Ми не були мудрими щодо України в НАТО. Ми - західні країни

РБК-Україна публікує тези із виступу на Kyiv Jewish Forum-2023 французького філософа, письменника та кінорежисера Бернара-Анрі Леві, який особисто провів кілька місяців на передовій з українською армією.

Я ніколи не бачив Україною такою згуртованою

У Франції, Німеччині, Іспанії є люди, які справді вірять, що війна – це питання виключно України та Росії, що це внутрішня війна. Карл фон Клаузевіц, автор праці "Про війну", розділяв внутрішні та абсолютні війни. Між Україною та Росією – абсолютна війна, і буде правильно, якщо ми всі будемо залучені.

Є люди, які повторюють: навіщо нам той Донбас? Це так само, як їхні діди повторювали колись: навіщо нам той Данциг? Розумієте? Вони просто не здатні зрозуміти екзистенційну загрозу, що стосується всіх нас.

До 2014 року дехто міг казати, що існує дві різні України: одна розмовляє українською, одна російською, Схід та Захід (ще, можливо, Південь). Я давно знаю українців і ніколи не бачив Україною такою згуртованою, з таким відчуттям нації, як з початку війни.

Україна зараз переживає момент "1948", як колись Ізраїль. Під тиском війни відбувається потужне національне самоусвідомлення. В Україні є дуже різні етноси, які розмовляють різними мовами, і це створило своєрідний плавильний котел, з якого зародилась нація. Оце відчуття сильної нації виходить з мультикультурності, багатомовності, мультиідентичності. Це робить націю сильною. Подібне явище не так часто трапляється.

Армію України неможливо перемогти

У 2014 році армія в Україні була слабкою. Згадайте, як це було. Армію розбили в Криму без боїв. Знадобилося кілька років, щоб збудувати найсильнішу армію в Європі. Найсильнішу не лише через зброю та техніку, а й через відвагу та волю.

Я знаю деякі країни, в тому числі мою Францію, які перебували перед екзистенційною загрозою, але які не воювали і навіть підкорялися. Маю на увазі 1940 рік. Ми у Франції, покоління мого батька, мали екзистенційну загрозу над головою. Деякі люди, як мій батько, боролися і чинили опір, але багато з них зазнали поразки. Тобто бувають країни під загрозою виживання, які вибирають розвалитися, вчинити самогубство і померти. Тож не існує абсолютної кореляції між загрозою та хоробрістю. Якщо хоробрості не існує у вашій ментальній ДНК, у вашій історії, ви не зможете зімпровізувати її.

У випадках Ізраїлю та України є речі, які роблять дві армії непереможними. Я справді вірю, що ізраїльський Цахал зараз є непереможним. Те ж саме можна сказати про Україну. Думаю, вони виграють війну. Вони повинні перемогти і вони переможуть.

Я провів місяці на передовій, документуючи українську армію. І знаю із власного досвіду, що вони переможуть. Чому? Тому що, як і Ізраїль, вони захищають дві речі: свою Батьківщину і високі цінності. Усі солдати, яких я зустрічав у Харкові, Херсоні, Ізюмі, на всьому фронті, казали дві речі. Перше: ми воюємо, тому що захищаємо свої сім’ї. По-друге, ми боремося, тому що захищаємо певну ідею Європи, яка означає демократію, правову державу і так далі.

Ви можете кидати ці "м’ясні хвилі", як робить Росія сьогодні, ви можете бомбити… Звичайно, будуть величезні втрати, але виграють ті, хто захищає свою землю і високі цінності. Їх неможливо перемогти.

Ми платимо ціну за те, що не прийняли Україну в НАТО

Я вважаю, що саме через те, що ми не впустили Україну до НАТО, сталося найгірше – тотальна війна в серці Європи. Мудрим рішенням було б від самого початку розпочати процес вступу України до ЄС та НАТО. Ми не були мудрими. Ми – західні країни. І ми сьогодні розплачуємося за це, а Україна платить найвищу ціну.

Україна є частиною НАТО де-факто. Але не тому, що країни НАТО захищають Україну відповідно до статті 5, а тому, що Україна захищає Захід. Тому що відіграє роль кордону Західної Європи з нашою зброєю.

Щодо ЄС. Українці говорять те саме, що й десять років тому на Майдані. Вони вже казали, що вони – європейці. Вони вже говорили, що хочуть приєднатися до європейської конституції. Вони вже помирали з європейським прапором в руках. Єдина різниця між тим часом і сьогоднішнім полягає в тому, що ми не послухали. Зараз ми нарешті їх почули. Але так пізно, так пізно. Після стількох смертей ми вирішили почути. І тепер ми повинні прискоритися, ми повинні надолужити втрачений час.

Ініціатором Kyiv Jewish Forum є президент Єврейської конфедерації України, віцепрезидент Всесвітнього Єврейського Конгресу Борис Ложкін. Уперше форум відбувся у 2019 році в Києві і зібрав понад 500 учасників з усього світу. У наступні роки форум перейшов в онлайн-режим, його аудиторія станом на 2021 рік досягла майже 1 млн осіб.