Максим Луцький: “Маємо стимулювати бізнес - інвестувати в ПТУ та вищу освіту”

РБК-Україна: Як би Ви оцінили новий державний навчальний стандарт, який запроваджено в українських школах з 1 вересня?

Максим Луцький: Мова йде про новий державний стандарт початкової школи, який був прийнятий на підсумковій колегії Міністерства освіти і науки. Про нього можна багато говорити, але є декілька важливих складових, на які треба звернути особливу увагу.

Перш за все, це вивчення іноземної мови з першого класу. З п'ятого класу буде вивчатись друга іноземна мова. Обов'язково вводяться в усіх школах з першого класу інформаційно-комунікаційні технології. В цей спосіб ми запроваджуємо у нашій освіті європейські та світові стандарти. І це цілком нормально.

Читайте також: "Новий держстандарт освіти буде введений в школах з 1 вересня", - Табачник

Якщо ми візьмемо будь яку країну Європи, то побачимо, що там діти вивчають іноземну мову ще з дитячого садка. До речі, цікавий освітній приклад є у Лівані, де я періодично буваю. Там уже з першого класу всі предмети діти навчаються англійською та французькою мовами. А рідну мову вчать вдома. Отже, закінчивши загальну середню школу, дитина вільно володіє трьома мовами. Це серйозний результат.

У деяких школах Києва це практикують - ще до введення державного стандарту початкової школи. Але тепер це вже буде на законодавчому рівні, що треба тільки вітати.

РБК-Україна: До речі, за новим державним стандартом передбачається, що частина предметів у старших класах буде викладатися іноземними мовами.

Максим Луцький: Я вважаю, що це правильно, тому що сьогодні молода людина, яка не володіє комп'ютером та іноземними мовами, має невеликі перспективи.

РБК-Україна: А скільки цих старших класів буде і скільки років у школі будуть вчитися цьогорічні першокласники?

Максим Луцький: Ми зламали дванадцятирічну систему освіти і поставили крапку у цьому питанні. Це була абсолютно популістська і нікому непотрібна річ. Якщо б цю систему запровадили, то нашу освіту очікував би реальний колапс, тому що цього року не було б випуску у загальноосвітній школі і не було б набору на перший курс університетів, а також призову до армії.

Крім того, 12 клас - це додаткові приміщення, предмети і підручники та ще 17 тис. вчителів, більшу половину з яких треба було б відправити працювати в село.

11 років навчання з'явилися, тому що колись діти навчались 6 днів на тиждень, а потім ми перейшли на п'ятиненну систему навчання. Таким чином за 10 років набігає приблизно 365 днів.

Що ж стосується 12 класу, то просто незрозуміло, якими предметами можна наповнити цей 12 рік навчання. Він міг просто перетворитися на те, що російською мовою називається «повторение - мать учения» і втрату року.

Але звідки взявся цей 12 рік? Коли ми раніше навчалися в університетах 5 років, виникла пропозиція, перекинути блок гуманітарних дисциплін на 12 рік шкільної освіти, а перший курс університету підсилити профорієнтованими предметами. Таким чином, можна було навчатися 4 роки і отримати повну вищу освіту.

Але ми приєдналися до Болонського процесу, який чітко визначив, що бакалаврат триває 4 роки і магістерська програма - 2 роки. Отже, ми не можемо в 4 роки втиснути і бакалаврат і магістратуру.

РБК-Україна: До речі, як би Ви оцінили запровадження Болонського процесу в українській освітній системі?

Максим Луцький: Один із лозунгів Болонського процесу - це навчання впродовж всього життя. Це також вільна міграція фахівців серед країн, які долучені до цього процесу. Якщо подивитись на студентів та науковців ЄС, то їм дійсно легко: одна грошова одиниця, безвізовий режим, американський принцип працевлаштування (коли сьогодні працевлаштувався і наступного ж дня розглядаєш більш привабливі пропозиції).

Але як це все стосується українців? Про яку вільну міграцію може йти мова, якщо студент чи молодий науковець не може навіть отримати візу до ЄС? Про яку одну грошову одиницю можна говорити?

Тому найголовніше, що Європа має зрозуміти: не можна застосовувати до України подвійних стандартів, якщо вона бачить нас своїм партнером.

РБК-Україна: А куди рухається українська середня освіта? Нещодавно міністр освіти розповів, що тільки половина предметів у старших класах буде обов'язковою, а решту можна буде обирати. Чи це фактично означає початок профілізації української середньої освіти?

Максим Луцький: Про те, що 50% предметів будуть обов'язковими, а решта - ні, говорити ще рано. Ми все таки маємо дивитись на життєві реалії.

Що ж стосується профілізації, то мова йде про те, що в деяких країнах Європи є і 12, і 13 років навчання в загальній середній школі. Це соціально розвинуті країни, які можуть забезпечити профілізацію, щоб ті випускники, які не пішли в університети, не поповнили лави безробітних.

