З надією на свободу: як живуть засуджені до довічного терміну українки в Качанівській колонії

Спецкорпус вічної несвободи

У Харкові Качанівська виправна колонія №54 знаходиться в глибині промзони, в якій не побачиш житлових висоток. У приватному секторі упереміш зі старими малоповерховими будівлями будь-який перехожий вкаже на територію, оточену високим червоним і жовтим парканом з колючим дротом і табличками "Заборонена зона. Прохід заборонено".

Її назва виявилося на слуху після того, як тут кілька років в тюремному ув'язненні провела лідер партії "Батьківщина", екс-прем'єр-міністр Юлія Тимошенко. Але особливою цю колонію роблять не тільки гучні імена її колишніх ув'язнених. З 2003 року в окремому корпусі містяться всі жінки, засуджені до довічного терміну в Україні. Зараз таких в країні 22. Наймолодшій з них - 34 роки, найстаршій - 70 років. В основному всі вони потрапили сюди за вбивства одного або декількох осіб, у тому числі і дітей.

По дорозі до окремого корпусу вдалечині чується бекання - в колонії є своє підсобне господарство, в якому вирощують овець і домашню птицю. При вході - сувора пропускна система. Відвідувачі залишають особисті речі в камерах зберігання, також їх перевіряють портативним металошукачем. Кореспонденту РБК-Україна довелося залишити на охорону свій паспорт і навіть завалялися в кишені купюру номіналом у 10 гривень. Об'єкт режимний, тому є ряд обмежень на пронесення предметів на територію спецсектора.

За словами начальника колонії №54 Андрія Явтушенко, всі 22 ув'язнених мають право на отримання передач. Крім небезпечних предметів під забороною - консервація і їжа домашнього приготування, тобто все те, від чого жінки можуть отруїтися. Перед тим, як вони отримують посилку, її переглядають співробітники колонії. Наприклад, сигарети можуть витягнути з пачок, щоб перевірити чи немає нічого забороненого в коробці. Але потім за бажанням ув'язненої їй повертають з сигаретами і саму пачку.

- Одяг, взуття неяскравих і невызывающих тонів - все їм дозволяється, - запевняє Явтушенко. - За останні три роки не було спроб пронести заборонені речі.

Пройшовши через пропускний пункт, відразу потрапляєш у двір, з лівої сторони якого високий металевий паркан з вічком на ньому і попередженням про проведення відеоспостереження. За ним - триповерхова, пофарбована у світлі тони приміщення. Практично перед самим входом також крихітний дворик з лавками для прогулянок і колючим дротом нагорі. Туди подихати свіжим повітрям або почитати книгу ув'язнені можуть вийти в будь-який час, крім нічного сну, коли двері кімнат закриваються.

Сама будівля - невеликих розмірів. За словами начальника колонії, там - 88,3 квадратних метри житлової площі. Для нього це - головний біль. Спочатку корпус був розрахований на 12 осіб, зараз вже там 22 жінки. Якщо прибуде хоча б ще пару "довічниць", до адміністрації можна висувати претензії щодо порушення умов утримання і утиску прав ув'язнених. За міжнародними стандартами, на кожного ув'язненого потрібно чотири квадратних метри житлової площі. Поки грошей на розширення спецкорпусу у держави немає.

Але жінки не живуть в одиночних камерах в повній ізоляції. На кількох поверхах - звичайні житлові кімнати, в яких знаходиться від двох до чотирьох ув'язнених. Вздовж коридору - двері житлових кімнат, а також спеціальних приміщень, в яких можуть проводити тривалі побачення ув'язнені. За законом такі побачення з їх близькими довжиною від одного до трьох днів їм належать раз в два місяці. За хорошу поведінку За рік можуть додати ще одну заохочувальну зустріч з рідними. Також вони мають право і на коротке побачення раз на місяць. У них є можливість списуватися по Інтернету, спілкуватися по Skype і дзвонити по мобільному телефону в присутності інспектора. Заступник начальника колонії з соціально-виховної та психологічної роботи Ірина Євреїнова розповідає, що в черговій частині є п'ять телефонів.

- Вони пишуть заяву, інспектор набирає номер телефону, який вказаний в ньому і вони розмовляють в його присутності, - говорить заступник начальника. - Одна розмова - до 15 хвилин.

- Увага! Адміністрація! - вигукує гучним голосом, відкриваючи залізні засуви на дверях на поверх охоронниця корпусу.

- Хто виявив бажання спілкуватися? - уточнює у персоналу Євреїнова, перепитуючи, чи написали укладені письмову згоду на розмову з журналістом.

