"Альтернативний" імпорт: хто може бути зацікавлений у знищенні українського хімпрому

Фото: на ціну добрив на внутрішньому ринку України в основному впливає собівартість виробництва Фото: на ціну добрив на внутрішньому ринку України в основному впливає собівартість виробництва

Схоже, що російські хімічні підприємства перейшли до фінальної стадії захоплення ринку добрив в Україні при повному сприянні українських чиновників. Це відбувається настільки стрімко, що про це вже цілком правомірно говорити, як про чергову "зраду". Але перш ніж робити певні висновки, необхідно більш детально вивчити ситуацію.

Основний фактор, який впливає на ціну добрив на внутрішньому ринку України – собівартість виробництва, яка на 80% залежить від вартості природного газу. Ціна газу в Росії для підприємств хімічної промисловості – 60-70 доларів, в Україні близько 270-300 доларів.

Маючи більш дешевий газ, який є головною сировиною для виробництва азотних добрив, російські виробники мають можливість спокушати українських фермерів ціною нижче ринкової та мати маржу в середньому до 100 доларів на тонні. Точніше сказати – росіяни готові пропонувати більш вигідну ціну, але тільки в тому випадку, якщо на українському ринку існує конкуренція, яку виробникові з РФ складають підприємства вітчизняного хімпрому, а також компанії з інших країн.

Санкції проти Росії і зниження світових цін на вуглеводні призвели до значних надлишків газу в Російській Федерації. Виробництво добрив – один з найбільш ефективних способів отримання валютних надходжень від цих надлишків. Враховуючи це, немає нічого поганого в тому, що Україна, як і інші держави, захища свій ринок антидемпінговими заходами. Особливо в умовах не тільки економічної, але і військової агресії з боку РФ.

Захист внутрішнього українського ринку добрив від російської експансії почалався також у 2014 році. Тоді Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі (МКМТ) України ввела загороджувальні мита на аміачну селітру – найбільш затребуваний на українському ринку вид добрив. Приймаючи це рішення, що нівелює різницю в цінах на природний газ в Україні та РФ, МКМТ керувалася в тому числі і практикою ЄС, який зазвичай вживає досить жорстких заходів, спрямованих на усунення будь-якої недобросовісної конкуренції на своєму ринку.

Як показав досвід, запровадження Мінекономіки мит на аміачну селітру в 2014 році хоч і виявилося лише тимчасовим заходом, вона почасти захистила українські підприємства, і практично не призвела до подорожчання посівної кампанії.

В Україні шість підприємств виробляють азотні добрива. Загороджувальні мита щодо російських виробників вигідні всім шести українським заводам. Чотири заводи належать холдингу Ostchem Дмитра Фірташа. Однак з них донедавна працювало лише два — "Черкаський "Азот" (Черкаси) і "Рівнеазот" (Рівне). "Сєвєродонецьке об'єднання "Азот" (Луганська обл.) та "Концерн "Стирол" (Горлівка, Донецька обл.) фактично зупинені з 2014 року через військові дії.

Крім них, є державний Одеський припортовий завод і "Дніпроазот" Ігоря Коломойського. Останні два роки вітчизняні заводи дійсно не виготовляють селітру, однак вона легко замінюється іншою продукцією українських хімічних підприємств, які формують один товарний ринок – ринок азотних добрив. Кінцевий споживач їх легко заміщає один іншим.

Хімія здатна давати близько 8% ВВП країни, а обсяг українського ринку мінеральних добрив – це практично 1 мільярд доларів. Якщо раптом українська хімія зупиниться, а український АПК потрапить в залежність від російських добрив, продовольча безпека України опиниться під великим питанням. В умовах штучного дефіциту добрив, який буде неважко створити, якщо поставки йдуть з однієї країни, криза на ринку АПК можливо буде спровокувати буквально в кілька дій.

Про те, що збільшення імпорту і втрата української хімією своїх позицій – великий удар для платіжного балансу країни і загроза стабільності національної валюти, взагалі говорити зайве. Всі ці аргументи цілком можуть бути застосовні до будь-якої стратегічної галузі економіки в умовах кризи, політичної нестабільності і війни.

Тепер про імпорт. Показовим є те, що 90% всього імпорту припадає на чотири російських виробника азотних добрив – "Єврохім", "Уралхім", "ФосАгро" і "Акрон". Домінуючу роль у цій групі компаній грає "Єврохім". Саме "Єврохім" в судовому порядку робив неодноразові спроби домогтися скасування антидемпінгових мит в Україні. І слід зазначити, що лобістські зусилля російських "хіміків" в Україні дійсно приносять результати.

alt

В кінці 2015 року в Україні був прийнятий закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в АПК", яким був відкритий ринок для зарубіжних виробників добрив. Але замість очікуваних поставок з Європи цим законом скористалися, в основному, російські виробники через ввезення різних сурогатів селітри під виглядом "нових продуктів" для обходу мит.

За підсумками 2016 року, Україна значно збільшила в порівнянні з попереднім роком імпорт хімічної продукції. Зокрема, імпорт одних лише мінеральних добрив з Росії виріс майже до 2 млн тонн. У той же час, власне виробництво скоротилося в 2016 році більш ніж на 50%, а вже в 2017 році прогнозовано зупинилося.

Зупинка українських виробників в першу чергу стала результатом дивних дій Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі (МКМТ). Спочатку МКМТ приймає рішення про введення антидемпінгових мит щодо імпорту добрив з Росії. 27 грудня 2016 року МКМТ встановила факт демпінгового імпорту з РФ, а також визнала, що існує причинно-наслідковий зв'язок між демпінговим імпортом в Україну деяких видів азотних добрив походженням з Росії та істотною шкодою, заподіяною національному товаровиробнику. Комісія також встановила, що національні інтереси України потребують застосування остаточних антидемпінгових заходів.

