Син героя Небесної Сотні Юрій Аксенин: Через 10 років майже ніхто з винних у розстрілах не поніс покарання

Через 10 років після розстрілів учасників Майдану за вбивства засуджено тільки 4 людей, під вартою зараз знаходяться двоє. Як близькі загиблих і далі добиваються справедливості та як склалася доля родини Героя Небесної Сотні Василя Аксенина – у матеріалі РБК-Україна.

18-20 лютого 2014 року відбулися одні з найбільш трагічних подій в історії сучасної України. В розпал Революцї Гідності мирний наступ активістів на ВР18 лютого перейшов у масові зіткнення між майданівцями і силовиками. Постраждало багато людей. Протистояння тривали й наступного дня.

Зранку 20 лютого силовики, які до того штурмували Майдан, раптом рушили в бік Інститутської. Біля Жовтневого палацу тоді стояв підрозділ спецпризначенців у чорній формі з жовтими пов’язками на рукавах. О 9.07 загинули перші майданівці, пізніше кількість жертв зросла до десятків.

В ті дні на Майдані загинули 73 мирні протестувальники, які віддали своє життя за Україну. Ще майже два десятки людей через деякий час померли в лікарнях від отриманих травм. Серед них був 52-річний Василь Аксенин. Небесна сотня – так стали називати 107 активістів Євромайдану, вбитих з 22 січня по 20 лютого 2014 року.

РБК-Україна поговорило з сином Василя Аксенина, Юрієм. Він згадав, яким був його батько, як через 10 років просувається розслідування вбивств і чим живе його родина зараз.

"Винні у злочинах мали розслідувати самих себе"

Юрій зустрічає нас поблизу колишньої вулиці Інститутської, зараз – алея Героїв Небесної Сотні. 10 років тому це було місце масових розстрілів учасників Революції Гідності. Вздовж дороги – портрети всіх, хто загинув у ті дні. Портрет батька Юрія – перший знизу.

Василь Аксенин був родом з села Литячі на Тернопільщині. Закінчивши школу, переїхав до Чернівців. Працював радіомонтажником, потім інженером. Згодом відкрив власний бізнес.

"Батько опікувався родиною, дбав про те, щоб у нас все було добре. Займався розведенням декоративних птахів. Пам'ятаю його як людину добру, але дуже дисципліновану. Любив, щоб всі дотримувалися свого слова. Мав зареєстровану зброю, але мисливство не любив. Коли його друзі йшли на полювання, щоразу відмовлявся, казав, що це "не його", – згадує Юрій.

Фото: Юрій Аксенин прибирає сніг біля портрету батька на алеї Героїв Небесної Сотні (Катерина Гончарова/РБК-Україна)

Біля Жовтневого палацу на асфальті фарбою намальований хрест і літера "А", що позначає прізвище Аксенин. Це місце, де 20 лютого 2014 року куля поранила батька Юрія.

"Невдовзі після розстрілів розслідування адекватно не проводилося. Його стали проводити тільки з часом. Частково тому, що його не було кому його проводити: силовий блок розсипався, злочинна влада втекла. А частково тому, що на той момент на посадах були ті, хто сам злочини скоював. По суті винні у злочинах мали розслідувати самих себе", – каже чоловік.

"Це боротьба поколінь". Як загинув Василь Аксенин

За словами Юрія, батько бував на Майдані регулярно, як тільки там почали збиратися люди. Раніше брав участь у Революції на Граніті, далі – у Помаранчевій революції. Тримав руку на пульсі, намагаючись бути в курсі важливих для країни подій.

"Це боротьба поколінь", – каже Юрій. Ще коли він був маленьким, бачив, як батько цікавиться політичним життям країни, міжнародними новинами.

Василь Аксенин востаннє поїхав на Майдан 18 лютого, коли дізнався про загострення протистоянь. Сину їхати заборонив через небезпеку, яка тоді наростала.

"Напередодні, 16 лютого, він був у брата на дні народження. Ми спілкувалися, і я на нього був ображений, бо він не хотів мене з собою брати. Сказав, що події, які відбувалися, – це прогалина їхнього старшого покоління, бо ці двадцять років люди були пасивні, і що молодь не має за це відповідати. Але додав, що на Майдані має бути представник родини Аксенинів. Поїхав сам", – згадує Юрій одну з останніх зустрічей з батьком.

19 лютого, за день до загибелі Василя, Юрій вкотре зідзвонився з батьком. Почув, що той тяжко дихає: "Питаю: "Батьку, що таке?". Він відповів: "Та я тут пересувався, бронежилет важкий, треба сісти, відпочити, і буде легше". Ми далі продовжили розмову, батько розповідав, що там відбувається. Я знову нагадував, що хочу приїхати".

