Аналогова Україна: чому у нас немає електронного уряду

Коли в 2012 році в столиці вводили "Картку киянина", вважалося, що пільговиків у місті 88 тис., згадує колишній заступник голови Київської міськдержадміністрації Руслан Крамаренко.

Коли в 2012 році в столиці вводили "Картку киянина", вважалося, що пільговиків у місті 88 тис., згадує колишній заступник голови Київської міськдержадміністрації Руслан Крамаренко. "Коли ми почали видавати "Картки киянина", з'ясувалося, що їх не 88 тис., а 55 тис. Кожен місяць ми платили 120 грн компенсації метрополітену за кожного пільговика. Коли люди почали їздити в метро по картках, виявилося, що не їздить 55 тис., а 20 тис. В результаті вийшло, що замість 9 млн грн у місяць компенсації метрополітену почали платити 3,2 млн. Критики було... Керівництво метрополітену кричало, що вводити проїзд по картках неможливо, невигідно, неправильно", - розповів РБК-Україна Руслан Крамаренко.

Ця коротка історія могла б стати прологом до української епопеї про боротьбу з неефективним витрачанням бюджетів, корупцією і невикорінну бюрократією. Після масштабної сумнівної чистоти медіа-кампанії проти "Карток киянина", в кінці 2014 року вже прем'єр-міністр Арсеній Яценюк заявив, що досвід Києва слід було б поширити на всю Україну.

"По суті, це соціальне посвідчення, яке може бути і банківською карткою, і проїзним квитком. На нього можуть перераховуватися міські пільги, і гроші з нього місту можна перераховувати. Був би запущений електронний квиток, цією карткою можна було б розплачуватися і в наземному транспорті", - вважає Руслан Крамаренко

Для міст такі заходи означають також можливість максимально точно відслідковувати пасажиропотік. Наприклад, для коректування графіка руху транспорту чи створення нових маршрутів. Але в клептократиях мова йде про величезні гроші, які вимиваються з державного або муніципального бюджету заради чиєїсь приватної вигоди.

Естонія, Грузія... Україна?

Київський експеримент - приватний випадок вирішення загальної проблеми надання державних і комунальних послуг в Україні. Бюрократична система організована так, що мінімум половина її учасників задіяна в обороті паперів, який давно слід було б автоматизувати.

Менше людської участі - це не стільки скорочення адміністративних витрат, оскільки електронна система теж потребує коштів на обслуговування. Це, насамперед, усунення людського фактору, що породжує корупцію, яка руйнує українську державу.

"Кажуть, що в Грузії легко почати бізнес - за один день можна зареєструвати компанію. Це можливо завдяки існуванню електронної системи, - сказав РБК-Україна виконавчий директор Національної асоціації місцевої влади Грузії Давид Мелуа. - Якщо у мене в Грузії немає з собою ні прав, ні техпаспорта, а є тільки це пластикове посвідчення, і якщо мене зупиняє ДАІ, у мене немає проблем, бо моє посвідчення акумулює всі дані про мене, в тому числі, і що ця машина належить мені".

Давид Мелуа зазначив, що в грузинських селах найбільш наболілою проблемою були талони на дрова. "Потрібно було йти до голови села, він збирав довідки, їхав в районний центр, де розподіляли квоти, там же треба було домовлятися ще й з лісовим господарством, на це все йшло три місяці. За зиму ці питання вирішувалися - до березня можна було заготовляти дрова. Зараз в центрі села є paybox, в paybox'e є така опція, як ліцензія на заготівлю дров. Якщо ти житель цього села, у тебе є паспорт з ідентифікаційним номером, ти вводиш - на екран виводиться твоя квота. Платиш через paybox, він видає талон, який і є ліцензією. Ніякого контакту з бюрократією - і корупції немає. Раніше в адміністрації села було 11 чоловік, які нічорта не робили, і жодного комп'ютера. Зараз там один адміністратор, один асистент, один комп'ютер і один paybox", - пояснив виконавчий директор Національної асоціації місцевої влади Грузії.

На створення всієї інфраструктури електронного уряду Грузії знадобився рік часу і 20 млн дол. Створення трьох діючих в його рамках систем - уніфікованого реєстру майна, уніфікованого цивільного реєстру та головної державної системи, що зберігає всі дані про громадян, що акумулюються на їх персональних посвідченнях, профінансувала американська урядова організація USAID. Тільки це нововведення дозволило Грузії скоротити 210 тис. чиновників з 600 тис.

