Очільниця заповідника "Бабин Яр": Ми багато знаємо про катів, але зовсім мало про жертв
27 січня у світі вшановують пам'ять жертв Голокосту. Саме у цей день 1945 року війська 1-го Українського фронту визволили полонених з одного з найбільших нацистських таборів смерті Аушвіц-Біркенау. За час Другої світової війни німці знищили 6 мільйонів євреїв, майже 1,5 мільйона з них були з України, за даними Інституту національної пам'яті.
РБК-Україна розповідає, як в Україні вшановують жертв Голокосту.
Історії українських євреїв досі невивчені
Найбільше розстрілів відбулося у Києві 29-30 вересня 1941 року у Бабиному Яру. Лише за ці два дні нацисти вбили там майже 34 тисячі євреїв, до 1943 року кількість жертв зросла до 65-70 тисяч. Українському історику Іллі Михайловичу Левітасу вдалося поіменно ідентифікувати 14 266 осіб. Крім євреїв, німці в урочищі також стратили українських націоналістів і радянських полонених.
"Ми багато знаємо про катів, але зовсім мало маємо інформації про жертв. Вже ніхто не зможе сказати точну кількість загиблих серед українських євреїв. Тоді частина України була під владою Польщі, Угорщини, решта – у складі Союзу. По карті старих єврейських кладовищ можна побачити, що на заході України було багато громад, а після нацистської окупації їх там майже не залишилось", – розповідає генеральна директорка національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр" Роза Тапанова.
Генеральна директорка національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр" Роза Тапанова (автор фото: Павло Бездітний, СЕО "Креативне ательє "Bifurcation")
За даними заповідника, крім столиці, сильно постраждали євреї у Львові – німці вбили 138 тисяч осіб, в Одесі – понад 100 тисяч. Численність євреїв у цих містах скоротилась вчетверо та вдвічі, відповідно. Родичі загиблих досі звертаються до музею, аби віднайти дані про розстріляних у Бабиному Яру.
"Наприкінці 2023 року один чоловік попросив знайти інформацію про своїх племінниць. Виявилось, його родички – це 5-ти і 6-річні сестри Поліна та Мальвіна Бабат, яких 29 вересня 1941 року нацисти розстріляли разом із бабусею і дідусем, поки їх мама служила у госпіталі на фронті. Після повернення жінка передала у музей ляльку і книжку доньок. Ці речі досі зберігаються у нас", – розповідає Роза.
Іграшка і книжка Поліни і Мальвіни (фото: РБК-Україна)
Очільниця заповідника наголошує, що тема Голокосту не лише єврейська, вона є загальносвітовою. А пам'ять про жертв і гідне їх вшанування має не допустити нових трагедій.
"Ми повинні пам’ятати про Голокост, щоб розуміти, що таке людяність. Але події жовтня 2023 року (тоді бойовики руху ХАМАС здійснили масований ракетний удар по території Ізраїлю, – Ред.) і реакція світу на них, показали, що нам потрібно було тільки три покоління, щоб так швидко це забути", – каже Тапанова.
У день вшанування жертв Голокосту люди приносять до єврейських меморіалів свічки і камінці. Свічка символізує пам’ять про загиблих, а от трактування значення камінців – різниться. Вони ніби є спогадом про юдейський храм, який був зруйнований, і водночас камінь є також символом вічності – як і вічною є пам’ять про померлих. У єврейській традиції не заведено покладати квіти до меморіалів і могил.
Українсько-єврейське століття
До Міжнародного дня пам'яті жертв Голокосту у Національному історико-меморіальному заповіднику "Бабин Яр" відкрили виставку "Українсько-єврейське століття: фотографії та історії 1920-1924". На заході представили архівні фотографії, які показують життя єврейських громад України до і під час німецької окупації. Друга частина виставки у роботах американського Едварда Серотти та українських фотографів Максима Левіна (у березні 2022 року його розстріляли російські військові під Мощуном на Київщині) й Тараса Ковальчука ілюструє сучасне життя єврейських громад в Україні.
"Мені завжди хотілося показати історію євреїв протягом століття, бо у нас була якась викривлена інформація. Коли запитаєш будь-кого, а хто ж були євреї Бахмуту, то люди не знають відповіді. Вони не здогадуються, що це були їх сусіди, друзі чи навіть лікарі. І коли ти бачиш через століття ці фото, то розумієш, що євреї були завжди не просто поруч, вони були з нами. І зараз залишаються... Це дає нам відповіді, чому Київ розмовляв на ідиш на межі ХІХ-ХХ-го століття, чому написи на наших перших грошах дублювались цією мовою, чому у нас так багато спільної літератури та історії", – каже Тапанова.
