Регіональний бунт

Центральна влада завжди прагнула втручатися в роботу місцевого самоврядування. Раніше, як правило, якщо не виходило за підсумками виборів роздобути "зручного" чиновника в тому чи іншому регіоні, схиляти до співробітництва місцевого лідера нерідко могли за допомогою шантажу або тиску. Так була влаштована система, коли великі чиновники зі столиці, отримавши вказівки, їздили в регіони прибирати на місцях критиків влади.

Після виборів президента у 2019 році, очікувалося, що ця ситуація, як і багато іншого в країні, зміниться кардинальним чином. До того ж, за перший рік президентства Володимир Зеленський зміг влаштувати політичний бліцкриг: розпустити парламент, провести дострокові вибори, створити монокоаліцію в парламенті, сформувати свій уряд і оновити керівників правоохоронних органів, зокрема, Генпрокуратури та СБУ.

Здавалося б, в руках новообраного глави держави всі козирі влади. Однак, команді президента ще належить пройти тест на міцність на місцях, адже особливість місцевих виборів в тому, що на них працює більшою мірою не стільки загальнонаціональний порядок, скільки місцева проблематика. Крім того, у багатьох регіонах вагому роль відіграють сили, пов'язані з місцевими лідерами.

"Це, як правило, популярні мери. Серед переможців завжди є їх партії, тому саме у таких – хороші шанси на перемогу", – зазначає політолог Володимир Фесенко.

За його словами, на місцевих виборах в основному більше партій, ніж на парламентських виборах, і ці вибори також не стануть винятком, особливо враховуючи результати виборів парламентських.

Втім, нерідко центральна влада недооцінює місцеві вибори й виявляється неготовою до них. Але, саме в регіонах більш відчутні відсутність реформ і обіцяне благополуччя в країні, і, як наслідок, сильніше зростає невдоволення владою. Крім того, якщо придивитися до досвіду сусідніх країн, невдоволенню знаходиться й інше пояснення.

Починаючи з 1991 року, Польща, Чехія, Угорщина пройшли шлях від комуністичних сателітів до успішних європейських держав з розвинутою економікою, високими зарплатами й гідним рівнем життя.

Державний апарат цих країн будувався як необхідний елемент економічної та підприємницької свободи, захисту громадянських прав, створення комфортного середовища проживання, де всі живуть за однаковими правилами, дотримуючись балансу між особистими та суспільними інтересами.

Але Україна пішла по іншому напрямку, перетворившись більше на державу чиновницького свавілля, де вузька група псевдоеліти перетворила державний апарат користолюбця, використовуючи армію чиновників і силовиків для обслуговування та захисту власних інтересів.

Цитата, приписувана Каудильйо Франко: "Друзям – все, ворогам – закон", набула в Україні абсолютно новий сенс: "Друзям – все, ворогам – беззаконня". Так відбувалося при всіх президентах, і в якомусь вигляді ще продовжує відбуватися і зараз. У цій ситуації, звичайний українець абсолютно не захищений від свавілля і репресій державної машини.

Фактично, всі роки незалежності влада в Україні була самим вигідним і прибутковим бізнесом. Звідси люксові автомобілі та дорогі особняки у депутатів, міністрів, навіть звичайних міських прокурорів, які вони не змогли б купити за кілька життів, якби працювали за зарплату державних службовців. Це – навіть не таємний бізнес, яким можна було б вважати фірму, записану на кого-небудь з близьких родичів, а узаконена система грабежу і користолюбства, яка процвітала в країні все це час.

І, голосуючи на виборах президента у 2019 році, українці сказали стверджувальне "ні" всієї старої системи, віддавши перевагу, нехай і недосвідченій, але новій команді. У ситуації з місцевими виборами, регіональні еліти на сьогодні – єдина сила, яка може скласти політичну конкуренцію президенту і його партії.

Битва на місцях

Соціологічна група "Рейтинг" та Міжнародний республіканський інститут – IRI Ukraine оприлюднила результати Шостого муніципального опитування, згідно з яким простежуються наступні регіональні тенденції: невдоволення діями місцевої влади висловлюють переважно жителі Херсона, Сєвєродонецька, Миколаєва, Полтави та Чернівців. Найбільше задоволених місцевою політикою серед жителів Хмельницького, Чернігова, Івано-Франківська та Вінниці. Найбільше невизначеного електорату в Черкасах (51%), Чернівцях (48%) та Хмельницькому (45%). Водночас, й ті, хто користується підтримкою, наприклад, мер Дніпра Борис Філатов.

