Ярослав Янушевич, екс-керівник Херсонської області: Повернути життя на деокуповану територію стало найбільшим викликом для мене

23 січня було звільнено заступника керівника Офісу президента Кирила Тимошенка, який відповідав за координацію з керівниками обласних адміністрацій. Наступного дня президент звільнив одразу п’ятьох голів областей, серед яких був і керівник Херсонської області Ярослав Янушевич.

У порівнянні з іншими керівниками областей, він – одна з найменш медійних фігур. При цьому Херсон і Херсонська область були у центрі уваги всієї країни. Янушевич очолив область за 3 місяці до деокупації міста та правобережжя, тобто під час найгарячішої фази наступу ЗСУ. І одразу ж перед ним постали завдання повернути владу в регіон, відновити критичну інфраструктуру, зруйновану росіянами, і подбати про мешканців.

Значну частину цих завдань 45-річний управлінець виконав. Що саме він встиг зробити і як саме, що відбувалося під час окупації і після деокупації, як живуть люди у прифронтовій частині півдня України і чому президент вирішив замінити керівника Херсонської області? Про це Янушевича розповів в інтерв'ю РБК-Україна.

"Більшу частину життя я працював у державному управлінні"

– Ви не були публічною фігурою до призначення у Херсонську область. Що спонукало доручити вам одну з найскладніших областей?

– Вважаю, що мої освіта, знання та досвід дозволили зупинити вибір на моїй кандидатурі. Більшу частину життя я працював у державному управлінні, багато навчався. Перша моя освіта економічна у сфері фінансів, друга – юридична, третя – управління на загальнодержавному рівні. Я захистив кандидатську дисертацію по податках, а потім – докторську. Я довго та свідомо будував кар’єру держслужбовця, почавши з самого низу: від районної податкової адміністрації до директора департамента в центральному апараті, а згодом заступника голови.

Пізніше, після того як звільнився, почав займатися приватною консультативною практикою і щоб правильно розвивати свій бізнес пішов вчитися на МВА. Отримав диплом МВА у Міжнародному інституті менеджменту за програмою Senior Executive MBA (SE MBA) для власників бізнесу та керівників вищої ланки великих компаній.

Також, управлінські якості дозволили мені, як засновнику і капітану команди зі спортивного пейнтболу "Халк", створити найуспішнішу в Україні команду свого часу – п’ятиразового чемпіона України, переможця Європейської серії Grand tour серед майстрів, володаря срібної нагороди Кубку світу. До речі, у 2019 році, у чверть фіналі, коли я був капітаном збірної України, ми виграли у росіян. І це при тому, що вони були чемпіонами світу п’ять років поспіль. Тоді ми стали Чемпіонами світу з пейнтболу в категорії 40+.

Коли була створена міграційна служба, мене призначили заступником голови. Ми практично створювали службу з нуля. Фактично вона складалася з паспортних столів, де працювали люди з міліції. Це був 2013 рік. Опір був шалений, бо знищувався великий корупційний пласт.

Завдання нашої команди було зробити зі служби цивільну і цивілізовану структуру. Я безпосередньо займався реформою паспортних столів з метою їх перетворення на нормальну сервісну службу. Наша ідея була дуже простою: за мінімальні гроші і у комфортних умовах видавати документи. Ми провели ребрендинг ДП "Документ", і назвали його "Паспортний сервіс", який тепер знає майже кожен українець і яким користуються до сьогоднішнього дня. Перший такий "Паспортний сервіс" був відкритий у Києві. Згодом подібні центри розрослися і почали видавати й інші документи. І я дуже пишаюся цим кейсом. Опісля цей проект продовжив розвиватися, і ті, хто це робить, – великі молодці.

Ще один кейс – робота у департаменті фінансового моніторингу Міністерства фінансів. На той час Україна була у ганебному чорному списку FATF як країна, що не протидіє відмиванню грошей та фінансуванню тероризму. І я, прийшовши до фінансової розвідки заступником голови, мав велику честь зробити свій внесок у те, аби Україну з чорного списку викреслили. Сьогодні це одна з найпотужніших фінансових розвідок світу, де працює професійна команда.