- Кушинська, Лучанінова, - відповідають їй.

В кімнаті на верхньому поверсі нас зустрічає 54-річна брюнетка з довгим укладеним волоссям Любов Кушинська. Разом з нею там живуть ще дві жінки. У самій кімнаті є окремий санвузол з біде, на стінах - картини і полиці з книгами. Біля ліжка Любові з табличкою на спинці із зазначенням її імені - букет квітів. Це подарунок на її день народження 16 квітня, який переслали її близькі. Саму дату, вона каже, що відзначала "як вдома".

- Хоч столу немає, але у нас є прасувальна дошка, ми її розклали, нарізали салат, зробили піцу, - розповідає вона. - Солодке теж було, навіть вас ще можу паскою пригостити. Але ми намагаємося менше солодощів є, тому що все-таки жінки, і потрібно тримати себе у формі.

Перед приходом адміністрації з журналістом жінка дивилася фільм польською мовою. Вона володіє декількома іноземними мовами, та переглядає фільми, щоб поліпшити свої знання. Любов тут з 2005 року після винесення їй довічного вироку. До цього вона ще провела 8 років у СІЗО Львова, поки її справу розслідували.

Ще в 1997 році вона володіла кількома фірмами і була досить забезпеченою людиною. Але в той рік її звинуватили в організації вбивства двох чоловіків, під час якого, за версією слідства, Кушинська застрелила одного з них. У правоохоронних органах зазначили, що це вона зробила, щоб заволодіти квартирою одного з убитих. Любов відкидає всі звинувачення, вказує на ряд розбіжностей під час розслідування, стверджує, що вбиті, навпаки, позичили у неї 20 тис. доларів.

На її думку, її підставили високопоставлені співробітники правоохоронних органів, щоб не віддавати їй борг у кілька сотень тисяч доларів. При розмові вона постійно твердить, що у неї не було сенсу вбивати, і вона сподівається тільки на законодавчу скасування довічного ув'язнення для жінок.

- Це взагалі дуже страшно, якби хоч раз хтось сюди потрапив! Вже не раз такий законопроект подавали до парламенту, але ніяк. Серед нас таких, як Онопрієнко (Анатолій Онопрієнко - серійний вбивця, жертвами якого стали 52 людини, - ред.) і близько немає, - каже Кушинська. - Мені потрібен просто шанс, щоб скасували довічне. Розв'язати мені руки, і я далі буду добиватися справедливості, тому що я так просто не залишу! Я з цим лягаю і з цим встаю. Намагаюся тримати себе в руках, у мене хороші друзі, хороша дочка, у неї прекрасна сім'я. Але все одно дуже важко, буває, ломаюсь, потім знову видряпуюсь.

Але просити про помилування у президента Любов Кушинська не збирається - для подачі такої заяви треба визнати свою провину.

- Яка може бути вина, якщо я нікого не вбивала?! - вона наполягає на своєму.

Під час розмови з Любов'ю заходить її сусідка по кімнаті Валентина Лучанінова в чорній робі з нашивкою на грудях з її ім'ям і терміном ув'язнення. Вона вийшла на перерву з швейного цеху. Там вона працює з 7 ранку до 14-15 годин дня з перервами. Вона ходить в цех, щоб час швидше проходило, та щоб отримати хоч невеликий, але заробіток. За її словами, у її родини немає великих фінансових можливостей її тут підтримувати. Останній раз дочка з онуком приїжджали в 2014 році. Але по телефону вона постійно спілкується з близькими. Вона з посмішкою згадує, що коли її показували по телевізору, то все село збіглося подивитися.

У Качанівській колонії вона вже десятий рік. По її справі проходило ще четверо чоловіків за потрійне вбивство. Але тільки їй і одному з них дали довічне, всім іншим - по 15 років. Свою вину вона визнала частково та готова відсидіти певний термін, але з довічним ув'язненням жінка не згодна.

- Я не відмовляюся і не кажу, що я біла і пухнаста! Якщо кінь на чотирьох ногах спотикається, то людина тим більше помиляється, але дайте шанс...- починає плакати Валентина. - Тому сподіваємося хоч на щось, надія вмирає останньою.

Любов Кушинська спеціально запускає телевізійну передачу про їх спецсекторе, в якій згадується і її справа. Крім неї в програмі з'являються й інші ув'язнені.

- Мама кинула у колодязь своїх дітей, п'яна була, - кажуть жінки при появі на екрані плаче Наталії Костюченко.

