В'їзд ромам заборонено: як живуть роми після літніх погромів в Лощиновке

Кочівники мимоволі

- Якщо нічого за цей тиждень не вирішимо, то люди готові взяти своїх 15 дітей і сісти навпроти Ізмаїльської райдержадміністрації, - загрожує по телефону керівник Одеського ромського правозахисного центру Володимир Кондур. Він говорить про дітей ромів, яких вигнали з села Лощинівка під Ізмаїлом в кінці літа. Після вбивства в селі 8-річної дівчинки, в якому підозрюють 21-річного цигана Михайла Ч., місцеві жителі влаштували погроми у багатьох ромських будинках. Після цього практично всім циганам довелося покинути своє житло.

- того вечора сусіди нас попередили, щоб ми вдома не залишалися, - згадує Олена Чурар. - Я з дітьми до 12 годин ночі сиділа в лісі. Коли ми пішли забрати свої речі, наші будинки вже горіли і їх ламали! З сільради дивилися, як руйнують наші будинки, що тільки приїхали міліціонери з Одеси нас захищали, а місцева поліція, навпаки, нічого не робила! Я йду з моєю дитиною по вулиці, а у мене з рук його намагаються вирвати і кричать: "Дайте нам цю худобину, щоб ми її розірвали, як вони нашого порвали!" Це що справедливість? У Міші (подозревамого - ред батько - болгарин, а мати - циганка. Так його всі родичі залишилися жити в селі, а нас вигнали!

Зараз Олена разом зі своєю сестрою Зінаїдою Мунтян, яка також пішла з Лощиновки після погромів, знімають невелику кімнатку у господаря у приватному секторі в Ізмаїлі. Обидві жінки зі своїми чотирма дітьми живуть в напівзруйнований бараці на восьми метрах. По двору валяється сміття, сама будова покосилось, від хазяйської половини житла сім'ю відокремлює стара двері, яку жінки забили цвяхами. Господар барака, Костянтин, п'є, а його двір став місцем збору місцевих алкоголіків, і Олена скаржиться, що з-за страху за своїх дітей вона постійно їх водить за собою.

На підтвердження своїх слів Олена заводить мене в темну, без електрики, частина барака, де на старому тапчані в чоботях, без особливих ознак життя лежить чиєсь тіло. Коли ми пізніше перемістилися у двір, Костянтин все-таки вийшов зі своєї кімнати, хитаючись, пройшов повз, ніяк не реагуючи на слова Олени про те, що "до неї приїхав кореспондент". Незважаючи на це, Олена все одно вдячна господарю дому - зараз в Ізмаїлі, особливо після скандалу в Лощиновке, ніхто циганам здавати житло не хоче.

Перед вхідними дверима Олена вказує на пластмасовий таз - в будинку немає ніяких зручностей, та дітей вона купає в ньому. У той же час у сільському будинку на Суворова у них було кілька великих кімнат, коридор, дитяча і свій колодязь в дворі, згадує вона.

- У нас вода у дворі, газ природний, скрізь чистота, стільки речей... Ми за 10 років ні в кого шматка хліба не попросили, - розповідає вона. - А під час погрому вони навіть мочилися в наш колодязь, в хаті собак повбивали, вилами їх заколювали!

Перед самою кімнатою жінки обладнали на 3-4 метрах кухню, на якій ледве-ледве вмістився невеликий кухонний стіл і плита в кутку. У житловій кімнаті практично всю площу займають два старі дивани, на яких сплять матері і діти. З меблів ще стара тумбочка, яку віддали їм люди, і телевізор, який встигли винести з будинку в Лощиновке. Самі ж діти при вигляді камери почали відразу ховатися за диванами.

- будь Ласка, тільки мене не знімайте! - закричав один з хлопчиків.

- Мої діти ходять в одну з шкіл Ізмаїла, так вони, знаєте, що їм там кажуть? "Лощиновские тут, вбивці прийшли!", - розповідає Зінаїда. - Плачуть обидва, їх обзивають і кажуть, що їм тут не місце.

