Боротьба з корупцією. Що стоїть за резонансними справами НАБУ проти екс-чиновників

Після першого року війни, коли порядок денний був лише один — вистояти у боротьбі з ворогом і вигнати його з України, політичний клас та правоохоронна система потроху повертається до проблем, які нікуди не зникли через війну. І насамперед до проблеми корупції, яку війна лише посилила.

Здається, що останні півроку НАБУ і САП, головні елементи антикорупційної інфраструктури країни, діють набагато активніше, ніж будь-коли до цього. Порушено справи та проводяться процесуальні дії щодо низки топ-чиновників. Багато тих, хто був звинувачений у корупції, були змушені піти у відставку і нині перебувають під слідством. Низка голів ОДА втратили посади саме через корупційні скандали. Знову актуалізуються деякі "поховані" справи. Наявний прогрес у роботі цих структур.

Однак поряд з безперечними досягненнями, принаймні кількісними, є і ряд тенденцій, що викликають питання. Йдеться про так званні резонансні справи колишніх топ-чиновників, які свого часу відзначилися ще й низкою ефективних дій.

"Вороги суспільства"

12 квітня практично одночасно про продовження строків своїх кримінальних справ повідомили екс-керівник НАК "Нафтогаз України" Андрій Коболєв та екс-міністр інфраструктури Андрій Пивоварський. Мова йде про резонансні справи НАБУ, які вже наробили чимало галасу через доволі знакові об’єкти атаки.

У справі Андрія Коболєва Вищий антикорупційний суд відмовив НАБУ у продовженні термінів досудового розслідування, бо детективам забракло для цього майже 5 років.

Рішення, ухвалене ВАКС, не підлягає оскарженню в апеляції, проте слідчі НАБУ, розуміючи, що завершити слідство до 19 квітня 2023 року та направити справу до суду з доказами, які є зараз, це майже стовідсоткова ймовірність програшу, йдуть на пряме порушення і конфлікт з рішенням ВАКС.

Звичайно, закрити кримінальне провадження сьогодні — це визнати, що резонансну справу було порушено фактично без доказів. Тому детективи НАБУ вручають екс-голові "Нафтогазу" копію нового клопотання про продовження терміну досудового розслідування у справі, що прямо суперечить рішенню Вищого антикорупційного суду і не підлягає оскарженню. І цим фактично порушують положення Кримінально-процесуального кодексу України.

Колишній очільник НАК "Нафтогаз України" Андрій Коболєв (фото: Віталій Носач, РБК-Україна)

Того ж дня детективи НАБУ вручають клопотання про продовження досудового розслідування ще на один місяць, до 22 травня 2023 року і Андрію Пивоварському. Разом із цим змінюючи підозру, після чого йому вже інкримінують завдання збитків на суму 43,6 млн доларів США, на відміну від попередньої суми близько 36 млн.

Обидва екс-керівники відомі, як люди, що зламали чимало корупційних схем. Півоварський пропрацював лише близько року після Революції гідності, після чого з Міністерства інфраструктури повернувся до бізнесу. Коболєв – сім років керував "Нафтогазом", де встиг нажити собі чимало ворогів як серед бізнес-груп, так і у політиці.

Але якщо у справах Коболєва та Пивоварського САП та НАБУ явно програли не лише юридичну боротьбу, але і боротьбу за громадську думку, то у справі колишнього голови Фонду держмайна України (ФДМУ) Дмитра Сенниченка звинувачення із самого початку були підкріплені документальною стрічкою, яку НАБУ презентувало як набір беззаперечних доказів на користь версії про існування у ФДМУ злочинного угруповання за часів керування фондом Дмитром Сенниченком. Громадськість отримала змогу продивитися півгодинний фільм, що описує корупційні схеми на низці державних підприємств, і у якому названо склад ймовірної злочинної групи, наведене смс-листування та аудіозаписи ймовірних учасників ОЗУ.

