Червоні картки депутатам та низький рейтинг Порошенка. Що відбувається у політиці під час війни

Попри війну, внутрішнє політичне життя нікуди не зникло. Навпаки, почали з'являтись нові тенденції. Так, цього тижня народний депутат від партії "Слуга народу" Андрій Холодов вирішив скласти мандат. Це сталося на тлі чуток про його відпочинок на Кіпрі. Декількома днями до того колега Холодова – нардеп Юрій Арістов, якого журналісти заскочили на Мальдівах, також подав заяву по складання депутатських повноважень.

Паралельно з цим в Україні продовжується очищення від політиків, які фактично привели війну в країну. Мова, зокрема, про представників вже забороненої партії ОПЗЖ. Колишньому народному депутату від ОПЗЖ Вадиму Рабіновичу навіть оголосили підозру у державній зраді та заочно арештували.

Всього ж у Верховній раді 9-го скликання від мандату відмовилось вже 42 народних депутатів. Про нові тенденції в українській політиці під час війни, падіння рейтингу опозиції та ймовірність проведення виборів – детальніше в матеріалі РБК-Україна.

Якби не повномасштабна війна, то чергові парламентські вибори мали б відбутися в останню неділю жовтня цього року. Президентські – в останню неділю березня 2024 року, місцеві – восени 2025. Однак народні депутати та експерти переконані: до скасування воєнного стану по всій країні вибори провести неможливо.

Разом з тим, за словами співрозмовників РБК-Україна в різних політичних таборах, наступної весни або на початку літа проведення виборів до Верховної ради є цілком ймовірним. Принаймні ключові гравці вже тримають це в голові. Механізмів може бути багато, аж до непродовження воєнного стану, що розблокує можливість виборів (після них, за потреби, його знову запровадять).

Спікер парламенту Руслан Стефанчук також нещодавно підтвердив, що в Конституції немає заборони щодо проведення виборів під час війни.

"Такої заборони в Конституції немає. Така заборона міститься в Законі України "Про правовий режим воєнного стану". І тому конституційної заборони проводити вибори під час воєнного стану немає", – сказав в ефірі телемарафону Стефанчук.

За словами Руслана Стефанчука, в Конституції немає заборони щодо проведення виборів під час війни (фото: Віталій Носач, РБК-Україна)

Разом з тим, вже з'явилися й попередні ознаки того, що вибори не за горами. Наприклад, в окремих регіонах розпочалася перевірка списків виборців, а у Центрвиборчкомі створили робочу групу з підготовки до виборів.

Одна з причин, чому тема виборів актуалізується – тиск із боку Заходу, хай поки що й непублічний. Європейські та американські союзники, які постійно наголошують на ролі України як форпосту демократії, що вона захищає, дуже хотіли б, щоб Україна цьому образу відповідала і зсередини. А без виборів та змінюваності влади демократія неможлива за визначенням.

Як раніше писало РБК-Україна, вже зараз можна прогнозувати, що на вибори піде партія влади, котра, за ідеєю, має стати основою майбутньої пропрезидентської коаліції. Скоріш за все, це не буде "Слуга народу" – цей бренд давно вичерпав себе, та й загалом виглядає недоречним у нових реаліях. Як називатиметься новий проект – питання відкрите, як і те, хто піде першим номером.

Один із співрозмовників припускає, що очолити партійний список може прем'єр Денис Шмигаль із перспективою переходу на спікерську посаду. За такого сценарію чинний спікер – Руслан Стефанчук – може очолити Конституційний суд. Втім, інші співрозмовники видання таку інформацію не підтверджують.

Партійний список буде укомплектований частково чинними народними депутатами, які добре себе проявили у поточному скликанні та особливо за час повномасштабної війни, а також різними "зірками", що розкрилися вже після вторгнення (умовний голова Миколаївської ОВА Віталій Кім).

Мілітаризація політики

Основний тренд нинішнього українського політикуму – мілітаризація. Суспільство має великий запит на волонтерів і військових. Тому у новому скликанні парламенту однозначно буде більше військових.

"З’явився запит на військових у політиці, мерів, волонтерів і навіть медійних персонажів на кшталт Арестовича. І якщо говорити про політичний проєкт військових, то цікаво, чи зможуть об’єднатись ветерани війни. Їх точно будуть брати в партійні списки всі політичні партії. Але чи зможуть вони піти в парламент єдиною потужною силою – питання", – говорить Володимир Фесенко, директор центру політичних досліджень "Пента".