Під час Революції гідності я працював заступником голови Державної фінансової інспекції України. І наступного дня після розстрілу на Майдані написав заяву про відставку. У заяві я прямо зазначив, що звільняюся через повну незгоду з діями влади на Майдані. Тобто я звільнився до того, як було прийнято закон про люстрацію.

"Мене зустріли шість співробітників обласної адміністрації"

– Розкажіть про ваше призначення до Херсону.

– Очолити Херсонську обласну військову адміністрацією мені запропонували в Офісі президента. До цього я обіцяв собі не повертатися на державну службу, проте війна відкоригувала мої плани.

– Чи ви були до того знайомі з Кирилом Тимошенком?

– Ні.

– А з Андрієм Єрмаком?

– Ні.

– А з президентом?

– Теж ні. Я пройшов співбесіди у Тимошенка та Єрмака. В офісі всіх влаштував мій досвід та професійні навички і досягнення. Чесно кажучи, довго не думав, адже знав, наскільки складна ситуація склалася у Херсонській області. Очолити ту чи іншу область під час війни – це була одна з опцій для мене, це те місце, де я міг бути корисним та робити важливі і круті речі. Головне, що в мене був не якийсь особливий досвід, а саме менеджерський. Я чітко розумів, чим саме можу допомогти людям та як вирішити ті завдання, які переді мною поставив президент.

Все було дуже швидко: я пройшов співбесіду з президентом, і 3 серпня він підписав указ про моє призначення.

Ярослав Янушевич та Володимир Зеленський (фото: prezident gov ua)

– Що ви зробили в першу чергу?

– На той момент "рештки" адміністрації базувалася в Миколаєві. Але оскільки більшість неокупованих і деокупованих населених пунктів були розташовані в Бериславському районі з боку Кривого Рогу, логічно було перемістити обласну адміністрацію саме туди. Тож наступного ранку після призначення я зателефонував одному зі своїх заступників і повідомив, що виїжджаю і прошу запросити всіх співробітників, а також військових і правоохоронців – на зустріч.

– Як вас зустріли?

– Мене зустріли 6 співробітників обласної адміністрації. Це і була вся адміністрація Херсонської області. Шість з майже 600. П’ять заступників голови і одна помічниця керівника.

– Де була решта?

– Близько 140-ка були розкидані по всій контрольованій території України і, на жаль, ніхто не подбав про те, щоб зібрати їх в одному місці. Фактично вони працювали як волонтери: кудись возили продовольчі набори і таке інше… Але не працювали як повноцінна адміністрація. Через два дні ми всі поїхали до Кривого Рогу. Там я звернувся до керівництва військової адміністрації і нам одразу виділили необхідні приміщення в навчальному закладі. У нас не було нічого, навіть олівців та паперу.

– З чого ви почали, маючи під боком лише шістьох?

– Я почав телефонувати співробітникам, які виїхали. Кожна людина була дуже цінною, бо володіла інформацією, знаннями та зв’язками. Запропонував вивозити наших людей з Херсону. І декого нам вдалося вивезти – навіть с цінними для адміністрації речами – базами даних та потрібною інформацію.

А ще ми повернули управління освіти. В області ж 120 тисяч дітей, наближалося 1 вересня і треба було розпочинати навчальний рік.

Поступово ми відновили роботу ключових підрозділів адміністрації, які функціонально максимально задіяні у відновлені державної влади на деокупованих територіях. Це департаменти цивільного захисту, фінансів, економіки та розвитку територій.

– Але ж повністю відновити адміністрацію вам одразу не вдалося?

– Так, спочатку все йшло дуже важко. Але я розумів одне – я маю застосувати всі свої управлінські знання та вміння об’єднувати людей для того, щоби максимально допомагати людям, котрі страждають від війни. Саме це стало місією для мене і моєї команди, до якої приєдналися волонтерами мої друзі та знайомі – управлінці з різних сфер.

