Карабаське рівняння: чи можлива масштабна війна Азербайджану і Вірменії
Між Вірменією і Азербайджаном почався черговий етап протистояння. Новий виток конфлікту спалахнув 12 липня на ділянці кордону між двома країнами, вдалині від карабаської лінії фронту. В ООН кажуть, що повномасштабна війна у цьому регіоні стала б катастрофою. Тим більше, що за спинами супротивників стоять могутні союзники у вигляді Росії і Туреччини. Детальніше – в матеріалі РБК-Україна.
Говорячи про конфлікт між Вірменією і Азербайджаном, насамперед на думку спадає ситуація навколо регіону Нагірний Карабах. Цього разу протистояння спалахнуло далеко від лінії фронту – за 300 км від Карабаху. Зіткнення із застосуванням артилерії і безпілотників сталося на кордоні між країнами – поблизу Товузького району Азербайджану і Тавуської області Вірменії 12 липня. За півтора тижня зіткнень з обох сторін загинуло щонайменше 16 осіб.
Сторони перехресно звинувачують одне одного у розв'язанні військових дій. Тим не менш за 30 років уповільненої напруги з точковими спалахами насильства саме питання Карабаху задає тональність у відносинах між двома країнами – про що б не йшла мова.
Історія конфлікту
Конфлікт між вірменами і азербайджанцями на етнополітичному грунті переріс у масові сутички і погроми в 1988 році. Після розпаду Радянського Союзу в прикордонному регіоні Нагірний Карабах пройшов референдум щодо незалежності і відокремлення від Азербайджану, однак його результати світове співтовариство не визнало.
На той момент вже йшла справжня війна. Бойові зіткнення між Азербайджаном і "Нагірно-Карабаською республікою" за підтримки Вірменії тривали до 1994 року. В ході наступу вірмени пересунули лінію фронту вже далі спірних територій. Тоді була підписана угода про режим припинення вогню.
Вірменія, офіційно не визнаючи незалежності квазі-держави, по суті досі зберігає політичний і фінансовий контроль над Нагірним Карабахом, а також над сімома районами Азербайджану, які з ним межують, – "зоною безпеки".
Час від часу на карабаському фронті відбуваються збройні інциденти, останній з них стався навесні 2016 році. Тоді в триденній битві із застосуванням танків і авіації загинуло не менше 33 осіб, понад 200 були поранені. Однак у липні 2020 року зіткнення почалися на іншому напрямку.
За версією вірменської сторони військовослужбовці Азербайджану намагалися вчинити диверсію, обстрілявши прикордонні села – Айгепар і Мовсес. У Баку заявили, що конфлікт розв'язала вірменська сторона, першої почавши артилерійський обстріл в напрямку кордону. У зв'язку з цим в Азербайджані пройшли багатотисячні мітинги на підтримку військовослужбовців.
Черговий виток конфлікту між Вірменією та Азербайджаном став причиною стурбованості, як на Заході, так і в Євразійському просторі. У Росії виступили з заявами, що готові надати сприяння у досягненні миру, США зажадали негайно припинити застосування сили, Брюссель закликав сторони боротися з коронавірусом, а не між собою.
В ООН сказали, що повномасштабний конфлікт в цьому регіоні загрожує катастрофою. Вірменія користується підтримкою Росії, є її стратегічним партнером і членом ОДКБ – Організації договору колективної безпеки, військового альянсу під неформальним лідерством Кремля. У той час як Азербайджан заручився допомогою Туреччини – країни-члена НАТО.
Втім, попри геополітичну похідну, карабаський конфлікт зберігає і свою первинну перспективу. Обмінюючись взаємними звинуваченнями Єреван і Баку оперують набором аргументів різного порядку. У Вірменії вважають, що в Баку задалися метою "розморозити конфлікт". В Азербайджані цього і не заперечують. Мовляв, поки окуповані території не будуть звільнені, результату від переговорів не буде.
Що стосується останнього епізоду, то у Баку кажуть, що момент для ескалації вибраний не дарма. За версією азербайджанських експертів, Вірменія підготувала провокацію перед засіданням Євразійської міжурядової ради, яке пройшло 17 липня в Мінську, щоби перевірити реакцію свої стратегічних партнерів.
Змінити статус-кво
Директор Центру політичних і економічних стратегічних досліджень (Вірменія) Беніамін Погосян у розмові з РБК-Україна зазначив, що ескалація на кордоні Вірменії та Азербайджану йде в переговори навколо Нагірного Карабаху, які заблоковані вже багато років.
