Український IT-бізнес: історія успіху, яка може не розпочатися

У червні 2014 року IT-підприємець із США Бретт Вілсон написав статтю для сайту Re/code, заголовок якої говорив, що "у американських IT-компаній багато на кону в Україні". "Український IT-сектор вражає, - пише Вілсон. - Як одна з найбільших індустрій країни, IT в Україні є ключовим компонентом її майбутнього економічного успіху. Сьогодні обсяг експорту програмних послуг та розробки програмного забезпечення з України становить близько 2 млрд дол. на рік. До 2012 року в Україні було понад 4 тис. аутсорсингових компаній, сектор зростав на 25% з року в рік; економісти прогнозують, що двохмільярдна індустрія зросте на 85% протягом наступних шести років. Мабуть, найбільш красномовна статистика про важливість IT для економіки України - те, що в 2011 році вперше в історії цієї держави IT-сервіси перевищили обсяг експорту української зброї".

"Приголомшлива кількість американських технологічних компаній наймає розробників в Україні, але ви можете про це не знати. Українська техіндустрія відповідальна за вбудовані в автомобіль інформаційно-розважальні системи ford'а, відзначений нагородами додаток для фотографій Reuters, якість обслуговування роздрібних клієнтів Nokia і систему управління ризиками Deutsche Bank, крім багато чого іншого", - перераховував американський бізнесмен.

З тих пір українській IT-індустрії додалося відповідальності - тепер на ній, ні багато ні мало, українська держава.

Українські айтішники, які зіграли помітну роль в Євромайдані, роблять чи не найбільший внесок у підтримку постреволюційної України, працюючи в якості волонтерів і у високих кабінетах в Києві, і на лінії фронту. Індустрія, що існувала автономно від держави, фактично інкорпорувалася в держструктури або частково замінила їх власними, намагаючись переробити і перезапустити застарілий та неефективний механізм.

В той час, як стара економіка України переживає стрімкий розпад через руйнування промислової бази на сході, українська IT-індустрія продовжує фігурувати у різноманітних звітах, як один з найбільш перспективних економічних кластерів України слідом за сільським господарством.

Шлях Ізраїлю

Коли в 1991 році батько відомого в Україні IT-підприємця Іллі Кенигштейна переїхав з СРСР до Ізраїлю, він, доктор соціології, заробляв миттям посуду.

За кілька років після "перебудови" 4,5-мільйонний Ізраїль поповнився приблизно мільйоном радянських євреїв.

Гідної роботи для багатьох з них, як правило, добре освічених і енергійних, в державі не було. Ізраїль прийняв виклик.

"Ізраїльтяни створили Офіс головного ученого при міністерстві торгівлі, промисловості та зайнятості, - розповідає Ілля Кенігштейн. - Офіс розробив програму, яка називається "Йозма" ("Ініціатива"), і програму по створенню і впровадженню науково-технологічних теплиць. По суті, це були бізнес-інкубатори, але з тією різницею, що інкубаційний період для стартапів був набагато довший, не три місяці, а півтора-два роки, а інвестиції в них - набагато вищі, до 1-2 млн дол. Головним критерієм потрапляння в цю науково-технологічну теплицю була інноваційність".

Таких теплиць по країні було створено 22. "За програмою "Йозма" передбачався збір приватних коштів на їх фінансування. За рахунок діаспори в США і Канаді Ізраїлю вдалося зібрати 100 млн дол. Разом з іншими приватними коштами в рамках програми були створені десять венчурних фондів з капіталом у 20 млн дол. кожен. Новостворене Агентство по залученню інвестицій почало залучати в країну найбільші міжнародні інноваційні компанії. Таким чином, з 2000 років в Ізраїлі почався стартап-бум", - розповів Ілля Кенигштейн.

Вираз "стартап-нація" після виходу однойменної книги для Ізраїлю став самоназвою. Сьогодні в маленькій державі, що постійно живе в стані війни, працюють центри дослідження і розробки (R&D) Apple, Google, Samsung, Alcatel-Lucent, Nokia, з недавніх пір - BlackBerry, купила за 100 млн дол. ізраїльський стартап з безпечного обміну файлами WatchDox, та ін.

Ілля Кенигштейн вважає досвід Ізраїлю найбільш підходящим для застосування в Україні.