Цей випадок стався у 2011 році в Чернігівській області. Випили подружжя посперечалися, хто з дітей і кого більше любить. Вийшовши з себе, з-за мовчання дітей, чоловік Наталії кинув її 4-річну дитину від першого шлюбу в колодязь. Наталка ж у люті втопила в тому ж колодязі їх загального 2-річного малюка. Обидва отримали довічний термін ув'язнення.

- Я вам не кажу, що всіх треба звільняти, немає, - твердить Любов. - Жінок, які неодноразово судимі, однозначно нічого відпускати. Вони живуть в'язницею, у них був шанс змінити своє життя.

 Обидві жінки, як гостинні господині, проводжають кореспондента зі своєї житлової кімнати-камери.

- Ми потребуємо вашої допомоги, - каже на прощання Кушинська. - До побачення!

"До побачення!", - відповідаєш автоматично, але потрапляти сюди зовсім не хочеться.

Вік волі побачити

Далі - показ швейного цеху. За словами Андрія Явтушенко, в'язні працюють тільки за своїм бажанням. З 22 жінок-"довічниць" 13 погодилися працювати. Поки йдемо до швейному цеху, проходимо повз невеликої кімнати, в якій жінки конверти клеять. Ті, у кого поганий зір, можуть заробляти таким чином. Але більшість все ж працює на "швейка". Оплата - відрядна, вироблення. В кімнаті близько один до одного розставлені швейні машинки, скрізь валяється їх продукція - недошитые матрасовки, рукавиці, чохли, сидіння для стільців. В цеху, за словами жінок, навіть один час шили тканинні елементи для бронежилетів. На питання, хто з них найбільше шиє продукції, укладені вказують на щуплу, невеликого зросту темноволосу жінку.

- Стахановець он стоїть поруч!

Вона відповідає, що заробила нещодавно "чистими" і отримала на свій особовий рахунок близько 1000 гривень. Щоб отримати таку зарплату, необхідно пошити 1500 матрасовок. Жінка каже, що в основному у неї гроші йдуть на Інтернет і телефон. Необхідні товари також можна купити в магазині на території колонії.

- Косметику купуємо, ми ж дівчатка! - бойко, сміючись, відповідає інша молода жінка. - Правда, дорогими кремами не користуємося!

Фото: Жінки з довічним терміном ув'язнення продовжують доглядати за своєю зовнішністю

Саме вона і ще одна дівчина вперше за стільки років існування спецкорпусу для довічно ув'язнених жінок в минулому році вийшли заміж. Але говорити про своїй сім'ї, вона відмовляється, висуваючи перед собою 34-річну Катерину Костіну. Їй не звикати - саме про весілля Катерини писали багато ЗМІ в минулому році. 27 квітня буде вже рік з дати її розпису з її чоловіком Юрієм. За її словами, її познайомили з хлопцем його названа мати, яка листувалася з нею як з членом протестантської церкви. Вони потім почали листуватися з ним, і буквально через пару місяців вирішили розписатися.

- Віруючі переслали мені сукню до весілля, не сильно християнського плану, дуже відкрите, - розповідає Катерина. - Але воно мені подобалося.

Фото: 27 квітня - перша річниці з дня весілля Катерини і Юрія ( фото зі сторінки соцмережі Юрія)

Дівчину засудили за потрійне вбивство - по справі вона йшла як його організатор, а також як вбивця двох з трьох осіб. Однак раніше вона казала, що провину на себе умовив її взяти її співмешканець, який, за її словами, і зробив це.

- Я дізнавався мотивацію цього хлопця (Юрія - ред.), навіщо, якщо можливо людина ніколи не вийде на волю, - розповідає Явтушенко. - Але мені відповідали, що є надія, що він вірить, що вона вийде на волю, і вони будуть разом.

На питання, як Катерина відзначатиме річницю з дня весілля з Юрієм, який приїжджає до неї на днях, вона посміхається.

- У нас кожне побачення - свято, - відповідає дівчина.

Заступник начальника Ірина Євреїнова розповідає, що багато жінок живуть мрією народити дитину. Після того, як дівчата почали офіційно виходити заміж, адміністрація писала листа до Мін'юсту, щоб ті дали роз'яснення, як діяти в разі народження дитини у довічно ув'язненої. Ув'язнених жінок з іншими термінами покарання після 4-х місяців вагітності відправляють в спеціальну колонію в Одесі, де у них є можливість перебувати зі своїми дітьми до визначеного віку. Але за "пожизненницам" поки інструкцій немає. РБК-Україна у відомстві запевнили, що зараз розробляють таке положення.

