Зробити Америку грізною знову: Якими були перші 100 днів Трампа у Білому домі

Чи можливо зробити країну "великою знову" за 100 днів? Від 45-го президента США Дональда Трампа реалізувати свою головну обіцянку за такий період ніхто й не вимагав. Але все ж, це символічна дата, коли буде справедливим поставити питання, чи почала Америка робити кроки до "відновлення величі".

Передбачаючи критику у ЗМІ, Трамп у своєму сумбурному стилі написав у Twitter: "Неважливо, як багато я досяг протягом безглуздого стандарту перших 100 днів, і цього було багато (включаючи Верховний суд), ЗМІ будуть топити". Однак при цьому Трамп запустив потужну кампанію з інформування про свої успіхи, зокрема, на сайті Білого дому.

Перші 100 днів Дональда Трампа у кріслі президента США були здебільшого наповнені активністю. Але часто бурхлива діяльність жодним чином не була пов'язана з досягненням конкретних результатів.

Життя - це боротьба

Найбільш обговорюваною темою перших днів після інавгурації Трамп зробив не свої перші укази, не перші важливі призначення, а чисельність людей,які прийшли на його інавгурацію. З подіуму перед Капітолієм для 45-го президента США натовп "виглядав як 1,5 млн людей". У той же час мас-медіа публікували фото напівпорожніх майданчиків і висновки експертів, які говорили, що на інавгурації Барака Обами було набагато більше людей. Спроби Білого дому довести, що "це була найбільша публіка, яка була свідком інавгурації", навіть призвели до появи евфемізму "альтернативні факти".

На подібну боротьбу з вітряними млинами Трамп витратив чималу частину своєї енергії і часу впродовж 100 днів. Президент США назвав суддю, який заблокував його міграційний указ, "так званим суддею". Трамп говорив про масові фальсифікації на виборах, заперечував контакти членів своєї команди з Росією, звинувачував адміністрацію Обами у прослуховуванні його офісу у Trump Tower - заяви, які так і не підтвердилися, у всякому разі, поки.

Боротьба і протистояння, зокрема, з демократами у Конгресі, стало однією з причин дуже повільного призначення кандидатур Трампа на важливі посади. Так, історичним виявилося затвердження Сенатом Бетсі Девос на посаду міністра освіти. Воно стало можливим лише завдяки голосу віце-президента США Майка Пенсі, який також є президентом Сенату. За даними Partnership for Public Service, з 565 ключових посад виконавчої влади, призначення на які вимагає згоди Сенату, заповнити вдалося лише 25. На 465 позицій немає поки навіть кандидатів. Особливо гостро відчувається кадровий голод у Держдепартаменті.

Червоною ниткою через всі 100 днів пройшли звинувачення критичних до Трампу ЗМІ у недостовірності їх матеріалів. "Чесно кажучи, преса неконтрольована. Рівень нечесності неконтрольований", - заявив Трамп у середині лютого під час несподіваної прес-конференції, яка викликала бурю реакцій у всьому світі.

І навіть у свій 100-й день Трамп зазначив: "Провідні (фейкові) ЗМІ відмовляються констатувати наш довгий список досягнень, включаючи 28 підписаних законів, сильні кордони і великий оптимізм".

Внутрішня політика

Серед згаданих 28 законів найзначнішими були документи, що скасовують низку прийнятих при попередньому президенті Бараку Обамі норм, зокрема, екологічних і фінансових. Найбільш відомими стали міграційні укази, якими Трамп намагався тимчасово заборонити в'їзд до США громадянам ряду мусульманських країн. За задумом 45-го президента Сполучених Штатів, це повинно було захистити країну від "в'їзду іноземних терористів". Перший список з семи країн включав Ірак - державу, яка разом з США веде війну проти терористів "Ісламської держави" (ІД). Іракці, звичайно ж, відчули себе зрадженими. Другий указ хоч і не поширювався на Ірак, але, як і перший, виявився заблокований судами.

Не меншим провалом стала спроба скасувати Obamacare - реформу системи охорони здоров'я, проведену Обамою. Obamacare, останніми роками, була об'єктом найбільшої критики і ненависті республіканців. Але, незважаючи на більшість у Конгресі, республіканці так і не змогли знайти такий варіант зміни Obamacare, за який проголосувало б достатньо конгресменів. Другу спробу зібрати голоси зробили за два дні до закінчення 100-денного терміну. Знову невдало.

