В очікуванні антикорупційного варяга

Валерій Калниш, спеціально для РБК-Україна

Починаючи з суботи, 10 січня, учасники конкурсної комісії по визначенню кандидатур на посаду голови Антикорупційного бюро (АКБ) засідають у щоденному режимі. Дев'ять людей приходять в Адміністрацію Президента і годинами розмірковують над тим, яким має бути зміст оголошення про проведення конкурсу на заміщення вакантної посади. В якості факультативу вони висловлюють свою думку з приводу закону про АКБ, при цьому самостійно, без розгляду питання у Верховній Раді, вносячи в нього зміни, трактуючи його положення так, як вважають правильним.

Трудові вихідні

У неділю, 11 січня, на засіданні розгорілася дискусія щодо двох питань одного речення з п. 2 ст. 6 "директором Національного бюро може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за фахом не менше ніж 10 років...". А саме: чи може бути головою АКБ іноземець чи ні; і в якій сфері повинен бути стаж, що дозволяє очолювати Антикорупційне бюро.

Здавалося б, що положення, яке міститься в законі, дало однозначну відповідь на це питання - АКБ повинен очолити громадянин України. Але члени конкурсної комісії всерйоз задумалися над тим, що кандидат повинен бути українцем. Сенс для такої постановки питання є. Ти можеш бути, скажімо, угорцем, приймати участь у конкурсі, перемогти і тільки після цього отримати українське громадянство. А можеш і не отримувати, якщо конкурс не виграєш.

Цікаво, що проти допуску іноземців виступив італієць Джованні Кесслер (делегований до комісії за квотою Верховної Ради), на думку якого "у конкурсі не можуть взяти участь ті, хто не відповідає передбаченим критеріям", першим з яких є наявність українського громадянства. В результаті довгих обговорень комісія зійшлася на новій редакції: "Кандидат іноземець також може взяти участь у конкурсі, додавши до необхідного пакету документів клопотання на ім'я Президента України про отримання громадянства". Олександра Яновська (квота уряду), під час обговорення цього положення з обуренням зазначила, що "ми (комісія - В. К.) як би малюємо схему під щось".

Варто нагадати, що прихильником призначення на пост глави АКБ є Президент Петро Порошенко, який, власне, і буде вибирати кандидата з тих трьох, які йому запропонує комісія. Після цього він надсилає відповідне подання до парламенту і, якщо народні депутати голосують за кандидата, якого визначив Президент, глава держави видає відповідний наказ та затверджено-обраний приступає до виконання своїх обов'язків. 27 листопада, виступаючи в парламенті, Петро Порошенко сказав наступне: "Маю конкретну пропозицію до всіх, хто причетний згідно з процедурою, виписаною в законі, до призначення керівника цієї надзвичайно важливої інституції (АКБ - В. К). Я пропоную запросити на цю посаду людину з-за меж України. У неї буде перевага - відсутність зв'язків в українській політичній еліті. Ніхто нікому не є кумом, сватом".

До цих слів ми ще повернемося.

Що стосується 10 років роботи за фахом, то тут теж виявилися непрості моменти для членів комісії. За тільки їм зрозумілою причиною вони вирішили уточнити, що, коли йдеться про стаж, то слова "10 років" стосуються саме галузі права. Тобто, мало закінчити ВНЗ (у тому числі і за межами України) і отримати юридичну освіту, потрібно ще не менше 10 років пропрацювати юристом. Кесслер і тут залишився вірним собі, зазначивши, що "комісія вдруге самовільно змінила закон".

Кандидатський мінімум

Професор кафедри правосуддя Київського національного університету ім. Т. Шевченка Олександра Яновська, можливо, сама того не відаючи, потрапила в точку, коли припустила, що комісією виписуються правила або, як кажуть в бізнесі, "умови конкурсу під одного покупця". Смію припустити, що свій вибір Президент Петро Порошенко вже зробив. З точки зору українських традицій - це, на жаль, нормальна практика, коли спочатку визначається переможець, а потім проводяться конкурси, слухання, голосування, які легітимізують цей вибір.

