Формула "Роттердам+" вже фактично не діє близько двох років, але при цьому досі залишається актуальною темою для обговорень в медіасфері. Аргументи критиків формули вже багаторазово були спростовані на практиці, Спеціалізована антикорупційна прокуратура чотири рази закривала справу щодо "Роттердам+" – але деякі міфи, пов'язані з формулою, виявилися напрочуд живучими й тиражуються досі.
Про те, як з'явилася формула "Роттердам+", як вона допомогла становленню цивілізованого енергоринку в Україні, виявилася економічно вигідною і дозволила заощадити бюджетні гроші – в матеріалі РБК-Україна.
Окупації частини українського Донбасу, серед іншого, завдала важкого удару і по енергетичному сектору країни. На непідконтрольній території опинилися шахти, що видобувають антрацитове вугілля – стратегічний ресурс для українських ТЕС. Видобуток енергетичного українського вугілля у 2015 році скоротився більш ніж на третину в порівнянні з попереднім роком.
Дефіцит вугілля поставив ТЕС на межу банкрутства, в Україну повернулися вже призабуті "віялові" відключення електроенергії. Країна вимушено перетворилася з експортера енергетичного вугілля на його імпортера.
Для того, щоб збалансувати енергетичну систему України, прибрати залежність від поставок з ОРДЛО, дозволити ТЕС купувати вугілля на світовому ринку і була розроблена формула "Роттердам+". До середньозваженої ціни вугілля в портах нідерландських Роттердама, Амстердама й Антверпена (індекс API2) додавалася вартість транспортування палива в Україну, її перевалки й доставки безпосередньо до ТЕС.
Важливо відзначити, що всупереч широко поширеній помилці, формула ніколи не передбачала, що вугілля повинні везти в Україну саме з Роттердаму – API2 був обраний як загальноприйнятий на європейському ринку індекс. Крім того, "Роттердам+" використовувався при визначенні тарифу на електроенергію для промислових споживачів, а не для населення, про що критики формули зазвичай не згадували.
При цьому формула "Роттердам+" поширювалася на все українське вугілля, як імпортне, так і видобуте державними та приватними шахтами. Всі шахти вперше отримали можливість продавати ТЕС і ТЕЦ вугілля за справедливою ринковою ціною з прив'язкою до індексу API2.
До моменту введення "Роттердам+" ціни на вугілля і тарифи на електроенергію встановлювалися в ручному режимі, що давало величезний простір для корупції та призводило до планомірної деградації державних шахт.
Публічно необхідність ручного управління на енергоринку пояснювалася необхідністю захистити "маленького українця" від високих цифр у платіжках. За фактом же головними бенефіціарами такого стану речей ставали лише окремі великі підприємства, в собівартості продукції яких велику питому вагу займала електроенергія. Наприклад, феросплавні заводи, зацікавлені купувати електрику якомога дешевше. А розплачуватися за це доводилося якраз тому ж "маленькому українцю".
Так, до введення формули "Роттердам+" державні шахти за рекомендацією Міненерго продавали вугілля по 800 грн за тонну – більш ніж у два рази нижче ціни імпортного вугілля і в кілька разів – нижче собівартості.
Покривати різницю, природно, доводилося державі. Але багатомільярдні щорічні дотації держшахтам не могли виправити ситуацію. Обладнання старіло і ламалося, видобуток вугілля скорочувалася, про якісь інвестиції при відсутності "живих" грошей не могло бути й мови. Низька відпускна ціна на вугілля змушувала шахти розраховувати й далі розраховувати тільки на державну підтримку. А держава спалювала мільярди для того, щоб хоча б уникнути соціального вибуху в разі закриття шахт, але при цьому вперто не хотіло переводити галузь на ринкові рейки.
Після впровадження "Роттердам+" ситуація нарешті почала виправлятися. У 2016 році на дотації держшахтам було закладено 1,12 млрд грн, у 2017 – 1,73 млрд грн. Для порівняння – після скасування формули, з липня 2019 року, обсяг дотацій зріс до 3,56 млрд грн у 2020 році й 3,12 млрд грн у 2021 році.
