Здоров'я нації: як виживають пацієнти у лікарнях України

В регіонах країни ситуація в медицині катастрофічна. І, якщо стан київських лікарень, про яких РБК-Україна розповідало раніше, і залишає бажати кращого, то в областях і райцентрах все ті ж проблеми набагато глибше. Країні потрібні висококваліфіковані фахівці, лікарні потребують ремонту і новому обладнанні, пацієнти страждають через брак ліків, байдужість і халатність медперсоналу, професійної допомоги та антисанітарію.

Більшість проблем державного рівня. Це і низька зарплата лікарів, і відсутність коштів на ремонти, й нестача кадрів. В Україні працює майже 2 тис. медичних закладів (усіх форм власності). В них працює близько 190 тис. лікарів. А хворіє на рік, в середньому, майже 27 млн українців. Зрозуміло, що є і проблеми, які можна вирішити і без втручання держави. На них все більше звертають увагу і пацієнти, і небайдужі лікарі в регіонах. РБК-Україна публікує лише незначну частину тих історій від активістів і медиків, які редакції вдалося зібрати. Втім, і їх досить для того, щоб зрозуміти, що ситуація в системі охорони здоров'я України ризикує обернутися колапсом.

Особливі пацієнти

Недосконалість системи охорони здоров'я в країні, безумовно, проявляється в критичних ситуаціях. Особливо страждають люди з важкими захворюваннями. Таким людям потрібно не тільки особливе лікування, але і особливий догляд. На жаль, антисанітарія, недбалість, брак фінансування та просто байдужість медперсоналу призводять часом до сумних наслідків. Про таких прикладах РБК-Україна розповідають пацієнти в кожному регіоні. Видання вибрало кілька показових історій батьків, чиї діти – пацієнти зі складними діагнозами.

Муковісцидоз - тяжке генетичне захворювання легенів і органів травлення. Періодично пацієнт з таким діагнозом повинен проходити стаціонарне лікування. У Європі, наприклад, існують спеціальні центри для таких хворих. В них передбачені ізольовані палати і особливі санітарні умови.

Дотримання останніх вкрай важливо для пацієнтів з муковісцидозом, адже, якщо інфікувати легені хворого, то це може призвести до летального результату. В Україні є тільки один такий центр, і той регіональний. Хворі проходять лікування в пульмонологічних стаціонарах за місцем проживання.

Мати дитини, хворої на муковісцидоз з Хмельницького:

Я - член правління в організації хворих на муковісцидоз. Хворих дітей в Україні близько 600, а дорослих - 200. Хвороба важка, дуже мало фахівців, які дійсно знають, що з такими хворими робити. Адже потрібен обмін досвідом з іншими, більш прогресивними колегами з України та Європи, Америки.

Медикаментозне лікування дуже дороге - 15-40 тисяч гривень в місяць. Хворі не завжди отримують все необхідне, так як їх сім'ї не можуть забезпечити їх медикаментами в повному обсязі, держава ж зобов'язана, але не робить цього. Тільки там, де батьки і пацієнти дуже активні, де вдаються до суспільного розголосу, там місцева влада йде на поступки, також ведеться дуже важка робота на рівні держави, Моз, інших міністерствах.

Ніхто не зацікавлений в лікуванні цієї категорії хворих, лише кілька фахівців - дійсно фанатів своєї справи. У Рівному, батьківської організації з підтримкою італійських партнерів, вдалося ініціювати відкриття двох палат для хворих з муковісцидозом, які відповідають вимогам: ізольована палата, бокс з душем і туалетом. Але щоб цього досягти, потрібна тривала і цілеспрямована робота.

В Україні немає офіційної статистики, реєстру пацієнтів, про дорослих взагалі забули, їх не забезпечують медикаментами, і де їм проходити лікування ніхто не знає. Дуже часто їх не приймають взагалі або відправляють у тубдиспансери, що рівнозначно для таких хворих смерті. Хворий з муковісцидозом не заразний, навпаки, для нього інші небезпечні хворі з хворобами легень.

