Через вісім місяців війни у Києві відновили роботу багато локацій, але мови про минулорічні прибутки поки зовсім не йдеться.
Культура і бізнес розваг одними з перших відчули економічний удар від війни. Кінотеатри, театри та клуби припинили роботу у перші місяці вторгнення РФ. Концертів навесні теж практично не проводили.
Згодом бізнес почав обережно відновлювати роботу: ще в квітні в Києві запрацювали кінотеатри, потім – театри. Концерти стали проводити волонтерські - для збору коштів на ЗСУ. Про повернення до минулорічних доходів зараз не говорить практично ніхто із власників розважального бізнесу і культури. Всі опитані нами компанії заявляють, що відкрилися, аби платити зарплату співробітникам і наближати спільну перемогу.
РБК-Україна дізнавалося, як під час війни живуть столичні кінотеатри, клуби, концертні майданчики та театри і чи відновлюється інтерес до розваг та культури.
Перший місяць війни змусив тотально закритися всі кінотеатри, театри і взагалі будь-які розважальні заклади. Але на початку квітня, коли війська окупанта відійшли від Київщини, почали частіше говорити про важливість підтримки економіки країни і роботи для людей.
Того ж місяця почали відкриватися перші кінотеатри. Відновили роботу "Планета Кіно" та Multiplex. Спершу там показували старі лютневі фільми, а у травні додали нові. Ціни знизили, волонтерів і військових пускали безкоштовно. Поки люди підтримують кінотеатри, сам бізнес підтримує збройні сили – кінотеатри заявили, що перераховують частину коштів на ЗСУ.
Комунальні київські кінотеатри відновили роботу на початку червня. Заново відкрилися "Флоренція", "Лейпциг", "імені Шевченка", "Промінь", "Старт", "Ліра", "Факел". У КМДА економію коштів в обсязі п’ять млн грн направили на зарплати працівникам КП "Київкінофільм", бо закриті кінотеатри кілька місяців не отримували прибутку.
Фото: Серед кінотеатрів, які відновили роботу - і "Жовтень" на Подолі (facebook.com/zhovten)
З початком повномасштабного вторгнення кінотеатри "Оскар" не працювали більше трьох місяців. Роботу відновили 26 травня, розповідає РБК-Україна Анастасія Каплан, маркетинг-директор мережі кінотеатрів.
"Рішення відновити роботу ми прийняли не з позиції бізнесу, а для підтримки економіки та наших співробітників. Наразі бізнес – на межі існування. Низьке відвідування, часті тривоги, які переривають сеанси та багато інших проблем негативно впливають на бізнес. Але при цьому ми зробили ініціативу для підтримку армії, і з кожного проданого квитка перераховуємо 5 грн на ЗСУ. Зараз ми бачимо в цьому пріоритет", – каже співрозмовниця.
Під час тривоги в кінотеатрах зупиняють показ, глядачів просять пройти в укриття. Сеанс не відновлюється: людей запрошують подивитися фільм наступного разу, протягом двох тижнів.
Через сім місяців війни позитивна динаміка в купівлі квитків є, кажуть в "Оскарі". Це також пов’язано з сезоном, але будь-яка ескалація в країні дуже суттєво впливає і зменшує попит. Через масовані атаки 10 та 11 жовтня, які спричинили пошкодження критичної інфраструктури і раптове відключення електрики, кінотеатр "Оскар" у ТРЦ "Gulliver" тимчасово припинив роботу.
Фото: Показ української анімації 1980-1990-х років у KINO24 в Києві влітку (Getty Images)
Маркетинг-директор мережі каже, що люди справді хочуть зараз ходити в кіно, але обставини явно грають не на користь кінотеатральному бізнесу:
"Українці – неймовірна нація, яка бореться, не падає духом та в найважчі часи ще більше гуртується і допомагає один одному. Для себе ми зробили пріоритет у допомозі наближення Перемоги та підтримці людей, щоб якнайшвидше повернутися до яскравих прем’єр, до заповнених залів та щасливих кіноглядачів".
Перші театри у Києві знову почали відкриватися у травні. За вимогами воєнного часу, у кожному з них має бути сховище, здатне прийняти всіх відвідувачів. З будь-якої точки театру люди мають дійти до укриття не більш ніж за 5 хвилин.
В останній місяць весни в Києві відновили роботу Театр імені Івана Франка, Національна Опера, Молодий Театр, "Колесо", Театр на Печерську, "Сузір'я", Театр на Подолі, Київська Оперетта, "Дах" та інші.
