Поміж всіх вогнів. Як Туреччина намагається примирити Росію з Україною

Про те, яку роль Туреччина відіграла у нещодавньому звільненні українських полонених, навіщо їй потрібна роль посередника і для чого Ердоган називає Путіна "дорогим другом" – докладніше у матеріалі РБК-Україна.

РБК-Україна продовжує серію публікацій про ключові країни, які вже зіграли або можуть відіграти важливу роль у розпочатій Росією війні проти України. Докладніше про роль Німеччини та проблеми з постачанням зброї з цієї країни читайте тут .

Союз за інтересами

Позиція Туреччини у російсько-українському протистоянні часто викликає подив. З одного боку, Анкара постачає знамениті "Байрактари", послідовно виступає за територіальну цілісність України, у тому числі й у питанні Криму. Звісно, про жодне визнання турецькою стороною нинішніх "псевдореферендумів" на окупованих територіях не йдеться.

З іншого боку, турецький президент Реджеп Ердоган регулярно зустрічається з Володимиром Путіним, описує їхні стосунки у підкреслено теплих тонах, навіть називає хазяїна Кремля "дорогим другом". А крім цього, турецька влада наголошує на тому, що мирне врегулювання в Україні має "враховувати інтереси всіх сторін", зокрема й країни-агресора.

І, звичайно, Туреччина надає Росії суттєву допомогу в обході санкцій, зокрема, за рахунок релокації в країну багатьох російських компаній. У Туреччину продовжують масово їздити російські туристи та літати літаки, для громадян РФ ця країна, по суті, перетворилася на своєрідний портал у цивілізований світ. А нещодавно Туреччина погодилася з принципово важливою для Москви вимогою – оплачувати рублями чверть газу, що поставляється.

При цьому варто визнати, що єдині дипломатичні успіхи останніх місяців – масове звільнення полонених українських солдатів та підписання зернової угоди – стали можливими лише за активної позиції Туреччини. І свою унікальну роль посередника вона намагатиметься грати й надалі, але вже на новому політичному рівні.

Глобальний переговорник

Початок лютневої агресії РФ проти України, звичайно, завдав шкоди безпеці Туреччини: ракети падають, а кораблі тонуть не так далеко від її північних берегів. Але це дало Анкарі та особисто Ердогану безпрецедентну можливість закріпити за країною роль не лише регіонального лідера, а й глобального миротворця.

За своїми масштабами та впливом на розстановку сил у світі російсько-українська війна, звичайно, багаторазово перевершує інші конфлікти, в яких бере участь Туреччина, на кшталт війн у Сирії та Лівії. Отже, і значення країни як посередника є набагато вищим.

Реалізувати це завдання Туреччина активно намагалася у перші кілька тижнів війни, кульмінацією стали стамбульські переговори української та російської делегацій наприкінці березня. Але тоді вони ні до чого насправді не привели.

Ердоган та Зеленський на зустрічі у Львові у серпні 2022 року (Фото: president.gov.ua)

Як розповідали численні співрозмовники РБК-Україна, переломним моментом тут стали факти російських звірств, що розкрилися на тимчасово окупованих територія біля Києва – після Бучі шанси на якісь серйозні дипломатичні прориви зменшилися радикально.

Втім, на дипломатичні зусилля Ердогана це особливо не вплинуло. Не зумівши промодерувати закінчення російсько-української війни за столом переговорів, Анкара перейшла до тактики "малих кроків", допомагаючи вирішувати прикладні питання. Яскравий приклад – успішне посередництво в підписанні і запуску угоди з експорту українського зерна, яке допомогло запобігти продовольчій кризі, що насувалася.

Як часто наголошували Ердоган і турецькі дипломати, подібні історії нібито доводять, що російсько-українське порозуміння все ж таки може бути досягнуте: адже змогли ж сторони, не відчуваючи одна до одної жодної довіри, якось домовитися, і навіть виконувати взяті на себе зобов'язання.

Найсвіжіша історія – наймасштабніше з лютого визволення українських військовополонених, зокрема захисників "Азовсталі". Туреччина тут виступила не лише як посередник, а й безпосередній організатор процесу.

За інформацією РБК-Україна, ще в момент здачі "азовців" у полон було досягнуто домовленості про їх обмін (хоча спочатку передбачалося, що вони проведуть у російському полоні набагато менше часу, ніж вийшло за фактом). Серйозна робота у цьому напрямку розпочалася після зустрічі Зеленського з Ердоганом у середині серпня.

Особливих подробиць усі учасники процесу розповідати не хочуть, особливо публічно: у російському полоні ще є безліч українців та зайве засвічення каналів зв'язку між Києвом-Москвою-Анкарою, взаємних гарантій та домовленостей може лише нашкодити їх поверненню додому.

Відомо лише, що Туреччина виступила гарантом того, що командири "Азовсталі" до закінчення бойових дій, по-перше, не братимуть у них участі, по-друге, відновлюватимуть своє здоров'я в комфортних умовах і під захистом турецької сторони. Крім того, до Анкари привезли для обміну і Віктора Медведчука – за інформацією РБК-Україна, про його видачу Москва запитала сама.

