Кавказький вузол: якими будуть наслідки конфлікту в Нагірному Карабасі
Тліючий десятиліттями конфлікт між вірменами і азербайджанцями за територію Нагірного Карабаху знову перейшов у активну фазу. Про позиції сторін і наслідки конфлікту – в матеріалі РБК-Україна.
Тліючий десятиліттями конфлікт між вірменами і азербайджанцями за територію Нагірного Карабаху знову перейшов у активну фазу. Про позиції сторін і наслідки конфлікту – в матеріалі РБК-Україна.
Гаряча точка
Почалися 2 квітня сутички між азербайджанської армією і вірменськими збройними формування Нагірного Карабаху не є першою ескалацією конфлікту після перемир'я 1994 року.
Наприклад, тільки за офіційною статистикою десятки людей загинули в результаті протистояння між вірменським населенням Карабаху та азербайджанськими військовими в червні 2012 року. У 2014 році був збитий військовий вертоліт Азербайджану, а на початку грудня минулого року - навіть задіяні танки. Напруга поступово зростала.
Зараз вже практично неможливо з точністю визначити, хто першим відкрив вогонь 2 квітня і, хто саме спровокував черговий виток конфлікту. Обидві сторони обмінялися взаємними звинуваченнями в провокаційних діях. Немає також точних даних про втрати сторін у живій силі і техніці, але вони явно обчислюється не одним десятком вбитих і поранених.
Достовірну інформацію отримати з цього регіону вкрай складно, у тому числі через початок інформаційної війни між Азербайджаном і Вірменією.
Після початку військових дій, представники Азербайджану заявили, що збройні сили цієї країни зайняли низку стратегічних висот і населених пунктів. Вірменія цю інформацію спростувала і заявила, що азербайджанці понесли великі втрати.
У будь-якому випадку, сам факт втрат обох сторін не оспорюється зараз ніким.
Погляд ззовні
Загострення конфлікту відбулося під час відсутності в Азербайджані і Вірменії президентів цих країн - Ільхама Алієва і Сержа Саргсяна. Вони брали участь у ядерному саміті в США, і між ними заздалегідь була запланована зустріч, яка не відбулася, і навряд чи відбудеться найближчим часом.
Однак при цьому, напередодні загострення ситуації, 30 березня, Ільхам Алієв зустрівся у Вашингтоні з державним секретарем США Джоном Керрі. Про що сторони – залишилося за зачиненими дверима, але, безумовно, було піднято і питання Карабаху.
Пізніше голова комітету у закордонних справах Палати представників Конгресу США Ед Ройс і конгресмен Еліот Енгель виступили з ініціативою щодо запобігання зростання насильства на карабахско-азербайджанської лінії зіткнення і на вірмено-азербайджанському кордоні. Для цього пропонувалося виконати три умови: відвести снайперів з лінії зіткнення, збільшити число спостерігачів ОБСЄ і створити механізм розслідування прикордонних інцидентів.
Конфлікт в Нагірному Карабасі є ключовим каменем спотикання у відносинах між Азербайджаном і Вірменією. Чергова фаза ескалації ще раз підтверджує, що незалежно від того, хто став винуватцем події в цей раз, сторони просто не готові до прямого діалогу щодо врегулювання цієї проблеми. Позиції сторін абсолютно протилежні.
Так, азербайджанська сторона постійно заявляє про необхідність відновлення територіальної цілісності країни, і Ільхам Алієв фактично щороку обіцяє своєму народові, що рано чи пізно Нагірний Карабах повернеться під юрисдикцію Баку.
Вірменська сторона, навпаки, регулярно говорить про те, що військового вирішення конфлікту в Карабаху бути не може і закликає до використання дипломатичних методів. Паралельно при цьому, говорячи про можливості міжнародно-правого визнання Нагорно-Карабахської Республіки.
Так, наприклад, заступник міністра закордонних справ Вірменії Шаварш Кочарян, зазначив, що процес міжнародного визнання незалежності Нагірно-Карабахської Республіки буде продовжуватися і поглиблюватися.
Документальний світ
що Виник міжетнічний та територіальний конфлікт між вірменами і азербайджанцями на початку 90-х років частково було врегульовано підписанням Бішкекського протоколу в травні 1994 року. Протокол був підписаний Вірменією і невизнаної Нагірно-Карабахської Республікою з одного боку та Азербайджаном - з іншого.
Для врегулювання конфлікту, ще до підписання цього протоколу була створена спеціальна Мінська групи ОБСЄ, співголовами якої є Росія, США і Франція.
Входять у неї також Білорусія, Німеччина, Італія, Португалія, Нідерланди, Швеція, Фінляндія, Туреччина. Зараз співголовами Мінської групи є дипломати Джеймс Варлик (США), Ігор Попов (Росія) і П'єр Андріе (Франція).
Після раунду складних переговорів у 2007 році були розроблені так звані мадридські принципи, основними пунктами яких є повернення територій навколо Нагірного Карабаху під контроль Азербайджану та надання проміжного статусу Нагірного Карабаху, що забезпечує гарантії безпеки і самоврядування.