У розмові з РБК-Україна співробітники кількох київських театрів зізнаються, що дуже хотіли повернутися на роботу навесні, але не знали, чи купуватимуть люди квитки і який буде попит. В той час надходило немало негативних новин з фронту, і людям було не до вистав. Але після оголошення про відкриття закладів люди почали активно бронювати квитки. В театрах кажуть, що це стало найкращим подарунком від глядачів.
"Насправді ті, хто зараз ходять до театру – це герої, бо вони допомагають нам залишатися у професії", - говорить РБК-Україна керівниця літературно-драматургічної частини "Театру на Подолі" Оксана Прибіш.
Фото: "Театр на Подолі" восени працює майже без вихідних (facebook.com/TeatrnaPodoli)
24 лютого команда театру зрозуміла, що запланованих на найближчий час заходів не буде, і саму установу треба було закрити на невизначений термін. Але того дня всі служби вийшли на роботу, бо театр – складна інженерна споруда: багато освітлювальних приборів, системи кондиціонування, вентиляції, водопостачання. Все це треба було перевести у режим консервування.
"Пізніше, у квітні, ми закрили вхідну групу театру – головний вхід завісили полотнищами з міцної тканини, заклали мішками з піском, закрили дворик та вікна, які виходять на Андріївський узвіз. Охорона спершу не працювала, і треба було обмежити доступ до театру", - згадує вона перші місяці війни.
Співрозмовниця зізнається, що команда чекала на будівництво театру 30 років, тому дуже хотіла його зберегти. З Києва з початку вторгнення виїхало багато акторів, найбільше – серед жінок. Театр проводив переважно онлайн-заходи, але це була скоріше ситуативна діяльність, бо збиратися було небезпечно. Частково відновлювати роботу почали у травні.
"Артисти знаходилися в простої. Ми отримували неповне фінансування заробітної плати, на рівні 70%. А за час війни його ще більше скоротили, і нам платили вже 30% від тих 70%. Довелося призупинити контракти із деякими службами–підрядниками. Ми зрозуміли: якщо люди не відновлять роботу через три місяці, то втратять професію, тому треба було працювати", – згадує Оксана Прибіш.
Першу виставу у "Театрі на Подолі" зіграли на початку червня. Як і в інших театрах, там думали, що глядачі просто не підуть. Сподівалися продати хоча б стільки квитків, щоб покрити затрати на електроенергію.
"Вирішили зіграти на малій сцені, і це було чудо – ми дуже швидко продали 50 місць. По довоєнних масштабах це мало: раніше квитки на велику сцену на два місяці вперед ми продавали за тиждень-два. Але того разу це була прямо велика перемога. Ми зрозуміли, що людям потрібен театр. Це нас надихнуло, і ми продовжили роботу. Завдяки глядачам запустили й нову сцену, краще обладнали укриття", – розповідає Оксана.
Фото: Виставу "Вбити не можна розлучитися" в Театрі на Подолі дограють у сховищі (Тетяна Антонова/надане РБК-Україна)
"Театр на Подолі" повернув минулий репертуар на 60-70%, багато акторів повернулося додому. Через агресію окупанта в театрі відмовляються від вистав за творами російських авторів. Не будуть проводити спектаклі по Чехову та Горькому, хоча остання йшла в театрі більше 10 років.
З вересня театр проводить заходи чи не щодня, окрім понеділка, графік вже щільний. Днями грали "Сто тисяч", і глядачів у залі застала повітряна тривога. За словами співрозмовниці, до переривання спектаклів глядачі ставляться з розумінням – за час, коли театр відновив роботу, не було жодних серйозних скарг.
"Це нові реалії життя країни, всі це розуміють. Під час тривог ніхто додому не йде – всі чекають і повертаються до залу, виходили одиниці. Якщо до комендантської небагато часу, то показ переноситься на інший день. Але ми так переносили вистави тільки 2-3 рази. Переважно вдавалося дограти того ж дня", – описує вона реалії воєнного часу.
Попит на походи в театр є, але динаміка купівлі квитків – нижча. До війни за два місяці до вистави квитків купити було вже неможливо, а зараз частіше бронюють за кілька днів до вистави або з дня на день. Також попит відрізняється залежно від вистав. Вистава "Сто тисяч" продані на 95%, на "1984" залишилося буквально кілька вільних місць. На більш специфічні вистави продажі становлять близько 70%.
З нічними клубами ситуація набагато гірша: комендантська година практично унеможливила їх роботу. Відомі до війни клуби "Форсаж" і "Saxon" закриті. Припинили роботу всі заклади, які були заточені під роботу вночі.