Фото: "нове житло" ромів в Ізмаїлі

відмовилися Фотографуватися і самі матері. Зараз жінки не працюють і живуть на невелику допомогу на дітей. Олена розповіла, що весь товар, яким вона раніше торгувала, пропав або згорів під час подій в Лощиновке. Поки що вона доглядає за дітьми і намагається домогтися у чиновників житла. За її словами, вона прожила в Лощиновке близько 10 років. Вона стверджує, що за свій будинок купила за 4 тис. доларів. Але з-за своєї неписьменності не зайнялася його переоформленням та реєстрацією себе за місцем фактичного місця проживання - вона досі прописана у Білгород-Дністровському. Під час бесіди жінка розповідає і про спортивні успіхи по боротьбі свого сина Влада, і про кошмарах своїх дітей, які досі згадують, як їх гнали по полю, і як горіли їхні будинки. Повертатися в село вона не збирається.

- Навіть якщо ми повернемося, хто нам дасть стовідсоткову гарантію, що наші діти не постраждають? - запитує жінка. - Ми іноді стикаємося з жителями Лощиновки на базарі. Вони на нас як на тварин дивляться, і ми на них так само. Люди, які руйнували наші будинки, вони всі їли з нами з однієї тарілки, відзначали разом свята. Як вони стали за одну секунду звірами?

Поки матері журилися з приводу своїх буднів, діти безтурботно бавляться з сусідськими хлопцями в кімнаті. Потім вони відпросилися і побігли грати до своїм друзям вже до них додому.

- Я бачу програми по телевізору, коли навіть щось по собакам вирішують, де знаходять їм притулок, - скаржиться Зінаїда. - А це ж діти! Невже їм байдуже де ці діти знаходяться і що з ними? Яке майбутнє у них буде? Підуть красти? Але ми не хочемо, щоб вони по тюрмах сиділи, ми хочемо, щоб вони виросли і кудись далі надходили!

Чужі тут не ходять

Лощинівка з населенням майже 1300 чоловік знаходиться в 15 кілометрах від Ізмаїла. На перший погляд - типове і нічим непримітне село. Там багато старих покинутих будинків, розбиті дороги, всюди пасуться вівці, на стовпах розвісили оголошення про заплановану вакцинації домашньої худоби від сибірки. Однак відразу впадає в очі, що по селу часто проїжджає машина поліції. На магазинах оголошення від "Народної дружини Лощиновки" із закликом відразу повідомляти про появу в селі підозрілих людей.

На дверях місцевого бару наклеєні телефони громадського представника місцевого дільничного, який закріплений за кількома селами. Однак враження від роботи все тієї ж патрульної поліції неоднозначне.

Проїжджав екіпаж навіть не поцікавився і не зупинився дізнатися, що відбувається, коли я обстежила руїни одного з будинків на вулиці Ізмаїльській, 99. Хто заходить або виходить з дворів, де раніше проживали роми, не особливо турбує і самих жителів села. Коли я виходила з дому з розбитими вікнами на Ізмаїльської, 46, місцева мешканка тільки попросила закривати за собою хвіртку на засув - вона не хотіла, щоб туди заходили її гуси.

Усередині самих будинків вже в принципі нічого цінного немає. Там можна побачити залишки поламаних меблів, розкидані старі речі, брудний посуд, купи уламків, уламки віконних рам. Деякі з будинків постраждали більше - частина намагалися спалити, в деяких розвалені стіни.

Фото: зруйновані будинки ромів в Лощиновке

Однак один із зруйнованих будинків по вулиці Ізмаїльській, 105 власники вже почали ремонтувати. Колишні величезні діри вже закладені цеглою вікна почали заново склити. У дворі я зустріла законну власницю цього будинку - 56-річну Єфросинію Чеботар, яка відразу ж заборонила себе фотографувати і на спілкування йшла з працею. Саме її частина місцевих жителів звинувачували в тому, що вона торгує наркотиками. Також в інтернеті є відеозйомка з одного з наркопритонів Ізмаїла, на якій схожа на Єфросинію жінка робить ін'єкції приходять у двір наркоманам.