Fiction чи non-fiction

Варто зазначити, що презентація фільму, що передує звинуваченням, не новий метод у практиці українських правоохоронних органів. Саме зі схожої презентації МВД та ГПУ розпочалося сумнозвісне викриття "вбивць" журналіста Павла Шеремета наприкінці 2019 року. Вже згодом авторів витвору звинуватили у величезній кількості маніпуляцій та перемішуванні фактів та висновків, які абсолютно не випливали із наявного фактажу. У емоційності заяв з одного боку, з іншого — у відсутності аналізу та експертизи у доказах. Не варто нагадувати які політичні наслідки мала та справа. Як і те, що відповідь на ключове питання слідства – де вбивці і хто вони? – не надане досі.

Очевидно, що корупція в Україні, і особливо на державних підприємствах, завжди була і є. І навіть Сенниченко, який ретельно вибудовував імідж того, хто здатен перевести роботу ФДМУ на принципово нові рейки, навряд чи за два роки на посаді впорався із поставленою метою. Сьогодні дивують не лише звинувачення та спосіб їх презентації (після справ Коболєва та Пивоварського, а також після років переслідування одного з наступників Пивоварського – Володимира Омеляна, довіра до антикорупційних органів у громадськості та суспільства потроху згасає), але і власне саме мовчання Дмитра Сенниченка. Однак мовчання людини ще не є доказом її провини і може бути спричинене багатьма причинами – юридичними та безпековими.

Екс-голова Фонду державного майна України Дмитро Сенниченко (фото: spfu.gov.ua)

Принаймні, Сенниченко має для того причини — за час керівництва у ФДМУ він і справді наробив чимало галасу із відсуненням з потужних державних підприємств олігархічного менеджменту та корупції. Достатньо лише згадати ті самі ОПЗ та ОГХК, які зараз за іронією долі (а можливо і за чиїмось розрахунком) фігурують у фабулі кримінальної справи вже проти нього самого.

Українське суспільство під час війни особливо чутливе до несправедливості і насамперед корупції. І не дивно, що нинішні звинувачення потрапляють на родючий ґрунт. Але це не забороняє ставити логічні запитання до такого роду продуктів, адже суспільство чекає від антикорупційної інфраструктури не яскравих фільмів, а реальних справ.

Особливо, коли мова йде про цілий клас доволі молодих державних менеджерів, результатом роботи яких свого часу став ріст рівня довіри до держави в цілому як з боку українського суспільства, так і західних партнерів України. Невже декілька доволі дивних і підозрілих справ та низка фільмів від НАБУ здатні зламати історію успіху, яким ще декілька років тому багато хто захоплювався.

Чому дуже важливо, щоб звинувачення відомих топ-посадовців ґрунтувалися на беззаперечній доказовій базі, а не на змонтованих відео? Перш за все, щоб до цих справ існувала довіра.

Докази та експертиза

Отже, у фільмі НАБУ стверджує про несправедливі ціни при реалізації продукції АТ "Одеський припортовий завод" (ОПЗ), які мали місце за часів керування ФДМУ Дмитром Сенниченком, коли він дійсно мав вплив на призначення керівництва ОПЗ. Але одночасно не наводяться докази чи експертизи щодо того, якими мали бути "справедливі ціни".

При цьому у відкритих джерелах можна знайти інформацію, що, наприклад, за підсумками 2020 року (за часів, коли ФДМУ керував підозрюваний у створенні ОЗУ Сенниченко), ОПЗ повернув собі статус великого платника податків, сплативши понад 585 млн гривень до бюджетів усіх рівнів. Таким чином підприємство збільшило обсяги податкових відрахувань у 6 разів – з близько 100 млн грн до 585 млн грн (2019 та 2020 роках відповідно) та за підсумками 2020 продемонструвало рекорди за обсягами виробництва та експорту продукції за попередні 5 років.

Тобто, у той час, коли ОПЗ, за версією обвинувачення, завдавали збитків через заниження вартості реалізації продукції, підприємство переживало відродження.