Наприклад, коледжі в США - це те ж саме, що наші технікуми. В нас тепер теж є можливість після 9 класу поступати в коледж, і зараз це набуває все більшої популярності. Після закінчення коледжу випускники автоматично йдуть на 2-3 курс університету.

Тому сьогодні питання створення освітніх округів найбільш актуальне. Мова йде про те, що є університет і навколо нього є коледжі.

РБК-Україна: Але чи дійсно наші технікуми та ПТУ відповідають рівню справжніх коледжів? Традиційно в Україні до ПТУ вступали люди, які більше нікуди вступити не могли.

Максим Луцький: Для чого існує ПТУ? За радянських часів нормою було, коли при виробництві, як правило, великому заводі, були квартали, які цей завод будував для своїх працівників, були школи і ПТУ, які готували працівників для цього заводу. Сьогодні більшість з них закриті або перепрофільовані, а ПТУ перейшли на утримання місцевих бюджетів - все лягло на плечі держави.

РБК-Україна: А що держава робить в цьому напрямку сьогодні?

Максим Луцький: Сьогодні в цій сфері відбувається тотальна інвентаризація для того, щоб ПТУ перепрофілювати. В жодному разі не закривати і не втратити кадровий потенціал.

Треба звертатись до підприємств, які потребують фахівців, але не знають, де шукати. Їх можуть готувати ПТУ. Сьогодні єдиний шлях - це вивчити потреби того чи іншого виробництва і залучати виробників до профілізації і переобладнання цих ПТУ.

РБК-Україна: Отже існування цих навчальних закладів великою мірою залежить від розвитку української промисловості?

Максим Луцький: Звичайно. На початку 90-х рр. 100% економіки належало державному сектору, а сьогодні - 8%. Тому іншого шляху немає. Маємо стимулювати бізнес - інвестувати в ПТУ та вищу освіту. Все це буде відображатись на оподаткуванні.

Реформа закону про освіту сама по собі нічого не дасть. Це мусить бути повний комплекс заходів: зміни до Закону «Про державний бюджет України», до Податкового та Митного Кодексів та Кодексу законів про працю в Україні - які стимулюватимуть до прийняття на роботу молодих фахівців.

РБК-Україна: Цього року близько 90 ВНЗ не отримали жодного студента. Отже в Україні відбувається процес скорочення ВНЗ. Скільки їх потрібно в Україні?

Максим Луцький: На сьогоднішній день кількість випусників загальної середньої школи в двічі менша, ніж кількість місць на першому курсі в українських університетах усіх форм власності. Така кількість місць нам не потрібна.

Деякі політики кажуть, що кількість університетів треба скоротити вдвічі чи втричі. Але хто за це візьме на себе відповідальність? Спроба закрити хоч один університет викличе обурення в суспільстві. Чому закриваються саме цей університет? Якась політична сила може взяти собі це на озброєння. Отже, це не є правильний шлях вирішення проблеми.

Сьогодні мова може йти про добровільне об'єднання університетів для підвищення їх потенціалу. Прекрасним прикладом цього є Кривий Ріг, де чотири університети об'єдналися в один - Криворізький державний університет.

Іншим прикладом об'єднання профільних ВНЗ є включення до складу Національного авіаційного університету на добровільних засадах Державної Авіаційної Академії, Кременчуцького вертолітного коледжу, Криворізького та Слов`янського коледжів. Тобто, ми фактично стали одним великим авіаційним університетом.

Раніше всі ці ВНЗ були конкурентами і працювали для всього Радянського Союзу, в якому мешкало 240 млн чоловік. Сьогодні ми живемо в незалежній Україні, населення якої за 21 рік скоротилося на 7 млн. І потреби 240 млн. людей відрізняються від потреб 42 млн. Отже, це об'єднання потенціалів є нічим іншим, як відповіддю на сучасні вимоги ринку праці.

РБК-Україна: А як Ви оцінюєте цьогорічну вступну кампанію до українських ВНЗ?

Максим Луцький: Як вдалу. Я задоволений результатами нововведень.

Якщо взяти до уваги вступну кампанію до ВНЗ три роки тому, коли ми мали виключно конкурс серед пільговиків і можна було подавати документи навіть у 100 університетів на 100 спеціальностей - то була одна справа. Цього ж року документи можна було подавати лише в 5 університетів на 3 спеціальності.

Читайте також: Цього року до українських вишів поступало в чотири рази більше абітурієнтів

Ліквідовано поняття пільгового вступу. Раніше переможці всіх олімпіад могли автоматично вступати на будь-який факультет. Зараз вже неможливо перемогти, наприклад, на олімпіаді з математики - і автоматично вступити на міжнародні відносини. Лише за профілем.

