Хоча за Кримінальним процесуальним кодексом жоден доказ не має наперед встановленої сили, в Україні завжди з більшою прихильністю ставилися до такого джерела як висновок експерта. Точна наука - це не мінливі враження свідка… Як експертною думкою, а точніше її вдалим маніпулюванням, сторона обвинувачення іноді прикриває прогалини у своїй позиції – у колонці заслуженого юриста України Володимира Богатиря.
У розслідуванні деяких справ правоохоронцям ніяк не обійтися без висновку експерта. Якщо Кримінальний кодекс установлює матеріальний склад економічного злочину, то у стосах паперів із цифрами бухгалтерської документації та податкової звітності підприємства слідчим необхідно знайти і показати збитки, завдані державі чи іншому суб’єкту господарювання. Саме тут у нагоді і стають експерти-економісти.
Також аби довести привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК) обов’язково доведеться визначати точну вартість чужого майна, яким ця особа протиправно заволоділа. І це можна зробити навіть тоді, коли сам потерпілий не здогадується про наявність у нього збитків!
Саме за цією статтею Національне антикорупційне бюро України намагається сьогодні притягти до відповідальності народного депутата Ярослава Дубневича. Йому закидають організацію заволодіння двома пов’язаними з ним тепловими електростанціями у Львівській області природним газом НАК "Нафтогаз України" на суму близько 2.2 млрд грн. Цю "газову справу" навіть охрестили однією з найскладніших в історії НАБУ і САП, адже обсяг зібраних матеріалів вимірюються сотнями томів.
За версією слідства, 2013 - 2017 років електростанції на підставі укладених договорів отримували від "Нафтогазу" природний газ, який використовували у виробничо-технологічному процесі його спалювання за двома напрямами: для виробництва теплової енергії для населення та для виробництва електричної енергії, яку реалізовували державному підприємству. На думку правоохоронців, оскільки поставка газу здійснювалася за пільговим тарифом, він мав використовуватись лише за першим напрямом. Адже для виробництва електроенергії існує промисловий тариф, який значно вищий. І саме через використання частини газу не за призначенням і було завдано збитки потерпілому.
Але якщо подивитися бухгалтерську та фінансову звітність "Нафтогазу" про результати роботи, то виявляється, що ніяких збитків від виконання угод із ТЕЦ не було! Навпаки, у часи, коли у підприємства начебто крали газ, воно декларувало мільярдні прибутки, а члени правління за свою успішну роботу навіть отримували мільйони премії.
Тоді як можна було говорити про завдану шкоду і звідки взагалі взялося число 2,2 млрд? Наголосимо, що об’єктивна сторона злочину, відповідальність, за який установлена ст. 191 КК, передбачає обов’язкове настання суспільно небезпечних наслідків, як обов'язкову ознаку. І якщо шкоди не задокументовано, не існує самої події злочину.
На допомогу прийшли спеціалісти Державної аудиторської служби, які за результатами перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності "Нафтогазу" склали довідки. Оскільки ці довідки не сприймаються як докази у кримінальному процесі, їх легалізували через експертів.
Для розуміння схеми, застосованої у цій справі працівниками НАБУ, щоб приписати потерпілому збитки, слід пояснити деякі нюанси самого кримінального процесу.
Згідно з п.3 ч.1 ст. 276 КПК повідомлення про підозру особі у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення здійснюється за наявності достатніх доказів.
При цьому доказами в кримінальному провадженні є не будь-які відомості, а лише такі фактичні дані, які були отримані у передбаченому цим КПК порядку, і на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Тобто належні докази мають доводити подію злочину, стосовно якого здійснюється досудове розслідування, а також які вказують на вчинення цього злочину конкретною особою. При цьому процесуальними джерелами доказів є лише показання, речові докази, документи та висновки експертів (ст. 84 КПК).
Як видно, ані спеціалісти, ані їх довідки серед джерел доказів не згадуються, хоча вони також (як і експерти) володіють спеціальними знаннями та навичками і залучаються у тих випадках, коли у цих знаннях і навичках виникає потреба (ст. 71 КПК).
Річ у принциповій відмінності у статусах експерта і спеціаліста. Перший є самостійною процесуальною фігурою (ст. 69 КПК), яка залучається для проведення експертизи і надання висновку окремим рішенням. Він має офіційно підтверджену кваліфікацію (акредитація, сертифікація) в певній галузі знань, проводить дослідження за питаннями, що потребують цих знань, а також несе кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку. Тому висновок експерта - один із ключових доказів, які оцінюються разом з іншими доказами у кримінальній справі.
