Причини неспроможності іноземців-технократів в уряді Арсенія Яценюка
Був на початку 1990-х такий літературний хіт - розповіді Карлоса Кастанеди про життя індійських магів в Латинській Америці. Головний герой - "людина знання" Дон Хуан - вчив нетямущу білу людину як розуміти енергетичну сутність навколишнього світу і співвідносити свої вчинки з цим знанням. В одному з повчань Дон Хуан розповів, що потрібно бачити сигнали в подіях або створіннях і явищах, які наділені містичними смислами. Якщо сумніваєшся, чекай згоди, коли в потрібному місці і в потрібний час відбудеться щось, що підтверджує сигнал.
Ситуація з першим заступником міністра економіки Сашею Боровиком, що залишив Кабмін - це вже підтвердження. При цьому, сигнали, неодноразово озвучені раніше, суспільство бачити відмовлялося.
Найперший сигнал надходив ще від Кахи Бендукідзе. Він не мав ілюзій щодо того, що влада в Україні одумається - і поспішно покинув нашу країну.
Екс-Президент Грузії Михайло Саакашвілі завзято розповідав, що народу потрібно вимагати реформ, що без них держава не вистоїть, пропаде.
Тут він прямо звинувачував українську владу в небажанні змінюватися.
Втім, побачити ці сигнали можна тільки при наявності досвіду тісної взаємодії з держчиновниками. Приводом для мене поділитися своїм досвідом роботи з урядовими чиновниками стала навіть не ситуація з Боровиком, а реакція публіки на його відставку, мовляв, хто він такий - і публіка тут же переключилася з проблем в уряді, озвучених Боровиком, на персоналію самого Саші.
Але важлива не сама по собі відставка Боровика, тим більше, вона явно не стане останньою, а її причини. Чому ж так щиро здивований, вражений, обурений і засмучений колишній заступник міністра економіки Саша Боровик?
Сізіфів камінь плюс інтриги
Мене покликали на роботу в уряд на вибори Верховної Ради в 2012 році. Після чого я працювала в Кабміні близько півтора років, але на держслужбу так і не оформилася. До речі, особливо й не пропонували. Оформлення на держслужбу там вважається успіхом, для цього треба заслужити довіру свого начальника і прихильність всіх, хто потрапляє в його зону впливу.
Зрозуміло, що працювати треба було на партію, першим номером у списку якої був прем'єр Микола Азаров. У роботі по передвиборним заходам були задіяні чиновники міністерств, секретаріату Кабміну, інформаційного департаменту прес-служби. У перших рядах - патронатна служба прем'єра. Мабуть, її Боровик і називає "командою пана прем'єр-міністра".
Патронатна служба - найбільш близькі до шефа співробітники. Вони прем'єра супроводжують у поїздках і на офіційних заходах. Рідкісний папірець, адресований шефові, або важливий відвідувач пройдуть повз них. Без їхньої участі не проходить підготовка і проведення жодної зустрічі, жодного заходу. Йдуть з Кабміну працівники патронатної служби, як правило, разом зі своїм патроном, оскільки новий бос приводить свою команду.
Але з прем'єром Арсенієм Яценюком вийшло інакше. В його патронатній службі працюють ті ж люди, що були при Азарові. Зрозуміло, що Микола Янович створював податкову систему України, у нього був великий досвід управління фінансами, а його люди - професіонали високої кваліфікації, які знають бюджетні питання на всіх рівнях, оподаткування і, можливо, найкращі в країні за освоєнням державних фінансів.
Безумовно, такі фахівці затребувані, незалежно від політичної приналежності глави уряду. Їх знання знадобилися б у реформах. Ніхто так добре не розуміє, яку кнопочку відключити, щоб зламати корупційний механізм або окремі схеми.
Але проблема в тому, що крім професійних знань, ці люди - носії корпоративної культури пострадянського держчиновника. І для них одна з найголовніших якостей - мистецтво інтриги, по всіх лекалах візантійської спадщини.
Чиновник, зокрема, пострадянський, не орієнтований на результат. Його не оцінюють за результатами, до результату його не стимулюють. Суть його роботи - в процесі. Причому, навіть не у виконанні функціональних обов'язків.
Чиновнику, щоб залишатися в процесі (тобто на роботі), потрібно вміти лавірувати серед хитросплетінь інтересів. Випадеш, не встежиш, пропустиш момент - спочатку відсунуть, потім обов'язково викинуть з процесу.