Зараз обговорюються дві кандидатури на пост глави АКБ. Це громадянин США Богдан Витвицький і громадянин Грузії Михайло Саакашвілі (на фото). Примітно, що поки ніхто з "українських українців" не відзначився, завдяки журналістським джерелам, в списку кандидатів. Богдан Вітвицький - американець українського походження. Він спеціалізувався на економічних злочинах, був федеральним прокурором і помічником генерального прокурора США, працюючи у відповідному підрозділі міністерства юстиції США. Сам Вітвицький підтвердив, що його кандидатура розглядається на цей пост. У коментарі агентству "Укрінформ" він сказав: "Те, що переговори відбуваються, - це правда, що я був кілька днів у Києві минулого тижня з цього питання - теж правда".

Шанси у пана Вітвицького невеликі. Джерела в Адміністрації Президента зазначають, що юридична підготовка колишнього федерального прокурора блискуча, але мало застосовна до українських реалій, оскільки США і Україна живуть в абсолютно різних юридичних системах. Зокрема, у нас відсутнє прецедентне право - одна з основ американської юриспруденції.

Якщо Богдану Вітвицкому відмовлять, то, природно, не з цієї причини. Можливому кандидату вже більше 65 років і тим самим він не вписується у віковий ценз, передбачений законом про Антикорупційне бюро ч. 4 ст. 6 якого свідчить, що досягнення 65-річного віку є підставою для зняття з посади (а ніяк не умовою призначення - В. К). Хоча членам конкурсної комісії нічого не заважає клопотати перед народними депутатами про зміну цієї норми і, якщо раптом це станеться, стане зрозуміло під кого вона коригується.

Михайло Саакашвілі теж юрист. Він закінчив факультет міжнародного права КНУ ім. Т. Шевченка, магістр права, навчався і працював за профілем не тільки в Україні і Грузії, але і в Норвегії і США, зокрема, в компанії Patterson, Belknap, Webb & Tyler. Був міністром юстиції Грузії у 2000 році. Джерела в АП стверджують, що саме на ньому зупинив свій вибір Петро Порошенко. І його не зупиняє навіть те, що Саакашвілі все ж пов'язаний в Україні кумівством: у листопаді 2006 року тодішній Президент Віктор Ющенко і відома балерина Ніно Ананиашвили стали хрещеними батьками другого сина Михайла Саакашвілі - Ніколоза. Колишній Президент Грузії на чолі Антикорупційного бюро України це дуже гарний іміджевий хід. Людина, з чиїм іменем асоціюється боротьба з хабарництвом у Грузії тепер буде боротися з цим порочним явищем в Україні. Це міркування на кшталт "він-то знає як!"

Саакашвілі у своїх публічних коментарях дає зрозуміти, що погоджуватися зайняти посаду в Україні він не збирається. В кінці грудня минулого року, в ефірі грузинського телеканалу "Руставі-2" він заявив: "Були парадоксальні пропозиції, в тому числі, щоб зайняти високі офіційні посади, як відкрито, так і в особистих бесідах, але у мене, зрозуміло, немає таких планів. Порадами, всім чим зможу допоможу, але те, що вони повинні зробити, ми не зможемо зробити, а їм треба робити швидкі реформи".

Проти призначення Саакашвілі грає відразу кілька причин. Варто почати з того, що колишній Президент може не пройти перевірку люстраційним законом, ст. 33 якого передбачає ряд заборон на зайняття посади для тих, хто мав стосунки з радянським КДБ. Там є норма, яку при бажанні можна "прив'язати" до колишнього Президента Грузії, а саме: "...був студентом або учасником курсів у спеціальних партійних, політичних школах або курсах і школах ФСБ, КДБ, КПРС на території СРСР або СНД".

З 1989 по 1990 рр. Михайло Саакашвілі служив в лавах прикордонних військ КДБ СРСР і, напевно, проходив відповідні курси. Колишній керівник прикордонного департаменту Грузії Валерій Чхеїдзе, який втік після обрання Президентом Саакашвілі спочатку в Україну, а потім в Росію, згадує з посиланням "на українських колег": "Вони мені розповіли, що Саакашвілі служив у них - спочатку на контрольно-пропускному пункті Чоп на кордоні з Угорщиною, а потім в Бориспільському аеропорту, оскільки він володів іноземними мовами. Його колишні начальники повідомили, що він характеризувався позитивно, нічого "крамольного" не скоював.

В альбомі (фотоальбом, який подарунок Чхеїдзе зробив Саакашвілі - В. К.) була присутня навіть чорно-біла фотографія, де він був представлений як відмінник бойової і політичної підготовки".