Подібна ж ситуація і зі звинуваченнями НАБУ щодо АТ "Об’єднана гірничо-хімічна компанія" (ОГХК) та ПАТ "Центренерго". Також маючи бажання розібратися і побачити докази існування схем та корупції, обвинувачення, принаймні публічне, не надає ані аналізу, ані експертизи цін.

Але також є фактом, що ліквідація корупційних схем у 2020 році принесла ОГХК прибуток у 600 млн грн — до того у 2019 році він був у 6 разів нижчим. Ще раз дивимось цифри: якщо 2019 року чистий прибуток ОГХК складав близько 100 млн грн, то 2020 року компанія мала прибуток майже 600 млн грн. У 2020 році під управлінням ФДМУ компанія змогла стабілізувати роботу та покращити фінансові показники, що дозволило навіть підвищити заробітні плати всім працівникам філій на 20%.

АТ "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (фото: umcc-titanium.com)

Ще один яскравий кейс періоду ФДМУ часів головування Сенниченко – це ПАТ "Центренерго", яке довгий час контролювалося олігархічним менеджментом і з нього виводилися мільярди гривень. У 2020 році ФДМУ вдалося відновити державний контроль над "Центренерго" та призначити нове керівництво. У 2020 році ПАТ "Центренерго" отримало 50 млн грн прибутку проти 2,2 млрд грн збитків у 2019 році. Тобто покращила результат більш ніж на 2,2 млрд грн.

Все це не лише не береться до уваги публічним звинуваченням НАБУ, а навіть не пояснюються яким чином такі показники могли бути забезпечені тими, кого сьогодні називають організованим злочинним угрупованням (ОЗУ). І як тоді називати тих, хто керував найбільшими держпідприємствами, підзвітними ФДМУ, до того, як у фонд прийшла нова команда у 2019 році?

Голова ОЗУ

Посада голови ФДМУ — завше ласий шматок для корупціонерів. Так само як на ньому легко нажити собі ворогів. Під час керівництва Дмитра Сенніченка ФДМУ щотижня змінював директорів держпідприємств. Тих, хто фактично був поставлений різними "групами впливу". Наприклад, щодо ОГХК — найбільш привабливим об'єктом приватизації напередодні війни, загально відомо, щодо 2019 року ключова компанія-посередник, з якою співпрацювала ОГХК, належала до сфери впливу колишнього народного депутата, бізнесмена, одного із лідерів "Народного фронту" Миколи Мартиненка.

Ще з січня 2016 року НАБУ веде розслідування кримінального провадження щодо продажу продукції ОГХК на експорт через посередника — австрійську компанію Bollwerk, підконтрольну колишньому народному депутатові. За даними тих же детективів НАБУ, Мартиненко разом зі спільниками, зокрема, ексзаступником директора ДП "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" Русланом Журилом, організували схему заволодіння коштами при закупівлі "СхідГЗК" уранового концентрату. Руслана Журила обвинувачують у розкраданні 300 млн грн ОГХК, а також у співучасті у розкраданні "СхідГЗК" і "Енергоатому" разом із екснардепом Миколою Мартиненком на 700 млн грн.

Як виявилося, мати колишнього заступника голови Спеціальної антикорупційної прокуратури Володимира Кривенка Тетяна Саханова отримала частку в ТОВ "ЕТГ Солар 5". Ця фірма пов’язана саме з Русланом Журилом. У вересні 2019 року Кривенко звільнився з посади заступника керівника САП Назара Холодницького, назвавши причиною стан здоров’я.

Як пізніше писали ЗМІ, справжньою причиною нібито була передача Кривенком підозрюваному Руслану Журилу даних про розслідування, адже саме САП здійснює процесуальний нагляд у провадженнях НАБУ.