Існувала ймовірність третього, не просто великого, а грандіозного провалу. 28 квітня, на 99-й день перебування Трампа у Білому домі, спливала дія тимчасового документа про федеральні витрати на 2017 рік. Республіканці минулого року відмовилися приймати остаточний бюджет, очікуючи перемоги свого кандидата у президенти. У разі неприйняття бюджету, 100-й день Трампа почався б з припинення роботи федерального уряду. Під час нього продовжують свою роботу тільки ті "бюджетники", які працюють у стратегічно важливих відомствах, таких як збройні сили і правоохоронні органи. Інші чиновники залишаються вдома, оскільки їм нічим платити зарплату. Восени 2013 року республіканці влаштували щось подібне. Катастрофи тоді не сталося, але нічого хорошого США це теж не принесло.

На цей раз Конгрес в останній день затвердив тижневу відстрочку для пошуку компромісу. Прийняти бюджет поки не вийшло навіть при тому, що Трамп відмовився від своєї вимоги передбачити у ньому гроші на початок будівництва стіни на кордоні з Мексикою. А Мехіко, звичайно ж, платити за стіну не збирається. Так що одна з найефектніших передвиборних обіцянок Трампа поки що залишається без змін. Те ж саме стосується й іншої обіцянки - трильйонного плану з модернізації інфраструктури США.

У той же час почалися зрушення у виконанні іншої гучної передвиборної обіцянки, а саме - "великого зниження податків". За кілька днів до закінчення 100-денного періоду команда Трампа представила основні положення податкової реформи. Але поки залишається незрозумілим, яким чином 45-й президент США збирається фінансувати свої грандіозні обіцянки, якщо держборг США вже майже досяг 20 трлн доларів, а республіканці традиційно виступають за жорстку фінансову дисципліну.

Солідним і завершеним результатом перших 100 днів Трампа стало призначення Ніла Горсача суддею Верховного суду США. Цей орган залишався неукомплектованим більше року. Республіканці, подібно до ситуації з бюджетом, відмовлялися навіть розглядати кандидатуру, запропоновану Обамою. Чи вважати доукомплектування значущим результатом? Відібрати відповідного кандидата - не таке вже й велике звершення. Проте з великою ймовірністю цей результат буде набагато більш тривалим, ніж перебування Трампа на посаді президента США. Адже Горсачу тільки 49 років, а судді Верховного суду працюють до кінця свого життя.

Зовнішня політика

Зовнішня політика Барака Обами спиралася, у першу чергу, на дипломатію і була дуже стримана у використанні військової сили. Чого чекати від Дональда Трампа, у світі не знали.

Трамп під час передвиборної кампанії орієнтувався, звичайно ж, на своїх виборців, не замислюючись над тим, яку дію його слова будуть мати за кордоном. Він називав НАТО застарілою і такою структурою, яка не відповідає викликам часу, але вимагав від інших держав-членів Альянсу заплатити "свою справедливу частку", обіцяв переглянути міжнародні торгові договори, аж до виходу з деяких з них, відстоював протекціонізм і хотів знайти спільну мову з президентом РФ Владіміром Путіним. Тому у багатьох столицях, особливо серед партнерів США, на Трампа дивилися з острахом і нерозумінням. І лише в одній столиці раділи його перемозі на виборах - у Москві.

В основному ці побоювання не виправдалися: жодна торгова війна не почалася, США не відмовилися від захисту своїх союзників, не відбувся жоден глибокий конфлікт з будь-якої з країн-партнерів. Замість цього вище керівництво США - особливо віце-президент Майк Пенс і міністр оборони Джеймс Меттіс - послідовно намагався показати, наскільки у Вашингтоні цінують НАТО і дотримуються своїх обов'язків. Сам Трамп запевнив генсека Альянсу Йенса Столтенберга, що, оскільки НАТО змінилося і почало боротися із тероризмом, "воно більше не застаріле".

У той же час відсутність у Трампа досвіду і знань в області міжнародної політики не могло залишитися без наслідків. Ще до вступу на посаду Трамп вирішив відповісти на дзвінок президента Тайваню Цай Інвень. Те, що вже 40 років ні один президент США ні попередній, ні новообраний - не говорив прямо з кимось із керівництва Тайваню, Трамп, швидше за все, просто не знав. Вже потім 45-й президент США спробував використовувати політику "одного Китаю" як предмет переговорів з Пекіном. Результат: лідер КНР Сі Цзіньпін відмовлявся спілкуватися з Трампом, поки Вашингтон не заявив, що підтримує офіційні міждержавні зв'язки лише з одним Китаєм - КНР.

