Чи буде Україна лише споживачем технологій, чи стане їхнім творцем? Таким питанням задається член Ради НБУ Василь Фурман. У своїй колонці для РБК-Україна він визначив п’ять напрямів, що здатні зробити економічне диво реальністю.
Цьогорічна Нобелівська премія з економіки повернула фокус до головного питання розвитку — що робить суспільства багатими.
Три лауреати 2025 року — серед яких особливо виділяється історик економічної думки Джоель Мокір — показали, що довготривале зростання народжується не зі статистики чи інвестицій, а з поєднання знань, технологій та інститутів, які створюють сприятливе середовище для інновацій.
Це повернення до коренів теорії зростання. Не просто про цифри ВВП, а про культуру виробництва ідей, довіру до науки, підприємництва і конкуренції. Саме ці чинники визначають, чи буде країна лише споживачем технологій, чи стане їхнім творцем.
Для України ця дискусія — не академічна. Вона напряму стосується нашої економічної незалежності й шляху до добробуту, який нам треба буде пройти, надіюсь дуже швидко, протягом одного покоління (в будь якому випадку я так би хотів і ставив би таку задачу).
У книзі "The Lever of Riches" Мокір доводить, що технологічний прогрес — це не випадковість, а соціальний процес, який потребує відповідної культури, інститутів і стимулів.
В "Дарунках Афіни" (Gifts of Athena) він вводить поняття "корисних знань" — поєднання теорії з практикою, науки з ремеслом. Саме це поєднання, а не лише капітал чи торгівля, породило промислову революцію.
На думку Мокіра, суспільства зростають тоді, коли:
• цінується знання і наука;
• є толерантність до експерименту;
• працюють інститути обміну знаннями — від університетів до лабораторій;
• держава не душить ініціативу, а створює умови для неї.
Тобто зростання — це не результат наказів уряду, а еволюція ідей, які мають шанс стати інноваціями.
Уроки для України (на прикладі країн Східної Європи, зокрема двох, найбільш успішних, на нашу думку: Польща й Чехія і як вони вирвалися вперед).
Польща й Чехія не стали багатшими лише завдяки членству в ЄС. Їхній успіх — результат тривалих реформ, що створили середовище для підприємництва, освіти й технологій.
• Польща у 1990-х роках зосередилася на макростабільності, відкритих ринках і приватизації.
Вона інвестувала у дороги, енергетику, освіту й залучення інвестицій. Результат — за три десятиліття ВВП на душу населення зріс утричі, а рівень безробіття знизився удвічі.
Сьогодні Польща — це індустріальна економіка, інтегрована в європейські ланцюги доданої вартості.
• Чехія зробила ставку на інженерну школу, наукові кластери й експорт із високою доданою вартістю. Вона стала центром автомобільного виробництва й технічних інновацій у Центральній Європі.
Обидві країни зосередилися на людському капіталі — освіті, дослідженнях, інституційній стабільності.
І саме тому сьогодні їхні зарплати, продуктивність праці та якість життя у 3-4 рази вищі, ніж в Україні.
Як Україні скоротити відставання за 20 років: дорожня карта
Україна має шанс повторити східноєвропейський прорив, якщо вибудує стратегію розвитку на основі знань і технологій.
Ось п’ять напрямів, що здатні зробити економічне диво реальністю:
1. Інституційна стабільність і довіра
Без верховенства права та чесних правил не працює жодна модель зростання.
Україна потребує прогнозованої податкової та митної системи, ефективних судів та антикорупційної системи, надійної фінансової системи та електронної держави.
Це — фундамент довіри для бізнесу та інвесторів.
Ціль: швидкі реформи, стабільна інфляція в межах 5%, помірний дефіцит бюджету, щорічне зростання інвестицій на 15% і більше.
2. Ставка на людський капітал
Найцінніший ресурс — не корисні копалини, а освічені люди.
Держава має інвестувати в STEM-освіту, технічні університети, програми перепідготовки ветеранів і фахівців, що повертаються з-за кордону.
Ціль: значно збільшити витрати на освіту і на науку, реформувати освітню галузь на кшталт того як в свій час була оздоровлена реформована банківська система
3. Національна система інновацій
Україні потрібна єдина архітектура R&D: державні гранти для стартапів, податкові пільги для інноваційних компаній, лабораторії при університетах.
Кожен університет має стати центром трансферу технологій.
Не всі дослідження мають ставати статтями — частина має ставати продуктами.
Ціль: значно збільшити витрати на R&D (тут можна ставити цілі у відсотках ВВП по роках до 2045 року наприклад), не менше 10 чи більше тисяч інноваційних компаній до 2035 року тощо.
4. Конкуренція і "creative destruction"
Як наголошували Філіп Аггіон і Пітер Ховітт (співавтори Мокіра у сфері ендогенного зростання), прогрес народжується там, де нове витісняє старе.
Україна має створити умови для оновлення бізнесу: чесну конкуренцію, прості процедури банкрутства, зниження монополізації.
Ціль: значно збільшити частку нових компаній у ВВП; скорочення частки монополій на ключових ринках і т.д.
5. Європейська інтеграція і технологічні кластери
Потрібно максимально інтегрувати український бізнес у європейські ланцюги доданої вартості: машинобудування, агропереробка, енергетика, ІТ, зелена економіка.
Паралельно — формувати регіональні кластери розвитку навколо університетів і технопарків.
Ціль: значно збільшити експорт продукції з високою доданою вартістю.
Якщо Україні вдасться забезпечити середньорічне зростання ВВП 5–6%, ми реально можемо наздогнати нинішній рівень Польщі чи Чехії до 2045 року.
При темпі 3% — розрив збережеться.
Тому важливо перейти до довгострокової стратегії знаннєвої економіки, яка буде сприяти розбудові інноваційної економіки.
• Політична нестабільність — без незалежних інститутів і передбачуваної політики будь-яке зростання крихке.
• Популізм і відмова від реформ — підривають довіру бізнесу.
• Відтік талантів — без створення гідних умов праці та оплати Україна втратить інтелектуальний потенціал.
Тому боротьба за інноваційну економіку — це не лише економічна, а й політична стратегія.
Україна може стати історією успіху
Нобелівська премія-2025 нагадує: справжнє багатство народжується там, де суспільство інвестує в знання, ідеї, інститути і довіру.
Ми маємо всі передумови, щоб перетворити післявоєнне відновлення на стійке економічне зростання.
Але для цього нам потрібна не лише допомога партнерів, а власна довгострокова воля.
Якщо Україна зробить ставку на освіту, технології та відкриту економіку — через 20 років ми будемо не наздоганяти Польщу, а приймати участь разом з партнерами по ЄС у створенні нових стандартів розвитку в ЄС...
P.S. Можливо це оптимістичний погляд, можливо це відбудеться через 25-30 років, але в цьому питанні дуже важлива політична воля, віра і стратегія. І тоді Україна зможе стати одним із лідерів Східної Європи в багатьох напрямках.