Валерій Коновалюк: Без перезапуску економіки не буде ні європейського майбутнього, ні стабільної країни

- Валерій, відразу хотілося б нагадати ваші слова: "Заради чергового траншу МВФ Кабмін готовий зняти останню сорочку з українців". Не здається, що ви занадто згущуєте фарби? Невже все так погано з кредитом МВФ?

- Питання не просто в кредиті, а в тому, як його використовувати і що віддавати натомість. У нас вже критичний рівень зовнішнього боргу, який перевищує ВВП на душу населення. За найближчі три роки нам, громадянам країни треба погасити – 32 млрд доларів США в умовах повної економічної стагнації.

Я розумію, що сьогодні владі потрібно показати свою "роботу" – мовляв, усе під контролем, зарплати і пенсії виплачуються. А що далі? Чому ніхто не замислюється, що мільярди доларів просто проїдаються і розкрадаються? Та й у цілому, у нас дуже безвідповідальне ставлення до кредитів МВФ – ми радіємо, коли їх отримуємо, але абсолютно не замислюємося, що будемо їх віддавати. Скажу більше – от ви особисто знаєте хоч одну країну, яка була б успішною, виконуючи всі вимоги МВФ?

- Думаю, це більше питання до вас, доктора економічних наук?

- Так от я відповім – немає таких країн. Наприклад, Філіппіни з 1962 по 2000 рік дуже тісно співпрацювали з МВФ виконали цілих 23 програми, рекордна кількість. Що вони мають в підсумку? Держава до сих пір є одним з аутсайдерів в регіоні.

А те, як Міжнародний валютний фонд веде себе по відношенню до України, дуже нагадує його політику щодо країн Латинської Америки в 1980-х роках. І на якомусь етапі розвитку вони знаходяться сьогодні?

Зрозумійте, МВФ – це не благодійний фонд, а валютний. Більше того – він часто виступає не як економічний суб'єкт, а як політичний. Навіть диктуючи те, що суверенно повинні визначати виключно тільки громадяни України.

- До речі, поки що, начебто, мова не йде про підвищення пенсійного віку.

- Ви правильно сказали, ключове слово тут – "начебто". Парадоксально, але досі ми не знаємо умов, під які отримаємо цей мільярд. Уряд відмовляється показати меморандум і пояснити суспільству заради чого ми повинні підвищувати пенсійний вік, продавати землю, перекладати на себе тягар завищених тарифів і т. д.

Я, до речі, нещодавно побачив відео виступу Арсенія Яценюка на одному з ток-шоу – ще тих часів, коли він був в опозиції. Суть виступу зводилася до того, що вимога Міжнародного валютного фонду щодо підвищення тарифів – неприйнята і злочинна перед українцями. Що ми бачимо в результаті? За ці роки тарифи в середньому зросли в 3-4 рази.

При цьому, за опитуванням 2016 року, 81% українців заявили, що не можуть оплачувати комунальні послуги при нинішніх розцінках! 44% громадян вже отримують субсидії і за прогнозами, ця цифра буде рости ще. Тільки за минулий рік комунальних боргів накопичилося на 12,5 млрд гривень! Які ще потрібні цифри, щоб зрозуміти, що система виживання за рахунок зовнішніх боргів не працює?

- Але сьогодні у владі вже інші люди, а не Яценюк.

- Правильно, люди інші, а ті ж підходи. Вони розглядають будь-який транш, як спосіб заткнути дірки, а що буде через 5-10 років їх вже не хвилює. Це підхід тимчасових і безвідповідальних людей, а не професіоналів. Ця влада повторює ті ж помилки, що і попередня.

Зрозумійте, МВФ, як структура, орієнтована на постійний прибуток, зацікавлена у тому, щоб Україна була вічним боржником. Там чудово розуміють – бідна країна, навіть в теорії, не зможе виконати їхні умови, тому вже з самого початку налаштовані на те, щоб основну частину траншу повернути шляхом урізання соціальних стандартів і підвищення тарифів на все, що можна.

А інші витрати відшкодовувати в тому числі і за рахунок природних ресурсів, продажу землі, лісу. До речі, швидше за все, умовою отримання нового кредиту, ймовірно, буде зняття мораторію на продаж землі, що абсолютно неприпустимо.

