На всіх парах і на приколі: що відбувається з українським флотом

Захисники узбережжя

Базу Військово-морських сил України в Одесі знайти досить складно. Інтуїтивно зрозуміло, що будинок за парканом з колючого дроту на вулиці Приморській - стратегічно важливий об'єкт. Спочатку переходиш залізничні шляхи, а потім натрапляєш на прохідну з написом "Порт Одеса". Але порт - тільки "сусід" причалу ВМС. Щоб підійти до причалу, потрібно пройти флотську прохідну, де візитерів серйозно перевіряють. На початку причалу - стіна з фотографіями загиблих військових ВМС в АТО. Тільки одне фото не має відношення до війни на сході. На ній загиблий у Саках майор Станіслав Карачевський.

Фото: Військово-морські сили України вшановують пам'ять загиблих військових ВМС в АТО

Порт заповнений різними за розміром і зовнішнім станом кораблями. Деякі виглядають як нові, інші - з плямами іржі. Найбільш помітний з них - фрегат "Гетьман Сагайдачний" - флагман українського військового флоту. На причал заїжджає "бобик" кольору хакі. З нього виходить, з чорною папкою у руках, перший заступник командувача ВМС України контр-адмірал Андрій Тарасов, і відразу піднімається по трапу на "Сагайдачний". Одразу ж звучить боцманський свисток, вітаючи контр-адмірала на борту. Наздогнати Тарасова - справа не з легких: він, на відміну від мене, на рідній території, де йому знайомі всі входи і виходи. Інакше бути не може - на "Сагайдачному" він прослужив сім років. У 1993 році, після закінчення військового училища у Петербурзі, Тарасова призначили служити на фрегат, так що тут він був фактично із самого початку перебування корабля у складі ВМС України. Починав він з командира мінно-торпедної команди і дослужився до старшого помічника командира корабля.

На відміну від звичайних катерів або невеликих кораблів, новачкові на "Гетьмані Сагайдачному" заблукати - раз плюнути. З супроводжуючим, начальником прес-служби ВМС Олегом Чубуком, ми проходимо по сходах і коридорах. Вони або пронумеровані, або мають власну назву. Розминутися тут з іншою людиною досить важко. Запахи у цьому корабельному лабіринті різні - тут тобі і запах свіжої фарби, і їжі. В одному з коридорів висять портрети начальника Генштабу України Віктора Муженка, міністра оборони України Степана Полторака і президента України Петра Порошенка.

Ще один коридор - і ми у кают-компанії. В очі кидаються так звані плакетки - герби інших кораблів, якими обмінюються екіпажі. На одній з них напис: "Чорноморський флот. Гвардійський ракетний крейсер "Москва". На зображенні - георгіївська стрічка.

- Історію не викреслиш. Вона вже записана, вона є, - серйозно каже Тарасов. - Відповідно, відносини з ними підтримували у свій час. По-різному бувало. У 1993 році взагалі був такий випадок, коли "Сагайдачний" після ходових випробувань не пускали до Севастопольської бухти. Коли ж він почав швартуватися, завів кінці, то екіпаж "Смєтлівого" (сторожовий корабель ЧФ РФ, - ред.) на чолі з командиром вискочив на причал і сокирами ці кінці обрубав. Для моряка таке ставлення ненормальне. Скотське, скажу простими словами.

Фото: Плакетки на флагмані українського флоту - фрегаті "Гетьман Сагайдачний"

Є і позитивний приклад відносин з Росією. Один з останніх - до анексії Криму у січні 2014 року - під час виконання завдання у Аденській затоці, коли українським морякам допоміг посол РФ у Джібуті: "Одного офіцера треба було терміново доставити до України через підозри на дуже серйозне захворювання. Вони там допомогли, підказали, як можна купувати квитки і відправити його. Потім ми запросили його до себе, був у нас на борту посол Росії", розповідає контр-адмірал.

З Андрієм Тарасовим заходимо до кают-компанії. У ній - великий шкіряний диван, два телевізори і кондиціонер. Найбільше місця займає довгий вузький стіл з синьою скатертиною на 20 осіб. На чолі столу нічим не примітний стілець, але сидіти на ньому має право тільки командир корабля. На нього не сідає навіть Андрій Тарасов, хоч він і перший заступник командувача ВМС. Він займає місце поруч. За його спиною - картина із зображенням Ластівчиного гнізда у Ялті і фото "Гетьмана Сагайдачного" у Севастополі. Там корабель базувався до анексії Криму.

