20 років найбільша приватна газовидобувна компанія України є предметом конфлікту її акціонерів. Серед яких були і є впливові політики, бізнесмени, екс-президент і найбагатша людина країни. При кожній владі конфлікт загострювався і знаходилися впливові бажаючі взяти у ньому участь, а акціонери компанії мали депутатськими мандатами найбільших партій. Не минула ця доля і владу "Слуги народу". Слово "Нафтогазвидобування" знову з'явилося у топі політичних та економічних новин. Детальніше про конфлікт та його можливі наслідки – у колонці головного редактора "РБК-Україна" Сергія Щербини.
Іноді складається враження, що політико-економічне життя України нескінченно біжить по доріжках олімпійського стадіону. Причому є дуже яскраві маркери заходу на чергове коло. Один з них – історія, про яку я регулярно пишу замітки протягом всієї своєї журналістської кар'єри. Це ситуація навколо найбільшої приватної газодобувної компанії у країні – "Нафтогазвидобування".
У лютому 2021 року, судячи з усього, почався захід на чергове коло. Навколо компанії знову активізувався конфлікт, який у тій чи іншій формі триває вже 20 років. У ньому фігурують політики, бізнесмени, силові структури, відвертий кримінал і екс-президенти. З приходом кожної нової влади можна очікувати, що скандали навколо "Нафтогазвидобування" перейдуть в активну фазу.
Для розуміння. У 2020 році ця компанія видобула 1,8 млрд кубометрів газу, інвестуючи по 4 млрд гривень на рік, є одним з найбільших платників податків країни. За деякими оцінками, "Нафтогазвидобування" покриває близько 10% потреб України в імпорті газу.
Але історія цієї компанії гідна роману. У короткому викладі виглядає вона приблизно наступним чином.
"Нафтогазвидобування" була створена наприкінці 1990-х років на потужностях державного підприємства "Полтаванафтогазгеологія", яке мало дозвіл на розробку і видобуток на Семиренковському та Мачухському родовищах у Полтавській області. Відбувалося її створення у ті роки, коли туркменський газ Україна отримувала за бартером, і ціна йому була до 20 доларів за тисячу кубометрів. А державні свердловини були, м'яко кажучи, не ідеальні.
Створенням компанії займався Микола Рудьковський, який до того часу встиг попрацювати в адміністрації президента Леоніда Кучми, Держінвесті та "Нафтогазі". У проект він також покликав Петра Порошенка, який у ті роки входив до СДПУ(о), очолюваної Віктором Медведчуком, тоді віце-спікером парламенту, а пізніше – головою адміністрації Кучми.
Але сталося так, що Петро Порошенко перейшов у політичну команду іншого екс-президента Віктора Ющенка. І позбувся частки у "Нафтогазвидобуванні". З тих пір компанією стали володіти Рудьковський і Нестор Шуфрич, один з найближчих соратників Медведчука. Газ став дорожчати рік від року, прибутки компанії росли, гриміли "газові війни" з Росією.
Микола Рудьковський (Фото: УНІАН)
Правда, одночасно гриміли і конфлікти між актуальними і колишніми акціонерами, а також численні скандали навколо їх персон. Наприклад, за інформацією ЗМІ, у 2005 році, коли Порошенко очолив Раду національної безпеки і оборони при президентстві Віктора Ющенка, прокуратура завела справу проти топ-менеджерів компанії, а юристи намагалися позбавити "Нафтогазвидобування" ліцензій. Але Порошенко у ті роки програв політичну конкуренцію і питання заглохло.
У кінці нульових справа дійшла до бійки між актуальними акціонерами – Шуфричем і Рудьковським. Обидва з завидною регулярністю потрапляли у скандали і не могли поділити частки у прибутку компанії. На який претендував ще один учасник – екс-директор "Нафтогазвидобування" Олег Семінський. Формально компанія належала акціонерам 50/50. Але Семінський стверджує, що йому було обіцяно 10%.