Все очевидно – країною-боржником дуже легко управляти. Більш того, приймаючи такі умови, Україна фактично втрачає будь-який шанс на промисловий та економічний розвиток. Навіщо промисловість, якщо нас розглядають виключно як сировинний придаток? В будь-яких умовах МВФ спочатку закладена пастка – при мінімальному розвитку економіки, зобов'язання України зростають у геометричній прогресії.

Тобто МВФ робить все, щоб Україна не була зацікавлена у власному розвитку. Екс-міністр фінансів Наталія Яресько навіть домовилася про те, що якщо з 2021 до 2040 рік зростання ВВП складе 3-4% в рік, то кредитори отримають додатково 15% від цього приросту. А якщо зростання ВВП перевищить 4% – заплатимо вже цілих 40%! Інакше, як податком на економічний розвиток, або навіть репараціями, це не назвеш.

- Звучить не дуже оптимістично. Який вихід із ситуації ви бачите?

- Насамперед ми повинні визнати, що країна майже наблизилася до точки неповернення. Якщо раніше ми просто котилися з гори, то зараз перед нами величезна прірва. Якщо і далі задовольнятися економічною політикою цього Уряду і забезпечувати зростання економіки 1,5-2% у рік, то нам необхідно 12-15 років, щоб повернутися на рівень 2013 року! Весь світ рухається в майбутнє, освоює нові технології, а ми безнадійно відстаємо.

Всі розвинені країни борються за три цінності: інтелект, сировину і ринки збуту. А за що ми боремося? За підвищення кількості субсидій? Це ж смішно і безглуздо.

Ми скрізь програли, стали завойованим ринком збуту для інших країн. Більше половини споживаємо того, що завозимо з імпорту. Такий собі сировинний придаток, який торгує ресурсами, а не продукцією. Це не соромно визнати, соромно нічого не робити, щоб виправити ситуацію. І вихід тільки один – кардинально змінити пріоритети у розвитку країни, почати нову індустріалізацію, розвивати дрібнотоварне виробництво, спиратися насамперед на внутрішні ресурси.

- Якщо допустити, що ви праві у своїй критиці МВФ, що тоді натомість - йти "в обійми" Росії?

- Та не треба ні до кого в обійми! "Росія нам допоможе" – це такий же маніпулятивний і відверто шкідливий міф, як і надія на благодійність Заходу. Давайте говорити відверто – їм обом вигідно мати тут "сіру зону" зі слабкою економікою. Адже бідними легше управляти. Тому спочатку нам треба самим стати сильними, а потім вже вибудовувати рівноправні відносини з партнерами – виходячи зі своїх національних інтересів.

- Ви критикуєте політиків, але, зрештою, ви самі тричі були депутатом Верховної Ради, а значить – теж причетні до нинішнього стану країни?

- По-перше, коли я був депутатом, такого бардаку в країні, все-таки, не спостерігалося, та й рівень життя був значно вищий. А, по-друге, за кожен день роботи в парламенті можу відзвітувати: Трудовий кодекс, Бюджетний Кодекс, законопроект "Про державне казначейство", підготовка кардинальної реформи системи охорони здоров'я в країні – перше, що згадується. Зайдіть на сайт Верховної Ради, там є список розроблених мною законопроектів на різні теми – більше 150-ти документів.

- Ви ще й позаштатним радником президента Віктора Януковича були?

- Вірно, але в який період?

- Нагадайте?

- Свої повноваження радника я склав в 2012 році, коли остаточно зрозумів, що ні Януковичу, ні його оточенню мої поради не потрібні. Замість реформ і розвитку держави, вони займалися виключно власним збагаченням.

Деякі нинішні представники влади в той час, вибачте, ще Януковичу в рот заглядали, а я відкрито, задовго до Майдану заявив, що його політика веде до кризи і банкрутства країни.

Я завжди закликав Партію регіонів зупинити це свавілля, цю порочну і згубну систему. Моя позиція завжди була чесною і принциповою. До речі, радником мене призначили одним указом разом з Віталієм Кличком.

- Чим, до речі, ви займалися весь цей час?

- Працював, займався різними інвестиційними проектами, брав участь у різних міжнародних заходах, разом із моєю дружиною Валерією займалися благодійністю – без офіціозу. В останні роки я свідомо віддалився від публічної політики, тому, можливо, і не так часто з'являвся у ЗМІ.

