Олександр Сєнкевич: Люди старшого віку вірять, що з приходом ОПЗЖ все знову складеться як в СРСР

Як і в багатьох великих українських містах, в Миколаєві офіційні результати місцевих виборів, що відбулися 25 жовтня, остаточно не оголошені. Але в цілому підсумки голосування вже зрозумілі. У другий тур з результатом 39% виходить мер міста, кандидат від "Пропозиції" Олександр Сенкевич і висуванець "Опозиційної платформи "За життя" Владислав Чайка, який набрав близько 29% голосів, за даними паралельного підрахунку "Пропозиції". Кандидат від "Слуги народу" Тетяна Домбровська залишилася третьою з результатом трохи більше 12% голосів.

Підсумки виборів до міськради вже оголосили: перше місце здобула ОПЗЖ – 28,6%, далі йдуть "Пропозиція" (23,1%), "Слуга народу" (14,9%), "Європейська солідарність" (7%), Партія Шарія (6,4%) та "Наш край" (5,1%). Таким чином, майбутня миколаївська міськрада знову буде дуже різношерстною – і цілком ймовірно, знову буде конфліктувати з мером Сєнкевичем у випадку його переобрання на новий термін. У розмові з РБК-Україна це визнав і сам градоначальник, хоча і сподівається, що цього разу працювати з депутатами йому буде легше.

Сєнкевич багато разів підкреслює, що кандидати від "Пропозиції" на цих місцевих виборах принципово не піднімали ідеологічні питання, на кшталт мови або геополітичного вектора України, на відміну від своїх конкурентів з "Євросолідарності" і ОПЗЖ. Але його думку про такі чутливі теми, як, наприклад, декомунізація, все ж вдалося дізнатися.

– Підрахунок голосів на виборах у Миколаєві ще триває, але з мерськими виборами ситуація вже зрозуміла: буде другий тур, куди вийшли ви і кандидат від ОПЗЖ Владислав Чайка. Це для вас очікуваний результат, ви ним задоволені?

– Я орієнтувався виключно на нашу штабну соціологію. Ми розуміли, що у другий тур швидше за все вийдемо ми з Чайкою. Ми думали, що за міськраді у нас будуть третій результат, після ОПЗЖ і "Слуги народу", але в підсумку опинилися на другому місці. Найкраще, що нам вдалося в цій кампанії – мобілізувати свій електорат, при тому, що явка була невисокою.

– А чому в Миколаївській області виявилася така низька явка, друге місце знизу після Донецької?

– Мені здається, миколаївці – люди, які просто розчарувались. Миколаївська область дала партії "Слуга народу" і Володимиру Зеленському один з найбільших відсотків в Україні на виборах минулого року. І в зв'язку з цим у миколаївців були якісь очікування. Ми бачимо, що за цей короткий час їх очікування не виправдалися. І, як результат, така низька явка.

Тут питання вже навіть не в розчаруванні в якійсь конкретній політсилі, а в тотальному розчаруванні в системі виборів, демократії як такій.

У ОПЗЖ є мобілізований електорат старшого віку, на якому вони грають, на їхніх спогадах про Радянський Союз. І постійне промивання мізків по телевізору дає свої результати, люди старшого віку вірять, що з приходом ОПЗЖ все знову складеться як в СРСР.

– Тобто це навіть не проросійський сантимент, а прорадянський?

– Так. Насправді, в їх розумінні, Радянський Союз – це найкраще, що було в житті Миколаєва. Під час СРСР була побудована вся інфраструктура, яка є в місті. Працювали заводи, люди були зайняті, у них були перспективи, вони могли планувати своє життя. Сьогодні заводи закриті, інфраструктуру ми не встигаємо відновлювати таким темпом, як вона руйнується. Люди це бачать, відчувають і згадують, як це було раніше, і на цих почуттях і грає ОПЗЖ.

– Чайка для вас виглядає зручним конкурентом у другому турі? З урахуванням того, що він за себе може зібрати весь проросійський електорат, з іншого – мобілізувати проти себе весь антиросійський?