У кают-компанії з контр-адміралом ми проговорили більше двох годин, більше усього він говорить про історію флоту і ВМС в цілому. Перший заступник командувача ВМС має власну класифікацію періодів 25-річної історії вітчизняних військово-морських сил. Перший - період " надій та сподівань". За цей час сформувався штаб і флот, до складу ВМС приймалися кораблі - нові чи ті, що дісталися у спадок від радянського флоту, це час перших великих походів - наприклад, до США і Франції.

- Коли ми вперше входили у Середземне море, український корабель пройшов турецькі протоки, з протоки Дарданелли вийшов у Егейське море, там нас зустрічав французький фрегат, - згадує Тарасов. - Він побачив прапор, корабель, привітав. Запитують: "З якої країни?" - "Україна". Виникла пауза: "Це Скандинавія?". Це через прапор (прапор ВМС України - це синій хрест на білому тлі, - ред.), він як фінський.

Другий період Тарасов називає періодом "втрат і бігу на місці". До 2013 року кількість фрегатів скоротилася у чотири рази, протичовнових корветів - удвічі, ракетних катерів - у 2,5 рази. Тоді в Україні навіть не могли сформувати тактичну або десантну групу. За його словами, багато було втрат у системі базування. У той же час, незважаючи на проблеми з фінансуванням, ВМС просунулися за окремими параметрами до стандартів НАТО, а Україна брала участь у міжнародних антипіратських операціях.

Фото: перший заступник командувача ВМС України контр-адмірал Андрій Тарасов стверджує, що зараз ВМС зосереджені в основному на обороні узбережжя

Останньому періоду - після анексії Криму - дати назву він поки не може, тому що "його ще не пройдено". Спілкуватися про сьогоднішній стані складно - більшість інформації або відома, або має загальний характер, без деталей, оскільки діє режим секретності. Зараз український флот виглядає приблизно так: у складі є 52 кораблів, катерів та інших допоміжних суден. Тільки три з них не відслужили встановленого терміну служби. Середній вік суден - 30 років. Майже 10 кораблів підлягають списанню. По шести з них рішення вже прийнято. Бойова частина флоту - два кораблі і три катери. Морська авіація - понад 11 одиниць. З усіх сил флоту в Україні повністю відсутній один - підводний. Єдиний підводний човен - "Запоріжжя" - Україна так і не повернула собі після анексії Криму. Андрій Тарасов стверджує, що країні не потрібні атомні або малі підводні човни. Досить - 1-3 надмалих.

- З досвіду, під час масштабних пошуків одного підводного човна залучається приблизно від 100 до 200 кораблів і літаків. Масштаби уявляєте? Чорноморський флот не має таких коштів для того, щоб виявити, особливо дуже малий підводний човен, - пояснює він. - Він може виконувати завдання безпосередньо біля берегів противника.

За словами Тарасова, зараз ВМС зосереджені в основному на оборону узбережжя.

- Ми не можемо здійснювати оборону біля берегів противника, тому що у нас зараз немає тієї морської могутності, - розповідає він. - Але ми зосередилися біля узбережжя для того, щоб не допустити висадки десанту. Ми здійснюємо контроль за нашим узбережжям. Але ми не можемо здійснювати - у нас сил немає - контроль над виключною економічною зоною. Це - 100 миль від узбережжя.

На питання, чи можна повернути бурові вишки, які раніше були куплені НАК "Нафтогаз Україна", а пізніше, анексовані, як і весь півострів - відповідь позитивна, але з уточненням.

- Україна зараз має можливість це зробити. А що далі після цього? - говорить він. - Ми можемо захопити їх спецпідрозділом, але потім просто не зможемо утримати.

Розповідь про проблеми і досягнення цього періоду ВМС у діалозі іноді переплітаються. Серед невеликого списку "перемог" він згадує першу кораблебудівельну програму, формування минулого року єдиного в Україні Військово-морського інституту, а також у планах здача гуртожитка для екіпажу кораблів до Дня ВМС цього року. За словами Тарасова, фінансування зараз хоч і не покриває всіх потреб, але значно покращилося. Суму називати не хоче - черговий секрет. Але згадує про виділені кошти на першу, за 25 років, модернізацію кораблів - флагмана "Гетьмана Сагайдачного". Незважаючи на повідомлення у ЗМІ про 90 млн гривень, з бюджету сума оновлення фрегата обійдеться у кілька разів більше.

- Це була інформація про договір між одним підприємством і іншим, - пояснює він. - В цілому гроші будуть використані цього року саме на закупівлю майна, обладнання, озброєння, яке необхідно буде потім встановлювати. Цей рік - підготовчий для проведення модернізації. Поки не буде комплекту обладнання, модернізація не розпочнеться. І закупівлю заплановано на цей рік.