Подальша доля нардепа від ОПЗЖ та кума Путіна поки що незрозуміла. Версії розходяться від того, що Медведчук тепер проведе багато часу у спілкуванні з російськими спецслужбами (у тому числі пояснюючи, чому було повністю провалено роботу з формування в Україні лояльних до РФ настроїв у суспільстві) – і до того, що він може стати гауляйтером усіх або частини новоокупованих територій України

Також відомо, що в роботі зі звільнення українських полонених брали участь майже всі наші силові відомства, велику роль відіграв голова Фонду держмайна Рустем Умеров (у якого є відмінні відносини з турками), а координував процеси голова Офісу президента Андрій Єрмак. З російської сторони посередницькі функції виконував олігарх Роман Абрамович, який має доступ до Путіна.

Успіх такої складної операції, яка проводилась на території одразу кількох країн, дав турецькій владі нові підстави для оптимізму в її дипломатичних зусиллях.

"Ми, Туреччина, не втрачаємо надії, ми продовжимо наші зусилля. Наш президент продовжить контакти з Путіним та Зеленським, щоб об'єднати двох лідерів, щоб забезпечити ухвалення рішень на рівні лідерів", – заявив глава турецького МЗС Мевлют Чавушоглу.

Втім, за всіх труднощів з організацією зернової угоди та звільнення українських полонених переговори між Зеленським та Путіним – тим більше, з якимись результатами на кшталт виведення російських військ, можливих "перехідних періодів" на якихось територіях України тощо – це завдання незрівнянно складніше.

Ердоган та Путін (Фото: GettyImages)

При цьому, як відомо, незважаючи на явну ескалацію останніх днів (псевдореферендуми, мобілізація, ядерні погрози), з Москви знову пішли заяви про можливість переговорів з Києвом. "Усім треба розуміти: коли в Москві говорять про "переговори", вони мають на увазі оголошення нам ультиматуму. Їхнє поточне завдання – закріпити статус кво у територіальному плані, вони розуміють, що захопити нічого вже не зможуть, тут хоча б утримати захоплене. Звичайно, ми на це не підемо", – сказав співрозмовник РБК-Україна на Банковій.

Про те, що проведення "референдумів" та спроба подальшої анексії українських земель (яка, очевидно, станеться найближчими днями) закриє шлях до якихось переговорів, заявляв і президент Зеленський. В умовах безкомпромісної позиції з боку України та подальшої ескалації з боку РФ переговори справді виглядають неможливими – хоч би скільки зусиль докладала до них Туреччина.

Протурецька позиція

"Ердоган дуже любить всю цю дипломатичну атмосферу: всі до нього приїжджають, увага преси з усього світу, він у центрі подій. Турки вважають так: якщо ця війна закінчиться, то вона має закінчитися у Стамбулі, підписанням умовного "стамбульського світу", який так і увійде до підручників історії", – розповів поінформований співрозмовник РБК-Україна.

За словами іншого джерела видання, історія з обміном полонених у самій Туреччині була подана як "велика перемога України". А загалом темі російсько-української війни турецькі медіа приділяють менше уваги, ніж, наприклад, внутрішнім економічним проблемам. Хоча останнім часом українські джерела вони почали цитувати активніше, ніж раніше. І, звичайно, й надалі пропонують посередництво турецької сторони у різних питаннях.

"Під час аналізу дій турецької влади важливо розуміти головне: Туреччина не проросійська і не проукраїнська, вона – протурецька", - сказав співрозмовник видання. І навів конкретні приклади: зокрема згоду Туреччини частково пустити до себе російську платіжну систему "Мір". Але після того, як ці дії викликали обурення американців, низка банків від "Міру" вже відмовилася.

З такого ж ракурсу варто розглядати і риторику турецької влади. Заяви Анкари про "дружбу" та "партнерство" з РФ регулярно викликають обурення у Києві. "От, всі обурювалися, що Ердоган назвав Путіна "другом". Грубо кажучи, не називав би він його "другом", то й обміну могло б не бути. Треба розуміти, що нам важливіше: процес чи результат", – сказав співрозмовник видання. у дипломатичних колах.

Ердоган переслідує протурецьку позицію (Фото: GettyImages)

У будь-якому разі, саме Туреччина зараз залишилася головним потенційним комунікатором між Заходом та РФ. Адже лідери, наприклад, Франції та Німеччини теж іноді дзвонять до Москви – але без найменшого успіху. Це, до речі, становить для Туреччини окремий інтерес – вже у світлі непростих відносин країни зі "старою Європою".

Внутрішньополітична мотивація – влітку наступного року мають відбутися президентські та парламентські вибори, за підсумками яких Ердоган та його партія ризикують втратити владу через серйозні економічні проблеми. Перемкнути увагу на зовнішньополітичні успіхи – абсолютно логічний хід.

У світлі ж російсько-української війни важливіше те, щоб країна-агресор у принципі залишала для себе якісь опції, окрім ультиматумів та ядерного шантажу – інакше жодне турецьке посередництво не допоможе.