– Я б не вплутував взагалі Росію в цю історію: проросійський електорат, проукраїнський і т. д. Це більше риторика політичної партії ОПЗЖ на державному рівні. На локальному рівні я все-таки не думаю, що Чайка здатний мобілізувати більше, ніж він вже мобілізував в першому турі, він і так підтягнув максимально можливу кількість електорату ОПЗЖ.

Півроку тому він був ще невідомий. Вірніше, відомий як власник величезної кількості будок, МАФів, як людина, яка разом зі своїм партнером захопила масу горищ і підвалів у місті. І як син свого батька – мера Миколаєва Володимира Чайки, який 13 років керував Миколаєвом, з 2000 по 2014 роки. Цікаво, що деякі люди старшого віку, які були налаштовані голосувати за нього, з подивом дізнавалися під час наших зустрічей, що це не Володимир Чайка йде на вибори, а його син. Це і смішно, і сумно.

– Виходить, ці люди, м'яко кажучи, не особливо стежать за політичним життям міста.

– Так. А наше завдання – залучити наших прихильників, щоб вони прийшли на дільниці у другому турі. У моїй передвиборчій кампанії не було взагалі ні "проєвропейської", ні "проросійської" риторики. Це справи державної ваги, вони визначаються на державному рівні. Ми ж говорили про речі, які повинні зробити місто Миколаїв комфортнішим, зручнішим, успішнішим: сфера ЖКГ, дороги, тротуари, транспорт, зони відпочинку, спорт, освіту і т. д., такі речі, які ми робимо на місцевому рівні.

Ми намагалися взагалі займатися питаннями міста, а не всеукраїнського порядку денного.

– Нинішній голова фракції "Слуга народу", миколаївець Давид Арахамія, підтримував вас на виборах 2015 року. А зараз ви підтримуєте з ним стосунки?

– Ні. Він в односторонньому порядку припинив їх після того, як вирішив балотуватися в депутати від "Слуги народу". Він системно критикував мене, говорив, що розчарувався в мені як у мері міста. Я відповів, що не потрібно зачаровуватися, щоб потім не розчаруватися.

І потрібно розуміти, що одна справа працювати з монобільшістю, а інша – з міською радою, в якій половина працює за принципом "чим тобі гірше, тим їм краще". Зараз я думаю, що Давид, побувши депутатом, трохи покрутився і зрозумів, як відбуваються процеси.

Я думаю, нам все одно треба спілкуватися, тому що це все-таки глава фракції та людина, якій Миколаїв повинен бути близьким, яка мала би щось залишити після своєї п'ятирічної роботи для міста Миколаєва. Поки нічого, ми чуємо анонси якихось проектів, в яких повинно брати участь місто, але не бачимо їх реалізації.

– Як ви самі сказали, Миколаїв на минулих виборах дав дуже високий рівень підтримки Зеленському і "Слуги народу". Зараз він скоротився до 14-15%, за попередніми даними. До кого перейшов цей електорат?

– Миколаїв – дуже незвичайне місто, тут важко щось прогнозувати.

Нам сьогодні необхідно максимально активізувати тих людей, які подумали, що в першому турі вже все закінчилося.

Ми не розраховуємо на електорат Чайки, але серед людей, які голосують за ОПЗЖ, є й ті, хто голосує за мене. Тобто вони розуміють, що відбувається в місті і що змінюється, і підтримують мене як міського голову. При цьому підтримують порядок денний ОПЗЖ на загальнодержавному рівні.

Ми працюємо не тільки з молоддю, але і з людьми старшого віку, ми розвиваємо "Університет третього віку", працюємо з цими людьми в наших територіальних центрах соціальної допомоги, намагаємося вчити їх комп'ютерної грамотності тощо.

Я вважаю, що місто зобов'язане брати на себе цю функцію, щоб такі люди не відчували себе покинутими і нікому не потрібними. Тому що якщо молодь буде таке бачити, у неї не буде мотивації залишатися в цій країні: ага, ми завтра будемо на їх місці, і держава буде з нами вчиняти точно так само. І вони будуть просто їхати з України.

