Три державні резиденції будуть віднесені до заповідних зон. Про це в інтерв'ю РБК-Україна розповів заступник міністра екології та природних ресурсів Сергій Курикін.
Три державні резиденції будуть віднесені до заповідних зон. Про це в інтерв'ю РБК-Україна розповів заступник міністра екології та природних ресурсів Сергій Курикін.
Крім того, за його словами, в роботі над поширенням сміттєспалювальних та сміттєпереробних заводів не варто розраховувати на зовнішніх інвесторів. А над популяризацією електромобілів має, перш за все, працювати профільна Асоціація.
"Саме учасники автомобільного ринку зацікавлені у тому, щоб вони були доступнішими", - зазначив, зокрема, в інтерв'ю РБК-Україна Сергій Курикін.
РБК-Україна: Нещодавно у Міністерстві екології і природних ресурсів повідомили про плани щодо розширення заповідної зони за рахунок резиденцій Президента. Про які саме резиденції йде мова, і коли вони стануть заповідниками?
Сергій Курикін: Зараз у роботі є три об'єкти: "Залісся", "Синьогора" і "Білозерський". Нині вирішується низка організаційних питань, пов'язаних з їхнім перепідпорядкуванням Міністерству екології і природних ресурсів, оскільки резиденції перебувають у сфері управління Державного управління справами (ДУС). Дійсно, буде абсолютно справедливо, якщо всі громадяни зможуть використовувати ці об'єкти також і для рекреації. Я думаю, що найближчим часом цей процес буде завершено.
РБК-Україна: Про які площі йде мова?
Сергій Курикін: Зараз відповісти на це запитання я не можу, оскільки на даних територіях знаходяться об'єкти, які і надалі будуть перебувати у віданні відповідних державних структур. Очевидно, в остаточному варіанті якісь площі буде виокремлено із загальної території, тому зараз точну цифру назвати достатньо складно.
РБК-Україна: До заповідників віднесуть території лише цих трьох резиденцій, чи є плани і щодо інших об'єктів, скажімо, Межигір'я?
Сергій Курикін: Зараз мова йде лише про державні резиденції, яких, на щастя, в Україні не так багато. Ці три - це найбільш відомі і найбільш цінні саме з природоохоронної точки зору.
Межигір'я у цьому розумінні менш цікаве, бо підставою для створення об'єкту природно-заповідного фонду є збереження природних комплексів, ландшафтів, екосистем. Якщо об'єкт здебільшого рукотворний, і на його території немає цінних природних комплексів, то постає питання, чи треба йому надавати якийсь особливий статус.
Можливо, його можна використовувати у суспільних інтересах у якийсь інший спосіб. Отже, про Межигір'я наразі не йдеться.
РБК-Україна: Віднедавна в Україні активно обговорюють ідею створення Чорнобильського біосферного заповідника на території зони відчуження. Водночас у Держінспекції ядерного регулювання обговорюють плани щодо зберігання і захоронення радіоактивних відходів та відпрацьованого ядерного палива у цій зоні. Як у Мінекології планують поєднати заповідник і зберігання відходів на даній території?
Сергій Курикін: Є відповідний проект указу Президента, який зараз проходить погодження з іншими органами центральної виконавчої влади. Що стосується сумнівів відносно того, як це поєднується з планами зберігання і захоронення радіоактивних відходів і відпрацьованого ядерного палива, то ми говоримо не про захоронення, а про тимчасове зберігання.
Вже зараз у рамках міжнародних проектів на території зони відчуження будуються сховища, так само будується об'єкт "Укриття". Сьогодні зона відчуження фактично ділиться на дві частини: це, скажімо так, індустріалізована частина, яка використовувалась промислово і буде так само використовуватись надалі.
А є територія, яка включена до складу зони просто тому, що вона потрапила під радіоактивне забруднення. Це велика територія загальною площею до 260 тис. гектарів, і цей проект дуже цікавий саме з природоохоронної точки зору. Ідея не нова, і насправді її треба було реалізовувати багато років тому, але "краще пізно, ніж ніколи".
Одним із завдань біосферних заповідників є, зокрема, вивчення антропогенного впливу на екосистеми. Відповідно цей об'єкт цікавий у науковому плані не лише для українських вчених, а й вчених з інших країн. Ми розглядаємо майбутній біосферний заповідник, як унікальну платформу для досліджень, де науковці зможуть вивчати фактично екосистеми, які довгий час не перебувають під будь-яким впливом людини, але свого часу зазнали радіоактивного впливу.
Тож, з наукової точки зору, це цікавий об'єкт, і інший спосіб використання цієї території не є раціональним.