Головнокомандувач флоту

Головний командний пункт "Гетьмана Сагайдачного" у цей час порожній. Це - мозковий центр під час походів, а не перебування у порту. Саме з цього місця на кораблі командир керує діями підлеглих йому підрозділів і керує використанням озброєння, а також підтримує зв'язок і взаємодіє зі старшим командиром та іншими кораблями.

ГКП - одна з частин флагмана, яку планують оновити. Зараз більшість встановленої там техніки часів 80-х років минулого сторіччя. Але для управління флагманом і цієї "начинки" вистачає. Тут є все - від магнітного компаса, машини-телеграфу до станцій зв'язку, локаційних станцій, а також станції, у якій проектується зображення у 3D. Є навіть прилад заввишки у половину людського зросту, розроблений ще радянськими вченими, він необхідний для маневрування у морі.

- Зараз ці завдання виконує ноутбук. Тому планується модернізація, становлення нових станцій, - пояснює помічник командира корабля Василь Швачіч.

На тлі застарілого обладнання в очі кидається новий РК-монітор, який волонтери подарували кілька років тому ще до анексії Криму. На нього надходить інформація про суди.

- 25 років (вік "Гетьмана Сагайдачного", - ред.)... якщо порівнювати з людиною... це - молодий чоловік, перспективний, сповнений сил. Корабель, при належному фінансуванні та модернізації - досить перспективний, - каже Швачіч. - Він може виконувати завдання, що відповідають його класу. Західні аналоги кораблів такого класу перевершують по озброєнню, потужності та оснащенню.

Керує 25-річним "Сагайдачним" близько 200 осіб. Зараз йде підготовка до відправлення судна у док. Звичайно ж на судні екіпаж проходить бойову підготовку, постійно тренується. Корабель виходить у море по два-три рази на місяць на планові навчання з бойової підготовки, участь у "Seabreeze", патрулювання. Судно може перебувати у морі до трьох місяців. Але, наприклад, бойові торпеди екіпаж економить під час навчань.

- Торпеди бойові ми не відстрілюємо, це дуже дорого, на жаль, - каже Василь Швачіч. - Тобто, особовий склад готовий виконувати завдання. Через обмеженість боєприпасів їх важко зараз виконувати. Тому що в Україні немає заводів з виробництва торпед. Їх потрібно купувати.

Останнім часом український флагман взяв участь у кількох міжнародних операціях: "Чорноморська гармонія", антитерористичній операції НАТО "Активні зусилля" у Середземному морі, а 2013-2014 роках - у антипіратській операції НАТО "Океанський щит" в Африці. Саме під час повернення з останньої операції у Африці, кораблі у Криму почали захоплювати російські військові. Василь Швачіч, який служив з 2012 року на "Сагайдачному", також застав кримські події. Він каже, що якби "Сагайдачний" був на базі у Севастополі, його могла спіткати доля інших захоплених кораблів.

- "Сагайдачний" був би першим під ударом. Всі чудово розуміють, що це - флагман. Зламати флагман - далі все піде "по накатаній". І плюс він дуже бойовий, - пояснює він. - Корабель, коли знаходиться на базі, він максимально вразливий. Тоді захист корабля повинна забезпечувати база, а якщо вона здалася і зрадила - що тоді? Тільки вихід в море і звідти вже можна вести бойові дії і йти воювати.

Інформацію про події у Криму у 2014-му екіпаж дізнався, перебуваючи на Криті. Після проходу у Чорне море корабель відразу взяв курс на Одесу.

- Ми йшли у повному радіомовчанні, із світломаскуванням. Були готові до всього - на борту був повний комплект озброєння, частина - у строю. Ми ще на Криті готувалися, - каже Василь. - Сподівалися, що підемо до Севастополя, щоб "висмикнути" тих, кого зможемо витягнути за собою. Екіпаж був налаштований, бойова підготовка була проведена на достатньому рівні - півроку у морі, на техніці.

Для командира гідроакустичного відділення старшого матроса Валентина з Хмельницького участь у міжнародній операції "Океанський щит" стала першим і останнім походом такого рівня. Після року строкової служби на флоті і трьох років звичайної роботи він повернувся на "Сагайдачний" як контрактник, щоб відправитися до Африки. У грудні минулого року трирічний термін договору закінчився, але до окремого розпорядження він автоматично продовжений. Як тільки з'явиться можливість, Валентин звільнятиметься. Так він вирішив ще влітку минулого року.