– Розкажіть на прикладі Миколаєва: при створенні різних союзів на рівні міськрад якусь роль відіграє позиція відповідної партії по стратегічним питанням а-ля мова або НАТО? Чи тут на місцях все залежить від конкретних персоналій, які представляють партію, і саме цей фактор визначає конфігурацію сил?

– Це підхід, який я намагаюся культивувати в Миколаєві всю свою каденцію У місцевому самоврядуванні немає такого поняття як створення коаліції. Попередній міський голова говорив, що каналізаційна труба не має партійної приналежності.

На місцевому рівні не стоять питання геополітики, входження в Євросоюз і т. д. У нас проблеми з падаючими колекторами, з тепломережами, які рвуться, садками і школами, якы розвалюються, недофінансованими лікарнями і т. д. І вирішення цих питань повинно об'єднувати депутатський корпус, а не ідеологія або прийняття якихось звернень до Верховної ради щодо якихось питань стратегічного значення.

Дуже часто місцеві журналісти говорили: ось, дивіться, Сєнкевич знову проголосував з "Опозиційним блоком" бюджет! Почекайте, бюджет має голосуватися усіма партіями, тому що у кожної партії є зобов'язання перед виборцем, і ці зобов'язання повинні бути відображені в бюджеті. Якщо вони є в бюджеті, то всі голосують.

Ось, сьогодні ми їдемо на відкриття каналізації в центрі міста, де її не було взагалі ніколи, за 230 років існування Миколаєва! Є такі вулиці, Слобідські, з них почалося формування Миколаєва як міста.

– Тобто в 21 столітті в обласному центрі велика кількість людей користується вигрібними ямами?!

– Так, у нас ще є купа таких районів, у старому центрі, біля центрального ринку. І все це треба робити, і питання тут стосується не конкретно якогось Сєнкевича чи якоїсь партії, це питання стосується звичайних жителів, які в 21 столітті не мають базових зручностей.

Ще так часто буває, що при розподілі бюджетних коштів депутати керуються доцільністю для майбутньої виборчої кампанії. Якщо вибирати між приватним сектором і багатоповерховими будинками, то виберуть багатоповерхівки, тому що там більше людей можуть потім прийти на вибори.

Тобто, скажімо, за півтора мільйони ви можете зробити дорогу в приватному секторі, де 20-40 приватних будинків. І за ці півтора мільйона можете зробити внутрішньоквартальний проект, де чотири дев'ятиповерхівки, чотириста квартир, грубо кажучи. І така логіка була завжди з моменту розпаду Радянського Союзу.

В останні п'ять років я спробував її зламати і дати максимально грошей у віддалені райони, яким ніколи не приділялася увага. За останні п'ять років у приватному секторі було побудовано більше доріг, ніж за попередні двадцять п'ять.

Звичайно ж, це завдяки децентралізації, завдяки тому, що місцеві бюджети зросли. Але ми ж могли на ці гроші навести якусь красу в центрі...

– Наприклад, побудувати скляний міст.

– Так. Але тоді б люди на периферії знову залишилися без доріг і каналізації. Звичайно, це довгий шлях, і, звичайно, за п'ять років ми не зробили все, що потрібно зробити у цьому місті. Але ми заклали фундамент.

– Миколаївська міськрада знову буде дуже різношерстною, як і в минулі п'ять років, найбільша фракція у ОПЗЖ, а не у "Пропозиції". Є варіант, що ви в разі своєї перемоги на виборах мера знову проведете п'ять років у перманентному конфлікті з депутатами?

– Я думаю, що так, така вірогідність є. Але у нас є план, я вже все-таки не та людина, яка була у 2015 році, у мене вже є досвід роботи з попередньою міськрадою, будемо домовлятися, в публічній площині.

Гадаю, що каденція буде непередбачувана, але при цьому все одно буде легшою, ніж попередня. По-перше, не буде такої без двох осіб монобільшості, як було у "Опоблоку". І зрадники теж були, які потрапили під прапорами "Самопомочі" в міськраду і відразу ж забули про "Самопоміч" як таку. Я сподіваюся, що новий імперативний мандат буде стримувати депутатів від масових переходів.