РБК-Україна: Тож виходить, що це буде унікальний у своєму роді об'єкт, аналогів якому немає у світі?
Сергій Курикін: Фактично аналогів немає, на щастя, адже ця катастрофа була унікальною. Можна згадати ще Фукусіму, скажімо. Але у випадку Фукусіми йшлося про ураження менших територій, які були урбанізовані, освоєні людьми.
У Чорнобильській зоні - дика природа, де сьогодні природні комплекси самовідновлюються, існують у власному режимі без людського втручання, що теж є цікавим і незвичайним для центру Європи. Я думаю, що тут зможуть реалізувати свої наукові інтереси і наші академічні установи, і учасники міжнародних наукових проектів.
РБК-Україна: Чи закладені кошти у держбюджеті на реалізацію даного проекту?
Сергій Курикін: Ні, кошти ще не закладені, тому що нічого не можна закласти, доки об'єкт природно-заповідного фонду не створено. Коли буде створена адміністрація, і визначений його режим функціонування, тоді і будуть визначені ті бюджетні видатки, яких це потребуватиме.
РБК-Україна: Про які терміни йде мова?
Сергій Курикін: Позитивне рішення може бути прийняте вже цього року, більша частина попередніх погоджень вже здійснена, і проект розробляється вже довго. Як на мене, єдина причина такого зволікання - часті зміни уряду впродовж останнього року. Річ у тім, що коли змінюється уряд, відповідно перепогоджуються ті документи, які подавались. Але процес триває.
РБК-Україна: На початку року Україна та Японія домовились про розширення співпраці у сфері енергоефективності, зокрема, мова йшла про будівництво сміттєспалювальних заводів для виробництва теплової енергії. Наскільки перспективними є такі плани?
Сергій Курикін: Передусім треба чітко розділяти сміттєспалення і сміттєпереробку. Якщо ми говоримо про сміттєспалювальні заводи - все, що туди завозиться, саме там і спалюється, за рахунок цього виробляється тепло і енергія.
Сміттєспалювання має право на існування за умови належної фільтрації викидів і попередньої сепарації відходів, а не звалюється все докупи, а потім спалюється. Сучасний підхід - це саме глибока сміттєпереробка, якої сьогодні в Україні, на жаль, немає.
Взагалі сьогодні в Украіні дуже незначна частина, за різними оцінками, від 5% до 7% твердих побутових відходів, які дійсно переробляються і використовуються як вторинна сировина. В інших країнах цей відсоток значно вищий і може сягати 40-80% - на це ми повинні орієнтуватись.
У такому випадку сміттєспалювані потужності потрібні лише як частина системи сміттєпереробки, коли ми розділяємо відходи і переробляємо те, що можемо переробити чи використати, як вторинну сировину. А решта, яку ніяким чином не можна переробити, однак можна використати для виробництва теплової енергії, - спалюється.
Я думаю, що це принципове питання - чи ми орієнтуємося на сміттєспалювання, як загальний метод подолання проблеми відходів, чи ми орієнтуємося на сміттєпереробку. Сучасний екологічний підхід - це саме сміттєпереробка, коли сміттєспалювання розглядається лише, як один з елементів цієї системи.
РБК-Украіна: Наскільки вигідні подібні проекти і чи є інвестори, бажаючі вкладати у них власні кошти?
Сергій Курикін: Є міжнародний досвід, який показує, що на полігонах, які існують принаймні десять років, накопичується достатня кількість звалищного газу, який робить його утилізацію економічно вигідною. Колись в Украіні був дуже цікавий пілотний проект на одному з полігонів твердих побутових відходів поблизу Луганська, в ході якого було доведено, що це прийнятно для України технологічно і вигідно економічно.
Сьогодні складно говорити предметно, скільки коштів можна було б виділити, адже в країні важка ситуація, країна фактично веде війну. Інвестор у таких умовах не приходить практично нікуди.
Будемо сподіватись, що зі зміною політичної і економічної ситуації в країну прийде іноземний інвестор і з'являться також національні інвестори, тому, що питання енергозабезпечення є важливими для України, і не можна нехтувати такою цікавою і перспективною можливістю, особливо у наших умовах, коли існує кілька тисяч полігонів твердих побутових відходів, потенціал яких не використовується.
РБК-Україна: Зараз у Мінекології працюють над новим законом про відходи, який, за словами Ігоря Шевченка, "унеможливить корупційні схеми". Які нововведення плануються?
Сергій Курикін: Йдеться, насамперед, про переробку тари. Власне, імпортери, що ввозять товари в Украіну, і сьогодні мусять сплачувати певний збір, який мав би йти на переробку пакувальних матеріалів, які складають значний відсоток від загального обсягу побутових відходів.
