Кримська весна зі снігом: чим жив Сімферополь в день референдуму

Три роки тому ввечері 16 березня вулицями Сімферополя радісно ходили люди, скрізь лунала весела музика. Центральна площа Леніна була заповнена людьми, а зі сцени оголошували результати референдуму. Від названих цифр всі перебували в ейфорії. Можливо, такомц стану "допомагав" алкоголь, але це вже деталі. Все це скидалося на щире народне гуляння. З боку воно багато в чому нагадувало масове святкування 24 серпня в Україні. З кількома лише відмінностями, які відразу кидалися в очі. На площі не було жовто-синьої атрибутики, тільки - російські триколори і кілька прапорів Криму, що відрізняються від російських розмірами горизонтальних смужок і їх розташуванням на полотні, а також кілька "георгіївських" та "імперських". Відсутність кримськотатарського прапору тільки наштовхувало на певні висновки. Невеликий сніг, який почав падати під вибухи салюту в кінці свята, став певним символом незвичайної кримської весни 2014-го. Символом швидкості зміни влади в Криму стали байкери з російськими прапорами в руках, але які ще не розпрощалися з українськими номерами на своїх мотоциклах.

У той вечір на площі кримчани були повною протилежністю тим агресивним, до яких журналісти звикли за три тижні роботи на півострові, особливо біля заблокованих військових частин. Тут святкуючі мещканці безвідмовно відповідали на будь-які питання. Одна жінка стрибала перед камерою, волаючи на все горло:

- Зрозумійте, ми любимо Україну. Але я хочу світлого і доброго майбутнього! У мене четверо дітей.

Цікаво було б зустріти цю жінку сьогодні і отримати щиру відповідь на кілька питань. Святкує вона сьогодні? Настало у неї світле і гарне майбутнє? Мають перспективи на світле і гарне майбутнє її четверо дітей? Що в її розумінні "світле" і "хороше"? І останнє: чи любить вона досі Україну? Особливо цікавить відповідь на останнє питання, коли навіть на материковій частині дії України щодо повернення півострова не відчуваються, крім заїжджених гасел "Крим – це Україна" кілька разів на рік у "червоні" дні календаря. Що вже казати про мешканців самого Криму.

Навряд чи жінці тоді заплатили за те, що вона сказала це на камеру. Вона свято вірила, що з Росією їй буде краще. В цьому її переконували не тільки проблеми в Україні, але і присутність "правильного" інформаційного фону на півострові - як проросійської спрямованості протягом усіх останніх років, так і "тематичної" за кілька тижнів до референдуму. В "10 гарантій для Криму після приєднання до Росії" обіцяли зберегти надані Україною соціальні пільги, надати пенсіонерам пільгові пенсії та надбавки і залишити вільне сполучення з материковою Україною. Також обіцяли, що рубль буде в обігу разом із гривнею, всі видані Україною свідоцтва та дипломи залишаться в силі до заміни на російські після тривалого перехідного періоду, а правовстановлюючі документи кримських підприємств визнаватимуться без перереєстрації та ліцензування з подальшою їх заміною по закінченню терміну дії... 

Цікаво, скільки з цих 10 гарантій відчула Тамара Петрівна - приватний підприємець,яка друкувала ці агітки - і чому вона зареєстрована як ПП в Росії в лютому 2015 року, але до цих пір офіційно залишається чинним українським підприємцем?

Інформаційний бюлетень "Крим 24" ряснів заголовками про те, що кримські татари отримають гарантії, а аграрії - дешеве паливо, мільйони росіян приїдуть відпочивати на півострів, а матеріально-технічну базу шкіл і вузів поліпшать. Мабуть, неспроста знак "Крим 24" дуже схожий на знак каналу "Росія 24". І, мабуть, не даремно на останній сторінці "інформаційного бюлетеня" зазначено, як потрібно правильно голосувати, незважаючи на наявність двох питань на "референдумі".

 

Міг протистояти цьому інформаційному КАМАЗу, який вільно "їздив" по центру Сімферополя, велосипед "Україна" у вигляді єдиної газети на півострові "Кримська світлиця", яку ледве можна було знайти в місті? Питання риторичне. Ще більш риторичне питання: чи могли зазвучати проукраїнські голосу в цей момент в Сімферополі? Незважаючи на перебування "гастролерів" з Кубані, які почувалися як вдома і виконували "чорну" роботу з зачисткою "провокаторів", навряд чи. Невідомо, на скільки вони себе вільно почували б, якби феодосійським морпіхам, які протягом дня завантажували зброю у вантажівки і готувалися висунутися в Сімферополь з початковим планом звільнити захоплені адмінбудівлі, в останній момент не скасували наказ. Тільки з часом стане відомо, що це відбулося на тлі зради командувача Військово-морських сил Дениса Березовського. Якого, до речі, призначила в Києві вже постмайданна влада...