На відміну від нього, спеціаліст є допоміжною особою (фактично помічником слідчого, прокурора, судді). Він лише надає консультації чи допомагає у проведенні слідчих дій (може надавати допомогу у використанні технічних засобів, аналізі окремих даних, фіксації дії). Оскільки спеціаліст не самостійна фігура, він не несе жодної відповідальності. Відтак, результат його роботи не є самостійним доказом. Він має допоміжний характер і по суті сприймаються на рівні пояснень чи технічної довідки.
Між іншим, про те, що висновки спеціалістів не можуть бути доказами у кримінальних провадженнях, а відтак не можуть підтверджувати чи спростовувати обставини, що підлягають доказуванню неодноразово говорили і у вищій судовій інстанції (див. постанову Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29.05.2023 у справі №583/877/21, постанови ВС від 27.09.2018 у справі №533/93/16-к, від 28.07.2021 у справі №754/7890/19, від 24.11.2021 у справі №711/93/17).
Отже, повертаючись до "газової справи", в таких умовах детективам НАБУ конче було необхідно отримати відомості про збитки з належного джерела доказів.
Вони мали на руках дві довідки спеціалістів, що були надані на їх вимогу Держаудитслужбою після перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності Нафтогазу щодо завдання цьому ПАТ матеріальної шкоди (збитків) у результаті споживання двома ТЕЦ природного газу не за напрямками, що були передбачені договорами. При цьому у довідках наводилися суми, які у сукупності і дали ті самі 2,2 млрд грн. Але ці довідки, зважаючи на наведені вище положення КПК, не могли лягти в основу підозри.
Тому їх направили експертам із запитаннями, про те, чи підтверджуються нормативно та документально висновки довідок про завдання матеріальної шкоди (збитків). Натомість, експерти надали два висновки, що наведені у довідках суми підтверджуються розрахунково, а в одному з випадків і документально.
Тобто, вони, можливо розуміючи тягар кримінальної відповідальності за неправдивий висновок, просто не відповіли на поставлені запитання. А саме - не було надано оцінку нормативному підтвердженню (обґрунтуванню) розрахунків спеціалістів Держаудитслужби. Спеціалісти лише підтвердили правильність проведених ними арифметичних розрахунків. Іншими словами, комісійна судово-економічної експертиза відпрацювала калькуляторами, додавши і помноживши цифри, що містили вже надані ним документи. Замість того, аби з’ясовувати, чи є ці цифри взагалі правильними і звідки вони взялися.
У такий маніпулятивний спосіб сторона обвинувачення отримала вартість природного газу, яким начебто заволоділи ТЕЦ. І хоча фактично штучно створені докази не надали відповідей щодо завданої шкоди по суті, а створили лише видимість їх існування, цього виявилося достатньо, щоб готувати підозру у злочині.
Саме тому ці висновки експертів також не можна розглядати як належні та допустимі у розумінні норм КПК докази. По-перше, у висновках, як можна бачити, вартість викраденого газу не визначалася. Її назвали державні аудитори на вимогу державного органу. А цього явно недостатньо для підтвердження факту заволодіння майном - головної обставини, якою підтверджується настання події злочину.
По-друге, судові експерти у висновках усунулися від надання відповідей на поставлені питання щодо нормативного підтвердження висновків спеціалістів.
По-третє, чиновники Держаудитслужби взагалі не могли залучатися як спеціалісти через пряму заборону, що міститься у ч. 2 ст. 79 КПК: спеціаліст не має права брати участі в кримінальному провадженні, якщо він проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються у цьому провадженні. Отже, висновки експертів виявилися «плодами отруйного дерева», які є неприйнятними в судовому процесі.
Зважаючи на висвітлені факти, "газову справу" можна назвати показовою. Вона заслуговує уваги не лише юристів, але й суспільства. Адже досить яскраво ілюструє методи роботи правоохоронних органів. Зокрема - Національного антикорупційного бюро України – "елітного" органу, створеного за всіма можливими і неможливими європейськими стандартами. Органу з працівниками, які пройшли суворі кола добору і перевірок доброчесності, але які схоже не змінилися у своїй свідомості.
Замість охоронців прав, вони залишаються тими, хто з власних інтересів або за вказівкою зверху можуть створити необхідні докази та зруйнувати працюючий бізнес. Навіть не варто уявляти якість та заангажованість експертних висновків, в разі створення експертної установи у НАБУ.
Крім іншого, зловживання інструментами експертизи та спеціальних знань з боку правоохоронців може мати серйозні наслідки, включаючи підрив репутації інститутів судової експертизи зокрема та правосуддя в Україні в цілому, що й нині викликає нарікання бізнес спільноти та інвесторів.