Проте, попри це, осінні місцеві вибори в Дніпропетровській області можуть змінити політичний ландшафт в регіоні. Говорячи про політичні уподобання, то згідно з даними соціологічного агентства "Рейтинг", зараз у Дніпрі "Слугу народу" підтримують 22%, "Опозиційну платформу – За життя" - 11%, "Європейську солідарність" - 6%, "Батьківщину" - 3%, "Голос" - 1%. А ось партія нинішнього мера міста, Бориса Філатова набрала б 33% підтримки.

На сьогодні в президентській "Слузі народу" не визначилися з кандидатом в мери Дніпра. Однак, серйозно обговорюється кандидатура дніпровського нардепа-мажоритарника Максима Бужанського, якого небезпідставно відносять в орбіту впливу олігарха Ігоря Коломойського. Сам же Коломойський був би не проти вибити Філатова з його крісла, і найбільш реальною кандидатурою для такої ролі, на його думку, може бути Бужанський.

Ще один потенційний кандидат на крісло мера Дніпра від "слуг" - народний депутат Кирило Нестеренко, який останнім часом розвинув бурхливу діяльність в Дніпрі. Встиг потенційний кандидат в мери відзначитися і скандалом. Так, нинішній мер звинувачує його в тому, що він разом з головою обласної ради Святославом Олійником вирішили трохи підзаробити під час карантину, переділив обласний ринок тестування і розгорнувши справжній терор проти співробітників і керівництва Дніпропетровського обласного лабораторного центру. Втім, з боку центральної влади реакції на цей інцидент поки не було.

Місцеві ЗМІ також вказують і на іншу історію, яка сталася в Дніпрі. Зокрема, є інформація, що в Дніпровські управління ГПУ і СБУ приїжджали чиновники з Києва, а саме заступник генпрокурора України Андрій Любович та заступника голови Служби безпеки України Володимир Горбенко.

Поки незрозуміло, чим викликаний особистий візит столичних силовиків у Дніпро. Але цілком можливо, що влада збирає інформацію і навіть можливий компромат на мерів великих міст, особливо опозиційно налаштованих до центральної влади.

Політичний баланс

Місцеві вибори, однозначно, змінять баланс політичних гравців. Партія "Слуга народу" залишається лідером підтримки українців в більшості міст з невеликою тенденцією втрати голосів. Якщо місцеві еліти зроблять ставку на непарламентські партії – це стане початком локальної політичної децентралізації. Міста-мільйонники вже готуються до різноманітних альянсів і будують власні конфігурації.

Зараз в Україні немає домінуючої моделі електоральної поведінки. Порядок денний визначають соціальну напругу, невпевненість у завтрашньому дні, нестабільна економічна ситуація, що породжують апатію і розчарування.

Перед кожними виборами формуються нові потреби та запити суспільства. Розчарування додає і ситуація з карантином, оскільки виборці бачать неефективність дій місцевої влади. Більшість виборців зроблять свій вибір на користь конкретної політичної сили, пов'язуючи з нею надії на вихід із кризи як на національному, так і на особистому рівнях.

Водночас, мери міст і лідери громад не завжди повинні бути згодні з Києвом. Але шукати компроміс і домовлятися – нормальна практика всіх розвинених демократичних країн. Адже мери та інші представники місцевого самоврядування найкраще знають і бачать реальну картину на місцях. Крім того, саме вони знаходяться найближче до людей, щодня стикаються з проблемами своїх міст в самих різних галузях: комунального господарства, транспорту, енергетики, медицини, освіти, екології.

Принцип справжнього місцевого самоврядування передбачає ефективне розв'язання проблеми – там, де вона виникла; і тими, хто перебуває ближче всього до її вирішення. Тут не працюють прямі вказівки і розпорядження, спущені з адміністративної вертикалі.

Ефективно управляти великою державою можна тільки делегуючи повноваження, чого не відбувалося в Україні останні 29 років незалежності. Президентові ж зараз потрібно будувати комунікацію з місцевим самоврядуванням, проводити регулярні зустрічі з лідерами великих міст. Тільки в такому випадку влада візьме належним чином реформу місцевого самоврядування під контроль.