На перший погляд, можливостей для ветеранів справді багато – це безліч безкоштовних курсів, знижок на перекваліфікацію, та всі бізнеси начебто раді працевлаштувати захисника. Але на кожному етапі виникає багато проблем. Про проблеми реінтеграції ветеранів, про шляхи їх якісної профорієнтації та роботу програми "Майбутнє" на прикладі дієвих кейсів - читайте у колонці Олександри Башкатової, менеджерки програми "Майбутнє" громадської організації "Серце Азовсталі".
Насамперед трохи сухої, але важливої аналітики. Згідно з "Дослідженням про ветеранську реінтеграцію" IREX, однією з головних проблем для ветеранів є необхідність отримання нової спеціалізації. Багато військових вступили до Збройних сил на строкову службу, а добровольці, які мали певну професію, не завжди можуть або хочуть повернутися до неї.
Основним питанням у цьому контексті залишається неможливість пройти якісну профорієнтацію, щоб краще усвідомити свої навички та потенціал. Таку послугу можуть надати тільки в Державній службі зайнятості, але за обмеженим списком. У підсумку – ветеран йде на безплатні запропоновані йому курси, але розуміє, що йому не цікаво чи взагалі не підходить і не має достатньої мотивації, щоб закінчити їх.
Ще однією важливою проблемою є відсутність належного скринінгу на посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), проблеми з пам'яттю після контузій, які заважають зосередитися на новій цілі.
Наостанок, упередженість роботодавців стає ще одним бар’єром для повернення ветеранів на робоче місце. Попри те, що 47% українських компаній, за дослідженням Work.ua у 2024 році, відкриті до працевлаштування ветеранів, більшість із них (77%) не мають навчальних програм для рекрутерів, які б допомагали правильно оцінити військовий досвід кандидата.
Це призводить до того, що HR-фахівці часто не можуть підібрати вакансію, яка б відповідала реальним навичкам та досвіду військових.
Зазначене дослідження також вказує, що лише 12% компаній проводять змістовні навчання з комунікації з ветеранами для своїх співробітників, а лише 18% мають ефективні програми адаптації для нових працівників, що враховують потреби ветеранів. Комунікаційні бар’єри, невміння керувати тригерами та конфліктами всередині колективу роблять адаптацію на робочому місці ще складнішою.
Програма "Майбутнє" реалізується вже понад 1,5 року, й була створена для того, щоб допомогти ветеранам не тільки підвищити власну кваліфікацію, але й знайти новий професійний шлях. Як менеджер проєкту, я пройшла з захисниками усі ці етапи, й зрозуміла, що без конкретно побудованої дорожньої карти – це не шлях реінтеграції, а хаотичні рухи, які кінець кінцем лише демотивують.
По-перше, за час служби їхній мозок адаптувався до взаємодії з іншими, оборонці діяли згідно з наказом, чіткому плану й військовим правилам. А тому, коли кажеш, що вони можуть обрати "будь-який освітній курс, який вони хочуть", то вони губляться і просять список навчальних закладів і професій. На цьому етапі ветерана можна порівняти з випускником школи, який має взяти відповідальність за своє життя і зробити крок, який визначить його майбутнє. Безперечно - приймати рішення, робити вибір і нести особисту відповідальність це один з пунктів адаптації, але не варто вимагати цього на початку шляху, треба дати час і підказати з чого почати.
По-друге, я побачила, як кожен крок не в той бік сприймається за поразку. Наприклад, найпопулярніший напрям, який обирають ветерани - це IT-спеціальності, бо ми звикли чути, що це гарний заробіток, ще й онлайн. Але мало хто порівнює свої власні та професійні якості з особливостями цієї сфери, як результат - покинуте навчання. Такі приклади були й в нас на початку реалізації програми, й це призводило до втрати мотивації. Тому друга важлива річ - це якісна профорієнтація і менторський супровід на цьому нелегкому шляху. З урахуванням цього досвіду ми побудували дорожню карту реінтеграції ветерана.
Один із яскравих прикладів нашої роботи — це історія оборонця Маріуполя, який звернувся до нас по нову професію. Він працював 30 років інспектором в поліції, збирався йти вже на пенсію, але війна внесла корективи. Після окупації Маріуполя він втратив все, і був змушений шукати нову роботу. На момент звернення до нас, ми ще не мали кар’єрних менторів, але з профорієнтацією нам допомогли партнери з DAN-IT.
Професія була так якісно підібрана, що дружина Геннадія сказала, що це був як новий подих для нього, й він з нетерпінням чекав кожного заняття на курсі HR-спеціалістів. Наразі він допомагає в нашій організації іншим ветеранам за принципом "рівний рівному". Цікаво, що наш Геннадій Азжеуров – не був військовим, але під час оборони Маріуполя утримувався в полоні в Оленівці. Тому наш приклад досить унікальний, бо наш підхід "це полонений-полоненому". З огляду на нашу ЦА – це допомагає знайти спільну мову.
Саме таке взаєморозуміння знайшов Геннадій з оборонцем Володимиром Капчуком, проаналізувавши його навички, колишній досвід і цінності, наш кар’єрний ментор запропонував йому навчання в кулінарній школі. Здається, що людині, яка має освіту харчового технолога – запропонувати професію не важко. Але сам Володимир навіть і не розглядав повернутися у цю сферу. Наразі Капчук навчається у Франції у Тулузі, в кулінарній школі зірки Мішлен, але це вже зовсім інша історія.
На сьогодні через програму "Майбутнє" пройшло понад 400 ветеранів з яких 60 отримали консультації кар’єрних менторів. 20 – успішно працевлаштовані. Досвід програми може бути корисним для інших ініціатив, адже вже показує результат від комплексної роботи та індивідуального супроводу. Цей досвід ми готові масштабувати, самі вчитися та об’єднуватися з іншими державний та приватними організаціями заради нових можливостей для ветерана.