- Немає житла. Жити 4,5 року на залізяці... - сумно пояснює він. - Зарплата - 7,5 тис. гривень. 3 тис. віддай за квартиру, 1 тис. заплати за комуналку. Дружина, двоє дітей або дитина. Скільки залишається? Який сенс, якщо вдома є квартира? Приходь - живи. На ті самі 3 тис. влаштуйся на роботу, і ти отримаєш те ж саме. І ти кожен день вдома.

Розмір каюти "замполіта" - приблизно 2х5. Тут стоїть стіл, два стільці, умивальник і двох'ярусне ліжко.

- Це - каюта офіцерів. Бачите, два ліжка. А припустимо, кубрик матросів - там таких ліжок 15. Ось так по колу, - каже товариш Валентин.

- І у три поверхи, - доповнює Валентин.

За підрахунками матроса, чи не половина екіпажу думає про звільнення після закінчення контракту. За інформацією джерела, близького до штабу ВМС України, наприкінці минулого року серед членів екіпажу "Гетьмана Сагайдачного" проводилося внутрішнє опитування. 58% моряків не хочуть продовжувати служити через "моральне незадоволення". Як пояснило джерело, мова йде про "відсутність позитивних змін у армії", а також "повернення паперової армії і показухи". Втім, у прес-службі ВМС України РБК-Україна заявили, що не мають інформації про таке опитування.

Брати по воді

Недалеко від гіганта "Сагайдачного" стоять два бронекатери "Аккерман" і "Бердянськ". За останні 10 років це - єдині судна, введені до складу ВМС України. На озброєння флоту вони надійшли у грудні 2016-го. Розрізнити їх можна тільки за свіжопофарбованим написом із назвою. Катери стоять один біля одного, між ними - трап. Вони прикриватимуть сили з моря, і супроводжуватимуть цивільні судна, охороняючи їх. Спочатку їх повинні були відправити для формування дивізіону на Дунаї на кордоні з сусідніми державами. Але воєнні події в Україні змінили плани.

- Wellcome, - запрошує командир "Аккермана" Олексій Мельник після перевірки документів і телефонної розмови з начальством.

Він відразу попереджає: фотографувати можна тільки верхню палубу судна зверху. Але без проблем запускає до центру управління катером - ходової рубки, звідки походить управління, зв'язок і ведеться вогонь.

- Будь-який корабель, будь-який катер - це дитя, яке вимагає уваги, любові, - говорить Олексій. - Метал - живий. Багато разів це доведено і перевірено. До нього потрібно ставитися із любов'ю, поважати, цінувати як рідну дитину.

На відміну від "Сагайдачного" тут жвавої роботи екіпажу з командиром, старшин і трьох матросів майже не відчувається. Гармати - зачехлені. Кожен день, каже командир, відбувається бойова підготовка, заняття особового складу та догляд за катером.

- За минулий рік ми накатали по милях ... вистачить, так би мовити, сходити до Греції і повернутися назад, - жартує він. - Цього року не виходили, у зв'язку із льодовою обстановкою і також через відпрацювання завдань.

Але якщо виникне потреба, проблем з виходом у море не буде, запевняє він.

- Є буксири, які можуть пройтися, розколоти лід і вивести кораблі, катери. Лід - це не перешкода.

Олексій у командуванні катерами не новачок. До цього він вже керував кількома. Але від першого виходу у море на "Аккермані" отримав величезне задоволення.

- Ви все життя їздите на "Жигулях", а тут вам подарували Mercedes останньої моделі, - порівнює він. - Ви сіли у цей Mercedes, і ось порівняйте відчуття.

Під час виконання завдання у ходовій сидить механік і командир. Всі системи на катері виведені на "електроніку", за допомогою якої йде контроль всіх параметрів.

- Реальна автономність катера - п'ять діб. Але за рахунок цього опріснюючого устаткування її можна збільшити на дуже багато, скажімо так. А продукти - не проблема з розміщенням, - розповідає Мельник.

Разом з нами на борту і командир катера "Бердянськ" Роман Мокряк. Це не тільки для спілкування з журналістом. Два екіпажі не прив'язані до своїх катерів, вони взаємозамінні. І командири, і матроси можуть виконувати завдання на кожному з них.

До анексії Криму Роман служив на підводному човні "Запоріжжя".

- Не можна сказати, що десь було цікавіше. Пізнання нового - це завжди цікаво, - каже Мокряк.

- Це як сьомий купив айфон, - втручається командир "Аккермана".

- По суті, так. У нас двох є два нових сьомих айфони, - посміхаючись, підтримує Роман Олексія.

- Навіть восьмих, - не заспокоюється командир "Аккермана".