Більшість представників "політичної еліти" України явно тяжіють до концепції "поступового просвітління". Спікер парламенту Володимир Гройсман, а за ним і лідер пропрезидентської фракції БПП Юрій Луценко зовсім нещодавно несподівано "прозріли" і заявили, про "глибоку політичну кризу". Адже те, що Україна невблаганно рухається в бік політичної кризи, було зрозуміло будь-якому мало-мальськи адекватному аналітику ще рік тому, коли в парламенті, поряд з коаліцією "де-юре" утворилася коаліція "де-факто", а, простіше кажучи, ситуативна більшість, збирана "координаторами" під кожне "доленосне" голосування.
Українські політики пізно досягли просвітління. Тобто, нарешті усвідомили наявність політичної кризи в країні. Але те, що Україна невблаганно рухається у бік політичної кризи, було зрозуміло будь-якому мало-мальськи адекватного аналітику ще рік тому, коли в парламенті, разом з коаліцією "де-юре" утворилася коаліція "де-факто", а, простіше кажучи, ситуативна більшість, збирана "координаторами" під кожне "доленосне" голосування. Про те, як країна буде виходити з кризової ситуації - в матеріалі РБК-Україна.
На світанку історії одного з напрямків буддизму, який пізніше отримав всесвітню популярність під назвою Дзен, в Китаї велися палкі суперечки між представниками двох основних шкіл, у яких принципово розійшлися погляди на природу просвітлення.
Перші заявляли, що не можна перестрибнути прірву між буденною та просвітленою свідомістю в два стрибки. Другі цілком резонно заперечили, що світло Сонця розсіює темряву поступово.
Зрештою, зійшлися на тому, що, хоча просвітлення і відбувається миттєво, як стрибок з одного краю прірви на інший, воно все ж таки вимагає певної підготовки - розбігу, попереднього польоту над безоднею.
Як не дивно, але ця сотеріологічна дискусія (вчення про спокуту і спасіння людини) часів середньовічного Китаю цілком адекватно описує процес усвідомлення українськими політиками і суспільством кризи в сучасній Україні.
Судячи з усього, більшість представників "політичної еліти" України явно тяжіють до концепції "поступового просвітління".
зокрема, спікер парламенту Володимир Гройсман, а за ним і лідер пропрезидентської фракції БПП Юрій Луценко зовсім недавно несподівано "прозріли" і заявили, про "глибокій політичній кризі".
І, слідом за ними, "просвітлення" початок наздоганяти одного за іншим та інших вітчизняних політиків, для яких криза "раптом" став очевидним лише після скандальних заяв Айвараса Абромавичуса.
Досить запізніле "прозріння".
Адже те, що Україна невблаганно рухається у бік політичної кризи, було зрозуміло будь-якому мало-мальськи адекватного аналітику ще рік тому, коли в парламенті, разом з коаліцією "де-юре" утворилася коаліція "де-факто", а, простіше кажучи, ситуативна більшість, збиране "координаторами" під кожне "доленосне" голосування.
Наприклад, для підтримки так званого "пакету МВФ", "конституційних змін в частині децентралізації", "пакету для безвізового режиму", "прийняття бюджету" і т. д. і т. п.
Ще більш очевидною криза став після "демаршу" лідера РПЛ Олега Ляшка, який заявив про вихід радикалів з коаліції, і постійного "шантажу" з боку "Самопомочи" і "Батьківщини".
Про такі дрібниці як систематичне порушення закону України "Про Регламент Верховної Ради України", причиною якого є "брак голосів у коаліції"; або створення внутрішньофракційних груп, явно опозиційних керівництву фракцій; або про марних спробах "зняти" генерального прокурора, - навіть не варто зайвий раз згадувати.
загалом, те, що було досить легко прогнозованою ще в процесі підготовки коаліційної угоди", відбулося і стало очевидним фактом: однодумці виявилися не зовсім однодумцями, а точніше зовсім не однодумцями.
Підписанти "коаліційної угоди" - конкуренти, що б'ються не на життя, а на смерть за своє місце під сонцем на одному електоральному полі!
Більше того, політики і їх "спонсори", замість розв'язання гострих проблем українського суспільства і держави, воліли займатися своєю улюбленою справою - ділити владу і дерибанити власність.
А простіше кажучи мародерствувати.
Оскільки всього мало, а всіх багато, і тому всього на всіх не вистачає, конфлікт між мародерами був неминучий. Коаліція посипалася.
Словом, те, що суспільству намагаються представити, як "урядовий криза" насправді є "кризою коаліційною". Причина конфлікту не в особистості прем'єра або персоналії міністрів. І навіть не в симпатіях чи антипатіях Арсенія Яценюка і Петра Порошенка.
Ті, хто намагається аналізувати нинішню політичну кризу через призму особистостей уподібнюються голлівудським мультиплікаторів, які вигадують кумедні образи хвороботворних мікробів, дають їм імена і змушують взаємодіяти в різних життєвих ситуаціях.
В мультфільмах це виглядає кумедно. В країні, охопленій війною, замислюватися потрібно не над іменами мікробів, а над тим, яку загрозу вони несуть соціального організму; як стимулювати імунну систему і як створити середовище, згубну для смертельно небезпечних паразитів.