У свою чергу Рудьковський в інтерв'ю Дмитру Гордону каже, що у ті роки Семінський отримував ледь не півмільйона доларів на місяць зарплати і спільно з Шуфричем вилучав солідну частину прибутку, яка належала Рудьковському, а десятки мільйонів доларів були "вимиті" з компанії.
Як водиться, акціонери почали шукати того, хто встановить справедливість між ними. В Україні у цих випадках звичайно вживається евфемізм "пошук стратегічного інвестора". Першим на цю роль, як стверджували джерела, претендували члени Сім'ї екс-президента Віктора Януковича. У 2011-му році зайшла мова про продаж компанії близьким до цієї групи бізнесменам.
Але у тому ж році в один із зимових вечорів директор компанії Семінський виїхав на своїй машині зі столичного офісу "Нафтогазвидобування" і зник на довгих три роки. При ньому нібито були папери на продаж компанії. Стверджується, що весь цей час викрадачі тримали його на ланцюгу і катували, вимагаючи віддати борги.
Семінський звинувачує в організації викрадення Рудьковського. Рудьковський, з посиланням на слова Нестора Шуфрича, каже, що Семінський нібито весь цей час перебував в Іспанії. Варто відзначити, що Семінського тоді називали близьким до Шуфрича людиною.
Конфлікт тривав, у компанії були досить відчутні проблеми – видобуток скорочувався, компанія несла збитки, податкова виставляла претензії з мільйонним недоїмками. До 2013 року акціонери знайшли іншого стратегічного інвестора – Ріната Ахметова. Його корпорація ДТЕК викупила 75% акцій "Нафтогазвидобування" і завела новий менеджмент. 25% акцій залишилися у компанії, близької до Рудьковського, а Шуфрич продав усю свою частку.
Справи пішли у гору – збиток у 381 млн гривень у 2012 році змінився чистим прибутком у 797 млн гривень у 2013-му. У "Нафтогазвидобування" пішли мільярдні інвестиції, до 2015-го року компанія показала зростання видобутку на 73%.
Але у тому ж 2015 році повстали тіні минулого. Президентом був Петро Порошенко, і Генпрокуратура раптово "побігла" у справі про зникнення Семінського, яка до того часу вже стало справою про вбивство.
Скандально відомий слідчий тих часів Дмитро Сус ініціював арешти активів "Нафтогазвидобування", а не менш відомий суддя київської апеляції Антон Чернушенко ці арешти знімав. Потім силовики прийшли з обшуком до самого судді Чернушенка, який як раз тримав у руках проект чергового рішення про зняття арештів.
Нестор Шуфрич (Фото: Віталій Носач, РБК-Україна)
Злі язики говорили, що тоді екс-президент знову згадав про минулу несправедливість, коли він позбувся частки в "Нафтогазвидобуванні". Суддя Чернушенко стверджував, що відчував тиск з боку Адміністрації президента з питання зняття арештів. Але на цей раз акціонером вже був Рінат Ахметов, а у розвиток компанії були вкладені шалені гроші. Правда, історія досить швидко заглохла, кажуть, сторони знайшли точки дотику.
Але тоді ж знайшовся і Олег Семінський. Поінформовані співрозмовники розповідали, що слідчі навіть не відразу повірили, що до них прийшов директор компанії, який зник три роки тому.
Так "справа Семінського" й лежала на полицях слідчих органів. Поки у 2019 році колишній директор "Нафтогазвидобування" не обрався депутатом парламенту від "Слуги народу". А у лютому 2021-го СБУ та Офісу генпрокурора відзвітували про розкриття резонансної справи про викрадення нинішнього нардепа. Замовником злочину був оголошений один з акціонерів компанії Микола Рудьковський.
Правда, ця справа досі чомусь кваліфікується, у тому числі, за статтею за вбивство. Розгадка такої кваліфікації може бути у повноваженнях, які така стаття надає правоохоронцям у розслідуванні, а також у закінченні строків давності за статтею за викрадення.