Раніше 100% могли вступати за пільгами, тепер - лише 25%. 75% вступають на загальних підставах.

Також ліквідовано поняття тестування для отримання другої вищої освіти. Тести для цього здавати більше не потрібно.

Інша позитивна новинка - подовження терміну прийому документів до одного місяця (з 1 до 30 липня). Таким чином, розведено в часі подачу документів тими, хто здавав тестування в попередні роки і тими, хто здавав тестування тепер, для того, щоб не було величезних черг.

Крім того, збільшено кількість людей, які працюють в приймальних комісіях, і введена система електронного прийому документів. В минулому році це був експеримент, умовами якого скористались близько 10 тис. осіб. В цьому році - це вже 62 тисячі осіб, які подали документи в електронному вигляді.

Тобто є така тенденція, що через рік-два всі будуть подавати документи в електронному вигляді. Щоб подати документи до ВНЗ, не треба буде витрачати час і кошти на проїзд, проживання і подання документів до приймальної комісії.

РБК-Україна: Скажіть, а зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) себе виправдало?

Максим Луцький: ЗНО - це норма світової практиці, і ми нікуди від нього не дінемося. Треба визнати, що ЗНО не завжди дає об'єктивну оцінку знань абітурієнта. Наприклад, одні діти можуть миттєво приймати рішення, іншим треба подумати, але від того в них знання не гірші. А в ЗНО є конкретний час для відповіді на запитання.

До того ж, позаминулого року були важкі тести з англійської та історії. Ми проводимо аналіз помилок і виправимо їх до наступного року.

Але треба визнати, що кожен рік - це експеримент, і через це хтось не вступає до бажаного університету - і доля людини складається вже по-іншому. Крім того, вчителі бояться ставити учням гарні оцінки, тому що переживають, що потім вони не напишуть тести на відповідну кількість балів - і запитання виникнуть саме до вчителів. Все це є!

РБК-Україна: В контексті того, що кожен рік в нашій вищій освіті відбуваються зміни, наскільки легко до того можуть пристосуватися іноземні студенти, які навчаються в українських ВНЗ?

Максим Луцький: Для іноземців правила вступу є зовсім іншими тому, що вони отримують освіту і їдуть додому. Вони проходять обов'язкову доуніверситетську підготовку, вивчають мову та потім вступають до університетів.

В Україні іноземні студенти складають приблизно 1,5% від загальної кількості, тобто - близько 50 тис. Але ця цифра при позитивній динаміці може бути і втричі більша. Частина студентів, приїжджаючих до України, кажуть, що хочуть навчатися не українською, а російською мовою, бо це для них перспективніше, зважаючи на те, що російська мова є шостою за поширеністю в світі. Якщо ж університет може прийняти групу студентів, які будуть навчатися російською, іспанською чи будь якою іншою мовою і забезпечити гуртожитком, то на це треба йти, бо це ще один плюс для зміцнення іміджу нашої держави.

Кількість іноземних громадян, які навчаються в країні - це один з основних показників рівня освіти. Вони отримують знання, працевлаштовуються і потім сюди приїздять інші іноземці. Це також імідж держави, я вже не кажу про фінансові надходження.

Простий приклад. В США щорічно навчаються більше півмільйона іноземних громадян. Якщо ми візьмемо цих 500 тис. і помножимо на мінімальну вартість навчання 10 тис. дол. за семестр, то вже вийде 5 млрд дол. А додайте сюди докторантуру - це втричі більша сума. Крім того, витрачаючи 10 тис. дол. на навчання, ще 20 тис. йдуть на проживання і харчування. А це податки та робочі місця і т.д.

РБК-Україна: До речі, наскільки сьогодні українські ВНЗ готові до реалізації на практиці закону про мовну політику і скільки книг уже вдалося перекласти на інші мови?

Максим Луцький: Закон про мови неоднозначний. Державна мова в нас одна - українська. Ми подивимось на напрацювання робочої групи, яка створена за дорученням Президента і яку очолює Раїса Богатирьова. Після закінчення її роботи можна буде робити висновки, це стане можливим приблизно через два тижні. На сьогоднішній день там дуже багато «але».

Читайте також: Угорська мова отримала статус регіональної в Берегово Закарпатської обл (відео)

РБК-Україна: Тобто, українські ВНЗ ще не почали втілювати на практиці постулати мовного закону?

Максим Луцький: Це майже неможливо, тому що та кількість предметів, документації та підручників, які треба перекласти, - на це не буде здатен жоден бюджет. Це можливо зробити в середній школі, але не в університеті. Треба говорити виключно про ті речі, які консолідують суспільство, а не роз'єднують.

РБК-Україна: А наскільки в Україні сьогодні є доступними електронні підручники?