– Хто саме?

– Я запросив у команду досвідченого управлінця Вадима Гулька, котрий став моїм першим заступником. Мій товариш Дмитро Семеренко – відомий альпініст, підкорювач Евересту та К2 – приєднався допомагати з порятунком людей. Ще один товариш – засновник логістичної біржі Ларді-Транс Дмитро Брусиловський – створив та налагодив процеси роботи кол-центру, а також впровадив програму для ефективної роботи зі зверненнями громадян. Завдяки йому з серпня 2022 року опрацьовано біля 13 тисяч звернень громадян, що надійшли на "гарячу телефонну лінію" Херсонської облдержадміністрації.

Роботу з координації допомоги ВПО Херсонщини взяла на себе Руслана Римарська, яка заснувала та керує бізнесом з корпоративною соціальною відповідальністю, а питаннями взаємодії з громадами Херсонщини займався Роман Чернега – в минулому голова держслужби праці України. Координацією гуманітарних вантажів, які йшли після звільнення Херсону, займалась Тетяна Чабанова. Зв’язки з ООН та питання проведення переговорів з іноземними партнерами взяв на себе Володимир Байда, який мав управлінський досвід роботи в "Проктер енд Гембл" та топ-менеджменті "Метінвест".

Свою допомогу запропонував Дмитро Роменський, з яким я навчався на МВА і який в свій час працював заступником міністра інфраструктури. Вадим Давидюк – людина з величезним досвідом управління у правоохоронних органах – доєднався до команди і допоміг вибудувати координацію правоохоронних органів та військових, а також відновити роботу Ради оборони області.

Загалом в команді радників-волонтерів було 15 осіб.

– Не секрет, що насправді перелік службових обов’язків голів обласних адміністрацій не дуже конкретний. А під час війни така невизначеність створює ще більше проблем для голови обладміністрації. Як ви їх вирішували?

– Важливо було налагодити взаємодію з херсонцями. З одного боку, всі шість місяців я проводив постійні робочі поїздки до деокупованих населених пунктів правобережної частини Херсонської області, намагався максимально приділяти час для зустрічей з громадами, вивченню та вирішенню їх проблем. Я ставив за мету заїхати у всі населені пункти і вважаю, що цю роботу потрібно продовжувати.

З другого боку, ми створили Telegram-канал для комунікації та постійний опитувальник, де люди могли повідомляти нам про свої потреби. Багато людей виїхали. То ж ми налагодили підтримку ВПО з Херсонщини – організували центри допомоги у Києві, Дніпрі, Одесі, Вінниці, Львові.

А найголовніше, що такою планомірною роботою ми не лише поступово відновлювали ОВА та зміцнювали її інституційну спроможність, нам з командою вдалося в найскладніших умовах стати координаційним центром для донорів та благодійників (організували поставки дров, буржуйок, генераторів, утеплюючих та ремонтних матеріалів, продуктів харчування, гігієни і багато іншого).

Я не уявляв, як жили люди, коли там дві армії стояли одна навпроти іншої. Деякі населені пункти зруйновані вщент. Ті, які були глибше на контрольованих територіях, зруйновані менше, хоча також постраждали. І туди доїжджали волонтери, щось привозили людям. Але ніхто не знав, хто саме, що саме і кому саме привозив. І ми питали себе: а чим ми можемо допомогти? У нас немає складів. Немає транспорту і логістики. Нема людей. Тому ми сконцентрувалися на нетворкінгу. Нам не потрібні склади та транспорт.

– Що таке нетворкінг у вашому випадку?

– Ми складали список тих, кому потрібна допомога, і передавали його тим, хто може таку допомогу надати. Тобто ми займалися комунікацією між ними. Не було жодного сенсу у витрачанні грошей на склади. Тим більше, що міжнародні партнери це все також розуміють і зацікавлені везти допомогу напряму, а не через орган державної влади. Ми почали питати громади, що їм треба.

