Епідемія обмежень: як владі і громадянам уникнути повного карантину
У минулі вихідні на нараді у президента Володимира Зеленського був узгоджений ряд заходів в рамках боротьби з епідемією коронавірусу. Найважливіше з них – це рекомендація розпочати дострокові і більш тривалі шкільні канікули, а також переведення студентів вузів на дистанційне навчання. Про нові-старі коронавірусні обмеження, статистику хвороби і наслідки карантину – у колонці головного редактора РБК-Україна Сергія Щербини.
У минулі вихідні керівництво країни погодило перші загальнонаціональні посилення епідеміологічних обмежень, крім "адаптивного карантину", в якому Україна живе з початку літа.
Серед названих першочергових заходів – заборона на роботу ресторанів, клубів, барів і проведення масових заходів після 22:00 в червоній і помаранчевій зонах; можливе збільшення штрафів за недотримання маскового режиму. І найголовніше – канікули з 15 числа для школярів та дистанційне навчання для студентів по всій країні.
Втім, примітна риторика, яку використовують представники влади при оголошенні цих ініціатив.
Якщо закриття закладів після 22:00 оголошується жорсткими і, напевно, популярними в масах пасажами про "припинення нічних гулянок", то фактичне закриття шкіл підноситься в якості рекомендацій для місцевої влади. Мовляв, змусити не можемо, як вважаєте за потрібне.
Така подача цілком зрозуміла – після "карантинних бунтів" місцевої влади центру політично зручніше відразу спробувати розмити відповідальність і вибити потенційний передвиборний козир у своєвільних мерів.
А для виборця, якому належить швидке волевиявлення, закриття шкіл подається у формі дострокових і більш тривалих дитячих канікул. Не перехід на так звану дистанційну освіту, а саме канікули. "Так звану", тому що виборець, який виховує школярів, цю дистанційну освіту вже бачив, і йому, смію припустити, не сподобалося.
За наявними відомостями, центральна влада утвердилася в думці, що школи і вузи – це нібито "мотор епідемії". Тому що студенти і школярі, які не настільки схильні до ризиків важкого перебігу COVID-19, обмінюються вірусами і заражають своїх батьків, бабусь і дідусів.
Але слід розуміти, що для багатьох батьків тривалі канікули рівносильні загальнонаціональному локдауну. Особливо в світлі підозр, що по закінченню дострокових канікул, після виборів діти будуть відправлені на дистанційне навчання. Що, в українських реаліях, вже рівносильно перепрофілюванню батьків на вчителів та репетиторів по всьому на світі, які ще й у режимі онлайн задовольняють "забаганки" не завжди адекватної школи.
Це не кажучи про те, що багато школярів вже фактично втратили рік нормального навчання, і про те, як "дистанційне навчання" відбувається, наприклад, в сільській місцевості. Відповіді на ці питання ні центр, ні місцева влада, що продукують різноманітні обмеження, дати не в змозі.
Колишня в.о. міністра освіти Любомира Мандзій в інтерв'ю РБК-Україна обмежилася посиланням на закон – "батьки є учасниками освітнього процесу". Все б нічого, але може батьки самі атестати і випишуть? Так буде сильно простіше.
Примітна риторика влади і щодо ініціативи встановлення нових штрафів за недотримання маскового режиму. Штрафувати на 3400-5100 гривень збираються підприємців та організації, які пропускають у свої приміщення або транспорт людей без масок.
Штрафувати не людей без масок, а тих, до кого вони приходять, або в чию маршрутку сідають. Загалом, якщо пасажири автобуса або відвідувачі магазину відмовляються вдягати засоби захисту – це проблеми власників магазину і оператора автобуса. І вирішувати їм їх на свій розсуд – можна витратитися на взвод хамуватої охорони, а можна взагалі припинити обслуговування для уникнення. Мабуть, залишки малого і середнього бізнесу не настільки привабливий електорат. Головне не штрафувати справжніх порушників.
А що ж привабливий електорат? Привабливий електорат вимагає його врятувати за будь-яку ціну. Але так, щоби йому за це нічого не було. По другому пункту влада все розуміє правильно, що переконливо доводиться цифрами.
Як нещодавно повідомили РБК-Україна в Національній поліції, в період з 12 березня по 23 вересня на українців виписали 30,8 тисячі адміністративних протоколів за порушення карантину – майже на 13 мільйонів гривень. А за підсумками рішень судів по всій Україні за півроку заплатили лише близько 770 тисяч гривень.
Не останню роль тут, звичайно, грає сумнівна законність обмежень, що вводяться поспіхом і часто навмання. Досить згадати рішення Конституційного суду, яким було визнано неконституційним цілий ряд пунктів "карантинної" постанови Кабміну про закриття закладів громадського харчування, зупинці транспорту і так далі.
З тієї простої причини, що вищеназване (як, до речі кажучи, і право громадянина на в'їзд і виїзд з України) є конституційним правом, обмежити які можна виключно шляхом введення надзвичайного стану. Але що ще не можна робити при введенні НС? Правильно, проводити вибори. А ввести НС може тільки Верховна рада. Чи будуть голоси за це? Дуже сумнівно.
