Росія вийшла з цієї угоди де факто, але не де юре, вона імітує її виконання. Водночас Україна уклала зернову угоду не з Росією, а з Туреччиною та ООН. І у цій ситуації варто звернутися до попереднього досвіду, коли Росія вже призупиняла участі в угоді. Тоді завдяки принциповій позиції Туреччини – а її військово-морські сили забезпечують безпеку зернового коридору – експорт українського зерна продовжився. Такий самий алгоритм може бути використаний і надалі.

– Тобто ви прогнозуєте, що в середині липня Росія таки оголосить про вихід із домовленостей?

– Так, зацікавленості Росії у пролонгації зернової угоди поки не видно. Кремль і без цих домовленостей має можливість постачати зерно своїм так званим "дружнім країнам" зі своїх чорноморських портів. Питання аміакопроводу "Тольяті – Одеса", відновлення роботи якого було предметом переговорів, можна вважати тимчасово закритим, оскільки внаслідок бойових дій була пошкоджена його ділянка на Харківщині. На її ремонт за умови безпечного доступу до цієї місцевості може піти до трьох місяців. Тобто цю вимогу Росії неможливо виконати технічно, не кажучи вже про політичні наслідки.

– Ми розуміємо, що важливою складовою функціонування зернового коридору є безпека судноплавства. Чи можлива вона в умовах, коли Росія свідомо йде на ескалацію та виходить з угоди?

– У разі відмови Росії від участі у зерновій угоді, Україна має продовжувати діяти в рамках домовленостей з Туреччиною та ООН – за умови, що вони і з залученням третіх країн візьмуть на себе забезпечення безпеки судноплавства. До того ж Росія не раз стверджувала, що не створює проблем для виходу цивільних суден з українських портів. Тож варто використовувати ці твердження російської пропаганди у своїх інтересах.

В цій ситуації окрім військової складової у вигляді супроводу торгівельних суден не можливо обійтися від міжнародної дипломатії. Росія має так звані "дружні країни", наприклад, Китай чи, скажімо, низку африканських держав. Україна може запропонувати їм співпрацю в рамках свої "формули миру" для забезпечення глобальної продовольчої безпеки. До турецької та оонівської складової Чорноморської зернової ініціативи можна додати міжнародну моніторингову групу, яка буде як третя сторона гарантувати, що на вхід і на вихід з України йдуть цивільні судна без військової продукції. В такому разі будь який удар Росії по цим судам буде актом міжнародного піратства та тероризму.

– Як ви бачите нову схему роботи?

– Ми говоримо про виключення представників Росії із процесу перевірок суден, задіяних в експорті українського зерна. В рамках нового формату до спільного координаційного центру можуть увійти представники ООН, Туреччини та низки країн, які, скажімо так, формально займають нейтральну позицію. Це Китай, країни Африки, тощо. Це не виключний перелік. Ми можемо запропонувати участь в оновленій угоді тим, хто зараз проявляє надмірну активність у посередництві щодо мирних переговорів, наприклад, Бразилії. Таким чином ми дамо їм можливість забезпечити виконання однієї з позицій української формули миру. На додачу до перевірок у Босфорі ця моніторингова група може мати доступ до портів Великої Одеси, а також, наприклад, в Миколаєві.

– Що може забезпечити життєздатність запропонованого механізму?

– Формально Росія каже, що вона не погрожує цивільним суднам. Україна як цивілізована країна не атакувала цивільні судна, які йдуть під російським прапором. І знову ж таки, представники третіх країн, які займають формальний нейтралітет, мають засвідчити, що цивільні судна, які йдуть до українських портів з Босфору, не мають жодної військової компоненти.

Завдання нашої дипломатії – добитися згоди від усіх учасників процесу, щоб у випадку будь якої атаки з боку росіян її вважали актом міжнародного піратства і, відповідно, це було приводом для додаткових санкцій аж до перекриття Босфору для навігації російських цивільних суден. Наша дипломатія вже багато чого досягла, тож, думаю, це посильне завдання: досягти згоди на поставку Україні F-16, вочевидь, було більш складним викликом.

– Чи можемо ми очікувати якоїсь агресивної реакції з боку Росії або ж вона погодиться на посередництво Китаю, країн Африки чи інших сторін?