У серпні до нас приїхала Деніз Браун, постійна координаторка системи ООН в Україні. Вона координує в Україні діяльність World Food Programme, UNICEF, Міжнародної організації міграції та інших – загалом 12 кластерів ООН, у кожного з яких є український партнер, що забезпечує постачання допомоги. Це дуже потужна система. Але і вона також не мала централізованої інформації про реальні потреби людей.

Ми проводили регулярні зустріч з пані Браун задля синхронізації зусиль. Нам вдалося домовитись про те, що ми повідомляємо про потреби, а всі партнери везуть все напряму до людей. Для прикладу, коли ЗСУ звільнили Велику Олександрівку, ми туди приїхали, зафіксували всі потреби, а через 10 днів туди приїхало 10 вантажівок ООН з продуктами харчування, ковдрами, ліхтарями на сонячних батареях, цистернами для води, засобами гігієни та всім іншим для громади. Організація "100% Life" привезла ліки, "Лікарі без кордонів" розпочали медичні консультації, "Червоний хрест" привіз 200 буржуйок. Привезли генератор для лікарні та StarLink, щоб був хоча б якийсь зв’язок. Голова "Укрпошти" Ігор Смілянський привіз пенсії та 1200 гривень допомоги кожному від "Червоного хреста". Але під все це потрібно було виконати "домашню роботу", зібрати дані про актуальну потребу.

Загалом, у координації з системи організацій ООН та її міжнародних організацій-партнерів було організовано 13 міжагентських конвоїв, 8 – з UNIСEF.

– Коли ви почали їздити по тим населеним пунктам, що ви чули від людей, яку картину побачили?

– Саме тоді я почув багато неймовірних героїчних історій про наших людей і вже точно впевнився, що українці непереможні! Уявіть собі, один чоловік зміг самотужки перевезти близько 2200 людей з окупованої території на човні через річку Інгулець. Інша сім’я більше місяця переховувала наших поранених бійців у себе в погребі, а коли стало занадто небезпечно, їм вдалося ризикуючи власним життям, вивезти їх на деокуповану територію, сховавши одного в складному дивані, а двох інших видавши за своїх сина та дідуся. І таких історій дуже багато.

"Питання електроенергії для Херсону вирішили за 10 днів"

– Ви знали про початок деокупації Херсона та правого берега? Як це відбувалось?

– Я тримав постійний контакт з військовими. У вересні ми сформували та відновили роботу Ради оборони області, яка до цього, вдумайтесь, збиралась останній раз 23.02.2022. Ми мали трошки часу налаштувати бізнес-процеси надання допомоги в деокупованих громадах і це дуже допомогло нам після деокупації Херсону. Завдяки цьому, ми вже знали, як зібрати інформацію про потреби як людей, так і підприємств критичної інфраструктури, держорганів (обленерго, херсонгазу, ДСНС або ЦНАПів та інших).

І от я пам’ятаю, як 10 листопада спитав одного високопоставленого військового, командувача: "Ну, що – коли Херсон?" Ми ж всі відчуваємо, що наші продовжують нарощувати тиск, і ворог вимушений відступати. Він сказав, що завтра Херсон буде оточено, потім потрібно буде десь два дні на зачистку, а вже на третій день ми зможемо увійти у місто або хоча б почати про це думати. Тож на наступний день я запланував поїздку у Дудчани.

А вранці ми всі відкриваємо свої телефони і бачимо прапори України по всьому Херсону. Ми переглянулися з колегами і сказали один одному: "Ні, нам сьогодні точно треба не в Дудчани".

Поки ми працювали у Кривому Розі, я думав, що це найважче моє випробування. Однак найважче було ще попереду – у Херсоні.

– Чому саме?