ВАКС виділив на окрему справу матеріали, що стосуються колишнього голови правління ОГХК Руслана Журило (фото: forbes ua)

Національне антикорупційне бюро затримало Журила наприкінці січня 2016 року за підозрою в завданні збитків ОГХК на суму понад 300 млн гривень. Згодом він вийшов під заставу у розмірі 12 млн грн, яку вніс нардеп Микола Княжицький. До речі, Руслан Журило зараз мобілізувався і наразі він обіймає посаду сержанта з матеріального забезпечення. Тепер судове провадження відносно нього призупинено до його звільнення з військової служби.

Подібні схеми були зламані після 2019 року. Чи були замість них створені нові – це і є ключове питання, на яке намагається дати ствердну відповідь НАБУ. Але як бути із фактами, які демонструють, за нового керівництва ФДМУ, усі зазначені підприємства скоріше видужали, аніж продовжили поступово вмирати під впливом нових схем, поки що не зрозуміло.

Ключові корупціонери

У своєму фільмі НАБУ стверджує, що екс-голова ФДМУ був ватажком організованої злочинної групи. НАБУ використало статтю 255 Кримінального кодексу України "Створення, керівництво злочинною спільнотою або злочинною організацією, а також участь у ній" достатньої складна у доведенні. Вона від початку створювалась для боротьби з організовано злочинністю та "злодіями у законі".

Під особою, яка перебуває у статусі суб’єкта підвищеного злочинного впливу, голови організованої злочинної групи, у тому числі у статусі "вора в законі" слід розуміти особу, яка завдяки авторитету, іншим особистим якостям чи можливостям, здійснює злочинний вплив і координує злочинну діяльність інших осіб, які здійснюють злочинний вплив. Тобто мається на увазі, що саме Сенниченко керував такою групою. Висувається досить серйозне звинувачення. І докази щодо цього повинні бути серйозні.

Власне, у фільмі від НАБУ ми навіть не бачимо будь-яких розмов особисто Сенниченка або його переписки. Натомість там фігурують треті особи, які обговорюють питання призначень або непризначень на керівні посади. Цікаво, що чи не найбільше для широкого загалу Сенниченко запам’ятався саме через свої заяви до правоохоронних органів щодо спроб дати йому хабар за призначення тих чи інших фігур на керівні посади на ласих держпідприємствах.

Так, 29 січня 2020 року детективи Національного бюро викрили "на гарячому" трьох осіб під час надання частини неправомірної вигоди у розмірі 50 тис. дол. США голові ФДМУ. Затримані запропонували Сенниченку 5 млн дол. США неправомірної вигоди в обмін на призначення на посаду директора ПАТ "Одеський припортовий завод" наперед визначеної особи. За задумом, призначений керівник державного підприємства нібито мав сприяти співробітництву між заводом і певним колом приватних компаній, пов'язаних із ініціаторами корупційного злочину.

НАБУ показало відео зі зйомками прихованими камерами, перемовинами, переписками у месенджерах тощо. Було три спроби підкупу Сенниченка і три його заяви в НАБУ, завдяки яким були реалізовані у затримання хабарників. Але чи хтось з цих хабарників невдах вже отримав тюремний строк? Що з цими справами про три спроби дачі хабарів голові ФДМУ? Чи є вирок суду по ним?

До речі, сам Сенниченко, як "голова злочинного угрупування", виглядає доволі колоритно. Як відомо, до роботи в фонді він був директором з управління нерухомим майном та інфраструктурою в "Укрпошті", виконував функції незалежного члена наглядових рад підприємств з іноземними інвестиціями в Україні, включаючи компанії із залученням інвестицій ЄБРР в акціонерний капітал. Був незалежним членом наглядової ради Prozorro.

Хай би там як, запитання, яке сьогодні є у багатьох – чому дійсно НАБУ та САП взялися за доволі знакових персоналій, репутація яких до гучних звинувачень здавалася непохитною? У той час коли корупція дійсно залишається одним з надзвичайних та катастрофічних явищ у країні, що веде нерівний бій із ворогом, у центрі уваги опинилися декілька реформаторів, на яких за будь-яку ціну намагаються навісити ярлик головних корупціонерів країни.