– Це все предмет переговорів. Наприклад із інформації, що з'являлась у публічному полі, у нас є розуміння, що Китай доніс до Росії неприпустимість використання ядерної зброї у війні з Україною. Далі – ми чули про бойові дії на території Бєлгородської та Брянської областей РФ. Якщо користуватися текстами стратегічних документів Росії, то її територія вже атакована і вона має формальний привід для застосування ядерної зброї. Але це не відбувається, тому що міжнародна спільнота, включаючи такі країни як Індія та Китай, донесли до Путіна, що цього робити не можна. Цей досвід можна враховувати і в питаннях, що стосуються переговорів щодо функціонування цивільного експортного коридору з України у світ. Треба використовувати усі наявні можливості, і нехай Сі Цзиньпін та Нарендра Моді пояснюють Путіну, чому не можна атакувати цивільні судна. Думаю, аргументи в них знайдуться.

За необхідності, ми можемо ставити питання не тільки про формування моніторингових груп для огляду судів, але й про формування міжнародної коаліції військових кораблів, які будуть супроводжувати каравани цивільних суден. Тобто, окрім Туреччини, туди можуть увійти військові кораблі третіх країн – Китаю, Єгипту і т. д.

– Давайте поговоримо про трансформацію зернової угоди. Насправді проблеми з експортом є не тільки в сільському господарстві. Будь-яка інша продукція, окрім зернових, взагалі не виходить із портів. Були намагання розширити діючі домовленості за рахунок металургійної продукції, але цього досі не сталося. Чи з'явились зараз якісь можливості, які допоможуть розблокувати морські шляхи для інших товарів з України?

– Україна на всіх раундах переговорах ставила питання про розширення зернової угоди за рахунок іншої продукції, зокрема металургійної. Росія це послідовно блокувала. Якщо ми розглядаємо ситуацію, в якій Росія відмовляється від угоди з Туреччиною та ООН, то виходить, що в України більше не буде жодних зобов'язань та товарних обмежень на здійснення експорту.

Якщо замість нинішньої, запрацює модель, про яку ми говорили раніше, то є всі шанси, щоб зернова угода трансформувалась просто в експортну угоду. Давайте згадаємо, що до широкомасштабного російського вторгнення одним з основних споживачів української залізної руди був Китай. Якщо ми залучаємо Китай до цієї ініціативи, то ми вже можемо ставити питання про відновлення постачань залізної руди до Китаю. На Близькому Сході, у Північній Африці є країни, які можна назвати дружніми до Росії. Водночас вони були споживачами сталевої продукції з України. Тобто наразі стоїть питання, як структурувати нову угоду. Вона не має носити виключно сільськогосподарський характер. Це має бути повноцінне відновлення українського експорту.

– Ми бачили як безпекові ризики негативно впливали на експорт української продукції напередодні повномасштабного вторгнення. Які інструменти окрім дипломатичних потрібно використати Україні, щоб забезпечити реальне функціонування цього коридору?

– Оскільки ми говоримо про поки що досить абстрактні речі, важко пропонувати щось конкретне. Разом з тим зрозуміло, що Україна має частково взяти на себе питання страхування суден. Можна згадати ситуацію, коли напередодні російського вторгнення західні страхові та перестрахувальні компанії обмежували можливість повітряних суден працювати в Україні. Тоді український уряд ухвалив рішення, яке дуже швидко підтримала Верховна Рада, про створення фонду для страхування цих літаків. У сьогоднішній ситуації треба поставити питання про формування міжнародного страхового фонду – із залученням фінансових установ третіх країн, зокрема Китаю, Індії, можливо ПАР. Це також додасть цим країнам аргументів на користь необхідності гарантування безпеки цивільних суден, які будуть виходити з українських портів.

У нас продовжують функціонувати порти на Дунаї. Вони не є частиною зернової угоди. Разом з тим, там відбувається зростання обсягів перевалки вантажів. Тобто частина експортного коридору, про необхідність розширення якого ми говоримо, на сьогодні вже функціонує, оскільки з портів Дунаю українська продукція йде Чорним морем. Тобто з точки зору безпеки питання лише в тому, що деякі українські порти більш досяжні для російської зброї. Після підриву Каховської ГЕС ми бачимо, що російські позиції віддалились і від портів у Херсоні та Очакові.

– Які додаткові аргументи Україна може мати для залученні третіх країн?

– Зокрема, їх можна мотивувати перспективами участі у процесах післявоєнної відбудови. Ми розуміємо що за різними підрахунками на це знадобляться сотні мільярдів доларів. І хоча, безумовно, головним актором у відновленні України має стати український бізнес та промисловість, ми розуміємо, що для інших країн також є певне місце.

Тому ті країни, які будуть залучені і будуть гарантувати безпеку транспортного коридору зараз, може бути наданий певний пріоритетний доступ до процесів відновлення або входження до альянсів з українськими компаніями. Ті країни, які займають нейтралітет із проросійським присмаком і які не захочуть долучитися до встановлення та забезпечення безпеки експортного коридору, мають усвідомити, що можливості заробляти гроші на відновленні України у них не буде.