51 населений пункт без адміністрацій – це одне, а 227 і місто Херсон – це геть інша історія. 11 листопада – це дуже близько до зими. А в місті електрики нема, тепла нема, води нема, каналізація не працює. У селі люди можуть впоратись з цим, бо вони відносно автономні, але у місті все не так: тут неможливо вижити, якщо немає світла, води і тепла. Боляче було дивитись, коли люди у відра з калюж воду набирали. Росіяни замінували лінії електропередач та колектори, підірвали багато опор ліній елекропередач, підстанцій та трансформаторів. А у місті залишалося 80 тисяч людей.

– Вся країна раділа звільненню Херсона та правобережжя, і не менш раділа, коли читала новини про відновлення електропостачання. Як ви вирішили цю проблему?

– Після деокупації, питання підключення міста Херсон до електроживлення, в більшості своїй, було вирішено за 10-15 днів. Тут нам активно допомагали Віталій Кім з Миколаївобленерго, які лагодили миколаївську ділянку лінії, а Херсонобленерго лагодив відповідно, свою частину. Також ми постійно спілкувались з керівником НАЕК "Укренерго" Володимиром Кудрицьким, завдяки їх роботі вдалось відновити лінію резервного електроживлення для Херсона.

Далі ми взялись за підключення інших населених пунктів. І тут я також хотів би подякувати компанії ДТЕК, яка прийшла на допомогу Херсонобленерго і допомогла відновити живлення міста Берислав. На жаль, вздовж берега Дніпра електрики ще довго не буде, бо ці населені пункти під постійними обстрілами. А у багатьох місцях лінія електромереж проходе саме вздовж Дніпра.

– На скільки вам вдалось відновити інфраструктуру Херсонщини?

– У Херсоні 96% абонентів зараз мають світло. 86% житлових будинків підключені до теплопостачання. 97% споживачів мають водопостачання. У правобережній частині Херсонщини відновлено електропостачання у 94 із 228 населених пунктів, систему централізованого водопостачання у 156 з 186 населених пунктів, газопостачання у 56 з 87. Відновлено роботу понад 230 базових станцій (Vodafone, Київстар та Lifecell), а саме місто Херсон покрите на 89% базовими сервісами Vodafone, на 70% Київстар та на 80% Lifecell.

Ми відновили проїзд по 10 мостам, та 25 із 39 приміських та міжміських маршрутів. Важливо було відновити роботу понад 80% закладів охорони здоров’я, а це більше 130 медичних закладів. Повноцінно запрацювала служба екстреної медичної допомоги, відновлена маршрутизація викликів на телефон 103.

На кінець січня у Херсоні нам вдалося відновити водопостачання 286150 (97%) споживачів з загальної кількості 295 тисяч. Очікують відновлення водопостачання 8850 користувачів (3%). А по Херсонській області ми підключили 161 населених пункт (85%) із 189, з яких з використанням генераторів 87.

На правобережжі повністю відновлена робота "Укрпошти". Працює 30 стаціонарних поштових відділень, решта населених пунктів обслуговуються пересувними відділеннями. Запрацювало близько 20 банківських відділень та близько 300 закладів торгівлі.

І це все, по суті, з середини листопада 2022 року, за короткий проміжок часу. Тож можу сказати, що відновити нормальне життя на деокупованих територіях важко, але можливо.

– Щодо відновлення системи влади: за законом ви мали створити військові адміністрації у громадах області. Як ви з цим впорались?

– Я вирішив так: всіх діючих голів селищних рад, які обрані народом, які живі і знаходяться на неокупованій території, я буду подавати на посади начальників військових адміністрацій. Хто краще за них знає свої громади? І вони – підкреслюю – обрані людьми.

Ми узгоджували їхні кандидатури з військовими і подавали на призначення президенту. Далі, у разі погодження, указом президента створювались військові адміністрації та призначались відповідні начальники.

– А скільки з 49-ти військових адміністрацій у громадах вам вдалося створити?

– Сорок сім.

– Чи є в області зараз громади, де депутати працюють і де можна зібрати кворум?

