Третій тур: куди приведе Володимира Зеленського шлях Олександра Лукашенка

"Я розпускаю Верховну раду восьмого скликання", - сказав Володимир Зеленський з парламентської трибуни під час своєї інавгурації, що відбулася 20 травня.

Захоплена публіка, яка зібралася під стінами парламенту, йому аплодувала. Він довів справу до кінця – сьогодні о 00.00 починається день тиші, коли заборонена будь-яка агітація, а чергова виборча кампанія добігає кінця.

Правда, указу Зеленського про розпуск Ради довелося пройти навіть Конституційний суд. Його опоненти вважали рішення нового глави держави таким, що не відповідає основному закону. КС відповів на ці звинувачення в кращих традиціях української політики – питання юридично спірне, нехай вирішить народ – і оголосив указ конституційним.

У легітимності є два виміри – формальна і суспільна. З формальної точки зору, юристи досі можуть сперечатися, чи мав право президент розпустити парламент. Але громадська думка була однозначно на боці Зеленського.

Варто відзначити, що він і не приховував свого бажання бути провідником бажань суспільства. Більше того, така позиція, схоже, зіграє на руку партії "Слуга народу" в прийдешню неділю.

Сьогодні, 19 липня закон забороняє публікувати рейтинги політичних партій. Доцільно процитувати дані соціологічної групи "Рейтинг" з їхнього останнього опитування, які стосуються задоволеності діями президента Зеленського. За два липневих тижня цей показник зріс майже на 10% - до рекордної позначки останніх років у 58%.

Саме в ці два тижні Зеленський почав активно наслідувати управлінський стиль людини, яку прийнято називати "останнім диктатором Європи", президента Білорусі Олександра Лукашенка.

Його показові прочуханки чиновників, із демонстрацією на худоби, яка "стоїть вся обісрана", викликають непідробне захоплення у значної частини українського електорату.

Наприклад, в період з 30 квітня по 10 травня та ж група "Рейтинг", спільно з центром "Соціальний моніторинг" та Інститутом імені Яременка, провели опитування, згідно з результатами якого діяльність Лукашенка позитивно оцінили 53% респондентів. Для порівняння, канцлер ФРН Ангела Меркель сподобалася 41%, президент США Дональд Трамп – 22%, а президент РФ Володимир Путін – 12%. В основному, Лукашенко подобається українцям на півдні і сході країни. Хоча і на заході України 42% опитаних до президента Білорусі поставилися позитивно.

Зеленський, який став активно їздити країною, явно тішить значну частину українців вигнанням з нарад поганих "чинуш" та вимогами написати заяви про відставку. "Чинуші" не ризикують перечити главі держави – традиція беззаперечного чиношанування свято шанується з покоління в покоління.

Втім, часто "чинушам" нічого й заперечити президенту. "Ви вважаєте мене ідіотом?" – безпрограшне питання, яке майже кожен день Зеленський повторює на нарадах у різних регіонах. Безпрограшне, тому що справедливе.

Чиновники різних рівнів дійсно звикли вважати всіх навколо ідіотами, в тому числі, вищестояще начальство, але тихо і не зухвало. Самогубців, які заявили свою позицію чесно і відкрито, поки не зустрічалося.

Захоплення українців зрозуміти можна. Вони давно чекали, щоб з остогидлими чиновниками хтось так поговорив і всіх покарав. Зеленський забезпечив їм це видовище, тому його партія має значні шанси перемогти на виборах, а він сам купається небачених в променях слави.

Народ Риму, свого часу, хотів хліба і видовищ. Український народ не далеко пішов від цього бажання, осміянного сатириком Ювеналом. Зеленський піднімає градус видовищ. Далі потрібно або роздавати хліб, або підтримувати градус. Доступне джерело хліба лежить на північному сході, і, хочеться вірити, до нього нова українська влада не припаде. Залишаються видовища, найбільш очевидні й успішні з яких – посадки. Мабуть, саме їх варто очікувати в найближчі місяці.

Більш того, в ті ж найближчі місяці "тефлоновість" Зеленського дозволить уникнути політичної відповідальності. Важкі часи для "Зекоманди" настануть потім.

Філософська місія Зеленського – злам існуючої державної системи. Дійсно, тяжка спадщина Української радянської соціалістичної республіки має померти. Проблема в тому, що ламати – не будувати. Чи знає президент, що він хоче побудувати на цих руїнах? Більше того, чи знає українського суспільство, сподівання якого задовольняє Зеленський, чого конкретного воно хоче? Питання відкриті.

Сьогодні команда "Слуги народу" знову все робить технологічно правильно, забезпечуючи максимально можливий результат на виборах. До тих же технологічно правильних кроків відноситься і заявлена люстрація влади часів Петра Порошенка, нехай і неконституційна по суті, і "креативна ідея" про позбавлення пенсіонерів старше 70 років комунальних платежів, і весь інший лютий популізм, що генерується новою Банковою.

Більш того, Зеленський та його люди зуміли створити ситуацію, при якій їх політичні конкуренти не можуть піти в атаку. Будь-яка системна кампанія проти нової влади буде інтерпретована виборцем як нападки "старих" проти "нових", "поганих" проти "хороших". Це тільки мобілізує прихильників "Слуги народу".

Таким чином, Зеленський змусив своїх опонентів конкурувати або за умовні 20%, які ніколи не проголосують за СН, або "підгортати" відверто проросійський електорат.

В безодню взаємознищення занурилися політичні проекти Петра Порошенка, Святослава Вакарчука, Володимира Гройсмана, Анатолія Гриценка, Андрія Садового та Ігоря Смєшка. А Віктор Медведчук їздить поговорити під камери за одним столом з Володимиром Путіним. І тільки Юлія Тимошенко сидить на своєму "ядрі", і епізодично демонструє безперечні здібності в публічній риториці.

При цьому, головне питання майбутніх парламентських виборів – результати на мажоритарних округах. Саме від них буде залежати остаточна конфігурація наступної Верховної ради і правлячої коаліції, якщо така знадобиться.

Сьогодні ніхто не може спрогнозувати точну кількість мандатів, які візьмуть у парламенті політичні сили, які претендують на створення власних фракцій. Конкретна розмова, наприклад, про майбутнього прем'єр-міністра і Кабмін стане можливою тільки наступного тижня.

В команді Зеленського не приховують, що з ймовірних "прохідних" партій, при необхідності, хотіли б об'єднатися з умовними "новими обличчями", на кшталт Вакарчука або Смєшка. Політична сила Тимошенко для них менш прийнятна, в тому числі, в силу особистих якостей Юлії Володимирівни.

Нехороший сценарій для партії Зеленського виникне в тому випадку, якщо доведеться формувати коаліцію з двома силами. Чи зможе новообраний парламент безболісно розділити владу в такому випадку? Амбіції учасників губили не одне політичне об'єднання в сучасній Україні.

Якщо ж "Слузі народу" вдасться сформувати монобільшість, стануть актуальними інші питання. Перше з них – чи вдасться партійному керівництву зберегти єдність настільки різноманітної політичної сили. Грубо кажучи, чи не скуплять оптом і в роздріб нових депутатів старі олігархи. Друге – чи не ввійде Зеленський остаточно в образ Лукашенка і чи не почнеться узурпація влади, яку благословить більшість виборців.

Ця невідомість, мабуть, найбільш загрозлива обставина в прийдешньому "святі демократії".