З ним згоден один з найавторитетніших українських венчурних інвесторів, президент IT-консорціуму GrowthUP Group Денис Довгополий. "Війна, високий рівень людей з технічною освітою, маленький внутрішній ринок, - перерахував він подібності двох держав. - Але, на відміну від Ізраїлю, ми не можемо спертися на нашу діаспору, оскільки вона не дуже технологічна і мало підприємницька. Залучати, як Ізраїль, кошти від діаспори по всьому світу ми теж не можемо. Державні програми у нас неефективні, їх часто розкрадають. Тому застосувати цю модель в чистому вигляді у нас не вийшло б, треба шукати щось своє. Голів для цього у нас вистачає - галузь існує досить довго, і є люди, які штовхають її вперед".

Новий етап?

Проблема, однак, полягає ще й у тому, що українські голови дивляться в різні боки.

"Немає консолідованої точки зору в сфері IT, що потрібно для розвитку цієї сфери, - сказала екс-радник міністра економіки України, виконавчий директор Ukrainian Venture Capital and Private Equity Association Яника Мірило. - Наприклад, коли я прийшла в міністерство, я провела зустріч з різними представниками IT-індустрії. Вони кажуть: "Треба популяризувати IT". Згодна, що потрібно. "Потрібно стимулювати IT". Згодна, що потрібно. Я готова в хорошому сенсі слова бути самим енергійним лобістом IT. Що потрібно зробити? Скасувати якісь обмеження? Ввести якісь пільги? Дати якісь преференції? Не чіпати нічого? Немає конкретики. Зрозуміло, що потрібно створювати екосистему, через інкубатори, акселератори, ангелів, гранти на старт і розвиток бізнесу, і так далі, але немає цієї стратегії в державі Україна, немає консолідованої позиції представників галузі. Навіть якби міністр економіки хотів підтримати розвиток IT, він не знав би, кого і як підтримувати".

У січні в інтерв'ю заступник голови Адміністрації Президента, колишній директор Microsoft Україна Дмитро Шимків заявив, що українські IT-компанії більше не будуть користуватися спеціальним податковим режимом з 5-відсотковим податком на прибуток. Заява викликала бурю емоцій в Інтернеті - від обурення до палкої підтримки.

У той же час виконавчий директор Асоціації "Інформаційні технології України" Віктор Валєєв вважає, що українським розробникам потрібно знизити податкове навантаження на зарплати.

"IT-індустрія - експортер з високою часткою оплати праці в собівартості продукції. Нам наплювати на облікову ставку по кредитах в Україні і на швидкість обробки вантажів на митниці. Але, якщо у металургів або хіміків частка витрат на оплату праці в собівартості продукції 7-8%, їм немає особливо різниці, чи буде єдиний соціальний внесок 10% або 30% - це 1-2% в собівартості. А для нас різниця між першим і другим варіантами - 30-40%. Плюс 20% до собівартості розробки - і ви вже не конкурентні на світових ринках", - пояснив Віктор Валєєв.

Здається, логіка проста. Якщо український програміст притягує в країну валюту, як мало хто інший, і витрачає її тут, то в інтересах держави сприяти тому, щоб цей потік не припинявся. Але переважна більшість програмістів в аутсорсингових компаніях працюють на єдиному податку, як фізичні особи-підприємці, заперечив Денис Довгополий.

"Проблема аутсорсингу в тому, що з 2005 року зарплата програміста зросла в три рази. А вартість замовлень в деяких компаніях - злегка зросла, на відсотки, у багатьох - впала, і суттєво, чи залишилася на колишньому рівні. Рано чи пізно при поточних трендах галузь перестане бути економічно ефективною. Відповідно, стимулюючи її, ми наближаємо цей момент. Пільгами на зарплату питання принципово не вирішується, просто колапс настане трохи пізніше", - сказав Денис Довгополий.

Яника Мірило з цим солідарна: "Аутсорсинг, більшою мірою, підтримуюча функція для наступного етапу. Естонія це все пройшла. Ми працюємо на аутсорсингу для Скандинавії, але у нас більше немає дешевої робочої сили, що ж робити? Треба створити екосистему для наступного етапу. Я б не сказала, що Україна - дешевий робочий ринок. Наприклад, у нас в Естонії є підприємство, яке займається цифровим маркетингом. Ми аналізували: найняти програмістів з України чи інших країн? Найняли з Британії. Хоч я і дуже великий патріот, але ціни в Единбурзі були нижчі, ніж в Україні. Велика кількість дешевих мізків в Україні - це міф".

