"Ми готові до всього": репортаж із військових навчань на кордоні з Білоруссю
Репортаж РБК-Україна з військових навчань ЗСУ, Нацгвардії та прикордонної служби на кордоні з Білоруссю.
Білоруської армії немає в Україні, але офіційний Мінськ ще 24 лютого став союзником Росії у війні. З Білорусі почався наступ російських військ на північ нашої країни. І саме із білоруських аеродромів злітають винищувачі, обстрілюючи українські міста.
Диктатор Олександр Лукашенко спочатку прославився промовою про "мапи, звідки готувався напад" та "превентивний удар", а потім заявив, що він союзник "братської Росії". Проте він всіляко заперечував і заперечує, що бере участь у "спецоперації" Путіна.
У 2018 році Лукашенко заявив, що білоруські солдати якщо й зайдуть до України, то лише "на комбайнах та тракторах". Але у 2022 році, у розпал великої війни, яку розв'язала Росія, Україна активно готується до білоруських солдатів на БТР та танках. ЗСУ спільно з Національною гвардією та прикордонною службою проводять безстрокові тактико-спеціальні навчання "Буревій".
На один із етапів Генштаб запросив журналістів. Докладніше – у репортажі РБК-Україна.
Навчання відбуваються на кордоні з Білоруссю. Проїжджаючи Чернігівську область, можна побачити наступ окупантів ніби у зворотному перемотуванні – тут вони чинили "жест доброї волі" і бігли від ЗСУ, тут пройшлися вулицею одного з селищ, зруйнувавши будинки до фундаменту. Тут спалили заправку - її іржавий кістяк стирчить на дорозі як скелет мертвої тварини.
А тут вони робили свої перші кроки на українській землі. Нахабно, самовпевнено. Не чекаючи на опір.
Сьогодні на півночі України все, що нагадує про загарбників – це зруйновані села, розсип міток від вибухів на стінах будівель та десятки табличок від ДСНС: "Обережно! Міни та снаряди, що не розірвалися".
Місцеві їздять на велосипедах, колють дрова і ходять на базари. Їхнє життя тепер проходить між добре укріпленими блокпостами, на які вони вже навіть не дивляться. Півроку минуло з того часу, як росіяни втекли від українських військових, а рани на півночі України ще не затяглися. Деякі речі не забуваються.
Автобус зупиняється біля одного із блокпостів у лісі, журналістів просять вийти. Один із військових, які координують перебіг навчань, каже зібратися біля нього півколом і проводить невеликий інструктаж – тут бойова зона, кордон дуже близько, є локації, які заборонено знімати, а телефони потрібно вимкнути – на тій стороні можуть запеленгувати скупчення сигналу.
– Ми знаходимося на кордоні з Білоруссю. Ворог нас бачить. І чує.
Журналісти слухняно встановлюють режим "польоту" та розбігаються по локаціях. Заступник начальника прикордонного загону підполковник Олександр Середа лаконічно, як більшість військових, пояснює, що зараз відбуватиметься – за легендою з білоруського кордону на територію України рухаються загони окупантів. Першими на рубежі поїдуть прикордонники.
– Актуалізація цих навчань спричинена вже не бажанням. А необхідністю. Це виконання завдань за призначенням у загальній системі оборони держави всіх структурних підрозділів. Всі підрозділи мають бути одним міцним кулаком, щоб наша держава залишалася нашою державою.
Журналістів вибудовують у певну подобу шеренги і дають команду "старт". До блокпосту під'їжджає бронеавтомобіль "Козак", БТР, ЗІЛ із зенітною установкою та спецтранспорт для придушення сигналу. "Козак" із написом "Слава нації!" їде далі, минаючи бетонні блоки, а з БТР, на бампері якого красується "ПТН ПНХ", вибігають військові. Частина з них займає позиції біля блокпоста, націливши автомати у бік дороги, а снайпер у "кікіморі" з одним із бійців біжить до лісу. Пастка зачинилася.
– Блокпост продовжує працювати, але не допускає прорив ДРГ по кордону, - коротко описує те, що відбувається, один із військових.
Поки ми їдемо на наступний етап, спілкуємось із військовими.
– Ви знаєте, на кордоні між Україною, Білоруссю та Росією раніше стояв монумент "Три сестри", – каже один із військових. – Так ось ми його знесли. Ліквідували. Які ми родичі?
Ми посміхаємось. Риторика "російського брата" зараз, через 8 років після окупації та анексії частини України, на 8 місяць жорстокої повномасштабної війни, звучить як чийсь знущальний жарт. Хоча, насправді, такою вона весь час і була.
На другій локації журналістів розподіляють уздовж дороги. Військові віддають наказ – розпочинається наступний етап, у якому задіяні бійці Нацгвардії. Здалеку з'явилися два БТР, вони швидко рухаються в наш бік, зупиняються, з них вибігають військові і розподіляються по обидва боки дороги.
Декілька нацгвардійців займають свої позиції в лісосмузі, частина виносить заздалегідь захований у лісі мобільний блокпост – шлагбаум на стійці, і ставить його на дорогу, ставши перед ним з автоматами. БТР ставлять так, щоб у сидячого всередині військового був огляд у всіх напрямах. Журналістам дають команду "відбій" та дозволяють підійти до нацгвардійців. Військові посміхаються.
– Як ви вважаєте, білоруси нападуть?