– У міськраді вашим головним опонентом, очевидно, стане ОПЗЖ, і вони будуть собі хотіти кандидатуру секретаря міськради?

– Так, але і "Слуга народу" теж може на неї претендувати. Питання ж не тільки в партійній приналежності, а і в прізвищах. І якщо ми говоримо про провали якихось проектів, вони будуть мати конкретне політичне забарвлення. Сьогодні я вважаю, що найкращий інструмент міського голови в роботі з міськрадою – публічність. У мене ніколи не було "лічняків" щодо відведення мені землі, кіосків і т. д. І я готовий публічно показувати всі запропоновані проекти в найближчі п'ять років.

– У коментарях на тему місцевих виборів одне з найпопулярніших слів – реванш. Тільки різні партії говорять про різні "реванші", хтось, в "Слузі народу", про реванш партії Петра Порошенка, але частіше – про реванш ОПЗЖ. Ви ознаки якогось реваншу бачите – якщо не брати тільки Миколаїв, в цілому по країні?

– Якщо говорити про те, що партія ОПЗЖ є правонаступником "Опозиційного блоку", який в свою чергу – правонаступник Партії регіонів, то ми, навпаки, бачимо динаміку вимивання цього електорату.

Колись було 60 депутатів міськради від ПР – із 90, потім 26 – з 54. Тобто, відразу було дві третини, потім майже половина, сьогодні – це вже 17 осіб, тобто одна третина. Ми бачимо спадний тренд. Тобто все-таки це не реванш, а потуги утримати свій електорат. Що стосується БПП і "Євросолідарності" – у них є ядерний електорат, який за них голосував тоді і голосував зараз, кількість депутатів у міськраді у них навіть зменшиться.

Кількість майбутніх депутатів від "Пропозиції" говорить про те, що з'явилося більше людей, які довіряють міському голові. Минулого разу, коли я йшов з "Самопоміччю", у нас було 10 мандатів, зараз буде більше, це означає, що у людей є надія, що ми продовжимо розпочаті нами проекти. І якщо у нас вийде виконати обіцянки, то підтримка на наступних виборах тільки зросте. Це і є ідеологія партії "Пропозиція" – владу в країні треба будувати знизу. Не з партії у Верховній раді – до місцевих рад, а навпаки.

– В інтерв'ю РБК-Україна ваш колега по партії, мер Дніпра Борис Філатов, прямо говорив, що після місцевих виборів мова піде вже про парламентські. Історія з місцевими виборами наближається до закінчення, отже, тепер ви вже можете говорити про парламентські перспективи?

– Я думаю, це далека перспектива, але про неї варто говорити, не будемо соромитися. Просто потрібно обговорити поняття "влада". Для когось це мета, для багатьох, для більшості. І для мене, і для Бориса Філатова, і для багатьох тих, хто об'єднався в "Пропозицію", це не мета, а лише інструмент. І щоб змінювати деякі речі на державному рівні, які впливають на місцеве самоврядування, нам потрібен такий інструмент, як представництво у Верховній раді.

Ми бачимо, що багато депутатів ВР не розуміють елементарних основ держуправління та місцевого самоврядування, вони повинні були пройти шлях знизу і зрозуміти, як працює система, з дрібних шестерінок. У цьому сенсі звичайно ж нам потрібні депутати ВР, але лише як інструмент.

– Особисто ви не підете в Раду?

– Ні, мене це не цікавить, я це говорив протягом п'яти років і повторюю зараз. Я знаю людей, у яких є таке бажання, я буду їх підтримувати, але себе я бачу міським головою міста Миколаєва.

– Від співрозмовників у "Слуги народу" доводилося чути таке пояснення підсумків місцевих виборів: кожен, хто йшов проти діючих мерів, зокрема кандидати від СН, боролися не стільки з персоналіями, як з успішними результатами децентралізації. Ви згодні з таким твердженням?

– Я завжди говорив, що реформа децентралізації – найбільш успішна реформа в Україні за всі роки незалежності. Вона не доведена до кінця, але те, що ми вже маємо, це правильний шлях, і її треба продовжувати.

