Топ-менеджер "Метінвесту" Олександр Водовіз: Скоро наш прапор буде і в Маріуполі, і в Криму, і в Донецьку

Нещодавно голова української розвідки Кирило Буданов назвав волонтерів, які активно допомагають українській армії. Серед них – Олександр Водовіз – топ-менеджер компанії "Метінвест" Ріната Ахметова. Про свою мотивацію, очікування перемоги і роль самого Ахметова в допомозі ЗСУ – в інтерв’ю РБК-Україна.

– Глава розвідки згадав ваше ім’я в інтерв’ю, відповідаючи на питання, хто саме і як допомагає армії під час війни. Як усе почалося? Це було рішення "Метінвесту" почати допомагати, чи це ініціатива Ахметова?

– По-перше, ми допомагаємо не тільки ГУР, а всім підрозділам ЗСУ. По-друге, ми не виділяємо якісь роди військ чи підрозділи в особливу когорту. Ми допомагаємо всім - це і ГУР, і спецпідрозділ "А" СБУ, і різні бригади ЗСУ, і прикордонники, і територіальна оборона. В багатьох випадках ми просто допомагаємо без зайвого розголосу, деколи навіть самі військові підрозділи не знають, хто надав їм допомогу. Але в даний час це неважливо.

Бажання допомагати було, напевно, у всіх в Україні в перші дні війни, ми не стали виключенням. Позиція Ріната Ахметова була однозначною – допомагати всіма ресурсами, і максимально швидко перевести бізнес на військові рейки, щоб забезпечити військових максимальною підтримкою. З першого дня війни він був переконаний, що Україна переможе. Спершу ми закуповували необхідне спорядження та захист за кордоном, потім зрозуміли, що нам необхідне власне виробництво бронежилетів. Так і народився "Сталевий фронт" –​​​​​​​ ініціатива, яка об’єднала всі наші бізнеси. Допомагає ЗСУ не тільки "Метінвест".

–​​​​​​​ Як ви взагалі прийшли до рішення робити бронежилети?

–​​​​​​​ Вийшло як у тому жарті: "хочеш найкращого – зроби сам". На початку війни був жорсткий дефіцит бронежилетів. Військові йшли на передову або взагалі без захисту, або у важких 10-12 кілограмових броніках. Людина, яка пару місяців поносить такий кожного дня, буде мати проблеми зі спиною до кінця життя. Це фактично інвалід! Тому ми кинулись допомагати. Закуповували бронежилети в Ізраїлі, Кореї, Італії. Але зіткнулися з двома проблемами: за кордоном було практично неможливо робити закупки великих партій, а ми брали тисячами.

Водночас ми вимагали найвищу якість, а це, як виявилося, теж проблема. При цьому в нас були спеціалісти та ресурси, що дозволяли виготовляти власну легку бронесталь. І Рінат Леонідович спитав: а чому ми маємо бігати з простягнутою рукою, якщо можемо зробити це самі? Так наші специ створили спецсталь, потім ми знайшли в Україні підприємства, які шиють плитоноски. І тепер ми забезпечуємо наших військових "брониками", які точно відповідають нашим вимогам. Плити для бронежилетів, виготовлені на підприємствах "Метінвесту", перевіряють на ураження стрілецькою зброєю. Результати відстрілів показали, що калібр 5,45 та 7,62 сталеві пластини не пробиває.

Майже щодня на фронт відправляється нова партія амуніції, зробленої з нашої сталі.

Крім того, ми безкоштовно надаємо пластини для бронежилетів на офіційний запит від ЗСУ, Територіальної оборони, Нацгвардії та уповноважених представників влади.

–​​​​​​​ Як побудовано роботу, як обираються напрями допомоги? Як побудована взаємодія з військовими?