Влітку 2015 року довелося і мені з сином лягти у відділення пульмонології в Хмельницькій обласній дитячій лікарні. Нас, як і належить, помістили в ізольований бокс. Меблі в палаті - 2 односпальні ліжка, 1 дитяча, письмовий стіл, стілець, тумбочки.

Дитяче ліжечко стара, на неї ніхто вже давно не спав, і вона призначена для зберігання речей - служить шафою, якого немає. На ліжку для дорослого спати неможливо – матрац весь "ямах", ковдри і матраци брудні. З дітьми до 6-ти років дозволяється займати виключно одне ліжко, а зі старшими - можливість спати окремо обмовляється із завідувачкою.

Умивальника в палаті немає. Зате є каптерка, де санітарки зберігають лопати, відра та іншу господарську начиння. Під час тихої години вони постійно заходять за необхідне. Доводилося користуватися загальним туалетом, в якому за 2 дні поспіль не було води. На третій день кран пофарбували і взагалі заборонили користуватися раковиною.

Проводка у лікарні стара, завідуюча особисто ходить і всіх попереджає, що не можна заряджати телефони, користуватися телевізором і ноутбуком. Добре, що хоч інгалятор для лікування дозволяють. Але ми взяли подовжувач і спробували одночасно включити ноутбук і інгалятор - подовжувач заискрил.

Дезінфекція також залишає бажати кращого. В боксі прибирають загальної ганчіркою, що згубно для хворих на муковісцидоз, адже загрожує інфекціями, принесеними з інших палат. Я взяла свої дезинфікуючий засоби, ганчірку і відро.

Проте на прохання прибирати моїми коштами або не прибирати зовсім, санітарка влаштувала скандал. Вона заявила, що її робота – прибрати, а якщо мені це не подобається, то я можу перемивати за нею своїми засобами. Санітарки - це взагалі вища каста в лікарні, таке враження, що вони і лікарями керують.

Чого не скажеш, наприклад, про лікарняних кухарях. Їжа цілком терпима, кухарки дуже привітні, і, якщо ми спізнювалися з прогулянки на вечерю, завжди нам залишали нашу страву.

Середня тривалість життя в Європі пацієнтів з муковісцидозом близько 50 років, в Україні через вищеописаних проблем - 15 років. Весь 2015 рік ми боролися за прийняття нового протоколу лікування хворих на муковісцидоз, під натиском нашої громадської організації виставили проект на громадське обговорення, але текст не вичитаний і зроблений наспіх. Нам далі чекає важка боротьба, і ми до неї готові. Але поки ми боремося, наші діти гинуть.

Фото: Хмельницька обласна дитяча лікарня, фото надані пацієнтом

Хворієте – станьте в чергу

Багато українців побували в чергах у поліклініках. Це практично незмінний атрибут "радянських" медустанов. Однак з'являються активісти, які настійливо потребують поліпшення інфраструктури в цих медустановах.

Мати трьох дітей, громадський активіст Дана Мартинюк (бореться за права пацієнтів поліклініки №2 Сумської міської дитячої клінічної лікарні ім. Св. Зінаїди):

Труднощі пацієнтів дитячих поліклінік в Сумах полягають в браку педіатрів, отоларингологів, офтальмологів, хірургів і ортопедів. Це пояснюється великою кількістю прописаних в місті дітей – в результаті на ділянках педіатрів дітей більше норми. Як наслідок, в чергах до дитячим лікарям доводиться проводити від одного до чотирьох годин.

Особливо черги збільшуються, коли в поліклініки привозять вакцини. Правда, це було дуже давно. Приміром, вакцин АКДП, КПК немає вже рік.