для цього потрібно розуміти кілька доволі простих речей.
По-перше, джерело політичної кризи знаходиться в парламентській коаліції і, відповідно, вирішиться криза може виключно коаліцією.
Причому, є лише два сценарії вирішення проблеми.
Учасники коаліції узгоджують свої позиції, і коаліція зберігається. Цей сценарій, в свою чергу, може бути реалізовано двома шляхами.
У першому випадку, коаліційний уряд відправляють у відставку у повному складі на чолі з нинішнім прем'єром і формується абсолютно новий Кабмін, який будуть намагатися уявити, як аполітичний і "технократичний".
Другий шлях менш радикальний - уряд переформатується вибірково при збереженні Яценюка на посаді прем'єра.
Обидва варіанти досить імовірні.
Більш того, незважаючи на "непримиренні позиції" та взаємні ультиматуми, висловлювані політиками публічно, обидва алгоритму є більшою чи меншою мірою прийнятними для лідерів політичних сил, що входять у коаліцію.
Адже, в іншому випадку коаліція розпадається і повинна бути переформатована. Причому реальне переформатування практично виключено, оскільки будь-який варіант "ширки" викличе величезне суспільне обурення.
Таким чином, альтернативним сценарієм збереження коаліції буде сценарій дострокових парламентських виборів, проведення яких сьогодні ніхто з "коаліціантів" не зацікавлений.
врешті-решт, бути в парламенті, а, тим більше, бути там у складі правлячої коаліції, завжди краще, ніж боротися за депутатські мандати або взагалі опинитися за бортом законодавчого органу.
А багато хто з нинішніх "мандатоносців", звиклих до софітів телекамер і доплат з партійних кас, мають цілком реальні перспективи в результаті дострокових виборів опинитися за бортом великої політики.
Усвідомлення цього факту, безумовно, буде штовхати «коаліціантів» до пошуку компромісу у питанні про подальшу долю коаліційного уряду. Тому безумовним пріоритетом буде збереження парламентської коаліції, в будь-якому, нехай навіть у нинішньому коматозному стані.
Подаватиметься це під соусом тверджень про те, що коней на переправі не міняють.
Не міняють - це правда. Але при одній умові, якщо коні живі.
А те, що коаліційна кінь не просто здохла, а взагалі була мертвонародженою, стає все більш очевидним, навіть для тих, хто танцює навколо неї з бубном. І шаманські танці не повернуть її до життя...як каже індійська мудрість: "кінь здохла. злазь".
І тут необхідно усвідомлювати ще один важливий момент.
Небажання і неготовність йти на дострокові парламентські вибори сьогодні зовсім не означає, що дострокові вибори є для нинішніх можновладців у принципі категорично неприйнятними.
Швидше навпаки.
Проведення радикальних реформ є для нинішнього політичного класу куди менш прийнятним, ніж проведення дострокових виборів. Проведення реформ реально загрожує привілейованого статусу-кво, а проведення будь-яких виборів за нинішньої соціально-економічної і соціально-політичної ситуації навпаки може стати способом піти від відповідальності.
Простіше кажучи, "слугам народу", "реформаторам" та "борцям з корупцією" можна ще півроку потанцювати з бубном біля мертвої коні, помародерствовать, підготувати необхідні для передвиборчої кампанії ресурси, а потім, передчуваючи близькість соціального вибуху, оголосити дострокові вибори.
Таким чином, з одного боку, скинути соціальне напруження, а, з іншого боку, відклавши "реформи" знову ж на невизначений термін - вибори, коаліціада, новий коаліційний уряд, - продовжувати збагачуватися...
Судячи з усього, наші західні партнери розкусили цю "хитру" задум нинішніх "проєвропейських реформаторів".
Більш того, на відміну від талановитого українського народу, аналітики цивілізованих країн розуміють, що при нинішньому рівні розвитку громадянського суспільства та політичних інститутів в Україні не доводиться розраховувати на те, що українці оберуть новий парламент більш ефективних представників, які, у свою чергу, зможу сформувати більш ефективну коаліцію, здатну створити більш ефективний уряд
Саме тому останнім часом прозвучало досить багато різких заяв з боку наших західних партнерів, основним меседжем яких є: вистачить балагану і демагогії, починайте працювати!
Вимога по суті правильне. Але, на жаль, нездійсненна.
Нинішній пануючий клас в принципі не здатний змінити ні свого світогляду, ні моделей поведінки. Українське суспільство в свою чергу поки ще не здатне породити соціальні сили, здатні провести кардинальні зміни.
Таким чином, відповіді на питання про те, чи залишиться Арсеній Яценюк прем'єром, зберегтися нинішня коаліція, будуть восени дострокові вибори, на жаль, не мають скільки-небудь критичного значення і не будуть сприяти просвітління ні нинішньої еліти, ні українського суспільства.
Чому?
Мабуть, недарма ж один із патріархів Дзен бив своїх учнів палицею, вважаючи, що тільки так послушники швидше прийдуть до просвітління... Але бажаючим вже зараз стусанами гнати співвітчизників до просвітління, варто знати, що мавпа, яка взяла в руки палицю, автоматично не стає вчителем Дзен.