З однодумцями ми розвивали нашу громадську організацію "Нова Україна". Але найбільше приділяв час спілкуванню з економістами, керівниками підприємств, лідерами профспілок. Чесно скажу – це та робота, яка мені дуже подобається. Спілкування з професіоналами дає і самому можливість рости.

Ми створили певне експертне середовище, яке готувало детальний аналіз програм і рішень уряду, законопроектів, розробляли свої ініціативи. Разом ми підготували серйозний документ – План перезапуску економіки України.

- Розкажіть детальніше, що саме ви пропонуєте?

- Якщо розповідати детально, то одного інтерв'ю точно не вистачить. Це серйозна стратегія, заснована на глобальній аналітичній роботі, з цифрами і чіткою аргументацією. Дуже скоро ми її представимо широкій аудиторії. А якщо говорити коротко, то це програма дій, спрямована на формування нової політики країни – індустріальної.

І ключове завдання – підтримка національного виробника. На найближчі 5 років вона повинна стати державним пріоритетом. Пора вже забезпечувати держзамовленнями українські, а не іноземні підприємства.

Наприклад, в минулому році Київ закупив понад 100 білоруських автобусів МАЗ. Гроші, а отже – додана вартість і зарплати, пішли в економіку Білорусі, при наявності власних українських виробників. Чому так?

- А у вас є рішення, як можна інакше?

- Без перезапуску економіки ми станемо європейською... Сомалі. Тому ми повинні реалізувати інфраструктурні проекти — будівництво доріг і комунікацій. Це не тільки створить нові робочі місця, але і призведе до економічного зростання в суміжних галузях.

Наприклад, Ізраїль на початку свого державного становлення будував системи водопостачання, дороги, електричні мережі, будинки, фабрики і заводи. І подібні проекти реалізовували за часів Великої Депресії багато нинішних успішних країн.

При цьому нова інфраструктура стає основою для нових промислових кластерів. У ці кластери ми повинні покликати сумлінних і довгострокових інвесторів. Ми створимо для них такі умови роботи, які були б вигідні і їм, і країні. Давайте мислити стратегічно. Наприклад, Україні потрібен Банк розвитку, який буде підтримувати виробництво і торгівлю – надавати дешеві кредити для довгострокових проектів у реальному секторі економіки.

Крім цього, потрібна реформа Національного Банку України, щоб він став не тільки регулятором грошової маси і контролером інфляції, а установою, що допомагає розвивати українську економіку. Не можна забувати і про перегляд політики приватизації – замість бездумного продажу за безцінь стратегічних підприємств, краще зайнятися посиленням їх менеджменту.

- Тобто ви виступаєте за повноцінний державний протекціонізм?

- Звичайно! Тільки раціональний, а не бездумний. Ми в своєму середовищі експертів називаємо це – "економічний націоналізм". Високі мита на деякі імпортні товари і на експорт сировини, захист власного виробника.

Він повинен отримувати преференції на виробництво товарів з високою доданою вартістю. Якщо сказати по-простому, то Україні пора вже торгувати обладнанням, а не металобрухтом; макаронами, а не зерном; меблями, а не лісом-кругляком.

- Ви ж бачите, що Європа навпаки зацікавлена в тому, щоб ми і далі продавали сировину. Обіцяють 600 млн за зняття мораторію на вирубку лісу.

- Саме тому я і сказав на початку, що ми цікаві МВФ як сировинний придаток, і Європа тут не виняток. Але ми ж хочемо працювати на перспективу своєї країни, а не інших, правда? Значить – просто зобов'язані відстоювати свої інтереси. Тим більше, що відкладати вже не можна.

Ще трохи часу, і ми остаточно закріпимось як відстала аграрна країна, звідки постійно виїжджають висококваліфіковані фахівці. Я особисто проти цього.

- Реалізацію Плану перезапуску економіки від Коновалюка складно уявити без політичної підтримки. З ким і як ви плануєте повернутися в політику?

- План перезапуску економіки – це не квиток у політику. Це моє бачення розвитку країни, з яким солідарні провідні економісти і промисловці. І цього вже достатньо для того, щоб План мав право бути реалізованим.

Якщо бажання допомогти Україні з'явиться і у політичних сил, я буду тільки вітати. Зрештою, у мене двоє дорослих і двоє маленьких дітей. І я хочу, щоб вони жили у своїй, а не чужій Україні.