Криза довіри: як Дмитро Сус вплинув на протистояння між правоохоронними органами

Заклики Міжнародного валютного фонду (МВФ) до влади України "стояти на сторожі" незалежності Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), втручання посольства США і західних структур у ситуацію навколо законопроекту щодо звільнення голів антикорупційних відомств без аудиту, відкликання Єгора Соболєва з посади голови парламентського комітету з питань запобігання та протидії корупції... Тема боротьби з корупцією в Україні останнім часом заполонила засоби масової інформації.

При цьому варто розібратись детальніше у тому, що відбувається з антикорупційною боротьбою в Україні та чому наші західні партнери так радикально змінили свої оцінки українських антикорупційних "досягнень".

На багато питань варто шукати відповідь. Хто сьогодні в Україні може відрізнити корупціонера від антикорупціонера? Того, хто бере, від того, хто дає? Того, хто дає, від того, хто його ловить за це? Того, хто ловить, від того, хто насправді "сяде"? Генпрокурор, голова НАБУ чи керівники НАЗК, СБУ, ДБР?

Хто такий Сергій Титенков? Агент НАБУ Боярський, який під прикриттям намагався викрити корупцію в Державній міграційній службі, чи громадянин України, який провокував на хабар заступника голови Державної міграційної служби Діну Пімахову, за що 370-та стаття Кримінального кодексу передбачає для нього до 7 років ув’язнення?

Хто така Наталя Корчак? Керівник нової антикорупційної установи, яка покликана перевіряти декларації державних службовців та чиновників, чи можливий співучасник утримання в неволі співробітника НАБУ, який прийшов вручати повістку на допит свекрусі самої Корчак, на яку з невідомих причин був зареєстрований автомобіль її невістки-антикорупціонера?

Хто такий Роман Труба? Директор новоствореного Державного бюро розслідувань, якому буде передано більшість повноважень Генпрокуратури, чи корумпований екс-прокурор, який, за даними ЗМІ, підлягає люстрації за відкриття кримінальних справ проти львівських студентів за їхню участь в Євромайдані наприкінці 2013-го року?

Хто такий Артем Ситник? Викривач топ-корупціонерів чи людина, яка розголошує інформацію досудового слідства, не повідомляє НАЗК про свої статки та звинувачує генерального прокурора у наявності в його власності не задекларованих паркомісць, які, насправді, начебто належать синові генпрокурора?

Багато хто намагається знайти відповіді на ці запитання. У потоці оперативної інформації "з життя антикорупціонерів" у пересічного громадянина поступово може скластися стійке та непохитне враження, що всі вони – представники одного великого клубу крадіїв та хабарників. А їхні публічні стосунки можуть виглядати в очах українців, як рольові ігри з метою прикрити тихий, але потужний та масштабний "дерибан" державних коштів та майна.

При цьому можна спробувати визначити дату початку війни "всіх проти всіх", а також ім’я конкретної особи, яка спровокувала суспільну зневіру у справедливість та рівність усіх перед законом.

У серпні 2016 року на вулиці Симона Петлюри у центрі Києва співробітники Генеральної прокуратури України (ГПУ) виявили стаціонарний пункт стеження за собою оперативників НАБУ. Слідчі дії останніх за місцем інциденту відбувалися за рішення суду. НАБУ розслідувало можливі факти корупції у так званому "департаменті Кононенка-Грановського" (департамент ГПУ з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки, - ред.).

Тоді "прокурорські" затримали двох "технарів" НАБУ та півдоби утримували їх у підвалі ГПУ, де здійснювали психологічний тиск та погрожували фізичною ліквідацією. Керував процесом особисто тодішній заступник голови Департаменту з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Дмитро Сус, який був присутній при нічних допитах, сам допитував та особисто возив затриманих вулицями нічного Києва на своєму авто. "Вам – кришка!", - сказав він тієї ночі до співробітників НАБУ.

"Технарів" НАБУ з підвалів ГПУ відпустили лише під ранок. У своїх небагатослівних інтерв’ю вони стверджували, що підлеглі Суса погрожували їм холодною зброєю, підставляючи її до горла. На щастя, все обійшлося.

Вже тоді Суса підозрювали не лише в НАБУ, але й в самій ГПУ у корупційних оборудках. Зокрема, у привласненні 400 тисяч гривень, незаконному збуті конфіскованих гральних автоматів, в пограбуванні громадян В’єтнаму в Одесі. Пізніше питання викликала і його декларація, в якій тоді ще прокурор чомусь забув вказати своє дороге авто "Audi Q7", записане на 85-річну бабусю, а також - дорога нерухомість. За заступником керівника департаменту спецрозслідувань вже тоді закріпилася слава людини, яка гроші любить значно більше, ніж законність чи принципи справедливості.

У серпні 2016 року в ситуацію був змушений втрутитися президент Петро Порошенко, після чого генеральний прокурор та очільник НАБУ провели спільну прес-конференцію. Тоді Юрій Луценко заявив, що про конфлікт між силовими відомствами він та його заступники дізналися зі ЗМІ.

"Маски-шоу між силовиками повинні бути припинені", - категорично підсумував тоді генпрокурор.

19 вересня 2016 року Дмитра Суса відсторонили від посади "за фактом можливого заподіяння тілесних ушкоджень двом працівникам НАБУ". 11 листопада його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, а 13 квітня 2017 року звільнено з органів прокуратури.

26 цього року липня Дмитро Сус був затриманий детективами НАБУ в аеропорту "Бориспіль". Нині йому інкримінують статтю 191 Кримінального Кодексу – присвоєння, розтрата чи заволодіння майном через зловживання службовим становищем та статтю 366-1 – декларування недостовірної інформації.

Вже восени, ймовірно, з метою уникнути відповідальності, Сус дав цілу низку інтерв’ю, в яких звинуватив керівництво ГПУ в порушеннях закону, мовляв, це воно віддавало йому відповідні "корупційні" накази вести стеження за політичними опонентами влади та "пресувати" непокірних "комерсів" та детективів НАБУ. При цьому Сус згадав прізвища не лише нинішнього, але й попередніх генеральних прокурорів та їхніх заступників, у тому числі – і в інтерв’ю The Washington Times.

Крім того, Дмитро Сус нині намагався через Окружний адмінсуд Києва скасувати наказ про своє звільнення з ГПУ. Тоді екс-прокурор відмовився пояснювати журналістам мотивацію свого позову: "він не збирається коментувати питання, пов'язані з Генпрокуратурою".

Звісно, ідейні та безпринципні "борці за грошові знаки" потрібні будь-якій системі, якщо вона базується на принципах беззаконня та безкарності, адже вони виконають і навіть перевиконають будь-який наказ чи доручення незалежно від його законності. Але чи такою має бути нова правоохоронна система нашої країни?

Протистояння між українськими правоохоронцями, яке почалось 12 серпня 2016 року, може мати катастрофічні наслідки не лише для самих правоохоронців, але й для всього суспільства, а також для України в цілому. Це протистояння підриває базові принципи суспільного договору та громадського співіснування, знищує віру суспільства у законність та справедливість. І поки не будуть покарані винні за розпалювання корупції, кризи довіри та війни всіх проти всіх, суспільна справедливість ніколи не наступить.