Ще однією причиною, за якою Михайло Саакашвілі може не погодитися номінуватися на посаду голови Антикорупційного бюро - вибори. Маються на увазі вибори Президента Грузії. Побувши главою держави протягом двох термінів, пан Саакашвілі не міг висувати свою кандидатуру на третій термін. Зараз пост глави грузинської держави займає Георгій Маргелашвілі, який представляє партію "Грузинська мрія-Демократична Грузія". Партію, створену противником Саакашвілі - Бідзіною Іванішвілі. Соратник колишнього Президента Грузії Давид Бакрадзе - посів на виборах 2013 р. друге місце (62,11% - 21,73%).

Наступні вибори у 2018 р. і, цілком можливо, Михайло Саакашвілі має намір взяти в них участь. Так що питання з переходом з одного громадянства в інше може негативно позначитися на його шанси знову очолити Грузію.

"Третій потрібний"

У будь-якому випадку, будь кандидатом Вітвицький або Саакашвілі процес обрання, як видається, рухається в неправильному напрямку. На чолі АКБ повинен знаходитися не іміджмейкер або побілений сивинами патріарх від юриспруденції, а "слідак". Людина плоть від плоті слідчої справи, та, хто знає, як ведеться розслідування, тонкощі оперативного справи. Хорошим організатором процесу є той, хто добре розбирається в нюансах роботи своїх підлеглих. Можна скільки завгодно нарікати на порочність української правоохоронної системи, але, як видається, є все ж таки люди, які знають слідчу справу, принципові, сміливі і відповідальні.

У 2012 р. в одному інтерв'ю Арсеній Яценюк - прем'єр-міністр, а тоді глава партії "Фронт змін", відповідаючи на питання, як має намір вести боротьбу з корупцією, сказав: "Необхідно виробити чіткі повноваження для чиновників. Зараз вони апріорі корупціонери, оскільки від них залежать усі рішення. Тому перше, що ми зробимо - обмежимо повноваження чиновників і їх вплив на життя пересічного громадянина. Це не ми придумали, це напрацювання Кахи Бендукідзе, я вивчав грузинський досвід. Другий блок - це, звичайно ж, створення спеціального органу по боротьбі з корупцією. Сьогодні цією боротьбою займаються всі, кому не лінь,- МВС, прокуратура, СБУ - і таким чином вони ж і очолюють корупцію. Наше завдання - відібрати у них цю функцію і створити підконтрольне парламенту національне антикорупційне бюро. Це повинна бути самостійна структура. Тут теж нічого нового - структура за типом ФБР 30-х років минулого століття, коли його створював Едгар Гувер. По-іншому ми нічого не зробимо".

Едгар Гувер, рядовий співробітник міністерства юстиції США, згодом очолив ФБР, починав з того, що очолив відповідний підрозділ по боротьбі з радикалами. Ось що пише про Гувера у своїй книзі "ФБР. Правдива історія" журналіст, лауреат Пулітцерівської премії Тім Вернер: "У його віданні були сотні агентів і інформаторів, які працюють на Бюро розслідувань. Він міг вимагати арешту майже будь-якої особи за своїм вибором. Він почав організовувати в масштабах країни кампанію проти ворогів держави. Йому було лише 24 роки. ...Гувер вивчав механіку масових арештів і затримань протягом свого першого року роботи в міністерстві юстиції. У департаменті був список з 1400 політично підозрілих німців, які проживали в Сполучених Штатах на день оголошення війни. 98 з них були посаджені у в'язницю негайно, 1172 людини визнали потенційною загрозою національній безпеці країни і могли біти заарештовані в будь-який момент".

Вже зараз, за наявною інформацією на чиновників I і II категорії порушено і розслідуються органами прокуратури майже 400 кримінальних справ, які, з моменту початку роботи АКБ, а це приблизно відбудеться в квітні, будуть передані співробітникам Бюро. Можна, звісно, стверджувати, що оскільки всю "чорнову" роботу ведуть заступники керівника, ті, хто відповідає конкретно за розслідування, то і "досвід Гувера" не є обов'язковою якістю. Можливо і так. Але в такому випадку питання про те, хто очолить АКБ не має великого значення - все одно працюватимуть інші.

Чергове засідання комісії відбудеться сьогодні, у понеділок 12 січня, о 18.00.