Немає сумніву: якщо не всі, то більшість людей на площі Леніна і радісних пішоходів у центрі Сімферополя вдень ще ходили на виборчі дільниці, щоб проголосувати "за возз'єднання Криму з Росією на правах суб'єкта Російської Федерації". Від цього яскраво створювався ефект тотальної підтримки кримчан приєднання до Росії. Інша справа, що голосувати за автономію у складі України дійсно пішли одиниці. Чому? Питання відкрите досі, хоча про марність такого походу, в принципі, говорили навіть проросійські кримчани. Процес істотно відрізнявся від інших голосувань: на вході до дільниці стояли озброєні люди з автоматами, а в приміщенні - "дружинники". І українські ЗМІ, які заявляли про голосування "під дулом автоматів", зробили Україні ведмежу послугу. Оскільки на дільниці вільно можна було зайти будь-якій звичайній людині, а в кабінці автоматників не було - ставити галочку навпроти "возз'єднання Криму з Росією на правах суб'єкта права Російської Федерації" ніхто силою не примушував. Це викликало у місцевих жителів великі сумніви щодо висвітлення подій на Майдані і дій нової влади в Києві, додаючи ще більшої впевненості у правильності руху у бік Росії. Проте численні порушення при самому голосуванні і виписані запрошення померлим сусідам ні у кого внутрішніх протиріч не викликало. Головне - результат, а не методи.

Марно думати, що українські телеканали або сайти могли завоювати довіру. Жити в місті, спокійно працювати і пересуватися, і тільки час від часу бачити незвичну картинку у вигляді блокування військових частин і появи різних груп козаків на тлі сюжетів і заголовків про суцільний апокаліпсис на півострові - такому довіряти неможливо апріорі. Немає навіть сенсу говорити, що слово "окупація" і "російська агресія" у людей на площі викликала сміх – вони вважали російських військових не окупантами, а визволителями від української окупації. Тому екстрені спроби перефарбувати "русскій мір" в колективному розумі кримчан у жовто-блакитний сприймалися як наступ хвороби, а не ліки.

Протягом декількох днів до і після референдуму я жив на центральній вулиці Кірова в п'яти хвилинах ходьби від площі. Господиня квартири не спілкувалася українською - вона її не дуже добре розуміла, ще гірше розмовляла. Але вона завжди просила говорити українською у неї вдома, бо "і так рідко чує". Тільки спілкування з нею і проукраїнськи налаштовані жителі - не тільки серед активістів - витвережувало від враження тотальної підтримки "кримської весни". При цьому мовний фактор - не рахується. А ще привів в почуття візит до кримськотатарського району на околиці Сімферополя на наступний день після референдуму. Незважаючи на велику печаль і розчарування, яким був просочене повітря, люди чітко давали зрозуміти: всередині не приймуть нову владу. Але і нікуди не поїдуть, бо тільки двадцять років тому повернулися на Батьківщину після депортації. Люди продовжували жити, ніби нічого не сталося - гарно одягнена кримська татарка, ніби причепурившись на свято або дискотеку, їхала в центр міста, а літній кримський татарин розмірено косив траву.

На наступний ранок після референдуму з вуличних розмов сімферопольців тільки можна було почути дискусії про подальші дії Путіна після оголошення парламентом Криму рішення приєднатися до Росії.

Тоді в одному з книжкових магазинів неподалік кримського парламенту став свідком цікавої і одночасно страшної розмови по телефону продавчині про можливий подальший розвиток подій.

- Я питала у "Самооборони", - говорила вона невідомому співрозмовнику. - Вони сказали, що зараз можна до них записуватися. Вони висуваються на Донецьк.

Вірити не хотілося, що кримська весна зі снігом перекинеться далі на материк. Але все змінила зустріч з добре екіпірованими загарбниками Слов'янської міськради 14 квітня. Одного з них я упізнав - за кілька днів до референдуму він охороняв захоплений сімферопольський військкомат, коли туди приїхали активісти та журналісти після повідомлення про знаходження там затриманого "автомайдановця" Олексія Гриценка. Тоді на воротах вже був свіжонамальований російський триколор, під яким видно тризуб. "Перетворення" на воротах на стільки швидко відбувалося, що триколор "пустив" патьоки.