– А чого вам не вистачає як місцевій владі: повноважень, якогось законодавчого регулювання?

– Нам не вистачає повноважень контролю, не вистачає муніципальної поліції. Посада судді теж повинна бути виборною. В селах повинні бути не дільничні, а шерифи і т. д. Тобто ми хочемо, щоб все будувалося на принципах субсидіарності: є відповідальність, є фінанси, є робота. Ми готові за все відповідати, ми готові відповідати за тарифи – найбільш болючу тему.

Сьогодні на державному рівні НКРЕКП приймає тарифи на тепло в місті Миколаєві, і ми чуємо по телевізору, що тарифи на тепло в Миколаєві високі, тому що мер не хоче їх знижувати. По-перше, у мера немає повноважень, по-друге, вони не високі, у нас вони четверті знизу по Україні.

Але політично це звучить так по телевізору, люди цьому вірять, особливо якщо це говорить президент. Це неправильно. Ми готові брати відповідальність. Повинен бути звичайний тарифний калькулятор, в інтернеті, в телефоні, щоб людина розуміла, чому вона платить за воду саме стільки.

– У контексті децентралізації деякі ваші колеги-мери піднімають і інший аспект: вони вимагають перенести на місцевий рівень питання найменувань і перейменувань, пам'ятників і т. д. І на цьому на місцях часто намагаються політично грати, особливо перед виборами. На вашу думку, повинна бути єдина державна політика в цій сфері чи це дійсно треба передати на місця?

– Наша країна дуже неоднорідна. І питання перейменування вулиць завжди дуже складні. На сході одні герої, якими ламали мізки 70 років, на заході більше героїзують інших людей, які також боролися за незалежність України.

З цим не потрібно грати. Є державна політика, національна політика, політика національної єдності. Потрібно в сферу освіти впроваджувати такі нитки, які будуть зшивати Україну, а не давати можливість побутовим сепаратистам займатися цим на місцях. Закон про декомунізацію дійсно іноді був сприйнятий надто прямолінійно.

– Що ви маєте на увазі?

– Наприклад, учасник Другої світової війни, Володимир Васляєв, який працював першим секретарем миколаївського міськкому партії, фактично мером міста, зробив дуже багато для Миколаєва. Більш того, його заслуги відзначені тим, що його поховали не просто в секторі, де ховають почесних городян, а поруч з могилою невідомого солдата.

Він навіть врятував від в'язниці відомого народного художника України, дисидента Андрія Антонюка, тому що він шанував творчість, для нього культура була важливіше, ніж якась політична доцільність. Після його смерті вулицю Театральну перейменували у вулицю Васляева. Але під час декомунізації вона знову була перейменована в Театральну, у зв'язку з тим, що він був першим секретарем компартії.

Я думаю, такі винятки мають бути також описані в законі. Для цього є Інститут національної пам'яті, і він повинен займатися цими питаннями. Не повинно бути перекосу в одну сторону.

– Якщо Україна буде розвиватися приблизно в нинішньому ритмі і не буде якихось нових масштабних потрясінь, з часом, якщо мислити в масштабі десятиліть, країна стане більш однорідною в оцінках свого минулого і подібних питаннях? Або ж певні регіональні відмінності все одно будуть зберігатися?

– От якщо взяти Миколаїв – йому 230 років. За європейськими мірками це дуже молоде місто. Коли його починали будувати, в Парижі вже вирувала Французька революція. У нас молода держава і потрібно працювати над об'єднанням, це повинно бути основною державною ідеологією. І маючи монобільшість, цим мала займатися Верховна рада.

Згідно з дослідженнями IRI (Міжнародний республіканський інститут, – ред.), люди з південного сходу країни найменше подорожують, і не за кордон навіть – вони взагалі не знають, що таке "за кордоном", вони не знають, чому площа повинна мати вигляд площі, а не саду. І коли їм кажуть, що у Львові "бабайки", то вони, ні разу там не побувавши, в це вірять, вірять у те, що там б'ють морду за російську мову. І такі люди в Миколаєві дійсно є. Люди просто їздять по маршруту дім-робота-магазин, максимум на море кудись в Маріуполь. І поїхати кудись далеко – вже дорого, страшно і т. д.