На виставці експонують 3 000 фото і 260 міні-інтерв’ю, які показують як два народи пліч-о-пліч жили разом протягом століття, зокрема проходили свої найважчі випробування – євреї проживали разом з українцями Голодомор, а українці під час Голокосту були разом з євреями.
Частині тих, кому вдалося вижити тоді, на старості літ довелося стикнутися з новим викликом – повномасштабним вторгненням Росії.
Єврейка Ельвіра Бортс у 40-х ще дитиною переховувалась від нацистів у Маріуполі, а у 2022 році 53 дні перебувала у місті під російськими бомбардуваннями, у той час її двоюрідний онук Марк Закалока захищав "Азовсталь". Жінці вдалося виїхати з окупації у Київ, де вона за пів року дочекалась звільнення родича з полону.
"За німців Ельвіру коротко стригли, щоб не було зрозуміло, що вона єврейка. Тоді в Маріуполі розстріляли 39 людей з прізвищем Бортс. Під час російської окупації нас при виїзді на блокпостах врятувало тільки те, що чоловік Ельвіри був блокадним ленінградцем і за Союзу був кадровим офіцером морського флоту. Тільки тому росіяни нас не розстріляли", – розповідає Любов Бортс, дружина брата Ельвіри. Вони разом вирвались із блокадного Маріуполя у 2022 році. На виставку Любов прийшла зі звільненим з полону внуком-азовцем Марком. Ельвіра померла торік у Києві, її чоловік ще раніше.
"Під час війни з Росією ми постійно собі ставимо питання, чи світ вчить уроки історії? І розуміємо, що досить часто – ні. Актуальність збереження пам'яті про Голокост під час війни загострилась. Ми це відчуваємо по запиту – скільки людей почали приходити до нас. Люди, вивчаючи минуле, знаходять відповіді, як їм реагувати на сьогоднішні події. Вони розуміють, що жили в ілюзіях, бо історія була викрадена і постійно переписувалась. Зараз вони шукають правдиву історію", – додає Тапанова.
Виставка "Українсько-єврейське століття" триватиме до 28 лютого у виставковому центрі "Жива пам’ять". Вхід вільний.
Українці серед Праведників народів світу
Під час Голокосту чимало представників інших національностей рятували євреїв. Таких людей нарекли Праведниками народів світу. Ізраїль та Меморіальний комплекс історії Голокосту Яд Вашем визнає більш ніж 28 тисяч рятівників євреїв, з яких понад 2 700 – це українці.
"Як підкреслюють самі експерти з Яд Вашем, ці цифри кажуть лише про те, що стільки історій порятунку пройшли перевірку дослідниками та комісією. Ця перевірка може тривати роками, а в комісію входять історики, які вижили у Голокості, Рабини", – каже Маргарита Яковлева, засновниця проекту "Слово Праведника". Проект фільмує свідчення людей, які рятували євреїв під час Голокосту.
Рішення комісії про присвоєння людині звання Праведника світу підписує Верховний суддя Ізраїлю. Деякі перевірки тривають до 20 років, бо довго нема необхідних підтверджень. Проте, навіть якщо на поточний момент немає усіх доказів, як то показань родини врятованих чи переписки, то Яд Вашем залишає справу на розгляді.
"У Радянському союзі робота з пошуку Праведників світу не велася, окрім як підпільно, і була під забороною. Майже всі історії Праведників світу з України знайшли після здобуття нами незалежності у 1991 році. На той момент минуло 46 років з моменту закінчення Другої світової. Більшість рятівників євреїв пішли у засвіти. Тоді як у Західній Європі пошуки Праведників світу розпочалися з 1950-х", – додає Яковлева.
Зараз Україна посідає четверте місце у світі за кількістю Праведників світу. Більше Праведників у Польщі, Франції та Нідерландах. Історики стверджують, що якби пошуки рятівників в Україні розпочалися у 1950-ті, то сьогодні ми могли б сказати про 20 тисяч чи більше рятівників євреїв з України, визнаних Ізраїлем.
"Станом на січень 2025 року, серед нас є п'ять українських Праведників світу у віці 90 років плюс. Ми у проекті вирішили, що поки у нас є можливість, треба записати якнайбільше інтерв'ю з цими визначними людьми. До війни ми встигли зробити записи з 15 Праведниками світу, тими, хто вижив, та їхніми дітьми", – додає Маргарита.
Торік проект випустив фільм з інтерв'ю з Оксаною Дейнеко – Праведницею народів світу з Житомирщини, яка зараз живе у Києві. Їй за 90 років. Родина не каже їй, що війна, бо боїться за її здоров'я. На звуки вибухів діти кажуть, що то телевізор або будівництво.
У фільмі, який став 16 серією у циклі "Слово Праведника", бабуся оповідає про порятунок єврейської родини молодої мами Зіни Кессельман та її сина Наума.