Переговори щодо врегулювання засновані на Мадридських принципах і передбачають кілька етапів. Перша фаза стосується повернення деяких територій Азербайджану, потім – надання тимчасового статусу Нагірного Карабаху і початок миротворчої місії, і третя фаза – правове закріплення статусу Нагірного Карабаху через референдум.
“Ні Вірменія, ні Нагірний Карабах ніколи не погодяться з тим, щоб повернути ситуацію на вихідні позиції, як це було в 1988 році, коли Карабах був частиною Азербайджану. Військового вирішення – немає. Тільки продовжувати переговори", – сказав Погосян.
Вірменія почала скептично ставитися до Мадридських принципів після загострення на лінії фронту в 2016 році. Втім, жодна зі сторін ніколи не демонструвала повної готовності імплементувати вищеназвані кроки – і Баку і Єреван стоять на своїх позиціях. Однак переговорний процес продовжує керуватися саме цим підходом, який було розроблено співголовами карабаського "Мінська" – Росією, Францією і США.
Це означає, що окуповані території навколо Нагірного Карабаху, де Вірменія облаштувала "зону безпеки", повинні бути передані під контроль Азербайджану. А ось головний камінь спотикання в тому, що статус самого Нагірного Карабаху міжнародне співтовариство пропонує визначити в ході референдуму після демілітаризації.
Погосян впевнений, що дії Азербайджану спрямовані на те, щоби змінити статус-кво, з яким в Баку не були згодні від спочатку.
“Тому Азербайджан має намір продемонструвати, що конфлікт – не заморожений і знову використовує проти Вірменії, як і в 2014-2016 роках, військовий тиск і шантаж, а також хоче вплинути на позицію співголів Мінської групи – Росії, Франції і США, але це може закінчитися регіональною війною", – додав Погосян.
Між тим, геополітична змінна в карабаському рівнянні набагато сильніше, вважає експерт, ніж протистояння двох держав саме по собі.
“Якщо відбудеться повномасштабне зіткнення – немає ніякого сумніву, що буде залучена Росія як стратегічний союзник Вірменії і Туреччина, яка підтримує Азербайджан. Теоретично це може стати точкою протистояння Росії і НАТО", – сказав Погосян.
Приховані комбінації
Директор центру "Society for Humanitarian Research" Аваз Хасанов стверджує, що в даній ситуації говорити про Карабах як про "традицію", що визначає конфлікти з Вірменією, зайве.
"Ескалація трапилася на кордоні Вірменії та Азербайджану, яка до карабаського конфлікту не має ніякого відношення. Тут відкривається інша історія. По території, яка була обстріляна, проходять важливі комунікаційні лінії Азербайджану. Кому це було вигідно? Найбільше в обстрілі цих територій зацікавлені і Росія, і Вірменія", – сказав Хасанов.
Експерт вважає, що такий сценарій підтверджується тим, що зіткнення сталося напередодні Євразійського саміту і у Вірменії були свої задуми щодо партнерства з РФ і ОДКБ. Хасанов зазначив, що ситуація не приховує один рівень інтересів та бенефіціарів, ніж може здатися на перший погляд.
"Вірменії потрібно було перевірити, наскільки ОДКБ є адекватною структурою для захисту Вірменії", – додав він.
Інтерес Росії Хасанов пов'язує зі спробою чинити на Азербайджан тиск щодо нафти, яку Баку експортує через нафтопровід "Баку-Тбілісі-Джейхан", а тепер уже – і через нафтопровід "Новоросійськ".
"При цьому, для Росії втручатися безпосередньо в конфлікт невигідно, бо тоді б відносини з Азербайджаном зіпсувалися остаточно", – додав Хасанов.
Експерт Центру аналізу міжнародних відносин Фуад Чірагов в бесіді з "РБК-Україна" додав, що ймовірність повномасштабної війни зберігається.
"До цієї ескалації президент Ільхам Алієв попереджав, що так не може тривати вічно і Мінська група (формат з врегулювання конфлікту в Нагірному Карабасі – ред.) не виконує свою функцію вже тридцять років. Ми хочемо переговори по суті, щоби ми до чогось прийшли. Якщо військові дії почнуться – народ Азербайджану підтримає це рішення, люди цього вимагають вже давно", – сказав Чірагов.
Таким чином, попри спроби світового співтовариства в особі Мінської групи по Карабаху встановити пріоритет "поганого миру" над "хорошою війною" крихкість ситуації тільки посилюється від кількості змінних. Карабах – красномовний приклад того, що "заморожений конфлікт" – це міф. І якщо про це промовчить дипломатія, то рано чи пізно своє слово скаже артилерія.