– Якщо вони прийдуть на нашу землю, то це будуть їхні проблеми.
Представник Нацгвардії Кирило Сахнюк, якого оточили журналісти, пояснює, у чому завдання його бійців.
– Вони можуть пересуватися і цивільним транспортом, і спробувати поринути з військовою технікою. Нам потрібно не допустити чи інфільтрації, чи прориву цієї ДРГ, в напрямку інших територій України, або в напрямку інших наших підрозділів.
Завершальний етап проходить у безпосередній близькості до кордону, працюють уже Збройні сили. У лісі, який у мирний час, мабуть, приваблював сотні грибників та інтровертів, сьогодні розгалуженою мережею викопані окопи. Ці вузькі підземні лабіринти починаються біля дороги і заходять далеко в глиб лісової хащі.
Команда віддана, дія почалася – на дорозі з'являються БМП, вони швидко наближаються до окопів та заїжджають у спеціально викопані для них "кишені". З бронемашин вибігають військові, командири віддають їм накази та показують у бік окопів. Бійці спускаються до лабіринтів і займають свої позиції. "Покемон, я Сова! Я Сова!", – каже один із командирів по рації і повідомляє обстановку.
Якоїсь миті на дорозі щось спалахує і ділянка лісу наповнюється густим сірим димом. Журналісти дивляться на військових, поки їх ще видно. "Це димова завіса. Дезорієнтує супротивника", – чується голос із диму. "І нас", – додає хтось із операторів, кого вже не розгледіти.
Несподівано, серед усього цього дійства, з диму виїжджає літній чоловік на велосипеді. Він уповільнює рух і з подивом оглядається на всі боки. Можна тільки здогадуватися, які думки були до цього чоловіка, який живе біля кордону і чекає вже, напевно, всього. Побачивши наших військових, він помітно заспокоюється і, помахавши їм рукою, прискорює рух. Один із військових, у якого ми жартома запитуємо, чи було це передбачено, дуже серйозно відповідає:
– Ні. Цього не було передбачено. Але життя не зупиняється.
Після закінчення третього етапу до журналістів для коментаря підходить Командувач Об'єднаних сил ЗСУ, генерал-лейтенант Сергій Наєв, який увесь цей час керував навчаннями. Він підбиває підсумки одного з етапів і розповідає про те, як у Білорусі "не вступають у війну".
– Вже майже півроку тривають навчання на території Білорусі, в яких задіяні як їхні збройні сили, так і інші складові сектору безпеки. Окрім цього, готується інфраструктура – зокрема залізничні сполучення, аеродромна мережа. Вони постійно готуються до прийому нових підрозділів, мабуть, і збройних сил РФ.
Безперечно, на даний момент цих випадків посилення з боку РФ на території Білорусі не відзначено. Але нам відомо, що така загроза може статися у майбутньому.
Фото: Сергій Наєв (Віталій Носач/РБК-Україна)
Також журналістам кажуть, що в останньому етапі використали трофейну техніку. Одна БМП відрізняється за кольором від наших зразків, а ось БТР уже встигли перефарбувати у "піксель". Коли журналісти поцікавилися, як наші військові здобули трофеї, Командувач військ ОК "Північ", генерал-майор Віктор Ніколюк ледь помітно посміхнувся.
– Був бій. У ході бою було знищено кілька танків, кілька бойових машин, кілька БТР-82 супротивника, і один БТР залишили екіпаж під час бою. Наші розвідники сіли, завели, приїхали. І тепер використовуємо його як подарунок від російської армії для ведення бойових дій проти російських агресорів.
Після офіційної частини репортерам пропонують ще трохи часу, щоб поспілкуватися з військовими. Ми підходимо до окопу, в якому стоять два бійці, які представилися позивними – Сокіл і Морячок. Вони першими вітаються та привітно посміхаються.
– Скажіть, вам не страшно?
– Буває й страшно. Страх – це нормально. Безстрашні люди швидко вмирають, – сказав Сокіл.
– Але ми розуміємо, за що ми стоїмо. Щоб мирно жити. Щоб ви мирно жили, – додав Морячок.
Сержант із позивним Сова – той самий, який викликав по рації Покемона, говорить про білорусів. На його думку, вони самі до України не підуть. А якщо навіть підуть – будуть ліквідовані.
– Білоруси – ні, а техніку дадуть. Цей фарш, який вони набирають у військкоматах, йому треба на щось сісти. Та й потім, яка різниця, чим удобрювати землю – білорусами, росіянами?
Журналісти продовжують спілкуватися з військовими, кількох навіть садять на БМП та трохи катають уздовж лісу. Незважаючи на чергову загрозу, що нависла над Україною, у вигляді ще одного "брата", атмосфера біля кордону спокійна. Військові постійно жартують, сміються і навіть вирішують зробити спільне фото. "Давайте до нас! Нарешті опинитеся по той бік камери", – підзивають вони кількох кореспондентів.
Перед тим, як сісти в автобус, ми просимо сержанта Сову показати нам того самого Покемона, з яким він говорив по рації. Їм виявляється дуже молодий рудий хлопець. Він трохи соромиться камер і не дуже хоче говорити, але почувши питання про можливі сценарії, киває на окопи і спокійно вимовляє:
– Вони можуть придумати будь-що. Ми готові до всього. Це наша земля і ми захищатимемося.