Шлях до анафеми: чому Філарет збирається розколоти Православну церкву України

"Розкольник Філарет своїми діями шкодить українському православ'ю". Рік тому, на перших етапах історії з отриманням томосу про автокефалію, таку тезу можна було почути лише з табору УПЦ (МП) чи РПЦ. Зараз же про Філарета точно так само відгукуються парафіяни вже самої Православної церкви України.

Нинішній конфлікт всередині ПЦУ, який поступово підходить до кульмінаційної фазі, у публічну площину вийшов близько місяця тому. Громадськість, що не надто цікавиться церковними справами після успішного отримання томосу,  з подивом дізналася, що "батько української церкви" – Філарет – насправді вкрай незадоволений станом речей, який склався. Один за одним пішли гучні заяви, інтерв'ю та прес-конференції почесного патріарха, що супроводжувалися його спробами на практиці перевірити фактичний розклад сил усередині церкви.

Якщо коротко, головна претензія Філарета зводилася до того, що він втратив реальну владу в ПЦУ, яка йому нібито була обіцяна ще перед об'єднавчим собором у грудні минулого року. При цьому він досі вважає себе не звичайним членом синоду ПЦУ з неофіційним статусом "почесного патріарха", а повноцінним патріархом Української православної церкви Київського патріархату, а саму УПЦ КП, відповідно, – до цих пір діючою церквою.

Паралельно Філарет заявляє, що томос про автокефалію від Константинопольського патріархату – неправильний і несправжній, сама ПЦУ за його версією потрапила в залежність від Фанару, а його ставленик на посаду предстоятеля ПЦУ митрополит Епіфаній виявився "великою помилкою" і "слугою Вселенського патріарха". Помісного собору, на якому був розпущений УПЦ (КП) напередодні створення ПЦУ, за словами Філарета теж не було, самого розпуску не було теж, був лише якийсь "збір підписів під постановою помісного собору".

Те, що сам Філарет першим поставив підпис під рішенням про розпуск УПЦ (КП) (у відкритому доступі є підтверджуючий це документ і відеозапис), почесного патріарха не зупиняє, відмову від патріархату він називає "ситуативною". "Київський патріархат був, є і буде", - повторює Філарет і підкріплює слова діями: не подає документи на перереєстрацію Київської патріархії та її входження до складу ПЦУ, видає документи на бланках УПЦ (КП), видає нагороди від імені патріарха і т. д.

14 травня на "братню зустріч" з Філаретом у Володимирський собор за його запрошенням приїхали лише чотири архієрея ПЦУ з більш ніж шістдесяти – троє з них керують парафіями на території РФ, один, Климент, - в окупованому Росією Криму. 24 травня синод ПЦУ висловив підтримку митрополиту Епіфанію і підтвердив вірність рішень грудневого об'єднавчого собору. Філарет – єдиний з членів синоду – це рішення не підписав.

На якийсь час здалося, що після оцінки своїх сил Філарет вирішив припинити подальшу ескалацію конфлікту. 25 травня він прийшов до Михайлівського собору на літургію на честь іменин митрополита Єпіфанія. Напередодні, 22 травня, провів зустріч з константинопольським екзархом Еммануїлом, що очевидно приїхав з миротворчою місією. Примітно, Філарет прийшов на зустріч без свого звичного головного убору – білого патріаршого куколю, що було явним символічним жестом.

Але незабаром з'ясувалося, що почесний патріарх лише збирався з силами перед вирішальною сутичкою. 28 травня він усунув від служіння близького до Епіфанія Олександра Трофимлюка (Епіфаній у відповідь перепідпорядкував прихід Трофимлюка особисто собі, денонсувавши указ Філарета). 3 червня Філарет зібрав на зустріч священиків київської єпархії, яку він офіційно очолює і закликав їх не переходити в ряди ПЦУ.

Нарешті, 11 червня Філарет перейшов від слів до реальних дій. На Форумі української інтелігенції "За Українську православну церкву! За Київський патріархат!", куди залучили також представників українського козацтва, Філарет оголосив про скликання на 20 червня помісного собору УПЦ (КП), щоб підтвердити існування Київського патріархату і відмовитися від томосу про автокефалію.

Звичайно, такі дії не залишаться без реакції з боку керівництва ПЦУ і, швидше за все, і Константинопольського патріархату, аж до анафеми.

В останні тижні на адресу Філарета було багато натяків різного ступеня прямоти про те, що 90-річний почесний патріарх уже не до кінця усвідомлює наслідки своїх дій. Але заяви самого Філарета свідчать про протилежне: він чудово розуміє, що робить і до чого це може призвести. "Ми можемо зберегти Київський патріархат. Нехай він буде маленьким, але з часом виросте у велику церкву", - заявив він на "форумі інтелігенції".

Наскільки глибоким виявиться цей розкол – питання відкрите, але позиції Філарета поки виглядають не дуже переконливо. Абсолютна більшість єпископату ПЦУ його не підтримує. Активна частина православної громадськості – теж. З приходом до влади Єпіфанія вони пов'язують надії на глибоке реформування української церкви, під це вже навіть підготовлений програмний документ – "10 тез для Православної церкви України". "Пересічні" православні, які не особливо занурені в церковне життя, Філарет навряд чи пояснить суть своїх претензій до ПЦУ – зразок залежності від Константинополя і отримання звідти миро для богослужінь і неможливості його самому готувати. "Атеїсти Київського патріархату" теж раділи отриманню томосу і незалежності української церкви як одного з інструментів боротьби з російською агресією і не зрозуміють, чому треба раптово відмовитися від перемоги, здобутої з великим трудом. Словом, перед Філаретом відкриваються досить маргінальні перспективи.

Безсумнівно, собор Філарета, якщо він дійсно відбудеться, викличе лише відверті насмішки з боку опонентів – УПЦ (МП) і материнською для неї РПЦ, мовляв, ми ж казали, що з ідеї з автокефалією нічого не вийде, а українські розкольники тільки і можуть, що лаятися між собою. Процес переходу парафій в ПЦУ, який в останні кілька тижнів фактично припинився, на деякий час може бути і зовсім заморожений. Лояльні до РПЦ помісні церкви в черговий раз отримають додаткові аргументи на користь невизнання канонічності ПЦУ.

Але, парадоксальним чином, у стратегічній перспективі нинішні події можуть піти ПЦУ навіть на користь – у випадку якщо з Філаретом піде дійсно лише невелика частина духовенства та парафіян. У церковних і навколоцерковних колах ні для кого не секрет, що саме особистість почесного патріарха досі є однією з перешкод для визнання ПЦУ світовим православ'ям. І зняття з нього анафеми Константинопольським патріархатом на ситуацію особливо не вплинуло. А визнання від інших церков, у свою чергу, буде стимулювати до переходу в ПЦУ українських православних.

Канонічність, анафема, канонічність і знову анафема – поки життєвий шлях Філарета здається саме таким. У різний час отримати анафеми відразу від двох помісних церков – сумнівний і досить сумний підсумок неабиякого життєвого шляху.