Принаймні, п'ять тез статті "Україна - Китай: без зерна і без перспектив", в яких згадується моє прізвище, є неправдивими та маніпуляційними. А в деяких аспектах публікація аналітика Лупоносова суперечить не тільки дійсності, а й здоровому глузду.
Принаймні, п'ять тез статті "Україна - Китай: без зерна і без перспектив", в яких згадується моє прізвище, є неправдивими та маніпуляційними. А в деяких аспектах публікація аналітика Лупоносова суперечить не тільки дійсності, а й здоровому глузду.
Я не відповідав би на явні маніпуляції, якщо б вони не мали на меті зачепити найважливіший для України зерновий контракт з Китаєм. ДПЗКУ отримала китайський кредит під державні гарантії.
І, в разі форс-мажору постраждають гроші українських платників податків. Тому необхідно розставити крапки над "і" і роз'яснити суть деяких явищ, неправильно і непрофесійно розтлумачених аналітиком Лупоносовим.
Отже, по порядку висунутих звинувачень.
1. Про нібито моє бажання замінити ДПЗКУ на китайському напрямку або приватизувати корпорацію.
Я неодноразово говорив публічно, що дана компанія може бути приватизована. Досвід інших країн доводить неефективність управління державою такими компаніями. Україна в нинішніх умовах не може працювати у збиток там, де є реальні можливості поповнювати держбюджет.
Умови приватизації - окрема розмова. Необхідний індивідуальний план, а також стратегія розвитку і приватизації. Допускаю варіант статусу публічної компанії, можлива конкурсна приватизація або аукціонний продаж із залученням інвесторів.
Якщо ДПЗКУ приватизувати, продати на ринку або зробити з неї публічну компанію, потрібно врахувати зобов'язання за підписаними угодами. При правильному аналізі, розробці стратегії, правильній переговорній позиції можна знайти рішення цього питання. Я бачу, як мінімум 2-3 варіанти, які могли б обговорюватися сторонами.
Однак, при будь-якому варіанті приватизації, якщо таке рішення буде прийнято, я виступаю за абсолютно прозорий механізм і рівні правила для всіх претендентів. Чим більше буде заявлено інвесторів, тим краще. Це можуть бути і українці, і китайці, і американці.
Потенційним партерами можуть бути представники Середнього Сходу, арабських держав. Завдання держави - забезпечити якісну підготовку та ефективний продаж.
Про можливість заміни в контракті ДПЗКУ. Двосторонні договори підписані, їх потрібно виконувати, а не обговорювати.
Всі інші питання сторони контракту можуть вирішувати в двосторонньому контакті.
2. Про те, що Іван Мірошниченко має тісні зв'язки з нинішнім міністром Олексієм Павленком і з екс-керівником ДПЗКУ Валерієм Томіленком.
Я 18 років в агробізнесі. Працював у найбільших світових компаніях, таких як Cargill і Noble, створював і очолював їх представництва в Україні.
Ми працювали з тисячами контрагентів, залучили близько 1 млрд дол. інвестицій в Україну, побудували десятки підприємств і реалізували безліч інвестпроектів.
Безумовно, я знаю всіх топ-менеджерів і власників найбільших українських і світових компаній. В тому числі і названих у публікації людей.
Але факт знайомства не означає наявності спільного бізнесу або інших "тісних" комунікацій.
3. Про те, що Томіленко і Мірошниченко тривалий час працювали в компанії Glencore і Cargill.
Я і Валерій Томіленко ніколи не працювали разом в одній компанії. Я ж особисто ніколи не працював в компанії Glencore.
4. Про те, що Олексій Павленко до призначення в Мінагрополітики був одним з партнерів інвестфонду Pharus Assets Management, засновником якого, нібито, виступав Іван Мірошниченко.
Ця заява є помилковою від початку до кінця. Я ніколи не був засновником цього фонду.
Структуру з такою назвою вже довгий час мусують окремі видання. Прикро, що поважне видання РБК-Україна допустило таку помилку.
5. Про нібито бажання Мірошниченка (за підтримки екс-колег в держкомпанії) замінити ДПЗКУ в контракті з китайцями на наближену до нього COFCO.
Дана теза - найбільш "безглузда і нещадна". Аналітик явно не розуміє, про що пише. Поясню.
Контракт укладений між двома суб'єктами: ДПЗКУ (Україна) і ССЕС (Китай). Компанія "COFCO" (Китай) займає серйозні позиції в галузі в своїй країні. І мені важко уявити, як китайська компанія може замінити в українсько-китайському контракті українську сторону.
У цілому зазначу, що Китай для України - довгостроковий, стратегічний партнер. Експорт у Китай постійно зростає. За ринки Китаю борються всі найбільші країни-експортери: США, Бразилія, Аргентина, країни Європейського Союзу, Австралія.
Українські компанії, які пройшли необхідну сертифікацію і отримали ліцензії на експорт в Китай, також конкурують між собою за цей ринок. Монополізувати цей ринок не можна. В ньому можна перемогти, стаючи найкращим у своєму класі, більш конкурентним і ефективним.