Олег Семінський (Фото: facebook.com)
Рудьковський, до речі, останні кілька років просидів у російській в'язниці за звинуваченням у тому, що кинув камінь у посольство РФ у Києві під час однієї з акцій протесту. Після звільнення з в'язниці він поїхав в Емірати, але повернувся в Україну після того, як від силовиків пролунали звинувачення у викраденні Семінського.
Зараз в інтерв'ю Рудьковський стверджує, що у 2018 році його виманили в Росію, а російські силовики нібито пропонували врегулювати питання з кримінальними звинуваченнями, якщо він знайде спільну мову зі своїми партнерами по "Нафтогазвидобуванню" Семінським і Шуфричем. Які, за словами Рудьковського, в останні роки намагаються отримати частину, що залишилася у нього від частки в компанії. Та й сам Семінський публічно стверджує, що йому належало 10% компанії.
Нещодавно "потекли" у ЗМІ навіть аудіозаписи розмов нібито Рудьковського і Семінського, на яких йдеться про неправомірне вилучення прибутку компанії і готовність заплатити 7 мільйонів доларів за мандат народного депутата.
Зараз же Рудьковський стверджує, що Семінський користується статусом народного депутата від правлячої партії, щоб отримати 150 мільйонів доларів, або 10% акцій "Нафтогазвидобування". За словами акціонера компанії, Семінський нібито знайшов спільну мову з лідером фракції "Слуги народу" Давидом Арахамією. У розмовах навколо чергового скандалу, пов'язаного з "Нафтогазвидобуванням", зайшла мова про бажання учасників заходу доповісти питання президенту Володимиру Зеленському.
Власне, президентство Зеленського – це вже четверте президентство, при якому розвивається драма найбільшого приватного газодобувача країни. Гриміли революції і почалася війна, але при кожній владі у тій чи іншій формі спливає одна й та ж історія – з'ясування стосунків акціонерів "Нафтогазвидобування".
Тепер один з учасників конфлікту – власник депутатського мандата "Слуги народу". Для партії це вже стало публічною проблемою. Тому що її голова змушений виправдовуватися, що ніяких 7 мільйонів доларів за мандат ніхто не платив, і взагалі мова йшла про вибори 2012 року.
І, само собою, у кожній владі перебувають порівняно впливові люди, які щось чули про цей смачний гарячий пиріжок, яким можна непогано поживитися і собі, і на партію. Але, як правило, ці люди погано розуміють глибину проблем, пов'язаних із цим конфліктом.
Петро Порошенко (Фото: Віталій Носач, РБК-Україна)
Кожен раз починаються кримінальні справи, гучні обшуки і підозри, брифінги та героїчні доповіді про розкриття давніх злочинів. Але все закінчується появою самозваних "медіаторів", які пропонують за сирітську часточку вирішити питання, зайти до "першого", пояснити і передати команду. Результат – шлейф корупційних звинувачень. Хоча б тому, що в Україні ніхто і ніколи не повірить в участь політичних персон у вирішенні бізнесового конфлікту "за просто так".
Громадська підтримка президента Зеленського за два роки влади показує рекорди для сучасної історії України. Однією з найголовніших складових безумовного успіху, переконаний, є відсутність корупційних звинувачень, у всякому разі, стосовно особисто президента. Грубо кажучи, у суспільній свідомості – це перший президент, який не краде.
Проблема у тому, що це – дуже крихкий матеріал. Одним необережним рухом можна зарізати всі політичні досягнення в одну мить. Особливо, коли ці необережні рухи здійснюються таким гострим інструментом, як конфлікт навколо "Нафтогазвидобування".
Куди краще для влади цей інструмент не те, що не брати у руки, а відійти подалі. Дозволивши учасникам заходу займатися один іншим самим, не залучаючи не перших осіб, ні бренд правлячої партії. А злочини віддати на відкуп незаангажованому суду. І рейтинг ціліше буде, і країна, можливо, по колу перестане бігати.