Перші потужні спроби захоплення російськими компаніями українського ринку хімдобрив почалися ще в 2008 році. Саме тоді, наростивши обсяги виробництва, сусіди пішли в наступ і для їх стримування довелося вводити мито в розмірі 11,91% на аміачну селітру. Але повністю проблеми це не вирішило. І з 2014 року ситуація стала ще більш загрозливою, так як підтримувані владою РФ хімкомпанії багаторазово збільшили натиск атак, однозначно виконуючи завдання збільшення економічного впливу РФ в Україні та її ключової галузі - агросекторі. При цьому, розширюючи свій хімічний бізнес, РФ прискорено вирішує завдання по розвитку свого військово-промислового комплексу.
Сьогодні головним джерелом припливу валюти в країну є продаж зерна. І на щастя, врожаї рік від року ростуть. Проте є чітка залежність, що для отримання десятків мільйонів тон зерна потрібні мільйони тонн добрив.
При цьому фахівці галузі не раз говорили, що в України є всі шанси навіть подвоїти свої цьогорічні врожаї в 60-70 млн тонн зерна в найближчі 10-15 років, що вимагатиме навіть не подвоїти, а збільшити в три-п'ять разів кількість внесених у ґрунт мінеральних добрив.
“І ось саме за цей майбутній ринок добрив в 7 - 12 млн тонн сьогодні і йде боротьба. Для прикладу - обсяг цього ринку в Україні, за прогнозами, буде практично дорівнювати показникам ринку хімдобрив Росії в недалекому майбутньому", - відзначає віце-президент Союзу хіміків України Ігор Гольченко.
В РФ цю математику добре розуміють, а тому в 2014 році разом з російськими танками через наш кордон полізла і нова хвиля російських добрив. Забезпечені дешевим газом олігархи Путіна запустили заводи на повну потужність і привезли в Україну продукцію за демпінговими цінами, щоб гроші від витрат на покупку добрив наших аграріїв не підтримали бюджет України, а бюджет РФ, а українські заводи хімдобрив - зачинилися.
Щоб зупинити економічну агресію Україна відповіла новою хвилею загороджувальних мит. На російську селітру вони були підвищені до 20 - 36%. Після цього 3-4 роки, навіть враховуючи перепади цін на газовому ринку, який дуже впливає на ціну добрив у стані, українські заводи нормально працювали і виробляли продукцію, залишаючись захищеними від штучного банкрутства з боку компаній РФ.
Але економічні стратеги Путіна, розсаджені в крісла великих комерційних і державних компаній, плани експансії не залишили. За останні 4-5 років підприємства з РФ купили хімічні підприємства або увійшли в їх акціонерний капітал в країнах Балтії, Білорусі, Польщі, Грузії і по всій Східній Європі.
“Вже в цьому році, Україна отримала нову атаку, в принципі, російських добрив. Тільки тепер вони запаковані в мішки з логотипами інших наших торгових партнерів. При цьому механізм атаки добре відомий в корпоративному світі. Наприклад, компанія з РФ поставляє на близький собі завод в Польщі сировину за "внутрішньокорпоративними цінами". Або дозволяє керівництву цього заводу прибрати ряд витрат на виробництво у звітах кудись у сторону або перенести на майбутні періоди. У підсумку виходить, що в Польщі чи Балтії виробляється партія дуже дешевих добрив з російської сировини, яка завозиться в Україну, щоб підривати позиції місцевих виробників", - зазначає представник українських виробників мінеральних добрив.
При цьому природно, ніякі українські загороджувальні мита на товар з ЄС не впливають. Хоча, в принципі, якщо розібратися, то це російська селітра. Економічна зброя, мета якої - не забезпечити наші агрохолдинги, а знищити конкурентів в Україні абсолютно протизаконними в економічній боротьбі методами.
Те, що сьогодні відбувається на ринку хімічних добрив в точності нагадує історію того, як 15-20 років тому конкуренти з РФ знищили українську нафтопереробку. Спочатку — росіяни підвищили ціну на нафту для українських НПЗ і залишили низькою для своїх. Потім почали поставляти більше пального з РФ.