На 10 тисяч діток працює тільки один стаціонарний номер реєстратури. Як наслідок, з 7 до 10 годин ранку, щоб викликати лікаря або записатися на прийом, в реєстратуру нереально додзвониться. Додаткової плутанини приносить те, що графік прийому лікарів міняють щодня, а то й протягом дня.

Батьки пропонують зробити Google-форму поліклінік, де б викладався графік прийому лікарів та інша довідкова інформація. Але головлікар - проти.

Фото: черга в сумській лікарні, надана пацієнтом

Крім того, постійно в лікарів на прийом поза чергою проходять пацієнти. В адміністрації таке пояснюють тим, що пацієнтів ведуть із стаціонару на огляд до лікаря. Але це явна брехня, адже я говорю про ситуаціях, коли співробітник поліклініки проводить на прийом одну маму і дитину, одягненого у вуличну одяг. За час, поки звичайні люди сидять у черзі, кожному педіатра проводити два-п'ять пацієнтів без черги.

В таких величезних чергах діти заражають один одного, так як висидіти, та ще й у масці, так довго діти не можуть! Часто діти з вітрянкою, грипом, іншими інфекціями та вірусами з температурою стоять у черзі в метрі один від одного з зціленими повністю дітьми, які прийшли за довідкою в дитсадок або школу, або які прийшли на плановий огляд.

Фото: сумська дитяча лікарня, надана пацієнтом

Крім цього під час прийому до лікарів приходять медичні представники фармкомпаній, тим самим змушуючи мам з дітьми чекати прийому в коридорі. Або ще гірше – заходять до лікарів прямо під час огляду дитини.

Жахає і надання консультацій про розвиток дітей, гімнастики, масажу і харчування для здорових діток. Але відповідний кабінет працює жахливо. Батьків змушують йти в приватні клініки.

Я двічі проводила опитування серед приблизно 50 мам про роботу поліклініки. Найбільше мами скаржились на недостатність талонів до лікарів вузької спеціалізації, складності додзвонитися в реєстратуру, черги до педіатрам і т. д. Його анонімні результати передавала адміністрації. Збирала підписи під зверненням до начальника охорони здоров'я міста Суми за тими пропозиціями, які виділила з заповнених мамами анкет. Відповідь на всі пропозиції банальний - "Ні".

Я також пропонувала, наприклад, у відділення педіатрії встановити системи управління чергою. При курсі гривні до долара така система обійшлася б відділенню в213 тис. грн. У Сумах близько 10 таких відділень.

Крім того, кошти необхідні на загальні умови в поліклініках не вистачає стільців, обідрані стіни, немає ніяких розваг для дітей, яким нудно по два-три години сидіти в чергах. Загалом, проблеми є на всіх рівнях – і на рівні поліклініки, і міста, і держави.

У військово-польових умовах

Велике навантаження через бойових дій на сході країни лягла на лікарні Дніпропетровська. Як пише у себе в Facebook головний лікар Дніпропетровської обласної клінічної лікарні ім. І. в. Мечникова Сергій Риженко, це місто вже прийняв сім тисяч поранених. "З них 1750 найважчих через лікарню Мечникова. Всі дніпропетровці – волонтери, меценати, донори – теж герої".

Фото: Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І. в. Мечникова, джерело Facebook

Не відстає і Харків. Нещодавно допомагати українським колегам приїжджали медики з США. Спільно з лікарями відділення кардіохірургії та невідкладної кардіології "Інституту загальної та невідкладної хірургії ім. В. Т. Зайцева НАМН України" вони проводили спільні операції.

Фото: кардіоцентр в Харкові, Facebook

"Останній день двотижневого путешесвтвия Novick Cardiac Alliance. У повітрі витає втому. У докторів глибше зморшки і круги під очима темніше. Вся команда виклалася по повній. Йшли додому і в 12 годин ночі, і пізніше. Але це продуктивна втому. Прооперовано 20 дітей. Молодшому з них один день від народження, а старшому 17 років. Оперували дітей з важкими вродженими вадами серця", - повідомляється на сторінці у Facebook Харківського центру кардіохірургії.