Чиновники воліють або займати позицію поганого вихователя в дитячому садку, лякаючи колективним покаранням всієї групи через одного хулігана, або закручують гайки навмання, в основному, з метою розмивання відповідальності.
В приватних бесідах багато обізнаних зізнаються – реальна статистика епідемії в Україні нікому не відома. Хоча б тому, що справжня система масового тестування не налагоджена досі. Наприклад, час очікування результатів державного тесту в Києві становить близько тижня. Це вже не кажучи про те, з яким боєм його часто призначають, і з яким бажанням українці проходять ці тести.
Враховуючи слова голови МОЗ, що, за станом на минулі вихідні, в лікарнях перебували 19 тисяч людей з COVID-19 або з відповідною симптоматикою, будь-хто може, озброївшись гуглом і калькулятором, перерахувати справжній примірний порядок цифр поширення коронавірусу в Україні, спираючись на статистику в цивілізованих країнах.
З іншого боку, правда і в тому, що широкий загал не звик самостійно нести відповідальність за власну безпеку, здоров'я і благополуччя. А будь-які дії влади в цьому напрямку сприймаються як посягання на святість простого народу. Навіть якщо ці дії будуть полягати в вимогах дотримуватися найелементарніших правил особистої гігієни.
Адже, наприклад, будь-який міністр внутрішніх справ, який дав команду жорстко присікати неносіння масок в громадських місцях, моментально буде оголошений породженням трансцендентних сил. А будь-який президент, який подасть до парламенту проект посилення відповідальності пересічних громадян, у відповідь отримає "геть". Але без цього карантини можуть тривати вічність.
Ця хвороба – не жарти та реальна проблема. За розповідями тих, хто тяжко перехворіли, коронавірусна пневмонія – м'яко кажучи, не найбільш приємна штука, яка цілком може погано скінчитися. Але є і цілком обгрунтована думка, що закриттям шкіл наглухо, а барів о 22:00 епідемію зупинити не вийде. Як не вийде її зупинити і жорстким локдауном весняного зразка.
А ось розтягнути "задоволення" і пожинати плоди тривалої відсутності нормального навчального процесу у дітей, втрати роботи і психічного здоров'я батьків, алкоголізації та економічних проблем – вийде дуже навіть.
Можливо, владі не варто намагатися одночасно виграти перегони на реанімобілях по новому асфальту з мерами, не підставитися перед виборами і поліпшити епідеміологічну статистику за будь-яку ціну?
Можливо, не варто лякати обмеженнями і не закривати дітей по домівках, а змусити всіх носити маски, мити руки і не лізти одне одному на голову в магазині під виконуваною (!) загрозою серйозних штрафів? Ще раз - не під загрозою, шо грізно оголошується, а реально виконуваною. І виконуваною не працівниками магазинів або офіціантами в ресторанах, яких ті відвідувачі, шо не бажають надягати маску, в кращому випадку, посилають куди подалі, а представниками виконавчої влади.
Можливо, варто зосередитися і витратити гроші на справжню систему масового тестування, коли перевіритися людина може на кожному кутку за кілька годин? Не стогнати в ефірах про закупівлі апаратів штучної вентиляції легенів, а перерахувати кількість анестезіологів і медперсоналу, які вміють з ними управлятися?
Можливо, варто перший раз чесно сказати народу, що врятувати всіх не вийде, що люди будуть хворіти і помирати? Що з цим вірусом доведеться навчитися жити і, багато в чому, змиритися з його фатальними наслідками, тому що вакцина буде нескоро? Що реальний карантин на самому початку і фіктивний карантин, який був в останні місяці, не допомогли? Що доведеться регулярно перевірятися на коронавірус і по-чесному сидіти в самоізоляції при його виявленні? Що багато хто самий винен в своїх проблемах і сам повинен нести відповідальність за свої дії?
Це політично і навіть чисто по-людськи дуже боляче. Це загрожує невдоволенням дуже багатьох, хто вважає, що держава повинна його врятувати за будь-яку ціну, але без його участі. Але це констатація неприємної реальності і хоч якісь ефективні дії, а не гасіння пожежі бензином. Адже якщо постійно думати про громадську думку, яка може принести очки на виборах, то потім можна буде знайти і тисячі "ковідних" в лікарнях, і натовп голодних безробітних під своїми вікнами. Подяки від широких мас, у всякому разі, при своїй владній каденції, ще ніхто не дочекався. Немає приводу думати, що цього разу буде якось інакше.
Нещодавно в розмові з одним літнім чоловіком про коронавірус і карантин я заїкнувся про "шведський шлях", де не вводили жорсткий локдаун, а багато було віддано на відкуп громадянської свідомості у питаннях носіння масок і дотримання дистанції, а також колективного імунітету. "Щоб йти шведським шляхом, потрібні шведи", – відповів мені цей чоловік. Не хочеться думати, що він правий.
Наостанок, графік смертей від коронавірусу в Швеції: