В наступний понеділок, 24 серпня Україна відсвяткує 24 річницю своєї Незалежності. Сьогодні багато істориків, політиків і громадських діячів підводять підсумки нелегкого шляху, порівнюють результати сучасних процесів з цілями і завданнями початкового етапу становлення української державності. Що змінилося за 24 роки? Чи иим курсом рухається країна, який був урочисто проголошений у залі Верховної Ради в 1991 році? З яким настроєм будуть відзначати свято ті, хто стояв біля витоків молодої вільної країни? Як не прикро, розмова з батьками-засновниками Незалежності України пройшла у песимістичній тональності.
В наступний понеділок, 24 серпня Україна відсвяткує 24 річницю своєї Незалежності. Сьогодні багато істориків, політиків і громадських діячів підводять підсумки нелегкого шляху, порівнюють результати сучасних процесів з цілями і завданнями початкового етапу становлення української державності. Що змінилося за 24 роки? Чи иим курсом рухається країна, який був урочисто проголошений у залі Верховної Ради в 1991 році? З яким настроєм будуть відзначати свято ті, хто стояв біля витоків молодої вільної країни? Як не прикро, розмова з батьками-засновниками Незалежності України пройшла у песимістичній тональності.
На думку Івана Драча, Героя України, дисидента радянської епохи, одного із засновників Народного Руху України (НРУ, першої офіційної української антирадянської політичної організації), порівнювати часи зародження державної Незалежності з нинішніми часами не можна.
"Тоді був один час, а зараз - інший. Тоді у нас були великі надії, великі ілюзії, що коли Україна здобуде Незалежність, все буде в порядку, ми будемо рухатися в правильному напрямку. Тоді було необхідно подолати систему, яка називалася радянською, проголошувати вільну незалежну Україну. А зараз вже пройшло 24 роки. І, в якому стані зараз? Дуже важка і болюча ситуація", - сказав політик.
З болем у серці він констатував, що протягом 24 років, з кожною зміною влади, ситуація в країні погіршувалася: тоталітарна система управління посилювалася, павутиння корупції розросталася, економіка сповзала все ближче до прірви, населення бідніло.
"Винні всі. Винні Президенти, які у нас були, прем'єр-міністри, міністри, депутати. Зараз дуже важко шукати якісь оптимістичні нотки в душі. Дуже багато хворобливого", - сказав Іван Драч.
Вторить йому і Левко Лук'яненко, Герой України, дисидент, засуджений за публічні заклики до відокремлення України від Радянського Союзу.
"Тоді був період загальноукраїнського оптимізму. Всі відчували відродження України, перехід до нового суспільства, від диктатури до демократії. Ми думали, що вийдемо з колоніального рабства і станемо незалежними. Думали, що побудуємо сильну державу. Всі чекали поліпшення, адже ми отримували свободу. Думали, що й матеріальний достаток буде більший. Початковий ентузіазм був погашений вже в 1993-1994 роках. Почалося розчарування. Потім люди звикали до гірших умов. Як би там не було, нація стала дорослішою, тому, що всі 24 роки нація перевчалась, перевиховувалась. Це важливо. Нація сьогодні втратила ілюзії щодо Заходу, втратила ілюзії щодо нашої влади. Адже ми думали, що наша влада нарешті буде українською, яка любить Україну, і буде служити своєму народові. Виявилося ж, що влада у нас змінюються від однієї поганої до іншої поганої. Але головне те, що у народу вже сформувався дорослий погляд на владу", - вважає Герой України.
Схожа думка і у Володимира Яворівського, одного з головних засновників НРУ, який проголосив з трибуни Верховної Ради декларацію про Незалежність.
