Між Вільнюсом та Вашингтоном: чи стала Україна ближче до Альянсу?

Про те, чи стала Україна ближче до НАТО після саміту у Вільнюсі — в колонці для РБК-Україна розповів заступник голови комітету Верховної ради з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Арсеній Пушкаренко.

Україна отримала гідний результат на Саміті НАТО у Вільнюсі. Напередодні його проведення президент України Володимир Зеленський абсолютно справедливо сформулював амбітну мету — отримати запрошення, навіть без конкретних термінів. Бо наша країна на цьому етапі виконує функції щита як для Європи, так і Альянсу в цілому. Але те, що ми отримали за підсумками саміту, є нормальним робочим варіантом, бо формальне запрошення перетворилося на цілком реальні механізми інтеграції.

Отже, якщо відкинути зайві емоції, що насправді отримала Україна у Вільнюсі?

По-перше, нову зброю та нові пакети оборонної підтримки, про які домовився глава держави під час численних двосторонніх переговорів. Формат "двосторонки" на саміті став дуже продуктивним майданчиком для досягнення результатів саме щодо конкретної допомоги тут і зараз. Це надає змогу суттєво наблизити нашу перемогу і таким чином пришвидшити момент вступу до НАТО. Бо поки в Україні триває війна, двері до Альянсу вочевидь будуть закриті.

По-друге, скасування ПДЧ. План дій буде замінено на щорічні національні програми з конкретними показниками і кроками, досягнення та виконання яких наближатиме нас до мети. При цьому передбачено солідне фінансування від Альянсу процесів трансформації нашої оборонної сфери, її подальшої адаптації до вимог і стандартів НАТО — на рівні 500 мільйонів доларів на рік.

По-третє, започатковано новий — найбільш представницький — формат взаємодії України та Альянсу на період, доки не складуться всі необхідні передумови для нашого членства. Йдеться про Раду Україна – НАТО, в роботі якої жодна країна-член Альянсу не матиме права вето. Потенційно це вагомий інструмент інтеграції, який цілком здатний забезпечити потрібну для України інституційну визначеність у безпековій сфері. В рамках Ради Україна – НАТО головуватиме особисто генсек Альянсу Єнс Столтенберг, що є максимально високим рівнем.

На мою думку, найперше і головне завдання цієї Ради — визначити конкретні критерії реформ у рамках щорічних національних програм. Кроки повинні бути швидкими.

По-четверте, укладено рамкову угоду з країнами G7, у якій чітко говориться про необхідність надання Україні надійних безпекових гарантій. Тепер наше завдання — наповнити конкретні двосторонні угоди потрібним для нас змістом. Окремо відзначу, що ці угоди мають бути ратифіковані парламентами відповідних країн. Тому Україна матиме значну страховку від ризиків зміни влади в тій чи іншій державі зі складу Великої сімки або опції одностороннього перегляду домовленостей. Варто відзначити, що після завершення саміту до рамкової угоди України з G7 щодо гарантій безпеки доєдналися Чехія, Данія, Нідерланди, Норвегія, Іспанія та Швеція.

Зрештою, попередні підсумки саміту виглядають так:

• Ми підтвердили незмінність своєї стратегічної мети — вступ до НАТО, натомість нам надали більше ефективних інструментів для інтеграції.
• Інтеграція України до НАТО — це шлях із двостороннім рухом. Ми виконуємо щорічні плани, трансформуємо державу та Збройні сили, а країни Альянсу шукають консенсус та опрацьовують забезпечення конкретних безпекових гарантій.
• Агресор заплатить за все: санкції триватимуть надалі; всі винні будуть покарані; міжнародний компенсаційний механізм буде утворено; жодна копійка із заморожених суверенних активів росії не повернеться до неї, доки вона повністю не розрахується з Україною.

У цілому формулу успішної інтеграції України до НАТО можна визначити так: через зміну самих себе змінювати ставлення партнерів та союзників.

До цього саміту 23 країни-члени письмово підтвердили свою підтримку членства України в Альянсі у форматі двосторонніх декларацій. Тобто ми вже переконали кваліфіковану більшість — і це дає підстави для здорового оптимізму.