Максим Луцький: Електронний підручник - це один із засобів вирішення питання нестачі підручників. Тут є проблеми в сфері авторських прав та винагород.

Сьогодні ми розглядаємо дуже складний законопроект про авторські та суміжні права, який має чітко визначити механізм отримання авторської винагороди для того, щоб потім автори підручників не подавали до суду, якщо вони не отримають винагороди.

РБК-Україна: За словами міністра освіти, сьогодні, укладаючи угоди з авторами підручників, держава робить їх таким чином, щоб усі права, в тому числі - на електронну версію підручника, належали державі. Чи це так?

Максим Луцький: Це один з шляхів вирішення цього питання, тому що сьогодні необхідно знаходити якийсь формальний механізм, щоб не відкладати на потім вирішення проблематики підручників. Але все одно, це треба впроваджувати на законодавчому рівні.

Відповідний законопроект лежить зараз в Комітеті. Ми отримали порівняльну таблицю на 300 сторінок, яка неоднозначна, і сьогодні ціла робоча група - державний Інститут інтелектуальної власності, Міністерство освіти та всі зацікавлені особи - працюють над цим питанням.

РБК-Україна: Інший, тісно пов'язаний з електронною книгою, проект, - це Інтернет в кожну школу. В якій мірі він сьогодні реалізований?

Максим Луцький: Є те, чого бажаєш, і те, що маєш насправді. Якщо говорити про міські школи, то в переважній більшості це питання вирішено. Якщо про сільські, то про які мережі і телекомунікації можна говорити? Тобто, прагнення є, але технічні можливості не дозволяють.

Сьогодні треба акцентувати увагу не лише на комп`ютеризації сільських шкіл, а на її збереженні взагалі. За останні 10 років кількість дітей скоротилася майже на 2,5 млн. Зараз у селі один і той самий вчитель викладає і математику, і фізику, і хімію в різних класах.

Подивіться на цифри: в Україні є майже 1600 шкіл, в 11 класах яких навчається до 40 учнів і майже 500 шкіл, в яких навчається до 10 учнів (в усіх 11 класах разом). Це справжня проблема, а все інше - другорядні речі.

І сьогодні, і вчора, і за радянських часів сільська школа відставала від міської. За радянських часів люди, які жили в селі, своє майбутнє пов'язували з ним. Сьогодні, коли люди виїзджають з села, то автоматично пов'язують свою долю з містом.

Якщо взяти університетське життя, то я можу відповідально заявити, що сільські діти на першому курсі традиційно відстають від своїх міських колег, тому що міський рівень знань, особливо столичний - набагато вищий. Завдяки своїй природній працелюбності і бажанню залишитись в місті, розуміючи, що вони можуть розраховувати тільки на себе, вже на 2-3 курсі, вони дають фору своїм міським колегам.

РБК-Україна: До речі, як би Ви в цілому оцінили роботу нашого профільного міністерства?

Максим Луцький: За кількістю прийнятих реформ - позитивно. Інша справа, що політична ситуація в країні досить складна. Ми знаходимось в постійному передвиборчому процесі і багато хто з політичних опонентів намагається оцінювати не роботу міністерства, а пов'язувати її виключно з особою міністра. Це головна помилка.

Впроваджено і відновлено дуже багато програм і проектів: шкільний автобус, підручники, премія в галузі освіти і науки, нові державні стандарти початкової школи, одинадцятирічна система навчання, процес прийняття Закону «Про вищу освіту» виходить на фінішну пряму, повернення процедури отримання наукових звань доцента і професора, затвердження концепції доктрини професійно-технічної освіти і працевлаштування. Якщо ви мені наведете хоч п'яту частину від того, що я перелічив за попередні п'ять років, то я готовий схилити голову.

Читайте також: В українські школи 1 вересня пішли на 6,7% більше першокласників

Ніхто не хоче брати на себе відповідальність за реформи, тому що переживає за свій політичний імідж та рейтинг, але ми маємо розуміти, що жити за стандартами 60-х рр. неможливо.

РБК-Україна: Ви працюєте в Солом'янському районі. Нещодавно голова КМДА Олександр Попов говорив про своєрідну конкуренцію між районами в Києві. Скільки сьогодні студентів навчаються у вашому районі?

Максим Луцький: В Солом'янському районі найбільша кількість університетів столиці: НАУ, КПІ, Національний університет оборони, Національна Академія внутрішніх справ, Національний університет архітектури та будівництва, Інститут зв'язку. Також тут розташовані гуртожитки університету Богомольця, Шевченка тощо. Фактично, 65 % студентів сконцентровано тут.

Що стосується закладів дошкільної та шкільної освіти, то їх близько 64 - досить потужно. За результатами рейтингу Солом'янський район в галузі освіти знаходиться на другому місці після Печерського.

Спілкувалась Тетяна Бистра