Свого часу було створено велике підприємство "Укрекоресурси", яке нещодавно було ліквідоване унаслідок своєї неефективності. Адже гроші збирались, проте їхня більша частина не використовувалась за призначенням. Зараз спосіб використання цих коштів досліджується правоохоронними органами. Я не знаю, були там злочинні схеми чи ні, але у будь-якому разі ані це підприємство, ані збір не виконували своїх природоохоронних функцій.
Зараз у Міністерстві розглядається проект нового закону, який має розставити все на свої місця, зробити процедуру використання цих коштів абсолютно прозорою, визначити, хто за що відповідає впродовж всього виробничого ланцюжка. Загалом сьогодні існує принаймні три підходи до проекту подібного законодавчого акту, вони різняться між собою, в їх основі лежить різна ідеологія.
Нині відбувається активна робота, взаємодія зацікавлених сторін, організацій, зокрема і громадських, які намагаються ці підходи узгодити. Необхідно узгодити різні інтереси: екологічні, економічні, загальносуспільні та галузеві, визначити форму нових структур або структуру, яка за це відповідатиме, і до якої міри у майбутніх процесах відображатимуться принципи державно-приватного партнерства. Ці організаційні деталі мають величезне значення для успіху або неуспіху справи.
Що стосується міністерства, то ми абсолютно не хотіли б, аби на базі якогось нового закону утворився новий монополіст у цій сфері, бо ми вже маємо гіркий досвід, який показує, що утворення монополіста блокує перспективи реального розв'язання цієї проблеми і створює підґрунтя для нецільового використання грошей.
РБК-Україна: Чи маєте прогнози щодо термінів прийняття даного закону?
Сергій Курикін: Зараз на це питання відповіді не дасть ніхто. Але це і не важливо, приймемо ми його, скажімо, на місяць раніше чи пізніше.
Головне, щоб потім ми не почали його виправляти, щоб якимись прорахунками не нівелювати його значення. Тому нехай краще попередні обговорення триватимуть довше, але ми одержимо повноцінний результат.
РБК-Україна: Також, за словами Ігоря Шевченка, зараз у Мінприроди працюють над ідеєю встановлення спеціальних датчиків на підприємствах-забруднювачах з метою моніторингу кількості викидів у атмосферу. З якою метою запропонована дана ініціатива, і за чий рахунок будуть встановлювати такі датчики?
Сергій Курикін: Це дасть нам реальну картину викидів. Якщо ми збираємось серйозно займатись питаннями кліматичної політики, чітко обраховувати обсяги викидів, які здійснюються в Україні, ми повинні орієнтуватись не лише на статистичні дані, які формуються за рахунок формальних довідок власників підприємств. Ми повинні мати чітку об'єктивну картину - це складова системи моніторингу, яка потребує удосконалення.
Звичайно виникає питання, хто буде платити? В рамковій Конвенції ООН про зміни клімату записаний хороший принцип спільної, але диференційованої відповідальності за вплив на навколишнє природне середовище, зокрема, кліматичні процеси. Я думаю, що було б справедливо, якби тягар витрат по встановленню таких датчиків несли як власники підприємств, так і бюджет.
Скажімо, можна було б використовувати кошти місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища. Сьогодні, згідно діючого законодавства, 80% надходжень у вигляді штрафів, екологічних зборів і податків потрапляють до місцевих бюджетів, тому вони мають ресурс, який можна було б використовувати.
Інша проблема, що сьогодні вони входять до загальної частини бюджету і звичайно, якщо є пріоритетніші видатки, то вони витрачаються на місцях з іншою метою. Але, якщо говорити про це питання загалом, то можна і треба використовувати кошти місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища.
При цьому самі підприємства мають також нести суттєве навантаження - це може бути 50/50 чи 70% - підприємства і 30% з фонду - це вже питання, яке можна узгоджувати і обговорювати. Це мало б вирішуватись на партнерських засадах.
РБК-Україна: Чи здійснює Мінприроди моніторинг екологічної ситуації в зоні проведення АТО? Якщо так, то які його результати? Якщо ні, то чи планується така робота?
Сергій Курикін: Наразі говорити про якийсь моніторинг в зоні АТО можна лише теоретично. Звичайно, що ми збираємо інформацію, намагаємось її аналізувати і узагальнювати наскільки це можливо.
На базі Державної екологічної академії післядипломної освіти і управління, яка знаходиться у сфері координації міністерства, відбулось кілька круглих столів, присвячених екологічним наслідкам воєнних дій, які зараз відбуваються на сході України. Але здійснювати системний моніторинг зараз фізично неможливо.