Фото: операція в харківському кардіоцентрі, Facebook

Складна ситуація в лікарнях безпосередньо в зоні АТО. Розбомблені медустанови, брак медикаментів і медперсоналу, бойові дії – все це призводить до того, що за життя поранених та інших пацієнтів лікарям доводиться битися в нелюдських умовах.

Фото: лікарня в Лисичанську, яка 20 липня 2014 року при визволенні міста від сепаратистів постраждала від прямого попадання снаряда, фото РБК-Україна, вересень 2015 року

Лікар, який раніше працював у Луганську, після окупації переїхав у Київ:

Зараз на тимчасово окупованій частині Луганської області однією з найбільш гострих проблем є величезний дефіцит кадрів Не тільки лікарів, але і медсестер і санітарок. Після окупації регіону звідти поїхали практично всі медпрацівники у віці від 25-30 до 50 років. Не поїхали тільки ті, хто не зміг цього зробити з особистих причин, наприклад, залишилися паралізовані батьки.

Влада самопроголошеної ЛНР намагаються запросити на роботу пенсіонерів, які раніше працювали в медицині. Але на це практично ніхто не погоджується, оскільки за таку роботу пропонується лише 1200 гривень без будь-яких надбавок.

Просто катастрофічна ситуація складається з дефіцитом лікарів – від дільничних лікарів, педіатрів і до вузьких фахівців, як-то, окулісти, лори, гінекологи тощо.

З-за того, що практично не залишилося лікарів, багато відділення просто закрилися. Співробітників, що залишилися перевели в центральні лікарні в райцентрах.

Крім того, на окупованій частині Луганської області практично всі приватні медичні центри розграбовані. Збільшилася смертність людей середнього віку, від 25 до 40 років, від судинної патології. Це інфаркти, інсульти. Позначається нервозність і стреси в умовах бойових дій.

Швидка допомога практично не працює. Дають трохи бензину тільки на швидкі допомоги, які працюють у центральних районах Луганська. Про вакцини можна взагалі забути. Для їх поставки необхідна холодовий ланцюг, яку в нинішніх умовах дуже складно дотриматися.

Є великі труднощі з медикаментозним забезпеченням. Поки йшли військові дії, в лікарні возили ліки різні громадські організації, наприклад "Червоний Хрест". Зараз, після того як закінчились бойові дії, було розпорядження так званого Моз про закриття приватних аптек на території лікувальних установ.

В аптеках необхідного асортименту ліків немає взагалі. Там є лише мінімальний перелік препаратів. В результаті в регіоні катастрофа з ліками. Дістати навіть елементарні ліки дуже складно. Приміром, практично немає ліків для наркозу.

Нещодавно мені дзвонили з Луганська порадитися про те, які препарати потрібні пацієнта з інсультом. Не могли знайти препарат ні в одному з довколишніх міст, навіть одну ампулу. Тільки на наступний день після інсульту вдалося знайти лише одну третину від того, що я порадив. Хоча рекомендований мною препарат людині необхідно було прийняти відразу після того, як у нього стався інсульт.

Якщо і вдається знайти препарати, то ціни на них захмарні - в три-чотири рази вище, ніж на решті частини України. Це викликано тим, що ліки на окуповані території практично не поставляються. У результаті безліч аптек закрилися, оскільки нічого продавати. З одного боку - російський кордон, а з іншого боку сепаратисти, що вимагають данину за провезення ліків. З іншої частини території України ліки не поставляються. Ніяк.

На окупованій частині Луганської області можлива велика спалах туберкульозу. До війни була налагоджена система виявлення і попередження туберкульозу. Роботою займалися дільничні лікарі, а так само вузькі фахівці. Зараз ланки цього ланцюга зруйновані. Практично півтора року флюорографія населенню окупованої території не проводиться.