Проте до цих пір, з різних причин цей план мирного врегулювання не втілено в життя. Вже неодноразово звучали заяви про необхідність змінити формат Мінської групи ОБСЄ.
Наприклад, Баку хотіла б бачити в цьому форматі більш діяльну участь Туреччини, на що Вірменія не піде ніколи. Втім, будь-яка зміна структури пулу переговірників можливо лише за згодою всіх сторін нагірно-карабахського конфлікту.
Після недавньої ескалації ситуації, співголови Мінської групи ОБСЄ по Карабаху (Росія, США і Франція) зробили офіційну заяву, в якій констатували «великомасштабні порушення режиму припинення вогню». Свою прихильність мирному вирішенню конфлікту в Карабаху висловили Вашингтон, Брюссель, Тегеран, а також ООН, ОБСЄ.
Друзі і вороги
Одразу ж після початку загострення карабахського конфлікту багато експертів почали шукати турецький, американський чи російський слід у подіях. Росія є союзником Вірменії по ОДКБ (Організації Договору про колективну безпеку). Туреччина - найближчий партнер Азербайджану. Туреччина, у свою чергу, також є членом НАТО, тобто, по суті, союзником США.
Ложкою дьогтю в загальній картині є сварка між Москвою та Анкарою через Сирії, а також складні стосунки між РФ і США з-за українського питання.
Теоретично можливо більш глобальне воєнне протистояння в цьому регіоні, якщо, наприклад, азербайджанська армія торкнеться територію Вірменії. Тоді, як союзник Вірменії по ОДКБ, не виключено участь Росії в конфлікті.
У вірменському місті Гюмрі перебуває 102-я військова база збройних сил РФ. Росія і Вірменія нещодавно провели спільні військові навчання. Туреччина також у подібному варіанті розвитку ситуації не залишиться осторонь. До речі, Азербайджан також провів «у відповідь» військові навчання спільно з Туреччиною.
Однак Карабах - не Вірменія. Формально, це - територія Азербайджану, населена переважно вірменами і яка вже протягом багатьох років, не контролюється Баку. Азербайджан не піде прямо проти Вірменії, побоюючись прямого втручання Росії. Важливо розуміти, що у Азербайджану досить теплі відносини з Росією і загальна межа. Тому загострення в цьому чотирикутнику країн не вигідно ні Москві, ні Єревану, ні Баку, ні Анкарі.
Що стосується США і РФ, то останнім часом між цими країнами намітилися ознаки нормалізації відносин за деякими напрямками двостороннього співробітництва. Наприклад, іде конструктивний діалог з Сирії та Україні. Отже, виникнення нової міжнародної проблеми у вигляді Карабаху не перебуває в площині інтересів двох країн.
Ще однією країною, яка потенційно може бути втягнута в конфлікт, є Іран - союзник РФ, і держава, в якому проживає велика азербайджанська діаспора. Нинішній духовний лідер Ірану Алі Хаменеї - етнічний азербайджанець.
до Речі, в ході зіткнень на території Нагірного Карабаху, 2 квітня три снаряди, випущені з території Карабаху, потрапили на територію Ірану. Однак Іран не поспішає робити різких заяв і поспішних дій в адресу сторін конфлікту.
Що далі?
Вірменія і Азербайджан стягують техніку до лінії зіткнення і проводять ряд мобілізаційних дій. Це, безумовно, ще не говорить про неминучість війни, але явно свідчить про те, що сторони показують свою готовність до будь-якого варіанту розвитку ситуації.
Очевидно, що градус протистояння зростає, і сторони, підводячи техніку в район бойових дій, не будуть поспішати її відводити. А там, де є техніка і солдати, теоретично можливі постійні перестрілки і провокації. Крім того, ймовірність повномасштабного наступу однієї із сторін зберігається.
Якщо вірити азербайджанській стороні, то, по суті, азербайджанські збройні сили здійснили безпрецедентну військову операцію за останні роки, намагаючись зайняти ряд населених пунктів і стратегічних висот. У вірменських збройних формувань Нагірного Карабаху у військовому плані інша задача - утримати територію.
При будь-якому варіанті розвитку подій і в разі зміни нинішніх географічних меж конфлікту, міжнародним співтовариством подібні дії будуть трактуватися як порушення Бішкекського протоколу та ряду інших документів, якими передбачалося мирно врегулювати цей конфлікт.
Така ситуація створить серйозну головний біль більше для США, РФ і Франції, тобто країн, які виступають фактичними гарантами режиму тиші у зоні конфлікту.
Тому найбільш вірогідний варіант розвитку ситуації - збереження напруженості в регіоні між основними гравцями без загрози виникнення «великої війни». Повномасштабний військовий конфлікт явно невигідний основним геополітичним і регіональним гравцям.
Оскільки в цьому випадку, Нагірний Карабах знову вийде на порядок денний і стане однією з актуальних міжнародних проблем поряд з Україною і Сирією.