Злочин має бути покараний. Воєнний злочин – тим більше. Станом на листопад 2024 року Офіс Генпрокурора задокументував вже більше 148 900 воєнних злочинів. Серед них – 326 злочинів СНПК. Нещодавно "Ла Страда-Україна" оприлюднила дані звернень до Національної гарячої лінії: з початку великої війни надійшло 102 звернення, що стосуються СНПК. Серед них – 71 жінка, 10 чоловіків та 21 дитина.
20 травня 2024 року в Україні стартував проєкт виплати невідкладних проміжних репарацій постраждалим від СНПК, перший пілотний етап якого розрахований на 500 осіб.
Станом на 14 листопада, коли відбулося публічне засідання Наглядової Ради проєкту, отримано 563 заяви на участь у проекті (320 – від чоловіків, 231 – від жінок, 10 – дівчат, 2 – хлопці) та виплачено репарації 333 особам. Інші заяви знаходяться на стадії опрацювання і незабаром по ним також будуть прийняті рішення. Але на чому необхідно наголосити – процес подачі триває.
Уряд і партнери з міжнародних та громадських організацій продовжуватимуть цю роботу в 2025 році. А це означає, що цифра ідентифікованих постраждалих зростатиме.
Поряд з наданням допомоги постраждалим, необхідним є забезпечення покарання злочинцям, а це непросто. І справа не тільки в тому, що фактичні злочинці перебувають часто в фізичній недосяжності і судові процеси та винесення обвинувачуваних вироків відбувається заочно, а й в тому, що чимало потерпілих або загинули від їхніх рук, або не хочуть чи не можуть надати свідчення.
Однак винними за скоєння воєнних злочинів є не тільки безпосередні виконавці, але й їх командири, а точніше – політичне та військове керівництво Росії.
Відповідальність командування, або командна відповідальність за злочини підлеглих, які вони вчинили з власної ініціативи і на які не було належного реагування, або з мовчазної згоди керівництва, включаючи політичного, є принципом міжнародного гуманітарного права.
Історії міжнародного судочинства відомі випадки, коли командувачі військових угрупувань або навіть політичні керівники, поставали перед обличчям правосуддя і отримували реальні вироки.
У справі Міжнародного кримінального трибуналу щодо Руанди довічне ув’язнення отримав бургомістр Жан-Поль Акайєсу, який знав про те, що з притулку зникали жінки, а поверталися плачучи. Він не втрутився в ситуацію, не намагався припинити насильство і не захистив жінок. Тобто його, як людину з владними повноваженнями, засуджено за сексуальні злочини, які він безпосередньо не вчиняв.
Так само колишнього президента Ліберії Чарльза Тейлора засудили до 52 років ув’язнення, визнавши винним у злочинах, повʼязаних із сексуальним насильством. Перелік здійснення таких судових розглядів можна продовжувати, хоча він і не дуже довгий.
Для нас, громадян України, та й демократичної світової спільноти загалом, важливим є притягнення до відповідальності РФ за воєнні злочини, злочини геноциду та злочини проти людяності, які вона скоїла під час своєї агресивної війни проти України.
Один з шляхів, який ми бачимо, окрім співпраці з Міжнародним кримінальним судом, а можливо, і створення окремого Трибуналу проти РФ, – позасудовий.
Зокрема, включення її до так званого "списку ганьби", "Shame list", або, як це зазначена в документах до "переліку сторін, які обґрунтовано підозрюються у вчиненні зґвалтувань та інших форм сексуального насильства в ситуаціях збройного конфлікту на порядку денному Ради Безпеки, або відповідальні за існування патернів таких порушень".
На чому базується процедура включення "сторін" до такого листа і яка інституція може і має це робити?
У 2008-2010 роках Рада безпеки ООН ухвалила низку важливих резолюцій – 1820, 1888, 1889 та 1960, які є так званими "сестринськими" резолюціями порядку денного "Жінки. Мир. Безпека", започаткованого відомою резолюцією 1325 в 2000 році. Нам часто здається, що ці документи дуже далекі від реальності, і мало в чому можуть допомогти. Але прийшов час, коли ми вкотре можемо ними скористатися на користь України.
Резолюція РБ 1820 (2008), яка засуджує сексуальне насильство як зброю війни і оголошує зґвалтування та інші форми сексуального насильства військовими злочинами, зобов’язує Генерального Секретаря ООН презентувати щорічні звіти щодо протидії СНПК.
Резолюцією 1888 (2009 р.) Радбез запровадив посаду Спеціального представника Генерального секретаря ООН з питань протидії сексуальному насильству в конфліктах. Наразі цю посаду обіймає відома правозахисниця з Маврікія Праміла Паттен. Щорічні звіти визнані обов’язковими.