За словами начальника колонії, всі, хто відбуває у "Качанівці" довічне покарання, хочуть звільнитися.

- Вони все одно живуть надією, що рано чи пізно вони вийдуть, ніхто не вірить, що вони будуть відбувати довічний термін, - каже Ірина Євреїнова. - Але ми не обіцяємо їм нічого, ми не маємо права такого робити, природно, ми говоримо, що життя прекрасне, що потрібно йти далі. Це кожному треба говорити, навіть нашим співробітникам.

Уже на самому виході після проходження декількох дверей, воріт і повернення паспорта кореспондент РБК-Україна смикає звичним для вільної людини рухом ручку останньої двері з цієї частини Качанівської колонії. Але вони закриті.

- Від нас не так легко вийти, - жартує заступник начальника Ірина Євреїнова, після спеціального сигналу відчиняючи останні двері.

З першою судимістю на вихід

Зараз в Україні на кінець першого кварталу цього року довічний термін покарання відбуває 1565 осіб, з них жінок - всього 22. Дев'ять народних депутатів з різних фракцій пропонують скасувати довічне покарання для жінок. Такий законопроект уже зареєстрований у парламенті. Автори документу посилаються на подібну практику за кордоном, наприклад, жінки не сидять до кінця життя в тюрмах Іспанії, Норвегії, Португалії, Хорватії, Сербії, Болівії, деяких країн СНД, в тому числі і Білорусі.

Запропонований законопроект - не перший. В країні близько 10 років ведеться боротьба за скасування покарання у вигляді довічного ув'язнення для жінок, особливо активно в останні кілька років. Експерт правозахисної організації "Донецький Меморіал" Олександр Букалов розповів РБК-Україна, що з подібною пропозицією вони звернулися до президента Віктора Ющенка в 2005 році.

Але тоді в Пенітенціарній службі побачили в такому підході дискримінацію. Однак реальних причин для відмови, підтверджених законними актами або міжнародною практикою, не представили. За словами старшого наукового співробітника Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності Національної академії правових наук України імені В. о. Сташиса Костянтина Автухова, кількість таких ув'язнених в Україні не збільшується протягом останніх кількох років. У вересні минулого року народні депутати не прийняли законопроект №2254а, яким також пропонувалося переглянути можливість застосовувати довічне ув'язнення для жінок. Тоді з-за закінчення роботи парламенту 6 вересня і, за оцінкою Автухова, популістських висловлювань деяких народних депутатів за документ в залі змогли зібрати лише 223 голоси, тобто, не вистачило лише 3-х "за".

"Україна повинна гуманізувати покарання для жінок", - упевнений експерт: вони набагато складніше, ніж чоловіки переносять тривалий термін ув'язнення і повний розрив сімейних і соціальних зв'язків. Практика розвинених країн і дослідження кримінологів говорять про неефективність цього покарання для жінок, у чому це не утримує людину від скоєння особливо тяжких злочинів. При цьому Автухов підкреслив, що прийняття такого закону не означає, що на волі автоматично опиняться всі 22 жінки, які відбувають довічний термін у Качанівській колонії.

- Цей термін їм спочатку суд замінить на 15 років позбавлення волі, і лише після відбуття вони будуть звільнятися, - заявив РБК-Україна один з членів авторського колективу по розробці документа. - До того ж ми обмежили коло осіб, до яких можна буде застосувати цей закон - тільки до жінок, які вперше скоїли злочин. Заборона на застосування до жінок "довічного" не буде поширюватися на рецидивисток.

Зазначимо, що зараз в Качанівській колонії з першою судимістю - 14 з 22 нині там містяться ув'язнених.

Костянтин Автухов погоджується, що незастосування довічного терміну ув'язнення для жінок, які вчинили злочин вперше - це певний компроміс. Хоча у багатьох країнах світу жінок взагалі не садять у в'язницю до кінця їх життя. Крім того, за кордоном використовують прогресивну систему відбування покарання. Наприклад, після закінчення визначеного терміну "пожизненнику" послабляют режим. Їх переводять у звичайну колонію, де вони перебувають з засудженими на 5-7 років. Не рідко за відбування 8-12 років їх взагалі звільняють. Проте в Україні цього фактично не відбувається.

- Чим бідніше суспільство, тим воно більш жорстоко, радикализировано і жадає посилення каральної політики держави, - зазначає Автухов.