Відповім наступним чином. Перед Новим роком треба було ухвалити бюджет Херсонської області. За законом я міг би його ухвалити самостійно. Але вважав, що буде правильно, якщо це відбудеться за участю депутатів, бо їх обрали люди. Херсон деокуповано, і всі гілки влади мають починати там працювати. І люди це мають бачити. Звернувся до обласної ради і запропонував їм зібратися – онлайн. Було важкувато, але нам все вдалося – бюджет області, який мною було підписано, отримав підтримку представників мешканців Херсонщини. І я заохочував керівників військових адміністрацій населених пунктів за можливості діяти так само.

– Як склались ваші відносини з правоохоронцями? Чи багато колаборантів на деокупованих територіях Херсонської області?

– По-перше, Херсон – це Україна. По-друге, начальники поліції та СБУ приступили до виконання обов’язків в перший же день після звільнення Херсонщини. Постійно, і вдень, і вночі, за що я їм щиро вдячний, вони займалися вирішенням питань, пов’язаних з обороною міста, наведенням правопорядку, проведенням стабілізаційних заходів.

Крім того, нещодавно, було змінено прокурора, і новий прокурор області Сергій Гриценко, дуже потужно взявся за свою роботу, і повірте мені результат буде. Я знаю, що сотні справ знаходяться у роботі і питання лише часу коли всі винні постануть перед судом. Ми вже бачимо як виросла кількість справ, скерованих до суду, пов’язаних з колаборантами, і найближчим часом ми побачимо їх ще дуже і дуже багато.

– Коли ви переїхали з Кривого Рогу до Херсону, де ви розташували офіс адміністрації? Чи не краще було б цього не робити через обстріли?

– Державна адміністрація мала бути у Херсоні попри все. Спочатку ми знаходились в тимчасовому приміщенні, без тепла і майже без світла. На жаль, там неможливо було забезпечити безпеку працівникам і згодом, ми переїхали в підвальне приміщення.

Нас не раз обстрілювали, так було і в "чорну суботу" 24.12 і поруч було багато приходів. Тоді в центрі міста загинуло 13 людей, 64 було поранено.

– Скільки людей було в адміністрації, коли ви пішли з посади?

– 238 було в підвальному офісі, а біля сотні працювали дистанційно, онлайн.

– Можна сказати, що ви відновили адміністрацію?

– Так, звичайно. Вона працює. Принаймні, це не 6 і не 60 працівників.

– Чи знали ви заздалегідь про приїзд президента в Херсон 13 листопада?

– Приїзд Верховного Головнокомандувача був таємницею, але за певними ознаками ми здогадувалися, що він готується. Тому ми теж вирішили підготуватися.

Коли ми зустрілися з президентом, я доповів йому про нашу роботу. Було визначено місце підняття прапору перед будівлею облдержадміністрації. Й ще одного – великого – на річці.

Він мав надзвичайно великий символізм для людей. Ми зробили так, щоб це було одночасно: вранці того дня, коли президент піднімав прапор у центрі міста. Володимир Олександрович перепитав, чи дійсно великий прапор біля річки прямо під носом росіян, я відповів, що так і є і показав йому відео в телефоні. Він посміхнувся і сказав, що ми божевільні, але здається, був задоволений.

– То чому вас звільнили? Деякі звільнені одночасно з вам голови областей та інші посадовці хоча б були фігуранти журналістських розслідувань. А ви – ні.

– Так, проти мене немає жодних підозр чи звинувачень. Я й жодної догани не маю і не мав ніколи за свою кар’єру. Але, я впевнений, що президент бачить картину глобально і згодом він повідомив, що у прикордонних та прифронтових регіонах будуть призначені керівники із воєнним досвідом, якого в мене немає. І я вважаю це рішення абсолютно обґрунтованим і мудрим, бо з Херсону відкривається дорога на Крим, і якщо його повернення не буде вирішено дипломатичним шляхом або в результаті переговорів, тоді на цьому напрямку буде дуже гаряче.