Справа не в грошах

Але грошове питання - це тільки вершина айсберга проблем українського IT-бізнесу. В іншому опитані РБК-Україна представники цієї сфери солідарні: головне, чого не вистачає Україні, - це ефективна правоохоронна і судова система. Без них другого етапу після аутсорсингу може просто не бути.

"У нас в країні не інкорпоруються. Більшість стартапів - це іноземні компанії. Причина? Відсутність правильного підприємницького клімату, - пояснив Денис Довгополий. - У Німеччині для R&D податки значно вищі, ніж в Україні. Ти несеш ті ж витрати, але інкорпоруєшся там, де до тебе не приходять з обшуками, де працює законодавство про інтелектуальну власність і, головне, - всі міноритарії захищені, так що інвестори готові вкладати в твій стартап. У нас всі відмови від інвестицій були пов'язані не з тим, що в Україні не ввели пільги, а з черговим обшуком в якій-небудь компанії. У цьому сенсі ніяких особливих проблем, відмінних від проблем інших підприємців, IT-підприємців немає".

Про проблеми із захистом інтелектуальної власності кореспонденту РБК-Україна розповідали багато IT-підприємців. З українською правоохоронною та судовою системами краще не зв'язуватися, оскільки спір автоматично переводиться у почергове вимагання з боку слідчого, прокурора і судді у кожного учасника протистояння.

"Потрібно бути неадекватною людиною, щоб продавати з України технологію як індивідуальну власність, - говорить Віктор Валєєв. - У нас теж були випадки, коли партнери рубалися за програму, зі всією красою наших судів і міліції. Така перспектива нікого не приваблює. Тому потужні фонди інвестувати в українську інтелектуальну власність не будуть. Почасти тому, що вони знають про цю проблему, почасти - тому, що знають інші, більш правильні локації".

І Ілля Кенигштейн, і Денис Довгополий переконані, що почати розплутувати весь цей клубок проблем український уряд міг би з дерегуляції бізнесу.

"У 2002 році я їздив до Чехії і після повернення попросив юридичну компанію порахувати кількість сторінок у законах, якими регламентується діяльність нашої компанії, - згадав Денис Довгополий. - Після цього ми склали у висоту пачки паперу з такою ж кількістю сторінок - вийшло вище мого зросту. А я приїхав з Чехії з чеським Податковим кодексом - це були дві брошури. Наша позиція така, що будь-які зміни в поточному законодавстві - це не зменшення цієї стопки паперів, а збільшення. Тому на питання "Що б ви змінили?" я відповідаю: "Спалив би це все".

Потім державі слід точково займатися залученням великих іноземних інвесторів, підлаштовуючись під індивідуальні умови кожного, "починаючи від податкового режиму і закінчуючи пошуком персоналу та офісу", і даючи гарантії виконання всіх цих умов на рівні Президента і глави уряду, продовжив Ілля Кенигштейн.

Як показує іноземний досвід від США до Сінгапуру, історія успішних "стартап-націй" завжди має аналогічний початок: потужні дослідні центри і сприятливі умови для розвитку бізнесу.

"І багато грошей, - сміється Яника Мірило, - чого в України немає". Чого ще немає в України, продовжила вона, це обов'язкової історії успіху.

"В Естонії була одна історія успіху - Skype, завдяки якій в уряді зрозуміли,що IT-підприємництво потрібно розвивати. Далі були 10 років систематичної роботи. І тільки через 10 років в Естонії почали з'являтися нові успішні стартапи. Але в Естонії були європейські гроші, а не тільки естонські. І реалізовувалося дуже багато дорогих проектів. Наприклад, для старшокласників створювали навчальні підприємства, які дозволяли їм зрозуміти, як бути підприємцем. Ця програма коштувала приблизно 200 тис. євро. Була саме від неї якась віддача - зрозуміти важко".

Ще одна правда полягає в тому, що українській державі IT-бізнес не був цікавий через відсутність сенсу для чиновників брати участь у шантажі або захопленні таких підприємств. Як каже Денис Довгополий: "П'ять мільйонів рядків коду і домен - і що ти будеш з цим робити?".

IT - не та сфера, в якій можна ефективно зловживати владою. Тому сьогодні ми маємо ситуацію, коли будь гідний український стартап разом із західними інвестиціями отримує і західну прописку.

Якщо найближчим часом умови для ведення бізнесу тут не зміняться, це буде означати застій в багатообіцяючій індустрії. Іноземні замовлення та інвестиції дістануться компаніям в інших країнах, а кращі уми впевненіше потягнуться за кордон.