В кінці травня відновив роботу Pepper's Club. Там почали проводити благодійні концерти щодня, крім понеділка. В кінці серпня відкрився культовий Caribbean Club: працює 3-4 дні на тиждень. З початком війни заклади активно займалися волонтерством і збирали кошти на потреби армії, розповідає РБК-Україна програмний директор обох закладів Анастасія Ваганова.
"Про заробітки і прибутки самих клубів зараз навіть не йдеться. Всі сили сконцертровані на тому, щоб проіснувати персоналу та допомогти ЗСУ. Це нова реальність, до якої треба адаптуватися. Музиканти теж не заробляють. Тому це зовсім не та концертна діяльність, яка була до повномасштабної війни. Концерти ми проводимо як вечори, де глядач хоче переключитися і задонатити кошти, музиканти – зустрітися із публікою, пограти, і теж долучитися до спільної мети", – каже вона.
Фото: У Caribbean Club повертаються джазові вечори з Олексієм Коганом (facebook.com/CaribbeanClub)
У перші дні війни Caribbean Club працював як волонтерський штаб: готували їжу для ТРО. Пізніше в Pepper's Club на концертах вдалося зібрати близько 20 тисяч євро на потреби ЗСУ.
"Для мене було велике відкриття, що з початку війни чи не всі музиканти і артисти, з якими я товаришую, якимось чином допомагають країні. Хтось став волонтером, хтось військовим. Це мене приємно здивувало і надихнуло. Музиканти писали: "Мені дали вихідний, я в Києві і можу виступити. А потім повертаюся на фронт". Раніше ми бачили їх на сцені з мікрофоном, а тут це сильні духом військові. А вони ще й встигають писати пісні. Це поєднання – дійсно просто феномен, який увійде в історію нашої країни", – вважає Анастасія Ваганова.
Відновлюють роботу і великі зали: у МЦКМ (Жовтневому палаці) на осінь заплановані концерти співачки Оксани Мухи, вечір музики Ганса Циммера, виступи культових хору імені Верьовки і ансамблю танцю Вірського. 8 жовтня гурт "Друга Ріка" виступив там з благодійним акустичним концертом – першим з моменту повномасштабного вторгнення РФ. Частина коштів пішла на потреби армії.
Відео: Українська сміливість. Як змінилося життя музикантів під час війни (youtube.com/Music Export Ukraine)
Якщо в Україні та Києві й проводяться концерти, то практично завжди є примітка про те, що всі або частина коштів від проданих квитків іде на потреби Збройних Сил, говорить РБК-Україна Соня Сотник. Щочетверга у Києві вона проводить благодійні безкоштовні концерти "На Шапку".
"За час війни я ще не бачила жодного концертного заходу у Києві, який би був на 100% комерційним. Можливо, вони десь є. Але щоб провести комерційний концерт, зараз треба серйозно вкластися у звук, світло і рекламну кампанію. Кошти у музикантів і продюсерських центрів зараз надзвичайно обмежені. Багато музикантів вступили до лав ЗСУ", – каже вона.
Проект "На шапку" почався ще сім років тому. У Києві в той час активно діяв відомий центр для переселенців на вулиці Фролівській, і проводити заходи почали там.
"Тоді в Києві був потік перших біженців з Криму, Луганщини і Донеччини, потрібно було швидко щось робити, і кияни приносили в цей центр багато різних речей. Постало питання з ліками, бо приїздили і хворі. Ми провели невеликі концерти, щоб розважити переселенців. Потім це переросло в цілий проект", – розповідає організатор концертів. Проект із "виключно подільского" ставав все відомішим.
Фото: Щочетверга у Києві проводять благодійні безкоштовні концерти "На Шапку" (facebook.com/Володимир Осипенко)
На таких подіях перед музикантами буквально стоїть шапка, куди можна покласти гроші. Їх перераховують на рахунок фонду "Свої". Виступи музикантів влітку з травня по жовтень проходили щочетерга на відкритому майданчику. Зараз, через небезпеку авіаударів, – у клубах. За словами ведучої, такі коцерти дозволяють людям побути разом, обійнятися, поговорити.
"Вхід безкоштовний, це принципова позиція. Навіть якщо сьогодні ви нічого не кинете в шапку, то зробите це наступного разу. Ми тримаємо культурний фронт, і тримаємо те, чим стала відома Україна після Майдану – горизонтальні зв'язки. Коли можна самому робити щось, не відходячи від власного подвір'я. Наша мета – бути там, де ми потрібні зараз, зі своїми людьми", – підсумовує Соня Сотник.