Одним з компромісів також може бути збільшення граничного строку покарання до 20-25 років в особливих випадках. Але виключно за ті злочини, які передбачають довічне ув'язнення, пропонує Олександр Букалов.

- Іноді суддя бачить, що 15 років недостатньо, і він дає довічне, - говорить експерт "Донецького Меморіалу". - Якщо у нього буде вибір давати 20-25 років, то кількість довічних термінів також може зменшитися. До речі, перед початком війни, наприклад, за кількістю "довічників" ми навіть випередили Росію - не дуже гуманну країну, з населенням в три рази більше нашого. 25 років також важко перенести, але це не та "безнадія", як при довічному ув'язненні.

У самій колонії "пожизненницы" пропонували, щоб враховувався характер судимостей в принципі. Частина з них наполягали, щоб, наприклад, не враховувалися вироки, які не відносяться до особливо тяжких злочинів.

У той же час, представник омбудсмена з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності Аксана Філіпішина заявила РБК-Україна, що якщо мова йде про кримінальні злочини та відповідальність за них, то ставлення має бути однаковим до чоловікам і жінкам. Враховувати стать укладених необхідно тільки при розгляді умов утримання у в'язниці.

- Ми виходимо з принципу рівності всіх перед законом, - зазначила вона. - Треба враховувати громадську думку, міжнародна практику, мотиви дачі таких преференцій жінкам в інших країнах, щоб це не розцінювалося як дискримінаційна норма.

Гуманізацію для людей, які відбувають довічний термін, заступник міністра юстиції Денис Чернишов бачить в тому, щоб надати можливість таким людям умовно достроково звільнитися через певний строк після перегляду їх справи. Однак скасовувати довічне ув'язнення для жінок, навіть з першою судимістю, він не вважає найкращим варіантом.

- Все завжди буває в перший раз, ось вбила жінка 50 людей, але у неї це перша судимість. І що тоді буде виняток для цієї жінки конкретно ? - запитує чиновник.

Колишній глава Пенітенціарної служби України Сергій Старенький розповів, що в останні роки пом'якшили порядок відбування покарання для "довічників" і говорити вже про повну їх ізоляції не доводиться. Тому гендерний підхід при довічне покарання він відкидає і підтримує поетапне полегшення умов відбування укладеним за зразкову поведінку.

- Це буде стимулом для засудженого, завдяки цьому він зрозуміє, що він не кінчений людина і у нього є перспектива,- каже Старенький. - А якщо зараз, коли злочинність зростає, слабка правоохоронна система, і ми скасуємо стримуючі фактори у вигляді покарання, то це призведе тільки до беззаконня на вулицях.

Однак Олександр Букалов нагадав, що залякування населення розгулом злочинності також було за скасування смертної кари в Україні в 1999 році. Але статистика показала, що кількість умисних вбивств після скасування смертної кари впала в кілька разів, у порівнянні з періодом, коли її застосовували.

Член комісії з помилування при президенті, голова міжнародної правозахисної організації "Ла Страда" Катерина Левченко заявила РБК-Україна, що не варто розглядати скасування довічного ув'язнення для жінок як питання дискримінаційний по відношенню до чоловіків. За її словами, в розмові про рівні права і можливості не говориться, що ті чи інші заходи повинні бути однаковими для всіх. До того ж, більшість відбувають довічний термін жінок, за оцінкою Левченко, великої небезпеки для суспільства вже не уявляють, в тому числі і з-за їх віку. За деякими з них є сумніви у правильності винесення їм вироку.

- Це був би гуманний акт, але нам потрібно думати в сторону перегляду довічного ув'язнення і для чоловіків, - говорить експерт. - Україна продовжує отримувати зауваження від багатьох міжнародних моніторингових організацій, в тому числі і від Ради Європи, що у нас взагалі неможливо переглянути вирок, який пов'язаний з довічним ув'язненням.

Зараз єдиний шлях виходу на свободу для "пожизненника" - помилування президентом. Але за весь цей час жодна людина не був помилуваний. Відсутність таких випадків Олександр Букалов пояснює тим, що немає чітких критеріїв та алгоритмів для оцінки того, наскільки людина змінився, і став він безпечним для суспільства.

Відзначимо, що людина з довічним терміном ув'язнення може подавати прохання про помилування через 20 років перебування у в'язниці. Ув'язнені з такими термінами відбутого покарання у нас в країні стали з'являтися тільки кілька років тому.

- З багатьма, хто просив про помилування, ми зустрічалися, але поки ми не побачили гідних, - зазначила Катерина Левченко.