Таким чином, державний бюджет зміг заощадити на дотаціях держшахтам і поліпшити їх фінансовий стан не адміністративним, а ринковим шляхом. Протягом трьох років, з 2016-го по 2019-й, шахти мали можливість продавати вугілля за справедливою ринковою ціною, яка залежала від рівня цін на паливо в Європі, а не від корупційних маневрів українських чиновників.
Скасування формули в липні 2019 року, по ідеї, повинна була дати остаточну відповідь на питання, наскільки обгрунтований і ефективний "Роттердам+". Адже критики формули запевняли, що в ній закладені якісь надприбутки для ТЕС і енергетичних компаній, і отже, збитки для держави й звичайних споживачів.
За такою логікою, після скасування "Роттердам+" ціни на вугілля і тарифи на електроенергію повинні були б відразу впасти. Але сталося рівно протилежне – ціни пішли вгору. А українська енергетика в цілому занурилася в глибоку кризу і повернулася до часів шахтарських протестів в Києві (хоча скасування формули, безумовно, була не єдиною причиною кризи).
Якраз через рік після скасування "Роттердам+", в липні 2020-го, проблеми досягли піку, втручатися в ситуацію довелося особисто президенту Володимиру Зеленському, під офісом якого страйкували шахтарі, що вимагають погашення мільярдних боргів із зарплати.
Акція протесту шахтарів під Офісом президента (фото: Віталій Носач, РБК-Україна)
У підсумку держкомпанія "Центренерго" уклала контракт на поставку вугілля з шахт "Добропіллявугілля" за ціною, якраз запропонованою формулою "Роттердам+", і країна почала поступово виходити з енергетичної кризи, припинилися й акції протесту. Таким чином, формульний підхід знову довів свою ефективність, що знехотя були змушені визнати навіть критики "Роттердам+". При цьому збиток для економіки за перший рік після відмови від формули склав близько 6 млрд грн. А, наприклад, вартість електроенергії на ринку "на добу вперед" у квітні 2021-го у порівнянні з квітнем 2020-го зросла на 16,5%.
Те, що хайп навколо "Роттердам+" завжди мав абсолютно штучний характер, можна легко довести – адже аналогічні підходи, засновані на формульному принципі в Україні застосовуються щодо інших енергоносіїв. І чомусь не викликають критики.
Так, ще до прийняття формули "Роттердам+" для вугілля, в Україні діяла формула визначення ціни на сиру нафту на підставі т.зв. "імпортного паритету". Ще у 2011 році уряд зобов'язав "Укрнафту" – найбільшого в країні виробника нафти – розраховувати ціну нафти на підставі середньої митної вартості імпорту, яка складалася з ціни на світових ринках, плюс вартість доставки в Україну, тобто точнісінько за принципом "Роттердам+".
Більш того, західні партнери й кредитори України, в першу чергу МВФ, якраз і вимагають відмови від ручного механізму ціноутворення в енергетиці та переходу до використання формул.
Так, з 2017 року, в рамках взятих перед МВФ зобов'язань, Україна ввела ціни на газ для населення з прив'язкою до ціни газу на німецькому газовому хабі NCG, а у 2020 році – на нідерландському хабі TTF, плюс знову-таки вартість доставки газу до українського споживача. Остання формула отримала назву "Амстердам+", за аналогією з"Роттердам+".
А в травні 2021 року аналогічний принцип був використаний при введенні державного регулювання цін на бензин і дизельне паливо. Для цього використані котирування агентства Platts на навантаження палива в Роттердамі плюс націнка 5-7 грн, яка покриває витрати на його доставку в Україну і забезпечує роздрібну маржу.
Таким чином, застосування формульного підходу на основі імпортного паритету – метод апробований і довів свою ефективність. І в будь-якому випадку, він набагато доречніше ручного, неринкового, адміністративного ціноутворення. Навіть за три роки, поки діяла формула "Роттердам+" ситуацію в українській енергетиці вдалося значно поліпшити, заощадивши при цьому бюджетні кошти. Але, звичайно, такий стан речей порушив звичні та зручні багатьом гравцям ринку корупційні практики, тому й атаки на "Роттердам+" тривають досі.