Те, про що розповів Саша Боровик, як про неможливість виконувати свою роботу, на жаргоні чиновників, називається "відкроїти функціонал", коли тебе за негласною домовленістю між колегами і з заохочення начальника позбавляють можливості виконувати свою роботу. Йому його безпосередній начальник не рекомендував спілкуватися з іноземцями, з пресою. Але так як у його завдання входила робота з іноземними інвесторами, донорами і кредиторами, то таким чином у нього забрали частину функціоналу на користь когось іншого.
Процедурний захист від чужинців
За таких орієнтирів принцип "Я - начальник, ти - дурень" залишається головним. При режимі Віктора Януковича він був доведений до абсурду.
Тоді за замовленням великого начальника керівник Інституту економіки академік Геєць змушений був підписуватися під 160 млрд дол., які Янукович і Азаров вимагали у Єврокомісії в якості компенсації за наслідки торгової Угоди в рамках Асоціації з ЄС і перехід наших виробників на стандарти і регламенти ЄС. А куди було діватися академіку, якщо інститут фінансується з бюджету?
А народу, щоб не особливо сумував за європейською мрією, пропонувалося порівняти вартість котлети домашньої в Україні і в розвинених європейських країнах. З'ясовувалося, що дорожче всіх котлета домашня обходиться французам, і це незрівнянно більше, ніж витрачає на неї українська родина.
Коли Саша Боровик розповідає, що тоненька яскрава книжечка з набором тез подавалася як програма уряду і це образливо, варто згадати схожі брошурки часів останнього уряду Азарова. Тоді в аналогічних брошурах малювали графіки і малюнки про досягнення уряду, згідно з "соціальними ініціативами Президента Віктора Януковича". Зараз дуже схоже на те, що аналогічні буклети штампують для Яценюка.
Чужого в систему не пускають. Розтягнута процедура отримання підпису, затягнуте проходження документів по всіх інстанціях - досить дієвий механізм фільтрації доступу.
Так, у моїй роботі на виборах, щоб отримати інформацію, необхідну для підготовки матеріалів по заходам прем'єра, необхідно було писати запит, який візував якийсь начальник, після чого відповідним департаментам та міністерствам опускалося розпорядження. Оскільки виборча кампанія і чиновник - речі несумісні (перерва на обід, по п'ятницях короткий робочий день), то не завжди був час чекати по процедурі.
У таких випадках виручав перевірений спосіб прямого інтерв'ювання експертів з профільних департаментів міністерств. І ось тут вже з'ясовувалося, що ніякого ядерного палива на новому заводі в Кіровоградській області не виробляють, а лише ведуть фінальну збірку ТВЕЛів. Що наше авіабудування нічого нового не будує, а, в кращому випадку, ремонтує. Що з Фонду розвитку регіонів місцевим радам не виділялося ні копійки. Але вже при другому контакті з експертами ставало зрозуміло, що потрібна формальна процедура з затвердженням питань та отриманих відповідей.
А тепер уявімо, яку реакцію викликає в середовищі держчиновників амбітний і успішний у західних корпоративних колах топ-менеджер Саша Боровик. Він, зрозуміло, вимагає командну роботу, відкриту і жорстку дискусію, повноваження приймати рішення. І навіть надумав розробляти економічну стратегію. Його можна було б терпіти, але коли він публічно сказав прем'єру, що потрібно відзвітувати про витрату донорських грошей, підписав собі вирок.
Час печеньок настав
В уряді Яценюка єдиною, до кого із запрошених іноземців прем'єр демонструє повагу, залишається міністр фінансів Наталя Яресько. Вона ж єдина з них, хто має багаторічний досвід роботи і тісний контакт з органами влади. Міністри Олександр Квіташвілі, Айварас Абромавічус, перший заступник глави МВС Ека Згуладзе більше не розривають інформаційний простір гучними заявами про реформи у своїх відомствах. Як, втім, нічого з заявленого раніше, вони так і не зробили.
Резюмуючи, можу сказати: прем'єр Арсеній Яценюк - породження старої радянської системи. Більше того, він - чи не найуспішніший в цій системі. Він говорить по-англійськи, вміє красиво посміхатися, по-американськи закидати ногу на ногу перед журналістами на зустрічах із західними лідерами. І він вже сам повірив у те, що несе хрест реформатора-камікадзе. Але коли все оточення діє по головному принципу совкового управління, а ти - той самий начальник, перед яким всі інші - дурні, не дивно стати черговим головним у наскрізь прогнилій системі.