Фото: 18-20 лютого на Майдані загинули 73 учасники Майдану, ще десятки пізніше померли від отриманих поранень (Віталій Носач/РБК-Україна)

Юрій показує відео, на якому зранку 20 лютого його батько разом з групою протестувальників піднімався на пагорб біля Жовтневого палацу. Тоді на Інститутській почали розстрілювати людей, і Василь групою людей стали йти наверх, щоб відтіснити "чорну роту". На відео видно, як силовики починають тікати.

Перед цим Василь одягнув захисний бронежилет і металеву каску й прикривав побратимів, з якими підіймався вгору. Незважаючи на бронежилет, близько 9:16-9:17 отримав важке вогнепальне поранення в живіт. Куля пошкодила тазостегнову кістку. Пораненого підхопили і поклали його на щит, винесли з-під обстрілу. Василя доправили у 18-ту київську лікарню. За словами сина, батько тоді був у свідомості. Юрій був на Майдані вже того вечора.

Наприкінці лютого Василя Аксенина відправили на лікування у клініку в Польщі. 12 березня 2014 року він помер внаслідок зупинки серця через поранення, яке отримав на Майдані. Чоловіку було 52 роки. Син каже, що в заключенні про смерть було написано "тромб". І навіть не вказано, що загибель сталася в результаті поранення.

У листопаді 2014 року президент України присвоїв Василю звання Героя України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" (посмертно). Василь Аксенин отримав звання почесного громадянина Чернівців. Також у рідному місті його ім'я носить колишня вулиця Фрунзе.

Фото: Василь Аксенин з синами Юрієм і Богданом (з архівів)

Як склалася доля родини Героя

"Доля склалася паршиво. Як і в усіх, напевно", – каже Юрій.

Після смерті батька минуло вже 10 років, але й зараз вся родина не може оговтатися від трагедії. Дружина Василя Тетяна часто плаче. Розраду знаходить у волонтерстві: максимально, як тільки може, допомагає військовим.

"Вона просто шалено активно плете сітки, кікімори. Всі сили в це вкладає, вдома її практично нема", – каже Юрій. Тетяна, як і багато інших родин Небесної Сотні, все частіше уникає офіційних публічних подій, зустрічей, інтерв'ю.

"Особливо в перші три-чотири роки після загибелі батька та інших Героїв Небесної Сотні маму кликали на заходи в міську раду. Якось виходжу з кімнати, спускаюся з другого поверху (родина живе у двоповерховому приватному будинку – ред.), дивлюся – мама знову плаче. Спитав, що сталося. Каже, що не хоче йти на захід, бо має відчуття, нібито що вона зраджує батька", – згадує Юрій.

Він зізнається, що і в нього самого моментами буває таке ж відчуття: "Коли батько виховував нас, то задав високу планку, а до неї мені ще треба рости".

Тяжко було після втрати Василя Аксенина й усім іншим членам родини. Деякі родичі не пережили трагедії. Мама Василя, бабуся Юрія, в день розстрілів 20 лютого потрапила в лікарню, а через рік після загибелі сина померла: не витримало серце.

Другий син Василя, Богдан, вирішив стати лікарем. Ще з 17 років, як тільки вступив до медичного, став фанатично ставитися до медицини. Обрав професію хірурга-травматолога, щоб рятувати життя людям після трагічних випадків – подібних до того поранення, яке сталося у їхнього батька. Коли Василь загинув, Богдану було 16 років. І він досі не може змиритись з тим фактом, що батька можна було врятувати.

Фото: Юрій Аксенин очолив громадську організацію "Родина Героїв Небесної Сотні" (facebook.com/maidanmuseum.org)

"Брат у мене дуже ініціативний. Зараз працює над новим способом протезування із застосуванням новітніх технологій. Ідея в тому, щоб вживлювати імплант безпосередньо в кістку, і ампутант мав би можливість відчувати на дотик те, чого торкається рука. Планує протезувати військових і цивільних", – розповідає Юрій про ініціативу брата.

Сам Юрій Аксенин очолив громадську організацію "Родина Героїв Небесної Сотні". Працює у "Муніципальній Варті" при КМДА. За час повномасштабного вторгнення РФ в Україну робив кілька спроб поїхати на війну. Каже, його не брали з урахуванням статусу родини Героя. Також треба було трохи зайнятися своїм здоров'ям.

"Я вступив у добровольче формування – на той час була сформована комендантська рота КМДА, я був там командиром роти. Там і залишився, поки окупанти не відступили від Києва. Далі зібрався колектив людей, які й далі хотіли йти далі служити Але у мене, крім усього, проблема була з проходженням ВЛК. Зараз я співпрацюю з військовими частинами", – розповідає син Героя.

Що відбувається з розслідуванням справ Майдану

За даними Офісу генерального прокурора, станом на зараз у кримінальних провадженнях у справах Майдану повідомлено про підозру 536 особам. Скеровано до суду 292 обвинувальних акти стосовно 453 осіб. Засуджено 60 осіб.