Про грузинські реформи в Україні люблять говорити і слухати, напевно, тому, що це диво відбувалося у всіх на очах. Однак, експерти з різних сфер закликають не перебільшувати досягнення саме цих товаришів України по радянському нещастю.

Пострадянська Естонія почала процес розвитку електронного уряду набагато раніше і завершила його повністю тільки через 15 років, розповіла Яніка Мірило, екс-радник міністра економіки України, виконавчий директор Ukrainian Venture Capital and Private Equity Association. Яніка Мірило - ключова на сьогодні персона в процесі створення українського e-government.

Результатом естонських зусиль став відомий сьогодні на весь світ бренд e-Stonia - електронна держава. "В Естонії не було такого бюрократичного прошарку, як в Україні, багато створювалося вже в електронному форматі, але в результаті запровадження електронного уряду там скоротили приблизно 30 відсотків чиновників", - пояснила Мірило.

І навела простий приклад: "Яка частка від суми зібраних у країні податків витрачається власне на їх збір? У країнах OECD (Організації економічного співробітництва і розвитку, - РБК-Україна) в середньому приблизно відсоток. В Естонії, де впровадили всі можливі електронні системи, - 0,3%. Не кажучи вже про більшу ефективність процесів".

У прагненні до "прозорості" та "ефективності" в Україні почали вводити центри надання адміністративних послуг. Автоматизована в цих офісах тільки черга. Навіть виняткова ввічливість співробітників різних служб не компенсує факту, що збір всіх документів, наприклад, на реєстрацію підприємства займає приблизно півмісяця (в "не самій прогресивній" Грузії - один день шляхом електронної реєстрації).

"Чиновники вважали, що потрібно створити центри адміністративних послуг і зосередити в них всі можливі сервіси. Тобто, відкривати офіси по всій країні, куди люди будуть приходити і подавати якісь папери, щоб отримувати якісь довідки. Сподіваюся, зараз вони відмовилися від такого підходу. Суть електронного уряду в тому, що паперів не буде взагалі. Тобто, якщо я приходжу в банк, достатньо мого ідентифікаційного документа, якоїсь соціальної картки чи паспорта, а співробітник банку сам подає запити в усі системи, і бачить всі мої дані у себе на екрані", - пояснив член ради директорів міжнародного IT-консорціуму Intecracy Group Юрій Сивицький.

Але, наприклад, запущений в кінці 2014 року для полегшення підприємницьких мук реєстраційний портал Державної реєстраційної служби фактично не працює, перевірено кореспондентом РБК-Україна. Зате нещодавно про запуск аналогічної - але вже платної послуги на своєму сайті оголосив Мін'юст, контролюючий Державну реєстраційну службу, а отже, опосередковано - і її реєстраційний портал. Як це укласти в голові?

"У нас сьогодні є приблизно 550 так званих адміністративних послуг, - сказала Яніка Мірило. - Треба дерегулювати те, що можливо дерегулювати, скорочувати ті послуги, які не потрібні, і оптимізувати те, що має сенс, - хаос оптимізувати не потрібно. Перший параметр оптимізації - кому ця послуга потрібна? Державі чи громадянину? Наприклад, довідка про несудимість мені як громадянину абсолютно не потрібна. Державі потрібна? Тоді, будь ласка, розбирайтеся самі, як ви отримаєте ці відомості. Найбільш затребувані послуги - отримання сертифікатів, ліцензій, - такі тому, що держава вимагає ці документи, а не тому, що вони потрібні мені як громадянину або підприємцю".

Таким чином, експертам належить проаналізувати, які послуги слід залишити, а які з тих, що залишилися - найбільш важливі. З них починається серйозна робота по введенню електронних систем надання адміністративних послуг в Україні. Але шлях цей довгий і тернистий, і дійти до кінця поки ніхто не обіцяє.

Ініціатива ринку

Пілотний проект e-government в мініатюрі має запуститися у Львові. Саме тут склався критично необхідний для успіху такої затії конгломерат представників адміністрації, бізнесу та експертів під неформальним керівництвом Яніки Мірило. У відносно невеликому населеному пункті буде і простіше всього повторити досвід маленької Естонії.