Проте далі відбувається щось дивне. Вже 13 лютого 2017 року Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, яку очолює перший віце-прем'єр-міністр, глава МЕРТ Степан Кубів, приймає рішення зупинити дію антидемпінгових заходів, прийнятих в рішенні Комісії від 27.12.2016 № АД-363/2016/4411-05 "Про застосування остаточних антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну деяких азотних добрив походженням з Російської Федерації" до 01.07.2017. Цим новим рішенням дається коротке пояснення – забезпечити весняну посівну 2017 року і забезпечити альтернативні поставки добрив з інших регіонів. В першу чергу – через скасування митних зборів на ці продукти.

Основним вигодонабувачем цього рішення виявляються, як неважко припустити, російські компанії на чолі з компанією "Єврохім", яка контролюється російським олігархом Андрієм Мельниченком, відомим, крім усього іншого, фактом володіння найбільшою і найдорожчою (близько 500 млн доларів) приватною яхтою в світі. Бенефіціарна частка Андрія Мельниченка у ВАТ "Єврохім" — 90%. Володіючи особистим статком в 13,4 млрд дол., у 2016 році Мельниченко зайняв 139-е місце в світовому рейтингу мільярдерів Forbes і 11-е — серед російських мільярдерів.

Збіг? Логічне запитання: що сталося між прийняттям двох суперечливих постанов МКМТ від 27.12.2016 і від 13.02.2017? Чому в грудні 2016 року українські чиновники бачили причинно-наслідкові зв'язки між демпінговим імпортом в Україну російських азотних добрив і шкодою, що наноситься національному товаровиробнику, а вже через півтора місяці цей зв'язок став для них неочевидним?

Закономірним підсумком всіх цих маневрів стало те, що в березні 2017 року вперше в історії української хімічної промисловості в розпал підготовки до посівної зупинилися два підприємства з виробництва азоту – в Рівному і Черкасах. Логіка повзучого захоплення російськими "хіміками" українського ринку наштовхує на закономірне питання: українські підприємства зупинилися, або їх все-таки "поклали"? Причому – в інтересах конкретних російських компаній.

У цьому контексті зовсім іншими фарбами починає грати історія з 346 млн кубометрами конфіскованого газу у компанії Ostchem Дмитра Фірташа. Дивним чином березневе рішення "Укртрансгазу" розпочати процедуру обмеження поставок природного газу для трьох великих хімічних підприємств країни співпало з лютневим припиненням дії антидемпінгових заходів щодо російських виробників.

alt

Іншими словами – однією рукою український уряд знімає бар'єри для росіян, а іншою – перекриває газ українським виробникам. Обидві події відбуваються практично одночасно.

Як мінімум уряду і першому віце-прем'єру Кубіву варто було б пояснити такий збіг. А також той факт, що для російських хімічних гігантів на чолі з "Єврохімом" в результаті дій уряду були не просто відкриті шлюзи для масштабного прориву на український ринок напередодні сезону посівної, але і знерухомлені їх ключові українські конкуренти на підставі підвищення конкуренції та необхідності альтернативних постачальників.

Проблема тільки в тому, що "альтернативними постачальниками" виявились вдобре знайомі російські олігархічні структури, а українські підприємства в кілька дій були просто паралізовані.

Боротьба з національним виробником

Послідовні та системні дії уряду щодо скасування антидемпінгових заходів щодо російських виробників, а також щодо обмеження поставок природного газу для трьох найбільших хімічних підприємств країни, виглядають як неприкритий лобізм російських компаній з боку українських чиновників. І навіть якщо всі ці рухи навколо вітчизняного хімпрому відбуваються під слушним приводом боротьби з олігархами, дії уряду не повинні призводити до зупинки найбільших підприємств, виходом на біржу праці десятків тисяч співробітників і відкриття внутрішнього ринку для російських "гігантів".

Правда може полягати ще й у тому, що російські виробники не мають технологічної можливості заповнити ринок України повністю. У них ще є апетити та зобов'язання щодо експорту в Туреччину, а значить ноу-хау українського уряду – наситити ринок "альтернативним імпортом", попутно заблокувавши роботу українських заводів, явно не призведе до головної декларованої мети – задовольнити в повному обсязі потреби українських аграріїв у розпал посівної.

У сухому залишку: після блокадної історії, після скандалу з переділом ринку зниженого газу, отримуємо чергову історію "з поганих запахом", в епіцентрі якої – знову великий російський бізнес. Тенденція, однак.

Чому в ситуації російської військової агресії ми віддаємо ринок обсягом майже в 1 мільярд доларів російським компаніям? Чому під розповіді про боротьбу з монополізацією ринку уряд ставить всю галузь АПК в залежність від російських виробників мінеральних добрив?

Чому три роки гібридної війни не навчили українських чиновників одному простому уроку: російські олігархи не є самостійними суб'єктами. Крім чисто бізнесових і економічних питань вони найчастіше вирішують ще й ряд непрямих політичних завдань, які ставить перед ними російська влада.

Скільки ще потрібно прикладів, які доводять, що під виглядом бізнес-лобізму Кремль завжди вирішує також і суто політичні питання: підриває економіку, ставить у залежність від рішень російських компаній цілі галузі, підвищує градус соціальної напруженості, а ще й на додачу до цього заробляє на внутрішньому ринку ворога...

Нагадуємо, не забудьте обрати свій спосіб читати новини.
On Top