Чому Україні не підходить скандинавська система держуправління

Частка держсектора в скандинавських країнах доходить до 50%. При цьому, він вельми прибутковий, і його біржова капіталізація досягає майже сотень мільярдів доларів. Ця статистика розбурхує реформаторські сили нашого Кабміну. Замість клопіткої і невдячної приватизації можна сформувати на проблемних українських держпідприємствах поради директорів, які будуть призначати CEO (директорів), визначати їм зарплату і KPI (цілі і завдання). Процедури поки не позначені. Але, дивлячись на те, як проходять кадрові конкурси і засідає номінаційний комітет - процес можна собі уявити. Як і його результативність. Вчорашній круглий стіл під егідою Мінекономрозвитку, присвячений реформуванню держуправління, був таким представницьким, що 90% спікерів говорили англійською, а аудиторія утримувалася від використання синхронного перекладу. З освітою, слава богу, в уряді все добре. Але, слухаючи нордичних спікерів, можна забути про вітчизняні реалії. Наприклад, те, що створення ради директорів в Укрспирті навряд чи якось вплине на економічну ініціативу окремо взятого директора спиртзаводу. Як і усвідомлення трудовим колективом того, що їх іноземний гендиректор отримує в годину місячну зарплату середнього спиртовика. В Укрспирті - 80 заводів, в ДПЗКУ - 56 елеваторів. Щоб взяти під контроль таку махину, необхідні 200-300 менеджерів, не схильних до корупції і отримуючих адекватну зарплату. На жаль, реформа передбачає підвищення платні поки тільки першій особі. Дієвим механізмом контролю підприємств передбачається щорічний аудит. Якщо поглянути на цю ініціативу з дзвіниці Мінагро, згадуєш два цікавих факти. В Укрспирті бухгалтерська звітність за 2014 рік горіла два рази. А в ДПЗКУ примудрилися подати в МінАП річну звітність, що не збігається з цифрами аудиту BDO - офіційного аудитора китайського кредитора компанії. У будь-якому випадку, пропоновані реформи мають відношення до вузького переліку великих підприємств, навіть більш вузького, ніж перша сотня з більш ніж 3500 всіх держпідприємств країни. Норвезька спікер, директор департаменту державної власності Мортен Штремгрен назвав три ознаки, за якими держава визначає своє бажання брати участь у капіталі компанії: - наявність унікального державного ресурсу (газ); - участь у капіталі компаній - чемпіонів (прибутковості); - вирішення політичних завдань у секторі економіки. З усіх підприємств Мінагрополітики, з деякою натяжкою, можу віднести до розряду стратегічних по норвезькому критерію тільки ПАТ Аграрний фонд, який несе соціальну функцію щодо підтримання цін на деякі продукти харчування. Решта 500 з лишком ДП ні унікальним ресурсом, ні унікальною рентабельністю похвалитися не можуть. Якщо, звичайно, не вважати унікальною прибуток монополії, типу Укрспирту або Артемсолі - скільки захочеш, стільки з кишень наших споживчих і візьмеш. Звичайно, риба гниє з голови, і логіка реформування зрозуміла - міняємо голову. Ось тільки риба вже настільки з душком, що процес вимагає більш радикального втручання. З якого боку не подивися, єдиною радикальною реформою державного управління є приватизація. Для великих - вдумлива, для інших - максимально швидка. І саме ця реформа знову відкладається і переноситься на наступний рік.