"Естонія на обслуговування готових електронних систем витрачає приблизно 50 млн євро. Україна на електронний уряд виділила 2 млн грн. Я вибачаюсь, але це знущання - на ці гроші не можна зробити нічого. Але ми говоримо, що не можна зробити нічого, тому що грошей немає, або - я дуже вірю у приватний ринок і в те, що є деякі компетенції, ресурси і бажання підтримати країну. В Естонії в свій час бізнес зрозумів, що електронний уряд - це важливо для всіх. За ініціативою банків і телекомів, наприклад, населення навчали користуватися комп'ютерами. Очевидно, що якщо людина вміє користуватися комп'ютером, то вона буде користуватися інтернетом та інтернет-банкінгом, тобто, в перспективі стане споживачем їх послуг. Тому ми створюємо зараз ICT-Competence Center - п'ять найбільших IT-підприємств, два основних банки. І говоримо: якщо грошей немає - скажіть, що важливо, ми зробимо, за свій рахунок. У цьому немає комерційної складової - ми просто передамо вам свій код, але давайте якось рухатися", - зазначила екс-радник міністра економіки.

Але на загальнодержавному рівні масштаб роботи такий, що гроші, скільки б їх не виділялося з центрального бюджету, - не ціль і навіть не єдиний засіб. Проблема в тому, що в Україні відсутня повна база населення. А ті різноманітні бази, що є, сповнені недоробок і не поєднуються між собою.

Останній фактор - критичний. Отримання тієї чи іншої адміністративної послуги, наприклад, реєстрація бізнесу - результат роботи кількох державних органів. Для цього потрібно, щоб їх бази даних повідомлялися.

"Бази даних повинні бути відкриті, доступні і не суперечливі, - сказав Юрій Сивицький. - Держструктури повинні нести відповідальність за своєчасне оновлення і захист даних. Необхідно прибрати рутинні ручні процеси, обіг паперових документів. Повинні бути регламенти відповідей, як у Грузії. В Грузії, якщо я хочу отримати дозвіл на будівництво, я подаю електронний запит, і мені протягом місяця має прийти відповідь. Якщо відповідь не приходить, я можу починати будівництво. І має бути взаємодія цих систем між собою. Повинні бути чіткі правила взаємодії між державними структурами і приватними. Необхідно відкрити дорогу вільної конкуренції сервісів на базі доступних державних даних".

Савицький також підкреслив, що приватний бізнес готовий безоплатно взяти на себе завдання забезпечити взаємодію баз, якщо з цим завданням не справляються державні органи.

Необхідні ідентифікатори користувачів. В Україні це, як мінімум, перший час будуть офіційно зареєстровані мобільні номери та банківські картки. Іншого достатньо доступного засобу ідентифікації в поточній ситуації не знайшли.

Ще одна проблема полягає в тому, що в Кабміні немає нікого офіційно відповідального за створення і запуск електронного уряду. Немає затвердженого урядом плану роботи, з цілями, датами, описами процесів і відповідальними за їх виконання. Тому будь-який запущений процес можна саботувати силами навіть якого-небудь одного органу влади, задіяного в алгоритмі надання адміністративної послуги. Ніяких можливостей запобігти такій ситуації волонтери від IT не мають.

Таким чином, все впирається в ключову перешкоду: опір самої системи, яку повністю ламає e-government. А також боязнь таких радикальних перетворень у ключових державних персон.

Про це не прийнято говорити, але в Україні є цілі регіони, де основними роботодавцями є держава і місцеве самоврядування. Скорочення бюрократичного апарату навіть наполовину означає соціальний шок.

У Грузії в результаті всіх перетворень (реформи міліції, адміністративно-територіальної реформи та запровадження електронного уряду) без роботи залишилися близько 65% чиновників.

"І це були люди, які потім голосували проти нас, - зазначив Давид Мелуа. - І це природно. Політична сила, яка хоче утримувати владу, ніколи ніякі реформи не проведе. Треба штовхнути цю систему, щоб вона рухалася, а потім відійти в сторону. Ті, хто був звільнений під час реформ, можуть навіть віддати голос тодішній правлячій партії, тому що, якщо вони живуть, їм потрібна ефективна влада. Але вони ніколи не проголосують персонально за Саакашвілі, тому що для них це людина, яка забрала у них хліб. Україні потрібен така ж шалена людина, яка повинна усвідомлювати, що вона політично приречена. Треба мати сили підписати папір, який залишить без роботи 75 тис. осіб".

А в якості резюме Давид Мелуа підкреслив: "Я знаю, що в цій владі багато людей, які хотіли б, щоб все повернулося назад... Але, якщо ця система одного разу розпалася, вона заново вже ніколи не збереться. Уявіть, що станеться в моєму селі, якщо люди прийдуть до адміністративної будівлі та побачать, що там більше не стоїть paybox, а сидить чиновник і збирає довідки. Його, мабуть, уб'ють".