РБК-Україна: Які найбільші екологічні загрози зараз є в зоні АТО? Наскільки актуальною є, зокрема, можливість забруднення води через розкладання тіл?
Сергій Курикін: Так, така проблема актуальна. Також турбує наявність у зоні АТО підприємств або місць, де зберігаються хімічні речовини, бо там є ціла низка хімічних заводів. Взагалі будь-які бойові дії призводять до руйнування навколишнього природного середовища.
РБК-Україна: Чи підрахували у Мінприроди збитки, яких було завдано заповідникам у зоні АТО?
Сергій Курикін: За нашими оцінками, природно-заповідний фонд Луганщини і Донеччини унаслідок військових дій постраждав десь на 30%. Це не означає, що там був ліс і він зник, але там є помітні впливи і сліди від обстрілів, пожеж і тому подібне. Збитки у грошовому еквіваленті поки що складно обрахувати.
РБК-Україна: Чи можна відновити пошкоджений природно-заповідний фонд після закінчення АТО?
Сергій Курикін: Відновити буде важко. Взагалі будь-яке відновлення природних комплексів - це трудомісткий і довгий процес, який у будь-якому випадку має певні часові рамки. Це потребуватиме грошей і значних людських зусиль.
Я сподіваюсь, що громадськість не залишиться осторонь. Рано чи пізно питання відновлення постане перед нами. Я вірю, що воно постане скоро. Я думаю, що взяти участь у відновленні зруйнованого війною - це теж вияв патріотизму у найвищому розумінні цього слова.
РБК-Україна: Чи працюють у міністерстві над розробкою законодавчих ініціатив щодо розвитку електротранспорту?
Сергій Курикін: Звичайно, що міністерство обома руками за розвиток електротранспорту. Нещодавно у Києві відбулась низка акцій, присвячених популяризації електромобілів.
Я хотів би відзначити таку подію, як створення Української асоціації учасників ринку електромобілів. Це знакова подія, тому, що зібрались не просто ентузіасти, а учасники ринку, і це означає, що вони бачать у цьому практичний бізнес-інтерес. А коли є економічний інтерес, то будь-яка ініціатива одержує потужне підґрунтя.
Ми не були учасниками процесу створення Асоціації, але міністерство готове якнайактивніше підтримувати подібні ініціативи, адже ми розуміємо позитивний екологічний ефект від широкого впровадження електромобілів.
РБК-Україна: Чому електротранспорт в Україні досі не набув належної популярності тоді, як все більше європейців обирають саме авто з електричними двигунами?
Сергій Курикін: Будь-який процес є по-своєму еволюційним. Багато людей сьогодні знають про існування електромобілів, але не знають того, що вони такі ж комфортні, як і автомобілі із звичайним двигуном.
Є проблема з обмеженням пробігу, адже у тих моделей, які сьогодні є на ринку, це біля 100-120 кілометрів без підзарядки.
Є питання підзарядки. Взагалі їх можна підзаряджати у домашніх умовах, також це можна робити на спеціально обладнаних станціях, які, до речі, вже почали з'являтись у Києві.
Може відлякувати відносно висока ціна.
Є проблеми, які треба почати вирішувати вже зараз - скажімо, утилізація елементів живлення. Утилізація акумуляторів - це проблема, яка не вирішується сьогодні в Україні ніде. Вартість нових акумуляторів теж доволі висока.
Але, думаю, що саме учасники автомобільного ринку зацікавлені у тому, щоб вони були доступніші. Думаю, що це буде саме та лобістська сила, у хорошому розумінні, яка дозволить збалансувати різні економічні інтереси і зробити цей екологічно привабливий вид транспорту доступнішим з економічної точки зору.
РБК-Україна: У пресі вже неодноразово піднімали питання Домбровського кар'єру на Прикарпатті, у якому зберігаються тонни токсичних розсолів, що можуть потрапити у навколишні водойми. Яка ситуація на цьому об'єкті зараз? Коли і як у міністерстві планують остаточно вирішити проблему кар'єру і убезпечити навколишні території від можливої екологічної катастрофи?
Сергій Курикін: Ситуація там контролюється. Міністерство вже кілька років займається цим питанням, держава виділяла на це суттєві кошти.
Говорити про ризики прориву дамб сьогодні у нас немає підстав, тим паче, що зараз в Украіні є проблема маловодності. Якщо раніше навесні у районі Домбровського кар'єру ситуація погіршувалася за рахунок підняття рівня води і відповідно рівня самого накопичувача, то сьогодні такої загрози немає. На жаль, цього року проблема не вирішиться, вона потребує постійних зусиль і коштів, яких сьогодні не вистачає.
Спілкувалась Юлія Молочко