- Якщо мене показують, що я колю що-то кому-то, гроші беру, чому мене не посадили? - заводиться на це питання жінка. - Ти ж грамотна, ти ж знаєш, як це все можна зробити в інтернеті! І мене зробили, лише б мене у селі не було. Я б не жила в цій дірі, якби я таким займалася!

Єфросинія водить по кімнатах з голими стінами і розповідає, що з будинку винесли практично все, зірвали навіть лінолеум. Зараз, за її словами, вона з пенсії і виплат почала робити ремонт у будинку, щоб встигнути до зими. До цього жінка жила в Ізмаїлі у родичів, діти поки що залишаються у місті. Вона стверджує, що попередила голову сільради про те, що має намір повернутися сюди. Відмовитися від свого майна і не з'являтися в Лощиновке вона згодна тільки за умови, що їй заплатять за будинок, в якому, за її словами, вона прожила сім років.

- Чому я повинна залишати свій будинок? Щоб він упав зовсім, а я буду валятися по вулицях? От ви знаєте, що я переходжу (жити в цей дім, - ред.), і на випадок, якщо зі мною чи з моїми дітьми станеться, то будете знати, що вони нас убили!

Фото: будинок Єфросинії Чеботар, яка має намір повернутися в Лощиновку

На питання як відреагували сусіди на її повернення, вона відповідає, що їй нічого не кажуть, деякі навіть радіють, а з усім іншим селом жінка не спілкується. За кілька будинків від житла Єфросинії я зустріла чоловіка з драбиною, який допомагає їй робити ремонт. За словами Валика, відмовити він їй не міг, тому що його дружина - також ромської національності.

- Що тоді відбулося влітку ніхто пояснити не може, - каже чоловік. - Хтось п'яний закричав, щоб йти руйнувати циганські будинку, і вся юрба кинулася це робити без розбору.

- Можна було б цієї людини (вбивцю - ред.) виловити і запитати тільки з нього, - міркує, сидячи на лавці по сусідству з Ізмаїльської пенсіонер Дмитро Кирилович. - Ось для нього і є місце - тюрма, а інших - не чіпати.

Однак мало хто в селі так думають. Наприклад, новиною про те, що Єфросинія вирішила повернутися, місцева мешканка Надія була здивована. Вона відповіла, що циганка каже, що ремонтує будинок для продажу, але ніяк не для її переїзду назад.

- Вирішувати, чи зможе вона переїхати чи ні, буде не вона, а сільрада, - холодно відповіла жінка.

Якщо роми почнуть повертатися, то люди знову будуть бунтувати, переконана Ніна Іванівна, сусідка Халевичей, ще однією вигнаної з Лощиновки ромської родини. За її словами, Халевичи не прожили й року у цьому селі, думали переїжджати в інше село - Тузли. Тому пенсіонерка і радила Зінаїді Халевич не наживати в селі ворогів і виїжджати звідти. Однією з причин такого несприйняття жителями села ромів вона називає нахабна поведінка багатьох з них.

- У нас і раніше жили цигани, і я вчилася з циганами, але такого не було - вони себе ведуть, як ніби вони тут королі! - бідкається Ніна Іванівна. - Порожні будинки займали і навіть не питали. Ось нам кажуть, що заяв зі скаргами не було. А кому ми будемо писати, якщо один дільничний на 3-4 села? Люди скаржилися голові сільради, а він знизував плечима. Кажуть, звертайтеся в міліцію, а я впевнена, що вони купили і міліцію.

Я просила голову сільради Віктора Паскалова про зустріч у суботу, 12 листопада, в селі, але він відмовився, пославшись на зайнятість. У короткій телефонній розмові він заявив, що сільрада безпідставно, на його думку, звинувачують у ксенофобії. До того ж у селі залишилося кілька сімей ромів. У Лощиновке живуть зараз лише ті цигани, які прожили в селі кілька десятків років - саме такий критерій відбору" кому з ромів жити, а кому ні в селі, сказав Віктор Паскалов.