–​​​​​​​ Військові до нас звертаються з конкретними потребами. Ми їх отримуємо, і аналізуємо: дивимось технічні специфікації, шукаємо варіанти та шляхи найшвидшої доставки, бо нашим все треба "на вчора". А далі проектний офіс компанії "Метінвест", який я очолюю, або комерційний відділ, шукають оптимальних постачальників та закупають все необхідне. На початку війни більшість закупівель здійснювалась за кордоном, зараз пропорція десь 50 на 50. В основному завдяки тому, що найбільша допомога – це наш метал, який ми надаємо безкоштовно і виробляємо бронепластини, укриття, пічки тощо. Але коли мова йде про дрони або системи коригування вогню – ми йдемо до західних колег. Тому що шукаємо найкраще, а його в Україні поки не виробляють. Є також багато дуже специфічних речей, які ми закупляємо. Про них ми, напевно, розкажемо після нашої перемоги над окупантами.

–​​​​​​​ Скільки людей зараз задіяно у процесах допомоги?

–​​​​​​​ Важко точно сказати. У Києві –​​​​​​​ близько 15 людей. Ще десятки на кожному підприємстві, адже більшість наших підприємств зараз опинились на лінії фронту, і тісно працюють з військовими. Крім того, більше 7 тис. співробітників Метінвест зараз у лавах ЗСУ, захищають нашу країну на передовій. Є загиблі і поранені. Тому про потреби військових ми знаємо з перших рук.

–​​​​​​​ Крім бронежилетів, "Метінвест" робить унікальні укриття. Це також "замовлення" від військових? Як виникла ідея їх робити?

Наразі потреба в укриттях є критичною, тому що наші війська йдуть вперед, і не мають багато часу на облаштування побуту. Бійці будують бліндажі самостійно, часто використовують для цього товарні контейнери. Але наші модулі кращі з багатьох причин. По-перше, таке укриття виготовляється одразу з каркасом. А якщо закопати його в землю і укріпити колодами, воно витримує пряме влучення 152 мм–го снаряду.

Проект цього укриття існував ще у Радянському союзі. Але ми його удосконалили, опираючись на вимоги військових. Тепер там всередині "все для людей": відразу передбачені місця під ліжка, стіл, є місце для печі з витяжкою. Тобто, все необхідне для комфортного розміщення 8-10 військових, а якщо сидячи – то до 30 осіб.

Ми вже передали військовим майже 30 укриттів, і плануємо нарощувати виробництво – передавати мінімум стільки ж щомісяця.

–​​​​​​​ Багато позицій, які ви купуєте, вкрай складно знайти. Яка закупівля була найскладнішою?

–​​​​​​​ Простіше сказати, що вдалося дістати легко (сміється). Насправді, була проблема у Європі з дронами. На той момент ми викупили вже всі дрони, які були у наявності в Європі.

Особливо важко було літом, тоді був страшний дефіцит. А десь з серпня-вересня дрони у кількості 500-600 штук вже можна знайти. Зараз налагодити виробництво намагається і Китай, і Штати, і Україна. Якість виробництва дронів в Україні, до речі, дуже сильно виросла. Після нашої перемоги ми будемо, напевно, світовим лідером по виробництву бойових дронів.

Другою нашою проблемою були тепловізори: ми вимагали техніку великої дальності і кратності, з дуже чутливими матрицями. Матриці з розширенням більше 640x480 були викуплені. Військових не підходять прості мисливські телевізори –​​​​​​​ їм необхідна якісна техніка, яка може працювати на відстані більше 2 км. "Купити дешевше" тут не проходить: треба кожної миті пам’ятати, що це може коштувати життя, можливо, навіть комусь з рідних. Багато моїх родичів, включаючи рідного брата, служать в лавах ЗСУ. Тому для мене дуже важливо забезпечувати бійців максимально якісною технікою.

–​​​​​​​ Багато хто задається цим питанням, тому озвучу: чому ви не купуєте зброю?