Крім "основної" партії, можливий запуск "воєнного" проекту, умовної партії "Азова", в якій можуть опинитися, наприклад, генерал Олександр Сирський, герої-захисники "Азовсталі", начальник ГУР Кирило Буданов та інші військові.

Найбільша інтрига – формат участі чи неучасті у виборах головнокомандувача Валерія Залужного, який користується великою популярністю як серед військових, так і в суспільстві. Однак, за наявною інформацією, він ще сам остаточно не прийняв рішення йти в політику чи ні.

Головна інтрига наступних виборів - чи піде Валерій Залужний в політику (фото: facebооk.com)

"Треба розуміти: в якій партії буде Залужний, це і буде головна "партія військових", хто б там ще не був у списку", – розповідав поінформований співрозмовник РБК-Україна.

Неабияку цікавість до Залужного, за інформацією РБК-Україна, досі виявляє команда Петра Порошенка, рейтинги якого продовжують стрімко падати.

За словами співрозмовника видання у "Євросолідарності", контакти із Залужним є, але розмови про спільне політичне майбутнє не ведуться. Тим більше, що і сам Залужний намагається дистанціюватися від будь-яких політичних сил.

Низький рейтинг Порошенка

Ще одна тенденція воєнного часу – влада стала більш персоналізована і централізована. А успіх будь-якої політсили багато в чому буде залежати від лідера партії та його популярності.

Попри слабке залучення у "велику" політику, Порошенко все ж таки має свій електорат, який, напевно, дозволить його партії пройти до парламенту на наступних виборах. У Євросолідарності запевняють, що не проводять зараз соцопитувань, але співрозмовники РБК-Україна у владі дають ЄС від 6 до 10-12%.

Водночас зараз для Порошенка ситуація складається так, що рейтинг "Євросолідарності" перевищує його персональний. Подібну ситуацію підтверджує й опитування, проведене цього року Національним демократичним інститутом: негативну оцінку Порошенка надали 74% опитаних. З огляду на особисті амбіції, Порошенко цей факт не хоче приймати й відповідним чином змінити своє позиціонування. Ймовірно, ця тенденція з часом буде лише посилюватиметься, а значить створювати додаткові проблеми для подолання партії 5%-бар'єру.

Сьогодні особистий рейтинг Петра Порошенка менше за рейтинг його партії (фото: facebook.com/petroporoshenko)

По суті зараз ЄС зіткнулася з тією ж проблемою, яка спіткала партію "Свобода" після Революції гідності. Суспільний дискурс помітно зрушив праворуч і партія перестала так уже виділятися на тлі інших, які взяли на озброєння ту саму проукраїнську і навіть націоналістичну риторику та атрибутику.

Разом з тим, скандали довкола партії Порошенка, на кшталт підозри депутату від ЄС Сергію Алєксєєву в шахрайстві через обіцянку за 50 тисяч доларів "відмазати" іноземця від екстрадиції, також створюють негативний фон й все більше викликають бажання в електорату залишити її у минулому.

Посилення ролі регіонів

Роль регіонів, їх значимість сьогодні також суттєво змінилась. Зокрема, відбувається переміщення громадської та політичної активності із центру в області. У такому разі є цілком ймовірною реінкарнація такого собі проекту партії мерів.

Втім, попередній досвід свідчить, що подібні проекти створюються з метою участі переважно у місцевих виборах, а не загальнонаціональних

По-друге, для цього необхідно, щоб конфлікти між місцевими елітами та органами державної влади виявилися гострішими, ніж конфлікти між самими місцевими елітами, і набули системного характеру.

Разом з тим, з початку війни більшість великих партій так і не знайшли свого місця в умовах дії нових викликів і зникли з інформаційного поля країни.

Деякі з них опинилися у рейтингах популярності на межі, або навіть за межею прохідного 5% бар’єру. І це при тому, що серед позапарламентських партій також не спостерігалася поява потужних і перспективних проєктів, які гарантовано б могли скласти конкуренцію на найближчих парламентських виборах. У такому випадку успішні локальні проекти дійсно можуть мати більшу перевагу.