Відбір за прописку

майже Через три місяці після конфлікту, вигнані роми фактично залишилися на вулиці, каже громадський активіст Володимир Кондур. За його словами, неодноразово подавалися листи з проханням допомогти з житлом і сільська рада, і в Ізмаїльську райдержадміністрації. Але ніяких конкретних відповідей вони не отримали, стверджує Кондур, охарактеризувавши позицію влади з цього питання - "як-то само собою розсмокчеться".

- Існує рішення влади про те, що незручних людей потрібно виселити, - каже Володимир Кондур. - Але там якщо і якийсь конфлікт є, то між кількома людьми. При чому тут інші?

Коли стало питання про те, що ромам потрібно виселитися з цієї території, то на яку-небудь компенсацію за житло могли розраховувати тільки законні власники, заявила голова Ізмаїльської райдержадміністрації Валентина Стойкова. Зареєстрованих в Лощиновке і власників житла було порівняно небагато.

Все прописано в селі 42 рома, третина з яких міграційна служба зареєструвала в будинку по вул. Ізмаїльської, 27. А там і будинок не зовсім, один голий фундамент. За словами чиновниці, на яку-небудь компенсацію може претендувати тільки Єфросинія Чеботар, як законна власниця будинку по Ізмаїльської, 105. За фактом руйнування її будинку розпочато кримінальне провадження.

- Було ще сім пошкоджених домоволодінь, в яких жили особи ромської національності, - розповідає Стойкова. - Але вони не можуть до нас звертатися за відшкодуванням збитків, тому що за документами їх там немає. Вони не власники будинків, а компенсувати в цьому випадку що-небудь ми ніяк не можемо.

Також, за словами Стойкової, вони роз'яснили ромам, що райдержадміністрація житло взагалі не розподіляє, а квартирна черга у них відсутній. Вони порекомендували всім постраждалим звертатися з питань житла за місцем їх постійної реєстрації.

- В Білгород-Дністровському нас ніхто не прийме, тому що ми там вже 10 років не живемо, - каже Олена Чурар. - І будинкова книга у нас згоріла! Як ми туди прийдемо? Нехай вони оцінюють наші будинки і пропонують нам щось натомість їх. Ми давали розписки, коли гроші за ці будинки платили, ми за "спасибі" там не жили!

У свою чергу, в Одеській облдержадміністрації знайшли порожні приміщення в одному з сіл Березівського району. Але, за словами Стойкової, роми від нього відмовилися. Люди не розуміють, що вони можуть в принципі розраховувати на житло, ціна якого дорівнює вартості їх зруйнованих будинків.

- Хлопці, давайте трохи спустіться з небес на землю! Я теж хочу мати котедж на березі Чорного моря, але це всього лише мої бажання, - каже голова райдержадміністрації. - Сьогодні будинок в Лощиновке коштує близько однієї тисячі доларів, і порожнього житла там достатньо. А вони хочуть будинок в Ізмаїлі, а різниця у вартості як мінімум у 30 разів.

Сестри стверджують, що вони на переїзд навіть в інші райони згодні. А поки просять від адміністрації хоча б тимчасового житла в якихось гуртожитках. У запропонованому ж селі в Березівському районі всього п'ять будинків, у місто дістатися неможливо, ні води, ні магазину з аптекою, роботи теж немає.

- Чому інших людей туди не відправляють? Якщо ми - цигани, то нас можна, як собак, туди закинути? - обурюється Олена. - Навіть якщо я тут не прописана, чому я повинна туди їхати? Яке майбутнє у дітей там буде - як звірі будуть там бігати і людей раз в місяць бачити?

Поки роми намагаються відстояти своє право на житло, слідство у справі про вбивстві восьмирічної дівчинки триває. Підозрюваний Михайло залишається в СІЗО. По селу ходять різні версії про те, хто міг це зробити. Відзначимо, що спочатку 21-річний чоловік визнав свою провину в згвалтуванні і жорстокому вбивстві дитини. Зараз же він повністю заперечує свою причетність до цього.