– Наскільки я розумію, то у часи до Революції гідності місцеві еліти як раз і культивували такий підхід.

– Так, тому що в місцевому болоті легше колупатися, навіщо нам люди з чужого болота.

– Тим не менше, коли в 2014 році в Миколаєві були якісь проросійські бродіння, їх відразу ж задавили, і місто дуже чітко заявило себе проукраїнським, без всяких варіантів. Потім в 2015 році представник синьо-білого табору програв вибори вам – представнику партії "Самопоміч". Тобто, за всіх обставин, проукраїнське ядро, може, і не таке велике, але активне?

– Вони як сплячий вулкан. Якщо їх не чіпати, вони будуть спати. Якщо їм нав'язувати якусь смуту, то миколаївці встануть і знесуть того, хто це буде просувати. І треба не забувати, що Миколаїв є одним з найбільш мілітаризованих міст. У нас велика кількість військових частин. У нас багато людей, які готові захищати свою батьківщину, для яких це по суті робота. Вони живуть у Миколаєві і готові виходити на його захист.

– В "Пропозиції" перед виборами багато говорили про тиск на місцеве самоврядування, у миколаївській мерії в серпні теж були обшуки. Що з цими справами зараз і як ви думаєте, після виборів пресинг припиниться?

– Я думаю, що пресинг буде продовжуватися. Завжди була така історія, коли державна влада намагалася впливати на місцеве самоврядування, а найкраще це робити, маючи "папочку".

– Місцеві групи впливу в Миколаєві досить неохоче пускали в місто чужий бізнес, це правда?

– Є така проблема. Це елемент такої містечковості. Миколаїв зможе прийти до успіху, коли приверне сюди свіжу кров. Всіляко намагаються блокувати на рівні депутатського корпусу, не продовжують оренду землі і так далі. У нас в Миколаєві немає нормального, великого торгово-розважального центру!

Ми почали міняти центр, а багато людей сказали: у нас що, немає інших проблем? Соборну площу почали ремонтувати – теж кажуть, навіщо це?.. У нас є проект реконструкції центральної вулиці Соборної – аналогічні скарги.

– Згідно з дослідженням групи "Рейтинг" спільно з IRI, за рівнем оцінки громадянами своїх свобод і можливостей Миколаїв посідає одне з останніх місць. Така картина явно склалася за весь час незалежності, але ви, як керівник міста, який має великі шанси на другу каденцію, знаєте, як це змінити?

– Є справді глибинні проблеми. Багато вважають, що їхні свободи і права утискаються, але часто справа просто у невмінні ними користатися. Або в незнанні. Багато людей також не розуміють, хто за що відповідає: чим відрізняється державна влада від місцевої, за що відповідає мерія, за що районні адміністрації і так далі.

Треба займатися освітою у школах, ввести додаткові три предмети: громадянська освіта, щоб з дитинства люди знали, за що відповідає президент, за що відповідає мер, за що відповідає міськрада, з дитинства і до університету. Це те, що необхідно в житті.

Далі – історія рідного краю, щоб люди приростали корінням, щоб не сприймали місто як базу перекидання від батьків в іншу країну. І третє – уроки етики, напевно, ви бачите, ми звикаємо до того, що матюкатися – це нормально і т. д., тобто просто побутова етика, питання поваги, співіснування в громадському просторі тощо.

– Ви нещодавно відправили лист у Кабмін із закликом дозволити роботу окремих категорій закладів, незважаючи на "червону" зону. Вам відповідь прийшла? І загалом, ви вже зрозуміли за ці кілька місяців епідемії, як знайти баланс між нормальною роботою економіки і життям міста з одного боку та громадським здоров'ям з іншого?

– Відповіді від Кабміну немає. Потрібно дійсно поставити якісь рамки на державному рівні, але все ж таки дати можливість на місцевому рівні вирішувати ці питання. І брати відповідальність. Згідно зі статистикою, локальний карантин, який ми застосовували для садочків і шкіл, закриття окремих груп у разі хвороби одної дитини, вчителя або вихователя, більш ефективне, ніж якщо все закривати повністю.