–​​​​​​​ У нас є запити від військових. Купіть ПВО, боєві дрони, іншу зброю… А ми справді не можемо. Тому що для того, щоб купити зброю, треба ліцензія на зброю. Така ліцензія є у держави, і вона своїм рішенням призначає компанії, які закупляють для неї зброю. Ми робимо максимум, який можемо – наприклад, купуємо бойові авто, на які потім встановлюється зброя. Купуємо пікапи, вже поставили більше 120 штук, на які хлопці встановлюють кулемети. Але саму зброю ми не купуємо. У нас немає на це жодних прав.

–​​​​​​​ Чим із переданого на фронт ви найбільше пишаєтесь?

– Пишаємось… Тут швидше не про допомогу, всі волонтери в Україні зараз роблять неймовірні речі, бійцям передають технології, про які вони і не мріяли. А ми пишаємось нашими дівчатами – коли треба було переганяти через кордон машини, цим займалася прекрасна частина нашої команди. Вони сідали за руль, і правдами й неправдами проривалися через кордони. Ще ми страшенно пишаємося, коли бійці надсилають нам фото або відео роботи дронів або тепловізорів, які ми передали, зі своїми коментарями.

А потім, одного дня, ти привозиш на передок техніку. Чекаєш бійця, якому все передавав останнім часом, а його нема – тому що він загинув. І це страшно, тому що ти нічого не можеш зробити. Ти можеш тільки зціпити зуби і допомагати ще більше. Тому що це – єдиний спосіб помститися за того, хто пару днів тому скинув тобі відосик з "фейерверком".

–​​​​​​​ Ахметову дорікають, що він мало допомагає, що з масштабами заробітку та бізнесу він має допомагати більше. Що ви можете відповісти цим людям?

Я вважаю, що ні один бізнес сьогодні не допомагає ЗСУ так системно, як Ахметов. Це не точкова допомога «в моменті», це системна робота і чітка позиція – зробити все, що ми можемо.

Взагалі виправдовуватися – то погана практика. Шкода, що ті, хто закидає нам "малий розмір" допомоги, забуває, що ми через війну втратили понад 50% бізнесу. Друга половина нашого бізнесу зараз або в простої, або працює на мінімальних обсягах – просто заради збереження зарплат працівникам. Як бізнес, ми зараз майже зупинились, але ж нікому не жаліємось. Тому що зараз головне - перемога над ворогом. І державі потрібна допомога всіх бізнесів в країні.

При цьому "Сталевий фронт" – це виключно гроші Ахметова та його бізнесів. Ми не оголошували збори, не збирали гроші з українців, і не плануємо цього робити.

Є багато інших речей, які ми робимо зараз для України. Наприклад, наш позов в ЄСПЧ проти Росії – це тільки перша ластівка, і після неї, нашим шляхом, підуть усі ті компанії, які постраждали від російської агресії. Вони вже зараз консультуються з нами у питаннях подачі позовів. Але саме ми платимо юристам, які, по суті, формують для України цей прецедент судового права.

На жаль, не всі представники великого бізнесу готові зараз допомагати. З одного боку - їх можна зрозуміти, тому що економічний стан дійсно важкий, і треба дбати, щоб бізнес вижив. Але ж це наша країна, і ми не збираємось її віддавати ворогам. Тому що якщо не буде країни, не буде і бізнесу. На жаль, це розуміють не всі.

– Ну і наостанок, вітаю: Херсон повернувся в Україну! Які ваші емоції?

– Як я вже казав – і Рінат Леонідович, і вся наша компанія впевнені у перемозі України. Скоро наш прапор буде і в Маріуполі, і в Криму, і в Донецьку. Наш прогноз і побажання – що у 2023 році ми піднімемо український прапор в Донецьку. А наше завдання – зробити можливе і навіть неможливе, щоб допомогти ЗСУ і максимально зберегти життя всіх українців. Тож для нас поки нічого не змінилося – ми будемо допомагати, доки в Чорне море не попливе останній ворог.