Резолюція 1960 (2010 р.) як раз і встановлює механізм "називати та ганьбити" (“naming and shaming”) у списках, посилаючи пряме політичне повідомлення про те, що сексуальне насильство має наслідки для кривдника, завдяки включенню переліку таких сторін до щорічних звітів Генерального секретаря ООН та переданню відповідних списків до Комітетів ООН з санкцій та до Міжнародного кримінального суду.
На сьогоднішній день уже було опубліковано 12 таких річних звітів щодо СНПК із списками ганьби, але жодного разу поки РФ не була до них включена, попри те, що не лише українські правоохоронні органи та громадські правозахисні організація надавали дані щодо верифікованих випадків СНПК, але й Моніторингова місія ООН з прав людини, яка працює в Україні на запрошення Українського Уряду.
І в доповіді Спеціальної представниці з СНПК Праміли Патен, представленої Радбезу 24 квітня 2024 року зазначалося, що лише за період з січня по грудень 2023 року задокументовано 85 випадків СНПК проти цивільних осіб та військовополонених (52 чоловіки, 31 жінка, 1 дівчина та 1 хлопець).
Також, Міжнародна слідча комісія щодо України (Commission of Inquiry) у своїй заяві до 1000-го дня повномасштабного вторгнення росії в Україну вказала, що сексуальне насильство як метод катувань є широко розповсюдженим в підконтрольних російській владі місцях позбавлення волі.
Виконавці насильницьких актів скоювали зґвалтування та спроби зґвалтування, побиття, катування електричним струмом в зоні статевих органів, застосовували примусову оголеність, погрози сексуального каліцтва та кастрації, а також інтрузивні типи особистих оглядів. Ці дії були спрямовані на полонених – індивідуально або в складі групи. Більшість жертв, за даними цієї Комісії, – чоловіки.
Про систематичне застосування сексуального насильства проти українських цивільних та військових робили висновки і інші моніторингові структури та органи ООН. Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні у період із 24 лютого 2022 року до 31 серпня 2024 року задокументувала 376 випадків СНПК, що стосувалися 262 чоловіків, 104 жінок, 10 дівчат і 2 хлопчиків.
Крім того, в доповіді Спеціальної доповідачки ООН з питань катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання, зазначається, що систематичні тортури, які російські війська вчиняють проти українських військових і мирних жителів, включають майже 300 відкритих справ про ймовірні сексуальні тортури жінок і чоловіків.
Якщо ж говорити про військовополонених, то, за словами екс-Генерального прокурора Андрія Костіна, до 90% українських військових зазнали в полоні тортур, сексуального насильства чи інших форм нелюдського поводження.
В свою чергу, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець наголошував, що ще з 2014 року країна-терорист незаконно викрадає та ув'язнює українців, знущається над нашими військовими, цивільними, а також дітьми, піддаючи їх тортурам, психологічному, сексуальному насильству. Практично усі українські військовополонені, які повертаються з полону, розповідають про катування.
Без сумніву, випадки, які включаються до звітів мають бути ретельно перевірені та валідовані. Але остаточне рішення про включення до "списку ганьби" ухвалюється командою Генерального секретаря ООН. І тому Україні дуже потрібна підтримка країн-членів ООН, які можуть допомогти вплинути на прийняття такого важливого для нас рішення. Зрештою, список може покласти початок не лише припиненню та запобіганню СНПК, але й притягненню винних до відповідальності.
До слова сказати, за злочини проти дітей Росія вже внесена в такий "список ганьби" за іншою процедурою ООН – за порушення прав дітей під час збройних конфліктів. Тож прецедент вже є!
По-перше, це певна частина сатисфакції для тих людей, які постраждали від цього воєнного злочину з боку РФ. По-друге, це демонстрація світовою спільнотою їхньої підтримки та визнання.
По-третє, це ще один удар по іміджу Росії. І попри її байдужість до думки спільноти, переконана, що крапля камінь точить. Хоча РФ і демонструє зневагу до чужої думки, дуже не любить, коли вона є негативною.
І четверте. Після потрапляння до "списку ганьби" російський персонал не зможе брати участі у миротворчих місіях ООН по всьому світу. І це зрозуміло: як може питання безпеки та миру захищати той, хто їх відверто та цинічно порушує?
"Я хочу, щоб увесь світ і наше суспільство знали, що роблять російські окупанти на нашій землі, починаючи з 2014 року, як вони знущаються з наших людей" – наголошує Людмила Гусейнова в своєму інтерв’ю для книги "Україна не мовчить. Хроніка протидії сексуальному насильству пов’язаному із війною".
Світ має усвідомити ті воєнні злочини, які скоює Росія, страждання наших громадян, а також знати про ті великі зусилля, які робить Україна в боротьбі з російським ворогом і для притягнення винних до відповідальності.
Це непростий шлях, але Україна має його пройти.