"Це були дуже цікаві, насичені і неповторні роки. Особливо 1989 рік. В цьому році я виграв мажоритарні вибори всесоюзного масштабу. І вже через годину був у Москві, бачив Горбачова, відразу вступив в групу Сахарова-Єльцина. Це була перша опозиційна група. Звичайно ж, повітря практично над усім Радянським Союзом було переповнене духом свободи, відчуттями змін, колосальних змін у нашому житті. Ми, українці, жили ідеями власної держави. Коли ми дискутували з Єльциним в його кабінеті, він переконував прибалтів і мене, як представника України, і грузин. Він говорив: ну навіщо вам ця незалежність, давайте побудуємо демократію в Союзі - і все стане на свої місця. Він не розумів національних питань, і ми намагалися йому пояснити. І доводилося навіть ночами, іноді за чаркою, переконувати Єльцина, що національні питання необхідно вирішувати в першу чергу. Звичайно, найголовніше те, що в Україні був створений Народний Рух. Це було тією подією, яка пронизувала свідомість громадян. Це було нечуване раніше свято, грандіозний духовний підйом", - згадує Яворівський.
Політик з сумом визнав, що всі колишні надії на свободу, демократію, добробут і європейський курс України сьогодні розбиті.
"Ситуація дуже важка - і соціальна, і політична, і економічна. Суспільство в дуже важкому стані. Йде війна, кожен день гинуть наші люди. Бідність зашкалює", - підкреслив політик.
Наші співрозмовники зійшлися на думці, що європейському курсу нашої країни перешкоджають небачена раніше корупція у владі, політизованість судів, відсутність будь-яких реформ в інтересах народу, низький рівень політичної культури, кримінальні переслідування інакомислячих.
В якості прикладу рухівці призвели безпрецедентний судовий процес над Олександром Лавриновичем, який також вніс чималу лепту у становлення Незалежності України.
Іван Драч нагадав, що засновниками незалежності були багато людей. "Але одне можу сказати, що без НРУ не могла бути проголошена Незалежна Україна. Лавринович був серед тих людей, які робили все можливе для того, щоб був Рух, і була Незалежна Україна. Але, на жаль, коли приходить нова влада, вона шукає серед своїх опонентів ворогів і намагається їх нейтралізувати. Це така, на жаль, традиція. Адже ми тільки йдемо поки в Європу (сміється, - РБК-Україна). Я згадую про Лавриновича, що в ті часи він був діяльним і активним рухівцем. І нічого поганого про Лавриновича я сказати не можу. Я не бачу особливої претензії до Лавриновича. Якщо мова йде тільки про те, що він заплатив гроші за американських адвокатів, які відстоювали інтереси України в Європейському суді по справі "Тимошенко проти України", то це було зроблено за вказівкою Президента", - сказав Іван Драч.
Солідарний з побратимом і Володимир Яворівський.
"Мені легко говорити про Лавриновича тому, що кандидатом в депутати СРСР мене висував Інститут надтвердих матеріалів. І в президії сидів молодий чоловік. Це був Лавринович, який вів збори. Ми з ним дружили. Потім він став заступником голови НРУ. Він бував у мене вдома. Це - дуже нормальна людина, така, знаєте, педантична і стримана. І, звичайно ж, він тоді зіграв дуже важливу роль, як заступник В'ячеслава Чорновола. Це було дуже почесно. На даний момент варто віддати належне його честі, що він не втік з України. Хоч Лавринович і працював у системі Януковича, він не є ключовим якимось там персонажем у сьогоднішній розстановці політичних сил. Є набагато важливіше й вагоміше особистості, які дійсно заслуговують не тільки осуду суспільства, але і суду над ними", - вважає Яворівський.
На питання, що чекає країну далі, співрозмовники підтримали думку Левка Лук'яненка. Він вважає, що, незважаючи ні на що, перемога, врешті-решт, все ж буде за Україною. Хоча народ ще чекає серйозна боротьба за справжню Незалежність, як із зовнішнім агресором, так і внутрішнім. Україну підтримує увесь цивілізований світ, і це - головне.
"У нас так склалося, що наша влада не думає про народ, а дбає сама про себе. І цю систему дуже складно подолати. Але зрозуміло й те, що її побороти необхідно! Тільки війна з Московією стримує народ від нової революції. З іншого боку, злочинність влади зменшує шанси України в цій війні. Але я переконаний в тому, що Захід не дозволить Росії поглинути Україну. Перемога буде на боці України!" - впевнено заявив Левко Лук'яненко.