Сьогодні у нас тільки сім груп у дитячих садках закриті на локальний карантин, а всього ми маємо трохи менше семисот груп в Миколаєві. І питання: через один відсоток ми повинні закривати всі садочки? Я думаю, що ми краще будемо це регулювати на місцевому рівні.

– А що стосується бізнесу, в першу чергу, кафе-ресторанів, який ваш підхід: треба закривати, не треба, треба якось обмежувати, за кількістю відвідувачів, часом роботи і т. д.?

– Я думаю, що на місцевому рівні потрібно дати, наприклад, можливість штрафувати за порушення маскового режиму.

– Це не стане невичерпним джерелом дрібної побутової корупції, як було з даїшниками на дорогах: п'ятдесят гривень і закрили очі, що ти не в масці?

– Добре, один раз людина заплатить п'ятдесят гривень, інший раз, а потім подумає, що маску за три з половиною гривні носити все ж дешевше. З маскою справа така ж, як з порушенням швидкості: справа не тільки в твоїй безпеці, а у безпеці інших. І оскільки ти живеш в соціумі, то повинен дотримуватися правил цього соціуму. Неносіння маски в маршрутці – це злочин? Так. Замкнутий простір, люди дихають один на одного – ідеальне середовище для зараження. Поліція повинна зайти в маршрутку, оштрафувати всіх за загрозу громадському здоров'ю, і все.

Що стосується кафе-ресторанів – вони можуть працювати, але за умови дотримання кількості людей на квадратний метр. Це такий ефект новобранця: перший день ти повзаєш по-пластунськи по окопу, потім проходить 45 днів, і ти вже ходиш без каски і без бронежилета, і тобі прилітає. Так і тут: тільки починаєш розслаблятися і хвороба прилітає саме в цей момент.

Хоча є "ковідні пакети" від Національної служби здоров'я, з певною кількістю препаратів, але їх все одно не вистачає, щоб повноцінно лікуватися, потрібні імуномодулятори, потрібно те, що відновлює організм після антибіотиків, за це треба платити гроші. Якщо тобі шкода витратити три з половиною гривні за маску і три секунди, щоб її одягнути, то завтра будеш платити десятки тисяч за лікування. Чисто економічний розрахунок.

– Від одного з ваших колег по місцевому самоврядуванню доводилося чути, що поки незрозуміло, які обмеження працюють, а які ні: закриття дитсадків допомагає боротися з хворобою чи ні, те ж саме зі школами, з обмеженням за кількістю людей на квадратний метр і так далі. Наосліп натискаються якісь кнопки, вгадали – і захворюваність йде вниз. А хто не вгадав, тоді крива в місті йде вгору.

– Ми розуміємо, що потрібно розвивати медичну сферу і потрібен помірний карантин, щоб в одному місці знаходилася мінімальна кількість людей.

Я був, мабуть, першим міським головою, який скасував святкування дня міста. У нас в минулому році зібралося від 50 до 60 тисяч осіб. В цьому році планували зібрати близько вісімдесяти тисяч, або навіть ста, повинні були приїхати Монатік, "Бумбокс" і так далі, ми проплатили концерт.

Але за фактом все було перенесено на невизначений термін. А політичний профіт від проведення дня міста був би дуже великий – це повинно було бути 12 вересня, виборча кампанія повним ходом. Але ми пішли на те, щоб скасувати всі заходи по дню міста. Ось це реальний захід.

Навесні був локдаун, багато людей сильно постраждали, у ресторанній сфері та сфері обслуговування. Де вони брали гроші? В ломбардах, брали мікрокредити. Сьогодні все це потрібно віддавати.

А тепер їм знову говорять: все, ми вас знову закриваємо. Що робити людям? Багатьох це штовхне на злочинний шлях. І ми будемо боротися не тільки з медичними проблемами, але і з проблемами злочинності. Ця "доміношка" може скоро впасти.