Коли ж українська сторона почала вводити обмежувальні мита на паливо, то лобісти РФ спричинили в Україні хвилю невдоволення аграріїв і промисловців, які хотіли купувати російську солярку трохи дешевше, ніж українську.
“Підсумок історії виявився сумним - Україна втратила можливість забезпечувати себе моторним паливом. Так само захопили наш ринок конкуренти, отримуючи прибуток, отримали можливість модернізувати свої нафтозаводи. І подвоїти вихід якісної продукції з тонни нафти. І пізніше близько 70-80% пального початок завозитися в Україну з РФ і союзної з нею Білорусі. Чого поставити заслін у вигляді тих же загороджувальних мит вдалося лише нещодавно, завдяки зусиллям нової влади і уряду", - навів приклад успішної російської експансії та боротьби з нею на ринку України Ігор Гольченко.
В результаті, коли з початком війни з РФ Україна спробувала випускати більше палива на своїх заводах, щоб не залежати від ворога, то переробка нафти на немодернізованих виробництвах виявилася малорентабельною. А сама модернізація заводів коштує сотні мільйонів доларів і знайти їх у важкі для країни часи звичайно ж непросто.
Хоча треба сказати, коли 15 років тому одна за одною зупинялись установки на українських НПЗ, то частина громадян раділа. А окремі політичні діячі навіть робили на цьому кар'єру - вистрибуючи у депутати або на посади органи влади.
Адже вони відчували і кричали про свою перемогу - їм вдалося поламати бізнес олігархів. Купити солярку в РФ дешевше і нанести збитки тим, кого вони вважали своїми політичними ворогами. Але через рік-два, коли українські НПЗ порізали на металобрухт, а РФ підняла ціна на нові партії пального — вираз облич змінився.
Всім стало зрозуміло, що перемігши підприємства вітчизняних промисловців, правдоруби і борці початку 2000-х, просто збільшили доходи путінських нафтових олігархів.
Історія промисловості так складалася, що там, де виникало якесь хімічне виробництво, дуже швидко розростався цілий хімічний кластер. Так, якщо подивитися історію українських або хімзаводів в інших країнах за останні 50 років, то ми побачимо, що буквально кожні два, три, п'ять років, біля НПЗ або виробника добрив виникали нові хімічні бізнеси.
І це легко пояснити. Адже підприємству, у якого вже є 500 профільних інженерів і фахівців, зовсім не важко купити ще один агрегат з випуску якоїсь спеціалізованої продукції і його запустити, так як інфраструктура хімпромисловості на місці вже є.
Так з роками поряд з виробниками дизеля і аміаку виникли сотні виробництв фарб, розчинників, спеціальних пластиків і медикаментів. І не рідко доходи цих суміжних виробництв з роками починали перевищувати прибуток підприємства-засновника.
В той же час часто вся ця лінійка у тисячі найменувань хімпродуктів можлива лише до того моменту, поки існує основне виробництво. І практика це довела - на місці, де порізали на метал українські НПЗ - хімічні кластери не проглядаються.
Але важливо зрозуміти, що ці супутні хімічні виробництва - це один із стовпів військово-промислового комплексу країни. Адже випускати в Україні тисячі видів гуми, пластиків, клеїв, фарб необхідно і для створення військової продукції. Якщо ж ми втратимо хімзаводи, як до цього втратили НПЗ, то про незалежний, потужний ВПК країни можна буде забути.
У той же час Росія, отримавши ще й український ринок добрив, отримає можливість розвинути супутні виробництва на своїх хімзаводах. І Військово-промисловий комплекс Росії отримає всі можливості та інвестиції для постачання армії РФ усіма запланованими новими видами військової техніки і зброї.
І оплатять цю зброя українці з доходів від свого врожаю, коли поріжуть на металобрухт свої хімпідприємства, щоб повністю залежати від РФ ще і в області постачань добрив.