Саме за вбивства засуджено чотирьох людей, повідомляли у відомстві. Трьох з них наприкінці 2019-го обміняли в рамках обміну на утримуваних у так званих "ДНР" і "ЛНР" українців. Четвертому зарахували в покарання строк попереднього увʼязнення, він уже відбув покарання. Під вартою на даний момент знаходяться дві людини. Триває досудове розслідування, і справи щодо них ще не передані до суду.

За словами Юрія Аксенина, після створення Державного бюро розслідувань у 2017 році у громадськості і родин Небесної Сотні були побоювання щодо того, в яких руках опиняться справи Майдану. ДБР тоді почало розслідувати кримінальні провадження, де фігурують судді, працівники правоохоронних структур і топ-службовці.

"В той період люди не знали, що це буде за структура, чого від неї чекати. Офісу Генпрокурора залишили лише наглядову функцію, і ми переживали, що ДБР будуть очолювати неприйнятні для громадськості люди. Але, на щастя, гарні результати показує і Офіс генпрокурора, і ДБР. Наразі до людей, які там працюють, питань немає", – зауважує він.

Фото: Безпосередньо за вбивства учасників Майдану засуджено чотирьох людей, кажуть в Офісі генпрокурора (Віталій Носач/РБК-Україна)

Однак покарання уникнули кілька основних фігурантів кримінальних справ. Зокрема, колишнього командира спецроти "Беркуту" Дмитра Садовника випустила з-під варти суддя Печерського суду Києва Світлана Волкова, після чого Садовник втік з України. Рішенням ВР Волкову звільнили у 2016-му, але через три роки вона знову поновилася на посаді. У 2020 році її дії виправдав Шевченківський суд Києва.

Частина інших "беркутівців" так званої "чорної роти" втекли до РФ – саме їх звинувачували у розстрілах учасників Майдану.

Загалом у розслідуваннях за ці роки є значні зміни, але немає головного – посадок всіх винних, каже Юрій.

"Якщо говорити про деталі, то прогрес у справах є. Янішевський, який керував "чорною ротою", має довічне ув'язнення (Олег Янішевський, колишній заступник командира київського "Беркута" – ред.). 16 лютого розглядали чергову апеляцію, оскільки одного з "беркутівців" виправдали. І він ще навіть має подати в суд на державу про відшкодування", – додає він.

Втім, родини Небесної Сотні не зверталися й не мають наміру звертатися до Європейського суду з прав людини. У Юрія є на це пояснення: за процедурою в цьому суді, визнають винною державу, тоді як потрібно визнати винними певні персоналії.

"Винна ж не держава, а конкретні люди. Вже мав раніше місце прецедент, коли подали до суду з прав людини, і з нашої держави стягнули 50 тисяч євро. Це точно не підходить, бо мають нести відповідальність конкретні відповідачі", – каже він.

Фото: "Зараз справи Майдану та війна – це частини одного спільного процесу" – Юрій Аксенин (facebook.com/oksana.lemishka)

У 2019 році, коли Юрія обрали головою організації, хотілося щось робити, аби справедливість все-таки настала.

"Ми всі брали участь у різного роду акціях, тримали в руках портрети загиблих, давали багато інтерв'ю. А в результаті Дмитро Садовник втік, і не засуджений. І інші втекли. Чим далі, тим більше родин загиблих були розчаровані. Бачили, що розголос проблеми практично не допомагав. Люди закриваються в собі, не хочуть більше публічності. Бо бачать, що результату все одно немає", – зауважує співрозмовник.

У січні 2023 року суд дозволив заочно арештувати президента-втікача Януковича за розстріл учасників Революції Гідності. Раніше його вже заочно арештовували в Україні в ході інших справ.

У жовтні 2023-го, напередодні десятої річниці розстрілів на Майдані, ДБР завершило розслідування справи про розстріл Небесної сотні в лютому 2014 року. Перед судом мають постати колишній президент-втікач Віктор Янукович і весь тодішній силовий блок України: від колишнього міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка і екс-міністра оборони Павла Лєбєдєва до начальника Головного управління – колишнього командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України Станіслава Шуляка. Всі вони втекли до Росії, яка пізніше здійснила широкомасштабний наступ на Україну й веде проти нас війну.

Коли настане справедливість

Ніхто з родини Героя Небесної Сотні Василя Аксенина не вважає, що з покараннями хоча б кількох людей настала справедливість.

"Через 10 років маємо ситуацію, коли майже ніхто з винних у розстрілах не понесли покарання. Справедливості ще не досягнуто. Зараз справи Майдану та війна – це частини одного спільного процесу. Всі наші родичі загинули за верховенство права. Вкрай сумно констатувати, що зараз ми лише перебуваємо на шляху до того, щоб цього верховенства права досягнути. Нам дуже хотілося б, щоб президент і представники уряду також зрозуміли, що добитися цього дуже важливо", – каже Юрій.

Справедливість настане тільки тоді, коли покарають всіх винних, каже Юрій Аксенин.

"Боротьба не закінчена, це тільки початок", – впевнений він.