Ще була перервана телефонна розмова із прем'єр-міністром Австралії Малкольмом Тернбуллом. Трамп поклав слухавку, оскільки співрозмовник наполягав на виконанні США раніше взятого зобов'язання - прийняти у себе більше тисячі біженців.

Питання плати за будівництво стіни стало причиною скасування візиту президента Мексики Енріке Пенья Ньєти до США. Але при цьому з Північно-Американської ЗВТ США поки вирішили не виходити.

Інша ЗВТ - Транстихоокеанське партнерство (TТП) - виявилася не такою вдалою. Мета цього "довгобуду" Обами, частинами якого стали 12 країн, створення у регіоні противаги економічної експансії Китаю. Раніше Конгрес так і не ратифікував відповідний договір. Після приходу до Білого дому Трампа, який обіцяв вирішити проблему торговельного дефіциту з Китаєм, одним розчерком ручки вивів США з ТТП. Це ще один приклад рішення Трампа, зробленого на підставі його "інстинкту" і незнання.

У пошуку ворога

Адміністрація Трампа не тільки не стала ізоляціоністською, але і не стримувала себе, як це робив Обама, у використанні військової сили за кордоном. Натяк на це з'явився трохи більше, ніж через тиждень після інавгурації 20 січня. Збройні сили США провели рейд у Ємені проти "Аль-Каїди на Аравійському півострові". У свій час Обама так і не зважився на цю операцію. Побоювання попередника виправдалися: у ході рейду загинув один американський солдат, ще троє отримали поранення, один літальний апарат був пошкоджений, і його довелося підірвати.

Але цей натяк на готовність Трампа використовувати силу зброї помітили далеко не всі. Тим часом наростала напруга навколо Північної Кореї. "Якщо Китай не вирішить питання Північної Кореї, то ми це зробимо", - заявив Трамп на початку квітня. У Вашингтоні не виключають жодних варіантів вирішення проблеми. Але будь-який удар по КНДР - це початок повномасштабної війни на Корейському півострові.

Інша справа Сирія, де була здійснена хімічна атака з використанням зарину у контрольованому повстанцями місті Хан-Шейхун. Швидше за все, так режим Башара Асада захотів перевірити "червоні лінії" Трампа. Коли емоційний президент США побачив по телевізору як задихаються діти, питання було вирішено. Незабаром 59 крилатих ракет Tomahawk рознесли військовий аеродром Ассада, з якого і зробили хімічну атаку.

Ракетний удар був сигналом не тільки Ассаду, але й іншим: у першу чергу, правителю КНДР Кім Чен Ину. А щоб закріпити ефект, США використовували проти бойовиків ІД у Афганістані найбільшу свою конвенціональну бомбу - GBU-43/B. Вибір зброї, яку американці прозвали "Матір'ю всіх бомб", напевно, теж був символічним.

Удар по Сирії мав ще один наслідок: він поставив крапку на можливості досягти великої угоди між Вашингтоном і Москвою. Трамп поки не відмовився від бажання знайти спільну мову з Путіним. Але поступово знижувалася вірогідність цього. Пішов у відставку з посади радника президента США з питань нацбезпеки Майкл Флінн, який вважався проросійським. Після тривалого заперечення Трамп таки визнав втручання Москви у вибори в США. Після ракетного удару Трампу довелося констатувати: "Ми можемо бути на найнижчому рівні за весь час у відносинах з Росією".

Одночасно для України з Вашингтона приходили досить обнадійливі сигнали. Як мінімум стало зрозуміло, що віддавати її на відкуп Росії ніхто не збирається. В адміністрації США не раз заявляли про підтримку територіальної цілісності і самовизначення України, а також про те, що не визнають "окупації і спроби анексії Криму. Наприкінці квітня цю позицію підтвердив і держсекретар Рекс Тіллерсон, який, будучи главою ExxonMobil, отримав від Путіна Орден дружби.

При цьому надія Києва на швидку зустріч між Трампом і Петром Порошенко не виправдалася. Причини цього можуть бути різними, але треба не забувати, що Трамп в основному концентрувався на внутрішній політиці. Він не зробив жодного закордонного візиту. У себе він прийняв лише близько 15 іноземних лідерів.